Туркменський прикуп у газовому розкладі - Економіка - dt.ua

Туркменський прикуп у газовому розкладі

22 грудня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 22 грудня-29 грудня

Незадовго до своєї смерті президент Туркменистану Сапармурат Ніязов оголосив про відкриття «супергігантського» газового родовища...

Незадовго до своєї смерті президент Туркменистану Сапармурат Ніязов оголосив про відкриття «супергігантського» газового родовища. Спочатку це повідомлення особливого ажіотажу в західній, як і в російській пресі не викликало. Попри те, що очікувані запаси Південного Іолотаню оцінюються в 7 трлн. кубометрів, тобто вдвічі більше від запасів найбільшого у світі Штокманівського родовища. З одного боку, ці запаси ще потрібно підтвердити, причому зробити це самостійно Туркменистан не зможе як через фінансові, так і через технічні проблеми. З іншого — навіть у разі підтвердження цих запасів на перший план виходить одвічна проблема транспортування газу його потенційним споживачам. І от у міру «промальовування» головних «клієнтів» Туркменистану і почала розкручуватися в ЗМІ інтрига.

Відповідно до останнього статистичного огляду світової енергетики, опублікованого BP у червні цього року, Туркменистан володіє 2,9 трлн. кубометрів газу. Навіть із цим показником країна виходить на друге (після Росії) місце в Євразії. Проте конкуренції російському газу туркменський скласти не може, тому що практично цілком залежить від російської трубопровідної системи і бажання «Газпрому», а точніше — небажання випускати туркменський газ на європейський ринок газу. З 60 млрд. кубометрів газу на рік, які зараз видобуває Туркменистан, 14 млрд. використовуються споживачами в країні, а решту практично повністю викуповує Росія, яка потім поставляє туркменський газ здебільшого в Україну і частково до країн Західної Європи.

Маючи довгостроковий контракт із Туркменистаном на закупівлю 50 млрд. кубометрів газу на рік, Росія веде переговори про поставки вже 100 млрд. При цьому в повітрі зависає не тільки можливість Ашгабата забезпечити ці поставки, а й здатність Росії доставити їх споживачу. Трубопровід Середня Азія — Центр, яким зараз транспортується левова частка туркменського газу (украй незначну частину експортують до Ірану) побудували ще 1974 року. Сьогодні, прокачуючи близько 40 млрд. кубометрів на рік, цей трубопровід працює на межі. Існують плани його поетапної модернізації, що дадуть змогу збільшити пропускну здатність до 55 млрд. кубометрів до 2010-го, а надалі, можливо, навіть до 90—100. Природно, за найбезпосереднішої участі «Газпрому» і в розрахунку не лише на туркменський, а й на узбецький газовий ресурс.

Взяти участь у реалізації іншого проекту — будівництві Прикаспійського газопроводу — Туркменбаші запрошував Німеччину. Новий газопровід, прокладений по правобережжю Каспію, зможе поставляти до 40—50 млрд. кубометрів газу в Європу. Правда, і в цьому проекті без «Газпрому» не обійтися, тож Туркменистан відразу запропонував «зметикувати на трьох».

Зате, як виявилося, без «третіх зайвих» цілком зможе обійтися Китай. Угоду про будівництво магістрального трубопроводу від Амудар’ї до китайського порту Гуанчжоу було підписано ще в квітні цього року. По завершенні будівництва 2009 року в Китай планувалося перекачувати по 30 млрд. кубометрів газу щороку. Причому ціна газу зберігалася в таємниці, проте передбачається, що вона буде істотно нижчою за ту, що її правила Пекіну Москва, котра дуже вміло розіграла «китайську карту» у своєму енергетичному діалозі з Брюсселем.

Зараз, схоже, ситуація складається діаметрально протилежна. Після того, як Пекін оголосив про участь China National Petroleum Corp. у розвідуванні й освоєнні Іолотанського родовища (пообіцявши в найближчі три роки пробурити 12 п’ятикілометрових свердловин загальною вартістю 152 млн. дол.), перспективи нового родовища стали значно активніше обговорювати в Європі. Зокрема, російська монополія на транспортування туркменського газу стала одним із пунктів порядку денного ризького саміту НАТО.

Втім, як показує практика, переходити від слів до справи європейські країни поспішають повільно. Хоча й досить упевнено — будівництво газопроводу Nabucco, котрий дає змогу транспортувати центральноазіатський газ через Туреччину, Болгарію, Румунію та Угорщину до Австрії, оголошено Єврокомісією вже не лише економічним, а й політичним пріоритетом. Завершення будівництва 3400-кілометрової магістралі вартістю 4,6 млрд. євро очікується не раніше 2012 року.

Можливо, до цього часу і в Україні визріє необхідність зробити конкретні кроки, щоб не залишитися зовсім без туркменського газу. Адже паралельно з усіма переліченими газопроводами Туркменистан напружено працює над прокладанням ще одного, Трансафганського, котрий дозволяє вийти на дедалі зростаючі ринки Пакистану та Індії. Як розгортатимуться події після смерті Туркменбаші, поки сказати важко. Зрозуміло одне, що для будь-якої влади Туркменистану енергоносії будуть основним джерелом наповнення бюджету і не тільки... Ясно й те, що всі гравці світового ринку енергоносіїв, які не змогли знайти спільної мови з Ніязовим, тепер спробують узяти реванш.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво