УКРАЇНА У СВІТОВИХ КООРДИНАТАХ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ 10 ЛИПНЯ Ц.Р. У БІЛЬШОСТІ КРАЇН СВІТУ, ЗОКРЕМА Й В УКРАЇНІ, ВІДБУЛАСЯ ОФІЦІЙНА ПРЕЗЕНТАЦІЯ ЧЕРГОВОЇ ГЛОБАЛЬНОЇ «ДОПОВІДІ ПРО РОЗВИТОК ЛЮДИНИ ЗА 2001 РІК», ЯКУ ПІДГОТУВАЛА ПРОГРАМА РОЗВИТКУ ООН (ПРООН

Основною метою ПРООН, створеної 1965 року, є подолання бідності, надання технічної та методологічної допомоги країнам у забезпеченні сталого людського розвитку. Діяльність ПРООН концентрується переважно на країнах, що розвиваються, і країнах із перехідною економікою; організація має постійні представництва в багатьох державах, зокрема й в Україні.

Публікація Доповідей почалася 1990-го, й нинішнього, 2001 року, це вже дванадцяте видання.

«Доповіді про розвиток людини» ПРООН

Дослідження обсягом 200—250 сторінок складається з двох приблизно рівних частин. Першу присвячено одному з важливих аспектів людського розвитку, друга містить кілька десятків статистичних таблиць, що характеризують економічні, соціальні й гуманітарні показники 160—170 країн світу, регіонів, груп країн і всього світу. Спочатку Доповіді виходять англійською мовою, а потім видаються ще 13—15 мовами, зокрема й російською.

Концепція людського розвитку, що сформувалась у світі за останні 20—25 років, розглядає розвиток людини як основну мету і критерій суспільного прогресу. Основні цілі людського розвитку формуються у трьох напрямках: перший — можливість прожити довге життя, підтримуючи хороший стан здоров’я, другий — одержання освіти, третій — доступ до засобів, що забезпечують гідний рівень життя. Якщо ці основні положення не реалізовано, то більшість інших цілей залишаються недосяжними.

Текстову частину Доповідей готують великі групи висококваліфікованих фахівців із різних країн світу. Вона містить багатий фактичний матеріал і на численних прикладах показує конкретні можливості реалізації різних напрямів людського розвитку. Видання ПРООН широко використовуються урядами, засобами масової інформації, відіграють важливу роль у формуванні соціально-економічної політики в багатьох країнах.

Доповідь 2001 року присвячено ефективності впливу нових технологій. Основна ідея — показати, як вони трансформують традиційні шляхи людського розвитку, розширюють можливості та створюють потенціал, який дозволяє за десятиліття реалізувати те, на що в минулому було потрібно життя кількох поколінь. А коли говорити про тематику попередніх Доповідей, то їх було присвячено найрізноманітнішим проблемам — від фінансування людського розвитку (1991) до нових аспектів безпеки людини (1994), гендерної проблематики (1995) та глобалізації з людським обличчям (1999).

Індекс людського розвитку (ІЛР)

Найзначимішими та найцитованішими в Доповідях ПРООН є щорічні індекси людського розвитку (ІЛР) по країнах світу. Вони акумулюють в одному числовому показнику три найважливіші складові цього розвитку: тривалість життя, письменність та охоплення навчанням, а також ВВП на душу населення за паритетами валют — співвідношенням цін на «кошик» із кількох сотень товарів і послуг. Ці складові вводять у загальні розрахунки за спеціальними формулами й у такий спосіб одержують зведений ІЛР, який для кожної країни виражається відносною величиною (від максимально близької до 1,000 у найуспішніших аж до ледь більшого за 0,000 в аутсайдерів). Місця країн у загальносвітовому рейтингу визначаються за зменшенням цих зведених показників.

У таблиці наведено показники індексу людського розвитку у 18 країнах світу. Для орієнтації, крім України, до неї внесено всіх її сусідів, три країни, що посідають перші позиції, країну, що опинилася на останньому місці, і чотири найбільші держави Азії, Африки й Латинської Америки.

За опублікованими в Доповіді ПРООН даними, що стосуються 1999 року, Україна за індексом людського розвитку посідає 74 місце серед 162 країн світу і належить, відповідно до градації цієї структури, до держав із середнім рівнем людського розвитку.

Дані про Україну й інші країни колишнього СРСР уперше було внесено до Доповіді 1993 року. Тоді наша молода держава посідала за цим індексом, як і через рік, 1994-го, відносно непогане 45 місце у світі. Тривала економічна криза, яка призвела передусім до зменшення вдвічі виробництва ВВП на душу населення та скорочення тривалості життя, зумовила зниження ІЛР і погіршення українського рейтингу. У Доповіді 1995 року ми були на 54 місці, 1996-го — на 80-му, 1997-го — на 95-му, 1998-го опустилися на 102-е. Потім рейтинг України почав підвищуватися: у Доповіді 1999 року вона піднялася на 91 місце, 2000-го — на 78-ме і в останній Доповіді — ще на чотири щаблі вгору.

Проте підвищення за два-три останні роки рейтингу України в цьому індексі викликане не реальним поліпшенням його компонентів, а зміною методології розрахунків показника ВВП. Ці зміни підняли нашу країну орієнтовно на 10—15 позицій. А підвищення українського рейтингу в Доповіді-01 порівняно з Доповіддю-00 (74 і 78 місця) пов’язане з тим, що ПРООН скоротив кількість країн зі 174 до 162. З індексу виключили країни з невеликим населенням і держави, про які немає необхідних статистичних даних. У результаті цього до розрахунків не потрапили шість держав, які в попередній Доповіді стояли вище за Україну (Антигуа й Барбуда, Сент-Кітс і Невіс, Домініка, Сейшельські Острови, Гренада й Куба). А якби не ці зміни, ми, найімовірніше, опинилися б на 80 місці.

Проте не слід перебільшувати значимість місця в рейтингу ПРООН — це не показники спортивних змагань. Важливішим є абсолютний показник ІЛР. По Україні він лише на 3,6% перевищує загальносвітовий рівень (0,742:0,716), за тривалістю життя — на 2,1% (68,1 року в Україні і 66,7 — у світі). А коли говорити про реальний ВВП, яким визначається життєвий рівень населення, то Україна вдвічі відстає від середньосвітових показників. Кращий (та й то радше на тлі країн, що розвиваються) у нас освітній компонент (індекс 0,92 порівняно з 0,74 у світі).

За підсумками розрахунків останньої Доповіді, вперше за останній час відбулася зміна лідера. Сім років (у Доповідях 1994—2000 рр.) перше місце в рейтингу людського розвитку займала Канада (до цього — Японія). В останній Доповіді на перше місце вийшла Норвегія (індекс 0,939), дещо випередивши Австралію та Канаду (по 0,936). Ну а останнє місце вже кілька років за цим показником посідає Сьєрра-Леоне (індекс 0,258).

Можна ще відзначити, що в Доповіді-01 Японія на 9 місці (індекс 0,928), Франція — на 13-му (0,925), Великобританія — на 14-му (0,923), Німеччина — на 17-му (0,921). Італія — на 20-му (0,909). Серед держав, що виникли після розпаду колишнього СРСР, найвище стоять країни Балтії: Естонія — 44 місце (0,812), Литва — 47-ме (0,803), Латвія — 50-те (0,791). Крім Білорусі й Росії, дані щодо яких наведено в таблиці, вище за Україну опинилася Вірменія (72 місце, індекс 0,745). Відразу за Україною йде Казахстан (75 місце), потім Грузія (76-те) й Азербайджан (79-те). Туркменістан на 83 місці, Киргизстан — на 92-му, Молдова — на 98-му, Узбекистан — на 99-му і на 103-му — Таджикистан.

Тривалість життя

Показник тривалості майбутнього життя характеризує кількість років, яку може прожити новонароджений, якщо протягом його життя рівень смертності буде таким самим, як і на момент його народження.

В Україні цей показник 1999 року, за даними ПРООН, становив 68,1 року. Наша статистика визначає його за два роки, вказуючи для 1998—99 років цифру 68,3 року. Найвищі показники тривалості життя в Україні були в 1969—70 рр. — 70,8 року й у 1989—90 рр. — 70,7. А найнижчі в 1995—96 рр. — 66,9 року. Будемо сподіватися, що позитивні зміни збережуться, і найближчими роками ми повернемося до 70-річного рубежу. І «резерви» у нас є. З 739 тис. померлих 1999 року причиною смерті 71,2 тис. (9.6%) були нещасні випадки, травми й отруєння, особливо часто — у чоловіків працездатного віку.

Якщо в усьому світі до 65-річного віку в 1995—1999 рр. доживало 63,5% чоловіків, а в країнах, що розвиваються, 61,2%, то в Україні лише 51,8% (серед жінок цей показник значно вищий — 72,2% у світі, а в нас — 79,0%). І хоча внаслідок генетичних особливостей прогнозована тривалість життя жінок при народженні вища, ніж у чоловіків (у розвинених країнах — на п’ять-шість років), в Україні ця різниця вдвічі більша: 63,0 року в чоловіків і 73,7 — у жінок.

Зі 162 країн найвищий показник майбутньої тривалості життя в Японії — 80,8 року, а найнижчий (до 40 років) у Сьєрра-Леоне — 38,3, Мозамбіку — 39,8 та Руанді — 39,9 року. Середньосвітовий показник 1999-го становив 66,7 року. Тож Україна перебуває навіть трохи вище за середньосвітовий рівень. Додамо для орієнтування, що в 36 країнах (зокрема в усіх країнах, що посідають 1—26 місця за рейтингом ІЛР) цей показник перевищує 75,0 року і ще в 36 країнах — від 70,1 до 75,0. Україна (разом із Нікарагуа) посідає за тривалістю життя лише 90—91 місце у світі.

У контексті демографічних аспектів людського розвитку потрібно привернути увагу до небезпечної тенденції скорочення загальної чисельності населення країни. Найбільша вона була 1992 року — 52,22 млн. чол. на 1 січня. До початку 2000-го скоротилася до 49,29 млн. (на 2,95 млн. чол.). Як штрих можна додати, що в першій половині 2001-го кількість «міст-мільйонників» в Україні зменшилася з п’яти до чотирьох — із їх переліку випала Одеса.

А либонь не таким усе бачилося ще зо два десятиліття тому. За складеним 1974 року у відділі демографії Інституту економіки (керівник Валентина Стешенко) прогнозом, чисельність населення України мала досягти до початку 2000-го 54,05 млн. чол. У Доповіді ПРООН наводиться прогноз чисельності населення по країнах світу на 2015 рік. Але цифру по Україні якось навіть страшно наводити — 43,3 млн.

У Демографічного департаменту Секретаріату ООН, що складав цей прогноз, є підстави чекати скорочення чисельності населення України за наступні 15 років більш як на 6 млн. чол. Одна з них — різке скорочення народжуваності. 1990-го в Україні народилося 657 тис. дітей, 1995-го — 493, а торік — лише 385 тис. Ще одне малоприємне порівняння. На початок 2001 року в Україні було 381 тис. дітей віком до року і 409 тис. чоловік віком 74 роки. Дівчаток до року на початок 2001-го було 184 тис., а 77-річних бабусь — 206 тис.!

Останнім часом у нас розробляється чимало програм національної безпеки — енергетична, продовольча й інші. Настав час подумати і про демографічні аспекти національної безпеки України, їх наслідки для політичного та соціально-економічного розвитку.

Освіта

Освітній компонент має в ІЛР два показники — письменність та валове охоплення навчанням.

Показник письменності розраховується стосовно населення віком 15 років і більше й передбачає вміння читати й писати нескладні тексти. Другий показник характеризує відношення кількості тих, хто навчається, незалежно від їх віку в навчальних закладах першого-третього рівнів освіти за градацією ЮНЕСКО (за колишнім визначенням — початкової, середньої та вищої освіти) до чисельності тих вікових груп, які повинні цим навчанням охоплюватися. Так, в Україні до початку 2000/2001 року в навчальних закладах навчалося 9220 тис. чоловік. За звичайних умов процес навчання має тривати 18 років і охоплювати населення віком від 6 до 23 років. Їх чисельність становила 11988 тис. чол. Звідси показник валового охоплення навчанням дорівнює 76,9% (9220 : 11988).

Показник письменності особливо актуальний для країн, що розвиваються, тож його внесено до ІЛР. 1999 року в них 27,1% населення старше 15 років залишалися неписьменними, а в найменш розвинених країнах і сьогодні залишається неписьменною майже половина (48,4%) жителів: приміром, у Нігері — 84,7%, Буркіна-Фасо — 77,0%. А в усьому світі неписьменних 20,8%.

Рівень письменності може точно визначатися лише під час переписів населення, які зазвичай проводять раз на десять років. У наступні роки його доводиться розраховувати експертно. У розвинених країнах, де неписьменність ліквідовано, цього питання вже немає у переписах, тож до них умовно застосовується показник, що дорівнює 99,0%. Цей показник вважається максимальним і використовується навіть щодо тих країн, де реально він вищий (наприклад, у Польщі — 99,7%, Латвії — 99,8, Україні — 99,6, Білорусі й Росії — по 99,5%).

У Доповідях ПРООН 1993—1996 рр. по Україні використовувався відверто занижений показник письменності — 95,0%. Тож і виходило, що один із двадцяти жителів України старше 15 років не вмів читати й писати. У двох останніх Доповідях — 2000-го та 2001 рр. — наведено точнішу цифру — 99,6%.

Другий освітній показник, важливіший для нас за відсоток неписьменних, становив по Україні за останні роки 76—78% максимально можливого охоплення, що узгоджується із середнім рівнем по країнах Східної Європи й СНД. Це на 10 пунктів вище від загальносвітового рівня, але відчутно нижче, ніж на Заході. Так, у західних країнах–членах ОЕСР він становив 1999 року 94%. Коли аналізуєш цей показник по країнах та порівнюєш його з Україною, виникають сумніви у правильності, порядку цифр. Так, судячи з останніх Доповідей ПРООН, серед країн СНД найвищі показники валового охоплення навчанням має Туркменістан — 90% у 1994—1997 рр., 81% — 1999-го. Якось тяжко повірити, що по Бразилії з її 15% неписьменних показники вищі, ніж по Україні (84% 1998 року й 80% 1999-го). А в Чехії валове охоплення навчанням знижується за рік із 74% 1998 року до 70% 1999-го й виявляється помітно нижчим, ніж у нас...

ВВП на душу населення

З компонентів ІЛР Україна найбільше відстає за виробництвом валового внутрішнього продукту на душу населення. Відповідно до Доповіді-01 (дані за 1999 рік), наша країна, з 3458 доларами США за паритетом купівельної спроможності, посідає за цим показником лише 96 місце серед 162 країн світу. ВВП на душу населення в Україні становить навіть менше половини (49,5%) загальносвітового рівня.

Для орієнтації: найвищий показник 1999 року був у Люксембурзі — 42769 дол., за ним більш як із 10-тисячним відривом, ідуть США — 31872 дол. і Норвегія — 28433 дол. (посідає перше місце за загальним ІЛР). У 18 країнах цей показник перевищує 20 тис. дол. на душу населення і ще в 14-ти він становить від 15 до 20 тис. дол. А найменші ВВП на душу населення в Сьєрра-Леоне — 448 дол. (останнє, 162 місце за загальним ІЛР), Бурунді — 578 дол. (160-е) й Ефіопії — 628 дол. (158 місце). Загалом по країнах, що розвиваються, цей показник становить 3530 дол. — це навіть дещо вище, ніж в Україні.

Причина такого невтішного на тлі інших країн рівня — у дворазовому зниженні вітчизняного ВВП, яке почалося 1990 року і тривало десять років, по 1999-й включно. 2000 року ВВП в Україні виріс на 5,8%, а на душу населення — на 6,7%. Приріст за перше півріччя 2001-го становив уже 9,1%. Тож у Доповіді-02, де фігуруватимуть дані за 2000-й, очікується збільшення цього показника по Україні приблизно до 3750 дол.

Нам небайдужі такі показники й у сусідніх з Україною країнах. У Польщі (38 місце за ІЛР) він становив 8450 дол. на душу населення (244% до України), у Словаччині (35 місце) — 10591 дол. (306%), в Угорщині (36 місце) — 11430 дол. (331%), у Румунії (58 місце) — 6041 дол. (175%), у відокремленій від нас Чорним морем Туреччині (82 місце) — 6380 дол. (184%). А ось трохи статистики по країнах СНД: у Росії (55 місце) — 7473 дол. (216%), Білорусі (53 місце) — 6876 дол. (199%). Слабкою розрадою для нас може бути лише порівняння з Молдовою (98 місце) — 2037 дол. (59% від українського рівня).

Слід ще раз відзначити, що міжнародні порівняння валового внутрішнього продукту дуже складні. Країни визначають ВВП у національній валюті. Проводити міжнародні порівняння за офіційним валютним курсом (як це в нас із популістською метою часто робиться у Верховній Раді) економічно неграмотно. Якби ВВП визначався в такий спосіб, то задачу на обчислення цього показника на одну дію (ВВП у національній валюті та середньорічний офіційний валютний курс) можна було би включити в шкільні підручники з математики для перших класів, закладаючи в семи-восьмирічних дітлахів розуміння основ макроекономіки. Справді, наш ВВП за офіційним курсом 1999 року становив близько 828 дол. на душу населення (ВВП — 130,44 млрд. грн., середньорічний валютний курс — 4,13 грн./дол. і середньорічне населення — 49,9 млн.), або в 4,18 разу нижче, ніж за паритетами.

Схожі співвідношення спостерігались і в сусідніх із нами країнах. Якщо порівнювати ВВП 1996 року, то по Україні цей показник, розрахований за паритетом купівельної спроможності, перевищував розрахований за валютним курсом у 3,81 разу, по Росії — у 2,32, Білорусі — у 3,90, Молдові — у 4,55, Польщі — у 1,95, Словаччині — у 2,51, Угорщині — у 2,11, Румунії — у 4,24, Туреччині — у 2,07 разу.

Чому ми наводимо цифри 1996 року? Річ у тому, що перерахунки ВВП за паритетами купівельної спроможності дуже складні. У країнах Європи такі базові розрахунки проводяться раз на три роки (Україна брала участь у зіставленнях за 1993, 1996 і 1999 рр.), і їх результати з’являються тільки через два роки. За наступні роки, включно 1999-й, за який ще немає результатів базових зіставлень, ВВП розраховується експертно.

Порівнюючи рівень ВВП на душу населення в Україні та в її східних сусідів, дуже важко не припустити, що наші реальні показники останніх років, скоріш за все, занижено. І пов’язано це з неповним охопленням у розрахунках елементів тіньової економіки. В принципі, тіньова економіка повинна враховуватися під час розрахунків ВВП, але на практиці зробити це дуже складно. У Росії, не кажучи вже про країни Східної Європи, її, певне, враховують значно повніше, ніж в Україні.

Слід також відзначити, що в показники ВВП по Україні, Росії, Білорусі та ще восьми країнах Східної Європи, опубліковані в Доповідях ПРООН із 1996-го до 1999 року, вносилися значні поправки в бік їх зменшення. При цьому аналітики посилалися на відмінності в якості споживаних продуктів і послуг у цих країнах порівняно з країнами Західної Європи. Певною мірою це правильно. Але такі поправки варто було би вносити і щодо інших країн, колишніх радянських республік Закавказзя та Середньої Азії, держав Африки, Азії, Латинської Америки. Але цього не робили, і поправки стосувалися тільки цих 11 країн.

А по Україні вони були найбільшими — її ВВП було зменшено в 1,52 разу. Ця сумнівна операція призвела до зниження України у світових показниках ВВП приблизно на 10—15 місць. Тож не дивно, що, приміром, у Доповіді-98 (дані за 1995 рік), коли Україна посідала 102 місце, її ВВП на душу населення (2361 дол.) виявився нижчим, ніж у Лаосі (2571 дол.), Конго (2554), а також Папуа-Новій Гвінеї (куди, якщо вірити Великій радянській енциклопедії, Микола Миклухо-Маклай уперше 1871 року привіз залізну сокиру), не кажучи вже про КНДР (4058 дол.). Востаннє ці сумнівні цифри по Україні було включено в Доповідь-99 — 2190 дол. (дані за 1997-й), унаслідок чого ми й посіли за ІЛР 91 місце. А в наступній Доповіді (дані за 1998-й) ці показники почали визначати за загальносвітовою методикою і вони за рік зросли майже в півтора разу, до 3194 дол., відразу пересунувши Україну на 78 місце.

На жаль, на відміну від інших країн (приміром, Росії, Польщі, Чехії) результати європейських порівнянь в Україні не публікуються. Вони залишаються невідомими не тільки широкому загалу, а й керівництву країни.

Зрозуміло, що показник ВВП на душу населення важливий у контексті нашої інтеграції до європейських структур. 1999 року в 15 країнах Євросоюзу він становив 22204 дол. Це у 6,42 разу вище, ніж в Україні. Значимість цих відмінностей стає зрозумілішою, якщо перекласти їх на мову спорту, скажімо, легкої атлетики. Так, якщо на Олімпіаді кращі спринтери долають 100 метрів за десять секунд із хвостиком, і взяти цю цифру як середню для 15 країн ЄС, то наш результат із відставанням у шість із гаком разів виходив би за межі хвилини. З такими досягненнями, очевидно, годі було б і мріяти не те що про участь в Олімпійських, а й у Паралімпійських іграх...

Наш низький ВВП значною мірою обумовлює і погіршення інших компонентів ІЛР — тривалості життя та освіти.

Інші показники

Крім ІЛР, у Доповіді 2001 року наведено ще 24 статистичні таблиці, які характеризують різні аспекти розвитку людей. Приміром, за індексом гендерного розвитку (враховує показники щодо статі) Україна знаходиться на сім щаблів вище, ніж за ІЛР, — на 67 місці. Але така важлива характеристика, як частка населення з доходами нижче рівня бідності (менше 4 дол. на душу населення на день за паритетними співвідношеннями), у нас стосується 63% населення. Це істотно вище за оцінки рівня бідності, нещодавно наведені у «Дзеркалі тижня». Добре виглядає Україна щодо ратифікації основних міжнародних конвенцій із прав людини й конвенцій МОТ (є й такі дві таблиці) — нею ратифіковано всі 14 основних конвенцій.

Проте зі 190 статистичних показників Доповіді дані по Україні наведено тільки зі 127. Рівно з однієї третини (а в попередніх виданнях — з половини) необхідних даних немає, але зовсім не тому, що їх не існує взагалі — так, індекси споживчих цін за 1998—99 рр., охоплення учнів за рівнями навчання та чимало інших цілком можна було б у таблиці внести. Така ситуація виникає через те, що ПРООН збирає статистичні дані не безпосередньо від національних статистичних служб, а з «других рук» — від ООН, ЮНЕСКО, Світового банку та інших міжнародних організацій.

Це значно простіше, але ніяк не краще. Виникає ефект «зіпсованого телефону» — багато помилок і неточностей у даних про країни. І наш Держкомстат, як і статистичні служби інших держав, не винен у цьому. Розуміючи всі труднощі підготовки статистичних даних, усе-таки не можна не відзначити, що для такого авторитетного міжнародного видання є неприпустимою настільки велика кількість огріхів.

По Україні, приміром, у попередніх виданнях ПРООН наводилися цифри, що населення Києва 2015 року скоротиться до 967 тис. чол. (Доповідь-98), що споживання газетного паперу та паперу для письма на душу населення в нас менше 50 грамів на рік (Доповіді-97 і 98), ба, навіть 37 грамів на рік (або 3 грами на місяць!). Україна опинялася в товаристві Бутану, Гамбії, Мозамбіку і Буркіна-Фасо. Додамо, що примірник «Дзеркала тижня» важить 145 грамів, а звичайний тонкий шкільний зошит — 33... Такі цифри приголомшують читача, оскільки середньосвітовий показник на душу населення становив 20,9 кг, а в розвинених країнах — 78,2 кг.

І помилки по Україні не виняток. Наприклад, у Доповіді-98 зазначається, що в Угорщині 1996 року було 4775 тис. безробітних (для орієнтації: населення Угорщини з дітьми та літніми людьми — 10,3 млн. чол., фактично безробітних було 400,1 тис.). Що найбільше за кількістю населення місто Польщі Катовіце (а не Варшава) і що в Росії (Доповідь-99) у місцях позбавлення волі утримується 1539 в’язнів на сто тисяч чоловік населення, тобто 1,5% росіян, або 2,3 млн. чоловік (це більше, ніж населення Словенії) перебували в таборах і в’язницях, ніби в часи ГУЛАГу. Фактичні цифри приблизно в два з половиною рази нижчі.

Багато схожих помилок і щодо інших країн. А дані в Доповідях ПРООН наводяться лише за один рік, тож у наступних виданнях їх не виправляють.

Національні доповіді

Крім глобальних Доповідей, у багатьох державах (крім розвинених) видають національні доповіді про людський розвиток. Загалом із 1995-го до 2000-й їх було випущено 355. По регіонах світу найбільше національних доповідей видано в країнах Східної Європи та СНД — 146 (зокрема 21 за 2000 рік).

Україна була одним із піонерів видання національних доповідей і першою країною регіону, яка підготувала таке видання. Наші національні доповіді виходили українською та англійською мовами щороку протягом 1995—1999-го. Відтак хотілося б сказати добре слово на адресу пана Стівена Брауна, який був першим керівником Представництва ПРООН—ООН в Україні й дуже багато уваги приділяв підготовці перших національних доповідей, а також пані Мрідулі Гхош, на плечах якої лежав основний тягар нелегкої підготовчої роботи. Хоча наші національні доповіді з питань розвитку людини мали певні «резерви вдосконалення», вони були дуже важливими інформаційними виданнями і з цікавістю сприймались і в нас, і за кордоном. Дуже шкода, що в Україні без будь-яких об’єктивних причин не видано національну доповідь за 2000 рік.

Хотілося б сподіватися, що таку важливу роботу в нашій країні буде продовжено, а змісту, термінам видання національних доповідей приділятиметься більше уваги. У кожному з цих видань по Україні, напевне, варто було б відводити частину тексту для теми, якій цього року присвячується глобальна Доповідь ПРООН. Інша частина могла б стосуватися найважливіших для України аспектів людського розвитку, зокрема життєвого рівня й бідності, пенсійної реформи.

Для національних доповідей важливі регіональні індекси. У цьому напрямі в нас є поглиблені розробки українських учених на чолі з доктором економічних наук Еллою Лібановою. Але необхідні також ширші контакти основних користувачів національних доповідей із керівництвом Представництва ООН в Україні та обговорення шляхів удосконалення цієї важливої роботи. А поки що на тематику доповідей головним чином впливають експерти з інших країн, які недостатньо знайомі з больовими аспектами людського розвитку в Україні.

Допомога МЗС

Певно, і наше Міністерство закордонних справ має можливості допомогти в підготовці як глобальних Доповідей ПРООН, так і наших національних доповідей із питань людського розвитку. Віддаючи належне високому рівню й актуальності текстової частини Доповідей ПРООН, не можна не помітити, що стосовно країн Східної Європи й СНД ці проблеми висвітлюються скупіше, ніж по інших регіонах світу. Це й зрозуміло, якщо ознайомитися зі складом авторів і консультантів, котрі готують ці доповіді: серед наведених понад 150 прізвищ заледве можна знайти хоча б трьох-п’ятьох представників країн цього регіону. Те саме стосується і групи зовнішніх експертів, які займаються статистичною частиною Доповідей ПРООН. Із 17 її членів, схоже, немає жодного представника Східної Європи й СНД. Чи не тут одна з основних причин стількох помилок щодо країн цього регіону?

Україна є членом Виконавчої ради ПРООН, і їй, разом із представниками інших країн, слід звернути увагу на ці аспекти. Держави регіону — це одна сьома загального складу членів ПРООН, найактивніші вони й у виданні національних доповідей (41% від загальної кількості опублікованих).

На більшу увагу заслуговують і діяльність Регіонального бюро ПРООН по країнах Європи й СНД. Воно перебуває у Братиславі (де в нас є посольство). У деяких напрямах там ще занадто покладаються на західних експертів. Так, не дала очікуваних результатів регіональна програма поліпшення статистики людського розвитку (1998—99 рр.), тож країни регіону, особливо СНД, як і колись, представлені у статистичній частині Доповідей ПРООН значно гірше, ніж західні.

Напевно, наш МЗС міг би приділяти більше уваги національним доповідям про людський розвиток і тому, як підвищити якість даних у статистичній частині глобальних Доповідей. Ми вже наголошували, що ПРООН одержує ці дані не від національних статистичних служб, а з «других рук». Проте спроби автора статті разом з іншими фахівцями звернути увагу рідного МЗС на велику кількість помилок і неточностей у даних по Україні не дали результату.

У розмовах із двома попередніми керівниками управління міжнародних організацій нам говорили, що МЗС не веде справ із приватними особами. А оскільки за існуючою «технологією» ПРООН одержує потрібні дані не від нашого Держкомстату (їх навіть не надсилають туди на попередню перевірку перед виданням щорічних Доповідей), наше статистичне відомство також не має змоги контролювати ці цифри та впливати на їх якість. Потрібно шукати якесь рішення...

Будемо сподіватися, що після виходу з десятирічної смуги кризи показники людського розвитку по Україні поліпшуватимуться й вона посяде солідніше місце у світових координатах.