Удавані захисники. Непрошені столичні активісти нав’язують селу Лідіївка конфлікт з «Нібулоном» - Економіка - dt.ua

Удавані захисники. Непрошені столичні активісти нав’язують селу Лідіївка конфлікт з «Нібулоном»

8 жовтня, 2010, 17:53 Роздрукувати Випуск №37, 8 жовтня-15 жовтня

Анонс прес-конференції, яку минулого понеділка провів в.о. голови маловідомої Всеукраїнської громадської організації «Взаємодія та успіх» Віталій Кобзар, був багатообіцяючим...

Анонс прес-конференції, яку минулого понеділка провів в.о. голови маловідомої Всеукраїнської громадської організації «Взаємодія та успіх» Віталій Кобзар, був багатообіцяючим. Гостре окреслення теми — «Розпаювання по-українськи, Або як украдені в селян 3300 га землі зробили з шахраїв мільярдерів», обіцянка показати на підтвердження «всі офіційні документи» зібрали в УНІАН чимало журналістів. Але замість живого спілкування їм запропонували нашвидкуруч змонтований, готовий до вжитку сурогат — невідомо ким і де зроблені аудіо- і відеозаписи, з яких мало що можна було зрозуміти. Приголомшеним присутнім пояснили: всі матеріали досить повно викладені в запропонованих прес-релізах і дисках, тож просто треба уважно їх почитати і переглянути. Тому, мовляв, можна обійтися без уточнювальних запитань, тим більше що час на них навряд чи залишиться. «Акули пера», передчуваючи, що можуть повернутися в редакції ні з чим, захвилювалися. Але «сюрпризи» тільки почалися.

Враження групи молодих киян, які повернулися з провінції, у вустах їхнього лідера були не менш несподіваними. Легковажні, не обтяжені доказами судження, на кшталт того, що «Миколаївська область стала бастіоном феодалізму» і становить «загрозу для демократії і безпеки країни», сипалися суцільним потоком. Похапцем відвідавши кілька сіл і селищ Миколаївщини, візитери вирішили, що достеменно розібралися в проблемах регіону. Віталій Кобзар на камеру обвинувачував у всіх
смертних гріхах керівників різних рангів, від голови Сухобалківської сільради, до складу якого входить село Лідіївка, Надії
Бабанської, до голови ОДА Миколи Круглова. Але найбільше уваги було приділено генеральному директору компанії «Нібулон» Олексію Вадатурському. Шанованого не тільки в Україні, але й у багатьох країнах, бізнесмена, Героя України «спікер» прес-конференції називав не інакше, як «шахраєм з великої дороги», який «несе загрозу для розвитку аграрної галузі не тільки Миколаївщини, але й України загалом».

Реагували на все це по-різному, залежно від настрою. Одні журналісти голосно обурювалися, інші сміялися, а всі разом вимагали надати їм можливість поставити запитання. Але Остапа (пробачте, Віталія Олеговича) як то кажуть «понесло». Досить дивну подорож активістів громадської організації в провінцію він подав як реакцію на нещодавній виступ президента України перед молоддю із закликом будувати нову країну і пообіцяв дерзати й надалі. На підтвердження своєї активної позиції відразу порадив чи то главі держави, чи то уряду внести Миколаївщину до переліку областей, які має перевірити спеціально створена земельна комісія.

Поруч із балакучим Кобзарем мовчки сидів ще один «спікер» прес-конференції. Інформаційна табличка повідомляла, що це керівник ініціативної групи селян села Лідіївка Семен Луценко. Замість спілкування з ним журналістам знову ж таки запропонували прослухати запис його відеозвернення до президента. Авторові цих рядків тільки після закінчення конференції вдалося з’ясувати, кого пан Луценко представляє. На запитання, скільки селян Лідіївки входить до очолюваної ним ініціативної групи, Семен Миколайович відповів, що таких троє. З ним укупі. Зауважимо — з майже півтисячі сільських жителів. А залишився на самоті тому, що один соратник занедужав, в іншого виникли несподівані проблеми. От і все воїнство, яке вдалося «нашкребти» у Лідіївці київським «гастролерам» для здійснення своїх планів.

Прес-конференція очікувано завершилася скандалом. Організатор заходу, розсерджений тим, що журналістам усе ж таки вдалося поставити кілька запитань, які йому не сподобалися, сказав, що в залі «теж шахраї». Одна з черкаських тележурналісток зажадала публічного вибачення, погрожуючи судовим позовом... Якби селяни, котрі приїхали з Лідіївки, не запросили учасників прес-конференції для розмови в Український дім, ті мало що зрозуміли б з доведеної до них інформації

З історії питання

В Українському домі ніхто не робив заздалегідь підготовлених доповідей, не демонстрував записів на технічних пристроях. Селяни просто відповідали на запитання журналістів, незалежно від того, зручними вони їм здавалися чи ні. Журналісти могли навіч переконатися, що сільська громада, яку надто впевнені в собі столичні «гастролери» вважали, як то кажуть у молодіжному середовищі, «непросунутою», відсталою від життя, насправді виявилася організованою і добре поінформованою. Селяни не залишили каменя на камені від поспішних і, зважаючи на все, небезкорисливих тверджень невідомо звідки прибулих огудників.

Надія Бабанська, голова Сухобалківської сільради (до якої входить чотири села, включно з Лідіївкою) звернула увагу на те, що центру місцевої філії «Нібулону» за рівнем соціального розвитку немає рівних у районі. Комерційна структура вкладає в благоустрій населеного пункту вагомі кошти. Тільки спорудження нового водопроводу обійшлося їй у 380 тис. грн. Вона вважає, що ті, хто порушує проблему розпаювання землі, знають, що роблять. У такий спосіб у відносини між сільською громадою й інвестором вноситься сум’яття, недовіра, що не може не позначитися на реалізації проектів, стабілізації життя села і, зрештою, є зазіханням на майбутнє лідіївців.

Голова ради звернула увагу на те, що на попередній прес-конференції запевняли, нібито в Лідіївці проживає приблизно 130 чоловік. Насправді в селі 437 жителів. І кількість селян подвоїлася саме за 14 років співробітництва з «Нібулоном». Тоді як для України більш типова картина з умираючими селами.

Коли «Нібулон» почав працювати в Лідіївці, смертність у селі перевищувала народжуваність, а сьогодні навпаки, та й тривалість життя лідіївчан зросла. На думку Бабанської, применшення кількості жителів не було випадковою помилкою візитерів-провокаторів. Комусь дуже хочеться поширити на всю країну неправильне уявлення про село, міцно пов’язане з «Нібулоном».

Подібні філії комерційної структури розміщені по всій Україні, їх понад 40. Але це, колись вимираюче, село біля райцентру Доманівка в переліку компанії посідає особливе місце. Оскільки «Нібулон» узявся за відродження найвідсталішого села в області, щоб потім зловтішники, зокрема, не казали, що Олексію Вадатурському дісталося найкраще. Це принцип компанії — братися за вирішення найскладніших завдань. Це й приклад, як в Україні відроджуються села і впроваджуються високі соціальні стандарти. Саме звідси молода амбіційна компанія, перед тим, як почати здійснювати нинішні грандіозні проекти, пов’язані зі створенням принципово нової логістики, суднобудуванням і поновленням судноплавства по Дніпру, робила перші кроки, випробовувала свої сили і можливості.

Є також особливості, які відрізняють співробітництво між «Нібулоном» і Лідіївкою та іншими його сільгосппідрозділами. З останніми компанія працює, орендуючи в селян земельні ділянки. А з лідіївцями відносини склалися інакше. Тут земля через низку обставин залишилася нерозпайованою. І хоча це зроблено за взаємною згодою сторін, час від часу виникають колізії. З ініціативи супротивників такого тісного і довірчого співробітництва сільської громади з комерційною структурою проводилися прокурорські перевірки і судові розгляди. Криміналу не знайшли. І ясно, чому. Нерозпайована земля перебуває в користуванні «Нібулона», але залишається у власності держави. Селяни, які свого часу могли, проте не захотіли отримувати земельні паї, воліючи працювати у філії комерційної структури, теж мають користь. Відповідно до договору, вони отримують за умовний пай по 2500 грн. на рік, що майже вдвічі перевищує середню в районі платню за орендовану землю. І це без урахування постійних надходжень коштів на соціальний розвиток села.

За нинішні відносини, хай там що про них казали, переважна більшість лідіївців стоять горою. І щоразу, коли ситуація штучно підігрівається з боку, селяни офіційно підтверджують свою позицію щодо землі. От і під час приїзду столичних візитерів 7 вересня сільські збори підтвердили своє рішення, ухвалене 14 років тому. На тих самих зборах непрошеним гостям дали відсіч. Селяни рішуче спростовують твердження про заангажованість, негостинність і навіть ворожість жителів Лідіївки і всієї Миколаївщини до приїжджих «просвітителів». До них поставилися так, як вони на те заслуговували. Їхньому представникові дали можливість бути присутнім на сільських зборах. Інша річ, що слухати його вигадки, як і терпіти агресивну поведінку команди прибульців, селяни не стали і показали на двері. А в листі до президента України лідіївці просять дати належну оцінку тому, що відбувається.

Збори зобов’язали сільраду звернутися до суду з тим, щоб не перетворювати село на прохідний двір для шукачів пригод або додаткових доходів, де дозволено будь-що — провокаційні листівки, образи людей, до яких селяни відчувають щиру повагу. І все це робилося ще до початку акції, яку планували провести в райцентрі і в Лідіївці. Але не провели. Миколаївський окружний суд, розглянувши позов, дійшов висновку, що «проведення цього заходу може викликати порушення прав інших громадян і тому підлягає обмеженню шляхом заборони».

Не знайшовши спільної мови з селянами, зазнавши цілковитої поразки в провінції, «ходоки в народ» вирішили відігратися в столиці. Проте і проведення прес-конференції, схоже, доброї слави їм не принесе.

ЧИЇ ВИ, хлопці, будете?

Організатори скандальної прес-конференції, під час якої було оголошено цілу купу недостовірної інформації, дали безапеляційну оцінку багатьом людям і структурам. Цілком закономірне запитання: а самі ви хто будете? За чиїм столом борщ їсте? Про ВГО «Взаємодія та успіх», яка заварила цю кашу, мало відомо. Її лідер — в.о. голови Віталій Кобзар під час спілкування з журналістами усе встиг: облити брудом кого треба, осмислити стан післяреформного сільського господарства цілої області, побачити відмінність капіталізму від феодалізму, дати цінні поради президенту та уряду країни. Але при цьому примудрився ані слова не сказати про те, що таке очолювана ним (чи не ним — адже в.о. у назві посади щось означає?) громадська організація, яке місце в її діяльності посідають аграрні питання і чим вона встигла зарекомендувати себе у цій сфері.

З Інтернету я дізнався, що як мінімум до нинішнього літа ця ВГО та її лідер займалися питаннями, далекими від аграрного профілю. Зокрема в липні готувався семінар на дуже мудрувату тему «Тайм-менеджмент і ефективність». В анонсі доповідач Віталій Кобзар, відрекомендувавшись доларовим мільйонером і людиною, яка змогла за 25 років життя багато чого досягти, запропонував потенційним учасникам семінару свої послуги з вивчення «елементарних прийомів ефективності». Дуже цікаво виписано умови проведення заходу. Якби Остап Бендер зміг ознайомитися з ними, то стояв би в куточку і нервово курив, пропускаючи вперед більш просунутих. У цих умовах фігурувала не одна «замануха».

Автор цих рядків уже після прес-конференції поцікавився у Віталія Кобзаря, чи правда, що він є доларовим мільйонером і як пройшов анонсований семінар з вивчення «елементарних прийомів ефективності»? Свій фінансовий статус він підтвердив, а от семінар, за його словами, не відбувся нібито тому, що в доповідача на час його початку з’явилися проблеми зі здоров’ям. А можливо, причини зриву були іншими: наприклад, «замануха» не спрацювала, і бажаючих підвищувати чиюсь ефективність своїм коштом знайшлося небагато? Отож у цілковитій відповідності до власної теорії ефективності довелося терміново змінювати напрям бізнесу...

На прес-конференції, яку проводив лідер ВГО, міг виникнути ще один скандал. Один із журналістів попросив Кобзаря прокоментувати електронний лист, який нібито надійшов від нього на адресу керівництва «Нібулона». Але свою причетність до таких контактів той спростував.

А лист, проте, досить цікавий. Його автор, демонструючи свою гнучкість, обіцяє за певних умов «повернути ситуацію на 180 градусів», перетворитися з ворога «Нібулона» на його захисника. Це вимагатиме певних витрат від комерційної структури. Названо суму в 960 тис. євро. Пояснюється, що кошти підуть на матеріальну допомогу одному з членів ВГО «Взаємодія та успіх», який живе в Лідіївці, щоб той міг поміняти місце проживання. При цьому вказано спосіб та умови передачі грошей. Серед інших висунуто вимогу, щоб ні сам переселенець, ні його сім’я нічого не знали ні про переговори, ні про результати, якщо їх буде досягнуто. На той час іще планована прес-конференція в УНІАН теж лягає в рядок. Одержувачів електронного листа попередили: до проведення публічного заходу ще можна зупинити розпочатий процес, після нього це стане неможливим. Мовляв, швидше метикуйте, добродії! Прийом — цілком у дусі «елементарної ефективності». Та тільки не завжди спрацьовує…

P.S. Ситуація в Лідіївці — тільки один з небагатьох прикладів неконкурентної, підкилимної, рейдерської і часто брудної боротьби з визнаним аграрним лідером країни, який в умовах фінансової кризи взявся за реалізацію потужного інвестиційного проекту національного масштабу: відродження судноплавства річками України, будівництво елеваторів і терміналів, а також створення власного флоту. «Нібулон» змушений вирішувати питання, пов’язані не тільки із залученням кредитних ресурсів і проходженням багатьох бюрократичних бар’єрів, розв’язувати виробничі проблеми, а ще й відволікатися на пряме чи опосередковане втручання в його господарську діяльність, як це нещодавно було в конфлікті з Миколаївським морським торговим портом, Мінтрансзв’язку. На компанію наїжджають з різних боків: кількаразові перевірки правоохоронними органами, прокуратурою, які закінчуються нічим, лідіївські приколи засланих столичних провокаторів... Усе це виглядає як спланована акція комплексного втручання в господарську діяльність «Нібулона».

В Україні непростим іще залишається інвестиційний клімат. Виходить, що заяви президента Віктора Януковича про зелене світло для інвестицій — це одне, а реальна ситуація на місцях — зовсім інше. Глава Миколаївської облдержадміністрації Микола Круглов та інші губернатори, підтримуючи «Нібулон», уже неодноразово зазначали, що необхідно раз і назавжди дати по руках провокаторам, рейдерам і наклепникам або нав’язливо прискіпливим контролерам. Зовсім відбити їм бажання. І визнання масштабної інвестиційної програми «Нібулона» на державному рівні, надання їй статусу національної розв’язало б цю і багато інших штучних проблем.

З відкритого листа ініціативної групи жителів села Лідіївка:

«7 вересня 2010 року на зборах жителів села ми, лідіївці, одностайно підтвердили правильність прийнятого 1996 року рішення, відповідно до якого свідомо пішли на те, щоб не розпайовувати землю, погодилися на створення на базі колгоспу філії «Нібулона», передавши йому землю в користування. Нас влаштовує те, як ми нині живемо і працюємо. Тільки далеко не всім це подобається. У 2005 році до нас у село приїхала одна група непрошених порадників з питань власності на землю, у 2007-му — інша. Тепер, у 2010-му, — третя. Цього разу якась маловідома громадська організація. Проте нам така допомога не потрібна. Ми самі здатні навести лад у селі. Ми віримо Олексію Вадатурському і компанії, яку він очолює. Думка однієї людини — Луценка, ще не думка громади. Ми вже втомилися від пильної уваги і тим більше «допомоги» від людей, яким байдужа наша доля. І хотіли б отримати відповідь на головне запитання: хто стоїть за ВГО «Взаємодія та успіх» і її керівником Кобзарем? Чому вони так зацікавилися нашим селом і землею? Дайте нам спокій. Ми маємо роботу, а наші діти — майбутнє».

З перших вуст

Ірина ПОТОМЕЦЬ, завідуюча фермою:

— За 14 років абсолютна більшість лідіївців жодного разу не пошкодували, що пішли на створення на базі колгоспу філії «Нібулона». Завдяки цьому не в далекому майбутньому, а відразу ж після підписання договору жителі Лідіївки мають роботу і найбільші в районі зарплати, а наші діти — майбутнє. Недаремно після навчання в містах більшість молоді повертається в Лідіївку. Тут налагоджено побут, створено сприятливі умови для життя. Не випадково тоді, коли багато сіл занепадають або й зовсім зникають, у Лідіївці немає жодного покинутого будинку, а ціни на житло, відображаючи прагнення багатьох селян переїхати до нас, постійно зростають.

Неждані київські візитери, які з’явилися в селі, нічого не зрозуміли, але, напевно, і не прагнули зрозуміти. Вони брехали і зводили наклепи в Лідіївці, тепер роблять те саме в Києві. Наприклад стверджують, що наш комерційний партнер на шкоду економіці розвиває тільки виробництво зерна та його експорт. Але робота наших городників і працівників тепличного господарства, які забезпечують овочами піврайону, спростовує ці наклепи. Промовистий і приклад нашої молочної ферми — невеличкої, але ефективної. Цього року середні надої на корову перевищать п’ять тонн. Невдовзі буде введено в експлуатацію ще один молочний корпус.

Ніна ХОРСУН, доярка:

— Можна тільки дивуватися: у країні багато вкрай занедбаної ріллі, де ростуть самі бур’яни, сотні доведених до ручки сіл, які справді треба рятувати, та тільки нема кому. І за такого стану справ різного роду ділки з підозрілими намірами приїжджають учити розуму жителів Лідіївки. Села, де врожай зернових з року в рік становить 70—80 центнерів з га, тобто в кілька разів вище, ніж у середньому по країні. А наша молочна ферма виробить цього року понад 500 тонн високоякісного молока, яке йде на виробництво дитячого харчування. І що, таке налагоджене виробництво треба розірвати на частини? Ганьба тим, хто зазіхає на це надбання і зводить наклепи на творців благ, необхідних усім.

Аліна ІГЛАВА, різноробоча:

— Уявіть картину: до вас у помешкання без дозволу заходять галасливі парубки, в яких, так би мовити, молоко на губах не обсохло, і починають учити розуму, заразом обливаючи брудом людей, яких по-справжньому поважаєш, розуміючи, що без їхніх зусиль та участі Лідіївка давно б зникла з обличчя землі, як це відбувається з багатьма населеними пунктами. Щось подібне трапилося не з окремою сім’єю, а з громадою. Непрошені візитери образили й принизили всіх, включно зі своїм підручним Семеном Луценком, хоча він цього, схоже, так і не зрозумів.

Я, мати двох дітей, змушена була залишити роботу, домашнє господарство і їхати в Київ, щоб сказати своє слово, спробувати протистояти потокам брехні і пліток, які виливаються на голови шанованих людей. Скажу одне: не в найкращі для сільських жителів часи лідіївцям пощастило жити в сучасному
ошатному селі, постійно відчувати турботу. Мої діти — 12-річний Максим і шестирічний
Ярослав — вчаться в сучасній школі, де є все необхідне, включно з єдиною в районі мультимедійною шкільною дошкою і комп’ютерним класом. Завдяки «Нібулону» наші діти забезпечені безплатним харчуванням, шкільною формою, навчальним приладдям. Скажіть, багато підприємців у країні роблять інвестиції, спрямовані в майбутнє?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво