Цукрові голови

Не каюся, що закликав аграріїв не сіяти цукрові буряки, допоки депутати з урядовцями не припинять тростинно-сирцеві напади на митну територію України. Навпаки, й зараз прилюдно збурюю селян до рішучіших акцій. Вивалімо перед Кабміном зо п’ять самоскидів жому, і нехай цей кислуватий «фіміам» вітчизняного цукроваріння проникає у чиновницькі кабінети. Щоб нюхали і пам’ятали... І мішки з цукром, що штабелями стовбичать перед Міністерством аграрної політики, слід передислокувати туди ж, під сіру будівлю.

Хотіли дешевого цукру? Дякуйте не «сільському» відомству, а Кабінету міністрів. Своїми недавніми рішеннями він, переступивши через депутатську непоступливість, знехтувавши інтересами сільгосптоваровиробників, цукроварів, домігся ввезення в Україну 148,5 тис. тонн цукру-сирцю. Причому за схемою доволі-таки штукарською. І за відсутності нагальної потреби в імпорті. Ну що ж, вважатимемо це «креативною» розминкою уряду перед вступом України до СОТ у частині сирцевого протистояння.

Відхилити...

Тепер можу з упевненістю сказати: про намір «прокрутити» цукрово-тростинну динамо-машину Кабмін оголосив вустами депутата Ігоря Насалика 4 липня на засіданні аграрного комітету Верховної Ради. Законопроект № 7734 «Про проект Закону про ввезення в Україну цукру-сирцю тростинного у 2005 році» був зареєстрований 30 червня. Автор виніс на розгляд документ так спішно, що не встиг навіть заручитися обов’язковим у таких випадках висновком Головного науково-експертного управління ВР, не кажучи про аналітику галузі, баланс цукру. Якщо точніше, то законопроект слід було би назвати «Про пільгове ввезення...», оскільки він передбачав при перетині українського кордону сплачувати преференційне ввізне мито у розмірі 20 євро за тонну сирцю за діючого повного 300 євро та ще й ПДВ.

І Мінекономіки, й МінАП в один голос доводили: цукру в Україні достатньо! За місячної норми споживання 150 тис. тонн новий сезон цукроваріння зустріне перехідними запасами у розмірі як мінімум 300 тис. Основною причиною зростання гуртових, а відповідно, й роздрібних цін, окрім сезонності (червень—серпень), є відсутність конкурентного середовища на внутрішньому ринкові цукру, констатувало економічне відомство. Автор законопроекту бачив порятунок саме в імпорті сирцю і при цьому неоднозначно наголошував на збігові своєї позиції з урядовою. Стенографічно це виглядало так.

Ігор Насалик, депутат: — Зроблю одне малесеньке уточнення. У запропонованому законопроекті обсяги імпорту цукру-сирцю становлять 200 тис. тонн. Сьогодні зранку (4 липня. — В.Ч.) Кабінет міністрів попросив, щоб цю квоту збільшили до 300 тис. тонн. (Насміхові оплески.)

Іван Томич, голова аграрного комітету: — Ми не на торгах... Або подавайте інший законопроект, або обговорюємо цей...

Ігор Насалик: — Це та кількість, яка може стабілізувати ситуацію на ринку цукру і зупинити цінове зростання. Навіть 35 тис. тонн, які Держрезерв викинув у торгівлю, практично не відіграли якоїсь ролі.

Микола Мельник, депутат: — Та він не міг стільки продати! Постанову ж про реалізацію 55 тис. тонн із держрезервівських запасів уряд прийняв лише 25 червня.

Ігор Насалик: — Колеги! Тільки-но проголосуємо за закон про тростину, вона ще не буде ввезена, як ціна на цукор моментально впаде. Давайте вперше зробимо імпорт сирцю прозорим, під контролем Кабінету міністрів, Держрезерву, які визначать і віддадуть на переробку тростину тим підприємствам, які вважатимуть гідними. А не так, як у минулі роки... Три комерційні структури зібралися, домовилися, квоту розділили і... І пан Порошенко там постійно брав участь. Хто скаже, що ні? І «Укррос», за якими стоять соціал-демократи...

Микола Мельник: — Де написано, що законопроект погоджений із урядом? Уряд — це відносно. Хто конкретно? Юлія Володимирівна Тимошенко? Сергій Терьохін? Чи хто?

Ігор Насалик: — Безпосередньо прем’єр-міністр просила про збільшення квоти із 200 тис. до 300 тис. тонн. Якщо цей закон не буде прийнятий, а я більш ніж упевнений, що аграрне міністерство не стабілізує ціни, то винен буде не Кабінет міністрів, і не Міністерство аграрної політики, а Верховна Рада, яка не змогла приборкати цінову ситуацію.

Іван Томич: — Стабільність на ринку зерна, цукру чи м’яса — це прерогатива, згідно із законом, Аграрного фонду, а ми, бачу, хочемо займатися шулерством? Час від часу, від виборів до виборів, «проганяти» гроші? Надійшло дві пропозиції щодо даного законопроекту: відхилити і друга — відправити на доопрацювання. Хто за першу? Більшість! Рішення: відхилити...

Прийняти...

Законопроект «завалили» на півдорозі до сесійної зали, депутати роз’їхалися на канікули, але це аж ніяк не віднадило Кабмін від задуманого. 20 липня він, не надто афішуючи, видав розпорядження № 274-р «Про деякі заходи щодо стабілізації ринку продовольства», а 21-го — прийняв постанову № 624 «Про внесення змін до Порядку організації митних аукціонів, реалізації товарів і транспортних засобів на митних аукціонах, товарних біржах або через підприємства торгівлі, а також розпорядження окремими видами товарів, що не підлягають реалізації». За цією довгою назвою криється такий собі адресний привілей: конфісковане майно і товари, від яких відмовилися власники і які входять до номенклатури Держрезерву, безплатно передаються держструктурі.

А вже 27 липня один із кораблів, які у бінокль видивився аграрний міністр Олександр Баранівський і подав сигнал SOS, в Одеському морському порту вивантажив партію в 20 тис. тонн сирцю. Наступного дня на причалі № 32 докери почали марудитися із черговим бразильським «подарунком» у трюмі Oluja — 41,5 тис. тонн. Очікуючи швартування, на рейді вигойдувався ще один корабель — Siras — із понад 30 тис. тонн заморської сировини. Загалом мали розвантажитися п’ять суден.

Такий розвиток подій багатьох просто шокував. Ще достеменно не знаючи, звідки ростуть ноги, сполошилися соціалісти, слідом за ними стрепенулися комуністи, для котрих будь-який уряд — злочинний... Але поступово на сирцевому горизонті почало розвиднятися. З’ясувалося, що, послуговуючись нормативно-правовими актами — розпорядженням № 274-р та постановою № 624, ДП «Укрспецпостач» уклало контракт із бразильською компанією Man Sugar на поставку 148,5 тис. тонн цукру-сирцю за ціною 1200 грн./т. Щоб здійснити торговельну операцію, «Укрспецпостач» одержав від Укрексімбанку кредит на 33,5 млн. дол. США. При цьому майновим поручителем перед банком на суму, еквівалентну 42 млн. дол., виступила НАК «Нафтогаз України».

ДП «Укрспецпостач» ввезло на митну територію України цукор-сирець, але потім на Київській регіональній митниці... люб’язно відмовилося від обсягу і вся партія перейшла у власність Держрезерву. Останній настільки зрадів дармівщині, що миттю розіслав телеграми на всі цукрові заводи з тим, аби виявити бажаючих переробити «одержавлений» цукор-сирець. Завантажити потужності зголосилися, зокрема, цукрові заводи: Заплазький, Котовський, Червонознам’янський (усі належать компанії «Одеса Інсахарпром»), Носівський, Рокитнянський і Кирнасівський.

Заблудлі у тростині

Дії уряду із сирцем уже охрестили злочином, криміналом, аферою, руйнацією вітчизняного цукровиробництва. Відбиваючись від нападок, прем’єр Юлія Тимошенко розцінює їх як політичні спекуляції. Оскільки мене не зігріває жоден партійний стяг, лишень економіка, то й мову вестиму виключно у цій площині.

Що змусило Кабмін тихцем імпортувати сирець за місяць до початку власного виробничого сезону? Коли ціни на цукор поступово, але сповзають униз... Чи були задіяні, перш ніж удатися до крайніх заходів, усі важелі державного впливу на ситуацію? Скажу відверто: навіть після 3 серпня, коли міністри, за винятком Олександра Баранівського, затвердили пакет документів, що витлумачують ввезення тростини як бездоганно чисту правову процедуру, не кожен високопосадовець розібрався у вигадливій багатоходівці прем’єра. Одних у ці таїни не посвячували, другим порадили не совати носа, а треті просто не тямлять у законодавчих колізіях...

Послуговуючись чинною базою, таки можна накреслити цивілізовану схему імпорту сирцю, не менш виграшну у фінансовому плані, але без маневрів. Міг би підказати, але не мене обрали міністром, прем’єром... Тому спокутуватиме гріхи той, хто, як співав Висоцький, «эту кашу заварил вполне серьезно, вполне серьезно».

По-перше, якщо цукровим «зцілювачем» із необмеженими преференціями уряд обрав Держрезерв, то слід спитати: чим той відзначився? Справді інтервенційними здібностями чи маніпулюванням рук і цифр? Постанові Кабміну про реалізацію 55 тис. тонн цукру із Держрезерву передувало розпорядження, яке передбачало «забезпечити поповнення запасів цукру у Держрезерві щонайменше до 150 тис. тонн шляхом закупівлі цукру, виробленого з цукрових буряків нового врожаю...» Жодних натяків на заморську експансію! А насправді? Чим пояснити кволість, із якою спорожняв запаси головний комірник Віктор Бойко?

У керівника Держрезерву — сто відмовок:

— На наших складах мусить зберігатися 300 тис. тонн цукру. Маємо — 63, незнижуваний запас — 50 тис. тонн. Що викидати на ринок? Якщо Держрезерв не має права займатися інтервенціями, тоді поясніть мені, звідки візьмуться кошти в Аграрному фонді, якому приписано здійснювати ці операції? А джерело наповнення його залежить від реалізації матеріальних цінностей Держрезерву. От ми переробимо цукор-сирець, продамо, а виручені кошти передамо у Фонд.

Куди ж тоді подівся буряковий цукор із Держрезерву, якщо у січні нинішнього року Микола Пісоцький, екс-глава цієї структури, у розмові зі мною оперував обсягами у 100 тис. тонн, які готовий був викинути на ринок у разі зміни цінової ситуації? Чому нинішні такі мізерні «викиди» цукру у мішках із держрезервівською биркою з урожаю 2001 року опиняються на базарах за ціною 4,40 грн.? І навіщо така багатоетапність із передачею коштів від переробки бразильського сирцю Аграрному фонду, якщо останнього одразу можна (і треба відповідно до закону!) напряму зробити власником заморської сировини, якщо вже ввезли її?

По-друге, ще більш невизначена ситуація з уже переробленим цукром-сирцем. Прем’єр запевняє, що проблема з дефіцитом цукру буде частково здолана за рахунок державних інтервенцій... ДП «Укрспецпостач», тоді як істинним власником сирцю є Держрезерв. Та й чи існує насправді злощасний дефіцит? Припустимо, Мінекономіки з МінАП помиляються у розрахунках і дещо завищують перехідні запаси цукру. Невже меткі комерційні структури миттю не заповнили б цей вакуум, ввізши тростину? Одначе жодна компанія цього не зробила. Чому? Ризикувати власними коштами за наповненого ринку?! Тобто, якщо Держрезерв заполонить зараз ринок сурогатом, то на початок сезону лишки бурякового цукру випнуться гилою, як і в попередні роки — 400—450 тис. тонн, що одразу ж осадить ціну на новий урожай. Якщо ж притримає… Злочинно запасатися чужими солодощами, гребуючи власними.

По-третє. Якщо вже сирцевий цукор потрапляє у торговельну мережу, то як покупець маю повне право вибору й ідентифікації. Маркуйте його так, аби можна було відрізнити від бурякового не лише при розгляді кристалів під лупою чи за каламутністю розчину, а й за відповідними документами: ДСТУ, ТУ...

По-четверте, сирцеві щедроти Кабміну дехто пояснює недавньою зміною власника трьох південних цукроварень: Заплазької, Котовської, Червонознам’янської. Враховуючи, що саме ця трійця опинилася серед щасливчиків-переробників тростини і що власником, за чутками, є не якийсь там низькоранговий клерк Кабміну, а високопосадовець, то цілком зрозуміла настирність, з якою «пробивали» означені обсяги бразильської тростини.

По-п’яте, багато дебатують із приводу монополізації ринку цукру шістьма компаніями. Своє невдоволення діяльністю Антимонопольного комітету висловив і перший віце-прем’єр Анатолій Кінах. Що не подобається Анатолію Кириловичу? Відсутність ліцензування гуртової торгівлі цукром. Так, треба вводити, причому давно. Але що для цього зробив найвищий орган виконавчої влади, крім дефективного «ліцензійного» законопроекту, який забалотували депутати? Чи реалізував він засади Закону «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру», крім встановлення мінімальних цін на цукрові буряки та цукор? Очевидно, невдоволеним треба бути самим собою...

І, по-шосте... Власне, не було би «по-перше», «по-друге» і «по-п’яте», якби митниця несхитно стояла на чатах закону. Ну, не мала вона права, хоч ти вбий, пропускати резидента з партією цукру-сирцю без сплати 300 євро за тонну і 20% ПДВ. Мені можуть напам’ять процитувати пункт 11 статті 3 згадуваного галузевого закону: «Виробництво цукру в Україні з імпортної сировини допускається виключно за умови подальшого вивезення готової продукції у повному обсязі за межі України в терміни, передбачені законодавством України». А хіба інакше цей припис потрактуєш?! Завозь, під митним наглядом перероби і не пізніше 90 днів реекспортуй. Вихід цукру із тростини — 0,96. Тобто, завіз 148,5 тис. тонн — вертай назад із 142,56.

У що ж обійдуться карколомні сирцеві трюки бюджету? Зрозуміло, «зависне» кредит на суму 33,5 млн. дол. Це їх так слізно клянчили у вигляді авансу члени асоціації «Укрцукор», обіцяючи продукцією з нового урожаю засипати комори і Держрезерву, й Аграрного фонду. Не дали... Втратить державна калитка і 53,5 млн. дол. через несплату резидентом ввізного мита. Та 121 «зелених» у вигляді ПДВ за кожну тонну... Хто ж тоді у виграші, а хто — телепень?

Тож ілюзорними видаються так скрупульозно виписані рекомендації лютневих парламентських слухань «Про законодавче забезпечення розвитку бурякоцукрового комплексу в Україні та заходи щодо його поліпшення». До внутрішньої загрози додається й зовнішня. Навряд чи наша нова влада знайома з «Основними напрямками агропродовольчої політики уряду на 2001—2010 роки» російських колег. Є у цих начерках далекоглядний приціл. Цитую мовою оригіналу:

«Сейчас можно использовать значительное ослабление позиций Украины и экспортировать сахар на ее рынки, рынки Казахстана и других стран СНГ. В дальнейшем нужно стимулировать прямые иностранные инвестиции в эти страны и поглощение украинских сахарных заводов». Та в нас і без втручання сторонніх свої доб’ють!

…У Бразилії наш посол Юрій Богаєвський розповів про топонім чотирьохсотметрової скелі Пан де Асукар («Цукрової голови») у Ріо-де-Жанейро. Оскільки вона височіє над входом до бухти, першовідкривачі-португальці скочували з неї тюки тростинного очерету, вантажили на кораблі й торгували по світах. Чому ж наші урядові «цукрові голови» такі простакуваті? Чи навпаки: надто розумні?!