УКРАЇНА НА ШЛЯХУ ДО ЦИВІЛІЗОВАНОГО РИНКУ ЗВ’ЯЗКУ НАПРИКІНЦІ МИНУЛОЇ СЕСІЇ ВЕРХОВНА РАДА НАРЕШТІ УХВАЛИЛА ДОВГООЧІКУВАНИЙ ЗАКОН «ПРО ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЇ»

Про необхідність нового телекомунікаційного законодавства і про багаторічні спроби надати йому чинності говорилося стільки, що сам факт прийняття Верховною Радою 9 липня Закону України «Про телекомунікації» сприймався не як свято, а як буденна подія. Проте недооцінити його важко: після підписання закону Президентом один із найперспективніших для країни сегментів ринку одержить потужний інструмент для розвитку і процвітання.

На останніх перед прийняттям етапах робота над законом була вельми напруженою: щоб зберегти баланс інтересів учасників ринку, вивірялося мало не кожне визначення і поняття. Приміром, Національна комісія регулювання зв’язку (НКРЗ) — одне з головних нововведень, яке виводиться на ринок законом, — порівняно з першим читанням знову набула функцію ліцензування операторів, однак працювати почне після ретельної підготовки, з 2005 року. Внесено істотні зміни у визначення операторів ринку, деякі технічні терміни. Результат усіх цих зусиль у наявності: за прийняття закону в цілому проголосували 333 депутати. Попереду — робота з надання чинності документу.

Нині можна оглянути багатостраждальну історію прийняття Закону України «Про телекомунікації». Нагадаємо — про необхідність заміни закону «Про зв’язок», прийнятого 1995 року, латаного-перелатаного і такого, що грунтувався на «совковому» розумінні функціонування галузі, на сучасний, європейський і ринковий закон, говорилося ще «з минулого скликання». Тоді проект закону, що базувався на європейському модельному законодавстві, подав нардеп Анатолій Хмельовий, проте його не підтримали депутати. Вже на початку літа минулого року аналогічний законопроект зареєстрував народний депутат-соціаліст Юрій Луценко. У листопаді свій законопроект, найбільш «радикально ринково орієнтований», вніс голова парламентського комітету з питань будівництва, транспорту і зв’язку Валерій Пустовойтенко. Під час парламентських слухань по законопроектах, що відбулися наприкінці року, обидва депутати вирішили об’єднати їх в один і домогтися його прийняття. Що їм, зрештою, і вдалося.

Справді, законопроекти не були конкурентами один одному, тому що мали ту саму мету — створення прозорих умов гри на ринку телекомунікаційних послуг. Головним їхнім конкурентом вважався інший законопроект, який чомусь так і не побачив світ. Він був породжений у юридичному управлінні Держкомзв’язку і був спрямований саме на збереження status quo — жорсткого державного управління галуззю. Саме галуззю, а не ринком, адже паралельно в управлінні Держкомзв’язку перебуває 92-прцентний пакет акцій монополіста ринку — ВАТ «Укртелеком». Один з ідеологів того законопроекту — нині нардеп Станіслав Довгий — не приховував, що розуміє інтереси держави як збереження подібного стану справ: «Укртелеком» є одним з основних платників до держбюджету.

Сперечатися з цією позицією не належить до завдань цієї статті. Зазначимо лише, що «державний» законопроект так і не був не те що винесений на розгляд парламентаріїв, а й навіть поданий до ВР. Якщо не рахувати, звісно, законопроекту Кармазіна—Єдіна, що був зареєстрований перед одним з останніх розглядів нині прийнятого закону і набрав тоді цілих 67 голосів. Цей законопроект багато в чому схожий із «держкомзв’язківським», проте замість складної процедури внесення через Кабмін (як хотіли його автори) був висунутий у вигляді законодавчої ініціативи нового і несподіваного союзника Довгого — депутата Кармазіна.

Хоч би як там було, можна констатувати, що група, яка майже три роки управляла «Укртелекомом» і Держкомзв’язку, не змогла підвести під свої інтереси власну законодавчу базу. Хоча заважала прийняттю законопроекту Луценка—Пустовойтенка вельми конкретно.

Недаремно багато спостерігачів вважають, що прийняття закону багато в чому відбулося завдяки підтримці нового керівництва Держкомзв’язку і «Укртелекому». Сьогодні їх очолили молоді, перспективні і талановиті люди, які мають досвід роботи в бізнесі та чудово знають проблеми галузі. Для них цей закон — новий механізм управління в нових умовах. Адже не секрет, що нині Держкомзв’язку дали великі повноваження напередодні приватизації «Укртелекому». Проте попереднє керівництво відомства не поспішало ними скористатися. Виконуючи завдання підвищити інвестиційну привабливість держоператора перед приватизацією, воно, мабуть, дійшло висновку, що нічого продавати «курку, що несе золоті яйця», а краще спокійно годуватися від неї та підтримувати її в робочому стані.

Сьогодні нові керівники Держкомзв’язку і «Укртелекому» взяли курс на роботу в ринкових умовах і сприяли прийняттю орієнтованого на це закону. Це може говорити і про те, що реальна приватизація «Укртелекому» вже не за горами, і цей оператор боротиметься за місце на ринку не адміністративними, а конкурентними методами.

Отже, закон прийнятий. Учасники ринку телекомунікацій, що втомилися роками чекати від депутатів модернізації нормативної бази, одержали зрештою нормальні умови для роботи і розвитку. На думку президента компанії «Київстар» Ігоря Литовченка, цей закон «не лише корисний, він вигідний Україні». Він зумів звести до єдиного знаменника інтереси всіх зацікавлених сторін — операторів (мобільних, фіксованих, інтернет-сервіс-провайдерів), Держкомзв’язку і «Укртелекому». «При його створенні був використаний досвід європейських країн і діючого там законодавства в сфері телекомунікацій, — каже пан Литовченко. — А працюючий із 1995 року старий закон про зв’язок нині настільки застарів, що учасники ринку постійно наштовхувалися на невідповідність між розвитком нових технологій і регулюючим цю галузь законодавством».

Одним із основних наслідків нового закону є скасування скандально відомої поправки до старого закону «Про зв’язок» — заборони операторам брати плату за вхідні дзвінки («закон про безплатні вхідні»). Оскільки дія старого закону скасована, набуває чинності нове формулювання — споживач має право не оплачувати послуги, які він не замовляв (ст.32 п.14). Проте якщо оплата вхідних викликів прямо передбачена договором на надання послуг, споживач повинен її своєчасно здійснювати (ст.33 п.5). Отже, питання безплатності вхідних викликів повернулося до ринкового русла. І принцип СРР (calling party pays — «оплачує сторона, що викликає») запроваджуватиметься операторами не з-під палиці, а як маркетинговий хід для залучення нових абонентів, як це відбувалося в усьому цивілізованому світі. До речі, сьогодні можна констатувати, що прийняття на початку року поправки «про безплатні вхідні» відіграло позитивну роль, тому що послужило своєрідним стимулом для консолідації зусиль з прийняття нового закону — насамперед із боку операторів зв’язку. Чи не це задумував пан Безпалий, який активно просував її тоді?

Іншим украй важливим наслідком закону є те, що в ньому чітко визначено поняття оператора телекомунікацій, а також провайдера телекомунікацій. Відповідно до ст.1 закону, оператор відрізняється від провайдера тим, що має право на технічне обслуговування й експлуатацію телекомунікаційних мереж, а також на передачу в користування каналів електрозв’язку. Частина 3 ст.37 закону чітко поділяє операторів телекомунікацій на операторів рухливого (мобільного) зв’язку, фіксованого зв’язку і фіксованого зв’язку з використанням бездротового доступу до мереж. Цей же розділ недвозначно визначає набір ліцензій, які повинні мати ці оператори: «фіксовані» — на надання послуг телефонного зв’язку (як мінімум місцевого, а також міжміського, міжнародного), а «мобільні» і «бездротові», до всього, мати ліцензію на діапазон частот, що використовується. Ліцензії операторам, відповідно до закону, має видавати НКРЗ — правда, лише з 1 січня 2005 року.

У новому законі передбачені досить жорсткі санкції проти порушників, насамперед фінансові. НКРЗ може призупинити діяльність такого оператора, а всі претензії клієнтів у цьому разі невдачливі підприємці повинні задовольняти за свій рахунок...

Прийнятий закон не лише вигідний для ринку, а й піклується також про споживача. Слово Ігорю Литовченку (очолювана ним компанія володіє також ліцензією і на стаціонарний зв’язок):

— Постійно надходять скарги від населення з приводу того, що немає зв’язку у віддалених районах. Отож, відповідно до нового закону однією з обов’язкових умов видачі ліцензії на фіксований зв’язок, скажімо, у великому місті, буде будівництво певної номерної ємності, приміром, в області. І наша компанія готова працювати на благо не лише тих, хто може дозволити собі користуватися мобільним зв’язком, а й простих жителів регіонів. До речі, у багатьох віддалених районах нам легше організувати бездротовий доступ до мереж загального користування, використовуючи наші антенно-щоглові споруди. Для цього можна застосувати радіоподовжувачі, що працюють у діапазонах 900 і 1800 МГц, на які в нас є ліцензія. Це дешевше, ніж тягти традиційні кабелі.

Прийняття закону про телекомунікації — це ще один позитивний крок до прозорого і незалежного регулювання телекомунікаційного ринку, який із прийняттям закону буде більш схожий на телекомунікаційні галузі країн Євросоюзу. За словами спостерігачів, новий закон про телекомунікації стане гарним стартом для позитивних змін у всіх сегментах ринку зв’язку. Особливо позитивно оцінюють експерти створення незалежного регулятора — Національної комісії з регулювання зв’язку. Відповідно до прийнятого закону, НКРЗ є органом державної влади зі спеціальним статусом. Вони вважають, що це сприятиме демонополізації ринку і відкриє шлях до приватизації «Укртелекому». До того ж створення незалежного регулюючого органу, за оцінками зарубіжних аналітиків, є обов’язковою умовою для успішного продажу вітчизняного монополіста фіксованого зв’язку і вступу України до СОТ.

Склад НКРЗ, відповідно до закону, формуватиметься на паритетних засадах: по чотири представники від Верховної Ради і Президента. Як приклад розробники законопроекту наводять досвід європейських країн, і насамперед Німеччини, де створення незалежного регулюючого органу дало колосальний поштовх для розвитку конкуренції, чого на сьогодні не вистачає Україні.

Комісія має бути сформована протягом 2004 року і запрацювати з 1 січня 2005 року. Швидше за все, до неї ввійдуть представники найбільших телекомунікаційних операторів і провайдерів.

Нагадаємо, що НКРЗ успадкує від Держкомзв’язку функції ліцензування і реєстрації в сфері надання телекомунікаційних послуг, нагляду за ринком (приміром, за виконанням ліцензійних вимог — для цього в складі НКРС потрібно створити Державну інспекцію зв’язку), розробки граничних тарифів, збирання статистичної інформації про ринок і вироблення на її основі стратегічних рекомендацій щодо державної політики в галузі. Наприклад, комісія регулюватиме тарифи на послуги монополістів і компаній, що домінують на ринку, — таких як «Укртелеком», UMC і «Київстар», які контролюють до 95% ринку у своїх сегментах. У разі створення НКРЗ вони не зможуть безконтрольно, на власний розсуд приймати рішення про підвищення або зниження тарифів, зазначають розробники закону.

Цікаво, що, попри те, що деякою мірою закон спрямований проти «Київстару» і UMC, вони активно виступали за його прийняття. Представники операторів готові піти на деякі обмеження заради цивілізованих умов роботи. До речі, однією з найнагальніших операторських проблем, вирішених законом, є механізм взаєморозрахунків операторів при взаємному підключенні мереж.

Закон чітко розділив функції НКРЗ і центрального органу виконавчої влади в галузі — Держкомзв’язку. Останній буде встановлювати стандарти, технічні вимоги, видавати різноманітні нормативні акти, здійснювати науково-технічне забезпечення галузі тощо. Уряду, відповідно до закону, залишається почесна роль здійснення державної політики в сфері телекомунікацій, управління об’єктами державної власності в галузі, а також координації діяльності органів центральної виконавчої влади в ній.

Закон повинен бути підписаний Президентом і набуде чинності після опублікування, за винятком статей щодо НКРЗ. Деякі його статті набудуть чинності з 2004 і 2005 року. Так, до 1 січня 2005-го функції НКРЗ здійснюватиме центральний орган виконавчої влади в сфері зв’язку — Державний комітет зв’язку та інформатизації України.

З огляду на прийняття закону потрібна вельми значна корекція всього правового поля України — виробленням пропозицій щодо цього має зайнятися Кабмін. Великі зміни повинні бути внесені до Закону України «Про радіочастотний ресурс» (спочатку положення про регулювання РЧР входили в новий закон, проте пізніше їх звідти вивели). За словами експертів, фактично цей закон потребує докорінної переробки, чим депутати і займуться на наступній сесії. Проте все це — нормальна законотворча практика. Головне, що довгоочікуваний Закон «Про телекомунікації» нарешті прийнято. І в нашого найбільш високотехнологічного ринку є всі шанси стати локомотивом, що рухає Україну в інформаційне, постіндустріальне суспільство.