У нас на районі. Економічна криза — це час шансів і нових можливостей, вважають учасники дискусії з проблем регіонального розвитку

Складне входження в опалювальний сезон, жорстка нестача грошей у бюджетах, проблеми із зайнятістю й серйозне недофінансування соціалки — так живуть сьогодні і міста-мільйонники, і українська глибинка. Але кризова дійсність не позбавляє нас потреби вірити в краще і думати про завтрашній день. Що іще раз підтвердили у фонді «Ефективне Управління», ініціювавши серію національних дискусій про регіональну політику в Україні.

Вже перше обговорення, на яке наприкінці листопада зібралося понад сто учасників із числа лідерів місцевого самоврядування, представників міністерств та відомств, авторитетних закордонних експертів, журналістів, показало, що регіональний розвиток як шлях до підвищення конкурентоспроможності країни сприймається цілком адекватно. А отже, з привабливого гасла має всі шанси перетворитися на напрямок пошуків та результативних кроків.

На порядку денному

— Тема регіонального розвитку, на наш погляд, є на сьогодні пріо­ритетною, — каже Наталя Ізосимова, директор фонду «Ефек­тив­не Управління». — Ми переконані, що від успіху регіонального розвитку безпосередньо залежить соціально-еконо­мічний розвиток усієї країни, а отже, й добробут усіх її громадян. Сьогодні Україні дуже тяжко. Світова фінансова криза зачепила економіку, позначилася на стані провідних галузей, цілої низки товарних ринків. Однак у цих умовах мало вижити. Треба думати про те, як вий­ти з кризи більш конкурентоспроможними. А для цього маємо визна­читися, на чому зосередити зусилля, як краще розподілити місцеві ресурси та кошти держпідтримки.

— Коли трансферти становлять 40—50% дохідної частини бюджету, регіони втрачають можливість довгострокового планування, упровадження довгострокових проектів. У Російській Федерації та США, з їхніми різними бюджетними системами, цей розрив між витратами і доходами місцевого самоврядування становить 15—20%, — підтвердив гостроту українських проблем експерт Ігор Шленський (Росія).

Держава має поділитися з регіонами частиною податків — уже кілька років звучить рефреном на кожній нараді з участю представників місцевих органів влади. За словами міського голови Львова Андрія Садового, було б правильно, щоб 50% податку на прибуток залишалися на місцях, тобто там, де їх зібрано.

Про цифри, звісно, можна сперечатися. Сумно, одначе, що в умовах непрацездатної Верховної Ради позитивне вирішення цієї та інших проблем вкотре відкладається. І бюджети 2009 року знову формуються за лекалами застарілого Бюджетного кодексу, причому 90% з них, як і раніше, орієнтуватимуться на фінансові ін’єкції з центру.

Тим часом у світі накопичено чималий досвід ефективної взаємодії між регіонами та центром; є чимало напрацювань і в сфері оподаткування. Однією з них у ході дискусії поділився з українськими учасниками Хосе Лопес Гаррідо, керівник податкової адміністрації провінції Аліканте (Іспанія).

«Ефективність регіону — це ефективність адміністрування. Управляючи ефективно, ми створюємо ґрунт для підвищення конкурентоспроможності регіону», — заявляє пан Гаррідо. Він не з чуток знає те, про що каже.

Як відомо, система оподаткування в Іспанії, що не одне десятиліття жила в умовах диктатури, створювалася практично з нуля, методом проб і помилок. І в кожній провінції мала свої особливості. Поморочившись з адмініструванням податків, справою надто складною і дорогою для десятків малих адміністративних одиниць із населенням 1—2 тис. людей, у провінції Аліканте вирішили, що найоптимальніший шлях — делегувати ці повноваження від містечок і селищ уряду провінції.

Відтоді в Аліканте створено власну систему справляння податків — не лише економічну (вартість адміністрування — 4—5% загального обсягу зібраних податків), а й ефективну, яка сприяє економічному розвиткові. Достатньо сказати, що доходи провінційної казни від податків за останнє десятиріччя зросли майже вдвічі — з 230 до 422 млн. євро.

Чи багато таких успішних ініціатив на рахунку наших регіонів? Правду сказати, чимало. Про них під час дискусії розповідали і голова Донецької облради Анатолій Близнюк, і міський голова Славутича Володимир Удовиченко, й інші учасники. Однак якщо поставити питання в іншій площині — а чи не занадто часто керівництво середньостатистичного українського міста чи району покладається на рішення ззовні (байдуже чиє — президента, уряду, депутатів), не використовуючи наданих йому, нехай і недостатніх, прав та повноважень?

«Україна — лідер з нераціонального використання енергоресурсів у Європі, — переконаний Євген Сухін, недавній керівник Національної агенції з ефективного використання енергоресурсів та співзасновник «СКБ Сухіна». — Теплова енергія в Україні може бути вдвічі дешевшою, але тут потрібні зусилля місцевої влади».

І справді, мабуть, тільки дуже багата країна може собі дозволити розтринькувати ресурси, як це робимо ми. За словами пана Сухіна, 18 млн. тонн технологічної деревини просто пропадає, 41 млн. тонн соломи спалили на полях. Хіба це не питання до регіональної влади, якій до снаги поставити ці ресурси на службу енергетиці?

Євген Ілліч закликав учасників дискусії не замахуватися на суперпроекти: мовляв, за один день законів не наухвалюєш, місцевого самоврядування не переробиш. Використовувати треба те, що маємо. Як це роблять, приміром, на Івано-Франківщині, де цими днями запускається в експлуатацію котельна «Юність» на синтетичному газі...

Колишній керівник Держкомпідприємництва, президент центру «Академія» Олександра Кужель торкнулася іншого аспекту проблеми. У країні створено 671 дозвільний центр за методом єдиного вікна, працюють — максимум 10%. Хоча спрощення погоджень, зниження вартості адмінпослуг, поряд зі зниженням орендної плати та плати за землю, можуть дати для економіки принаймні не менше, ніж закордонні кредити.

А коли немає справжньої дерегуляції, буйно квітне тінізація. У різних секторах та регіонах України від 30 до 80% економічної активності відбувається в тіні, що призводить до відтоку з країни ресурсів і ставить у невигідне становище підприємства, які працюють легально.

Тіньова економіка є одним із ключових чинників, які слід ураховувати при розробці регіональної стратегії, неодноразово наголошували зарубіжні експерти. А за великим рахунком, її необхідно виводити на світ Божий. Зрозуміло, що проблема — загальнонаціонального масштабу, та в умовах політичної роздробленості боротьба з тінізацією на регіональному рівні стає важливою як ніколи. З таким, як в Україні, рівнем тіньової економіки інвестор не в змозі побачити реальне зростання, реальні перспективи.

— Якщо спробувати сьогодні скласти формулу української дер­жавності, то вона матиме такий вигляд: тіньова економіка плюс корупція. Неможливо розпочати жодне будівництво, жоден проект, не віднісши в дозвільні органи «дипломат» грошей, — із гіркотою констатував міський голова Славутича Володимир Удовиченко. — Що робить у таких умовах інвестор? Він каже: розбирайтеся між собою, а я знайду краще застосування своїм коштам. Наша країна набула статусу держави з ринковою економікою, але ми продовжуємо працювати за шаблонами адміністративно-командної системи. Так далі не можна. Україні потрібна децентралізація, бо в децентралізованих моделях люди живуть краще.

Поради на майбутнє

— Криза рано чи пізно скінчиться, і дуже важливо, щоб Україна використала цей час для зміцнення фундаменту своєї економічної конкурентоспроможності, — вважає Аветік Чалабян, партнер мос­ковського офісу компанії McKinsey. — А що під силу регіонам, які проблеми вони можуть вирішити?

По-перше, поліпшити систему освіти. Шкільна освіта — це регіональне завдання, вважає пан Чалабян. Досвід показує, що культура, громадянська самосвідомість, система цінностей формуються саме в школі, і місцева влада дуже сильно може на це впливати...

Кожен регіон має певні переваги. В одному — багата історична та культурна спадщина, в іншому — потужна промислова інфраструктура, у третьому — добре розвинене сільське господарство. Дуже важливо, щоб влада розуміла, у чому основне джерело цього своєрідного профіциту і як його можна збільшити. Багато в чому цей профіцит примножується активними й послідовними діями влади разом із бізнесом. Для цього владі потрібно працювати напряму з бізнесом, виробляти стратегію розвитку разом із бізнесом, спиратися не лише на місцевий бізнес, а й активно залучати великі інвестиційні, консалтингові компанії, котрі роблять зовнішню експертизу. Створюється певний трикутник: місцевий бізнес, місцева влада і носії міжнародної експертизи.

Друга точка докладання регіональних зусиль — кадри. Якщо 15 років не займатися адміністративною реформою, зберігши по суті пострадянський рівень управління, то кадрового голоду просто не уникнути. Сьогодні місцева влада має конкурувати з бізнесом, іншими країнами за кваліфіковані кадри. І думати над тим, яким чином можна забезпечити регіональний прорив.

Цей прорив має бути дуже продуманим. Адже в Україні відбуватиметься подальша поляризація між регіонами. Багаті регіони стануть іще багатшими, бідні — біднішими, якщо тільки не почати активно діяти вже сьогодні.

Однак що це означає — активно діяти? За всієї видимої простоти — питання не пусте. Питаннями конкурентоспроможності регіонів сьогодні переймаються не лише в Україні — вони на слуху в США та Росії, Бразилії та Китаї...

Деякими рецептами діагностики та розвитку регіонів з учасниками дискусії поділилися Алан Скотт, почесний професор Каліфор­нійського університету (США), і Грехем Медоуз, колишній генеральний директор з питань управління регіональною політикою ЄС (Бельгія). Ми згібридизували тези двох відомих фахівців і от що вийшло:

· Було б занадто спрощено уявляти собі регіон як точку на карті чи мережу промислових (варіант — сільськогосподарських) підприємств. Це також регіональний ринок праці як резерв навичок і людського капіталу; творче середовище, з навчанням та інноваціями включно; соціальна інфраструктура та комунікації.

· Базовий принцип будь-якої життєздатної політики — починайте з того, що маєте. Робіть ставку на те, що вмієте найкраще. Не можна зробити (та й немає в цьому потреби) сталеливарний регіон фінансовим або фінансовий — промисловим.

· Як показує досвід, найуспішніші проекти регіонального розвитку — це проекти з опорою на колективні зусилля, партнерство (капіталу, підприємств, ринків праці). Проте не менш важливим є й партнерство з нужденними. Їхній голос також має бути почутий.

· Експериментуйте, не зациклюйтеся на лідерах, вирішуйте проблеми відсталих галузей. Якщо про них забувають, регіон ніколи не стане конкурентоспроможним.

· Недержавні організації, профспілки, наука... Розділіть ношу на якомога більшу кількість плечей.

· Найбільші шанси на успіх мають не моноструктурні, а поліструктурні регіони. Найуспішніші з них змогли знайти свою нішу в глобальному поділі праці.

· Не забувайте, що стратегічними для розвитку нової економіки в ХХІ столітті є: високотехнологічні галузі, екологічне виробництво, неоремісничі виробництва (модний одяг, меблі, ювелірні вироби), культурні продукти (кіно, музика), ЗМІ, дизайн (графічний, індустріальний), бізнесові та фінансові послуги.

· Наберіться терпіння. Ви не зможете одним порухом руки вийняти кролика з циліндра: регіональний розвиток — процес дуже тривалий.

Та найбільше мені сподобалася така теза пана Медоуза: «Адекватний розвиток економіки — це не манна небесна. Потрібно організувати економічне зростання, а для цього потрібно організувати себе».

Дуже слушна рекомендація для нас, українців...