Україна не готова. До створення сприятливого інвестиційного клімату руки не доходять

Інвестувати кошти в українську економіку без підтримки у владних кабінетах — усе одно, що ходити по мінному полю без сапера. Такий висновок напрошується після кожного щорічного економічного форуму на Львівщині. Цьогорічна зустріч бізнесу і влади — не виняток.

Напередодні ювілейного Х Міжнародного економічного форуму «Транскордонне співробітництво. Погляд у майбутнє», який 7—8 жовтня проходив у м. Трускавці, головною інтригою було очікування на заході президента України. Це могло б значно підняти його статус. Та за кілька днів до його відкриття прес-служба глави Львівської ОДА спростувала цю інформацію. Яким же було розчарування представників ЗМІ, коли дізналися, що не буде і віце-прем’єра з питань підготовки Євро-2012 Бориса Колеснікова, а головне — трускавецький форум недорахувався значної кількості інвесторів. Бізнесмени ж, які взяли участь у заході, на прикладах своїх інвестиційних проектів показували, що Україна ще не готова до того, щоб в неї вкладали серйозні кошти.

Нема покровителя — нема і роботи

Всю повноту українських реалій п’ять років тому відчула на собі фінська компанія «Леммінкайнен Інфра Оі», яку 2004 року запросили в Україну для спорудження автомобільних доріг. Але змінилася влада, і фінам довелося повернутися додому. Про це на форумі розповів директор компанії з розвитку Х’юго Адер.

«Коли ми вперше у 2004 році прибули в Україну будувати дороги, то відразу почали вчитуватись у законодавство, документи, калькулювати витрати… Побачивши все це, керівники автодорожнього господарства почали з нас сміятися: «Що ви робите? Просто скажіть, скільки й чого вам потрібно». Але ми були обережними. Через литовського посла попросили зустрічі з куратором будівництва — тодішнім начальником «Укрзалізниці» Г.Кірпою, який запевнив, що не варто боятися України, вона ніколи в боргу не залишиться. Його слів було достатньо, щоб спокійно працювати. Проте коли покровитель фірми Г.Кірпа пішов з життя, довелося покинути український ринок. Тепер фінська компанія не проти того, аби повернутися в Україну».

За словами Х’юго Адера, в Україні і досі існують певні особливості. Працювати інвесторам тут заважають історична метушня, політична і законодавча невизначеність. А ще західні інвестори ніяк не можуть зрозуміти правил, за якими діє ринок в Україні. В основі всього цього — штучний поділ політиками держави на «лівий» і «правий» береги.

«Для власників, інвесторів скажу, що на український ринок йти ще зарано. Треба почекати, поки тут з’явиться хороша нормативна база, більш прозорими стануть умови співпраці» — підсумував Х’юго Адер.

Валіза без ручки

«Ми дуже багато вклали, аби просто так усе кинути…» — приблизно таким був лейтмотив виступу голови правління першої в Україні приватної вугільної шахти «Любель Коул Компані» Бориса Покрасса.

«Ми пройшли дуже важкий шлях, який можна охарактеризувати як шлях абсолютної недовіри і неприйняття наших можливостей в Україні. І разом з тим, незважаючи на витрачені роки, сьогодні готуємо будівельний майданчик, будуємо дороги, лінію електропередачі тощо, — розповів Борис Покрасс. — Опікуємося родовищем, що розташоване у Львівсько-Волинському вугільному басейні у безпосередній близькості до кордону з Польщею. Це родовище з орієнтовними запасами в 600 млн. тонн, з яких ми захистили й поставили на баланс держави 158 млн. тонн дефіцитних у Європі і в Україні марок коксівного вугілля.

Проектом передбачено будівництво найпотужнішої в Україні шахти з обсягом видобутку коксівного вугілля близько 5—6 млн. тонн на рік. Його собівартість — одна з найнижчих на всьому пострадянському просторі. У спорудження шахти потрібно інвестувати 600 млн. американських доларів, не рахуючи відсотків за обслуговування кредиту. Термін окупності — 2,3 року. Після зведення шахти тут працюватимуть 2 тис. 700 шахтарів, яких збираємося запросити з шахт, котрі закривають у цьому вугільному басейні.

Зіткнулися з тим, що українські інститути, які проектують шахти, відстали як мінімум на 10—20 років. Довелося нашій компанії власним коштом відправляти проектантів на передові шахти Китаю, Німеччини, Англії.

Щоб створити належні умови для іноземних інвестицій, необхідно гармонізувати українське законодавство. Низка існуючих законів входить у протиріччя один з одним. Зокрема в законі про надра є стаття, де сказано, що земельну ділянку власникові ліцензії повинна надати держава. І це при тому, що ці землі давно вже перебувають у приватній власності десятків і сотень різних осіб. Дієвого законодавства щодо користування надрами в Україні практично не існує. Тому будь-який чиновник може без проблем загальмувати справу».

Сьогодні, стверджує Борис Покрасс, Україна не будує нових шахт не тому, що немає вугілля, а тому, що немає грошей.

Односторонній рух?

Можливо, чи не найкраще орієнтуються в усіх складнощах законодавчих реалій України її сусіди — Польща і Росія. Вони впевнено просувають тут власні проекти. Зокрема для Польщі дуже важливі якісні дороги та митні переходи на її кордонах з Україною.

Особлива увага, за словами віце-міністра міністерства регіонального розвитку Республіки Польща Кшиштофа Гетьмана, — до розвитку транскордонних переходів на найменш розвинених територіях України. Він запропонував Україні вже зараз почати готувати спільні з Польщею проекти, під які ЄС виділяє 180 млн. євро.

Не треба бути великим знавцем економіки, щоб зрозуміти: саме цими дорогами польський бізнес повезе в Україну свою продукцію. А от що зможе запропонувати своїм сусідам Україна? Все ще дешеву робочу силу та сировину?