ЦІНОВА ГОЛОВОЛОМКА ДЕФЛЯЦІЙНУ НЕДУГУ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ, З ОГЛЯДУ НА ЇЇ СПЕЦИФІЧНІСТЬ, НЕ МОЖНА ВИЛІКУВАТИ МОНЕТАРНИМИ ЛІКАМИ - Економіка - dt.ua

ЦІНОВА ГОЛОВОЛОМКА ДЕФЛЯЦІЙНУ НЕДУГУ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ, З ОГЛЯДУ НА ЇЇ СПЕЦИФІЧНІСТЬ, НЕ МОЖНА ВИЛІКУВАТИ МОНЕТАРНИМИ ЛІКАМИ

25 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №41, 25 жовтня-1 листопада

Скупих інфляційних зведень всезнаючого Держкомстату, що їх традиційно оголошують у перших числах кожного місяця, останнім часом з особливим нетерпінням чекають вітчизняні економісти та фінансисти...

Скупих інфляційних зведень всезнаючого Держкомстату, що їх традиційно оголошують у перших числах кожного місяця, останнім часом з особливим нетерпінням чекають вітчизняні економісти та фінансисти. Ще б пак, адже саме динаміка індексу споживчих цін є головним макроекономічним сюрпризом поточного року. Якби хтось на початку 2002-го сказав, що в Україні, за підсумками січня—вересня, індекс інфляції буде зафіксований на рівні 96,7%, такий прогноз вважали б, м’яко кажучи, не зовсім серйозним. Проте, якщо вірити даним Держкомстату, за фактом ми маємо саме такий результат.

Причому подив викликає не так, власне, номінальне значення індексу споживчих цін, як сама тенденція його зміни в поточному році. Адже дефляція не раз фіксувалася і в попередні роки, але це траплялося лише в рамках окремо взятих літніх місяців і було пов’язане з банальним чинником сезонного здешевлення продовольства. Нинішній же рік знаменний тим, що споживчі ціни, окрім літа, знижувалися і навесні, і навіть узимку — позитивні темпи інфляції фіксовано 2002 року лише в січні, квітні та вересні. Це свідчить про вплив на ціни значно фундаментальніших чинників, аніж сезонність.

В умовах такої незвичної для України динаміки індексу інфляції цілком зрозуміле бажання як «крутих» бізнесменів, так і простих людей отримати відповідь на запитання — добре це чи зле для вітчизняної економіки. І якщо це все ж таки зле — то «хто винен і що робити»?

Особливості національної дефляції

Численні наукові дослідження з проблем взаємозв’язку динаміки цін та економічного зростання свідчать про те, що дефляція настільки ж згубно впливає на економіку, як і надмірна інфляція. Якщо говорити в найзагальніших рисах, негативний вплив дефляції на економічне зростання обумовлюється тим, що в умовах падіння цін помітно знижується привабливість інвестиційної діяльності, без якої розвиток економіки неможливий. Адже, за інших рівних, дефляція призводить до зниження майбутньої вартості бізнес-проектів, у які інвестуються гроші сьогодні. А за таких умов буває значно вигідніше тримати капітал у формі грошей, аніж у формі інвестиційних активів.

Саме з цієї причини розвинені країни зі стабільною економікою оберігають свою валюту не лише від знецінення, а й від подорожчання. Приміром, головна мета грошово-кредитної політики країн Європейського валютного союзу полягає у тому, щоб темпи інфляції були не лише нижчими 2%, а й вищими 0%.

Все вищесказане, здавалося б, має підштовхнути до висновку, що цінова ситуація в Україні є критичною і слід вживати радикальних заходів для її виправлення. Тим часом докладний аналіз економічних процесів у нашій державі, проведений Національним банком, демонструє, що побоюватися оголошеної Держкомстатом дефляції слід лише почасти.

Попри зниження споживчих цін, розвиток економіки поточного року відбувається зовсім не за тим сценарієм, як це має бути в теорії. Зокрема економічна наука стверджує, що дефляція неминуче мусить супроводжуватися низкою негативних явищ, а саме падінням обсягів виробництва, підвищенням рівня безробіття, негативними реальними відсотковими ставками тощо. Тим часом нічого із зазначеного в економіці України сьогодні не спостерігається, а певне падіння виробництва, яке в першому півріччі відзначалося в деяких базових промислових галузях (наприклад, у металургії), переважно пов’язане з несприятливою кон’юнктурою зовнішніх ринків та аж ніяк не з динамікою внутрішніх цін.

Чому ж глибоко обгрунтовані наукові концепції, не раз підтверджені емпіричним досвідом інших країн, в Україні не спрацьовують? Почнемо з того, що в теоретичних викладках під інфляцією розуміється показник, який відбиває загальну зміну купівельної спроможності національної валюти, а не просто рух цін на споживчому ринку. Однак у реальності такий показник надзвичайно складно підрахувати, тим більше в оперативному (хоча б один раз на місяць) режимі. Тому в ролі індикатора внутрішньої купівельної спроможності національної валюти і використовують індекс інфляції.

Інша річ, що в більшості розвинених країн із зазначеною метою використовують так званий базовий індекс інфляції, який не враховує сезонних, адміністративних чинників, змін структури споживчого кошика та інших моментів, що спотворюють реальну силу національної грошової одиниці.

В Україні такий показник не розраховується. Наявний же індекс споживчих цін не може правити за універсальний орієнтир динаміки цінових процесів у державі, оскільки левову частку споживчого кошика для його обчислення (понад 63%) становлять продовольчі товари. Таким чином, цей показник практично не враховує стану справ в інших галузях економіки, які водночас займають значну частку в структурі ВВП. Тим часом у «неспоживчих» галузях цінова ситуація розвивається за цілком прийнятним сценарієм. Про це можна судити зі зміни індексу цін виробників промислової продукції, який, за підсумками дев’яти місяців, становив 105,3%.

Таким чином, немає підстав говорити про наявність в Україні глобальної і всеосяжної тенденції до зниження цін. Тому й немає причин на основі лише держкомстатівського індексу інфляції очікувати негативного впливу цін на загальні показники економічного зростання.

Монетарне алібі

Водночас і абсолютно нехтувати вітчизняним інфляційним індикатором, вважають у Нацбанку, також не варто, оскільки він об’єктивно відбиває цінову ситуацію в галузях, які безпосередньо працюють на споживчий ринок (передусім — у сільському господарстві та харчовій промисловості). Тому, навіть попри досить високі показники цих галузей у січні—вересні 2002 року, на сьогодні не можна виключати погіршення їх роботи, обумовленого ціновим чинником. А якщо так, то необхідно вжити термінових заходів для виправлення ситуації, аби не випустити її з-під контролю. Ну, а для цього слід насамперед з’ясувати причини, які призвели до зниження споживчих цін.

Коли мова заходить про інфляційні чи дефляційні перекоси, передусім підозра падає на грошово-кредитну політику центрального банку. Нічого дивного в цьому немає — про тісний зв’язок грошової маси та рівня цін відомо навіть людям, далеким від економіки. І якби проблема справді полягала лише в браку грошей в обігу, то вона вирішилася б елементарно: для Національного банку технічно не становить труднощів збільшити потужність «друкарського верстата». Але чи варто це робити? У тому-то й річ, що ні, оскільки, на думку спеціалістів НБУ, грошово-кредитна політика найменше винна в зниженні цін на споживчому ринку.

Цього року монетарні агрегати зростають вищими темпами, ніж торік. Так, за дев’ять місяців 2002 року монетарна база зросла на 26,5%, грошова маса — на 26,7%, тоді як за дев’ять місяців 2001-го — на 21,8 і 23,5% відповідно. І це при тому, що темпи реального зростання ВВП у січні—вересні поточного року (4,1%) помітно відстають від цього ж показника за відповідний період року минулого (9,3%). Тобто 2002 року кожна додаткова одиниця ВВП забезпечена більшою кількістю грошей, аніж 2001-го.

Окрім того, слід пам’ятати, що грошово-кредитна політика, з огляду на свою специфіку, не може по-різному впливати на різні сектори економіки. Дія монетарних інструментів та механізмів глобальна, і вони суто технічно не можуть застосовуватися по-особливому до окремих галузей та сегментів економіки.

Інакше кажучи, напрямки трендів споживчих і оптових цін, за інших рівних умов, мають приблизно збігатися. Це зовсім не означає, що збіг має бути абсолютним — таке на практиці навряд чи можливе. Водночас навіть без додаткової аргументації очевидно, що сьогодні в Україні оптові та споживчі ціни слабо корелюють між собою, що зайвий раз демонструє превалюючий вплив на них немонетарних чинників. А докладний розгляд ситуації в реальному секторі економіки це переконливо підтверджує.

Нетаємне явне

Аналіз окремих складових ВВП свідчить, що поточного року найвищі темпи зростання демонструють галузі, продукція яких надходить безпосередньо на споживчий ринок. При цьому темпи зростання в багатьох із цих галузей були порівнянними з темпами збільшення номінальних доходів населення (які у січні—серпні зросли на 21,1%). При цьому слід мати на увазі той факт, що населення спрямовувало на купівлю споживчих товарів далеко не всі свої доходи, оскільки значна частина їх опинилася на депозитах у банках. Зокрема у січні—серпні внески фізосіб у банках зросли на 43,2%.

Не дивно, що за таких умов на споживчому ринку зростання пропозиції не встигало за зростанням попиту, що стало одним із чинників формування в Україні дефляційної тенденції.

Втім, як вважають у Нацбанку, навіть за такого розвитку подій цінова динаміка могла б бути не настільки радикальною. Різні країни вже не раз і не двічі зіштовхувалися з проблемами надвиробництва і встигли напрацювати певний інструментарій регулювання цін — звісно ж, економічний, а не адміністративний.

Один із основних інструментів економічної політики в таких випадках — підтримання цін шляхом державних закупівель тієї чи тієї продукції за фіксованими цінами. Саме такий механізм і планував використовувати уряд на ринках зерна, молока та цукру. Проте через банальну відсутність коштів реалізувати ці плани поки що не вдасться. У бюджеті грошей на це немає. Залучити банківські кредити для заставних закупівель також практично неможливо. Адже, відповідно до Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», встановлено мораторій на примусову реалізацію майна державних підприємств та підприємств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25%. В такій ситуації у структур, уповноважених державою здійснювати такі закупівлі (Держкомрезерв, ДАК «Хліб України» та ін.), просто нічого дати банкам у заставу під кредит.

Уникнути перекосу в попиті-пропозиції на споживчому ринку можна було б і за рахунок збільшення експорту продукції сільського господарства та харчової промисловості. Однак і тут усе виявилося не так просто.

Головний імпортер нашого продовольства — Росія — як зуміла, закрила свій ринок різного роду протекціоністськими бар’єрами. Не дуже чекають нашу сільгосппродукцію і в інших країнах. Водночас аграрії не можуть, як, приміром, металурги, взяти і за несприятливої кон’юнктури моментально припинити виробництво. Адже зерно вже вирощене, і на полях його ніхто не залишить. Крім того, продовольча продукція, на відміну від труб чи металевих виробів, має обмежений (а в багатьох випадках — дуже короткий) термін придатності і не може довго лежати на складі, очікуючи, коли ж поліпшиться ринкова кон’юнктура.

Відтак погіршення умов експорту відповідним чином сприяє збільшенню пропозиції аграрної продукції на внутрішньому ринку. І саме цей чинник в умовах збільшення обсягів виробництва й активізації нелегального імпорту став вирішальним у зниженні цін на м’ясні та молочні продукти, а також на яйця. Як бачимо, монетарна політика тут абсолютно ні при чому.

Ну і, безумовно, одним із головних стримуючих чинників розвитку експорту є проблема невідшкодованого експортерам ПДВ. Бачачи нездатність уряду вирішити її найближчим часом, ті ж таки зернотрейдери у свої бізнес-плани заздалегідь закладають збитки по цій позиції, які й компенсують за рахунок зниження закупівельних цін на зерно. Це автоматично веде до зниження цін на весь асортимент хлібопродуктів, а також на продукцію галузей, що використовують фуражне зерно як сировину (зокрема тваринництво).

Для повноти картини слід також згадати про адміністративні чинники зниження цін. Зокрема йдеться про доручення Президента України від 28 січня 2002 року №1-1/153 та прем’єр-міністра України від 31 січня 2002 року №1129/2, якими місцевим органам влади доручалося спільно з регіональними органами Антимонопольного комітету України та Державної інспекції з контролю за цінами значно посилити контроль за порядком формування цін на основні продукти харчування і рівнем торговельних надбавок на них. Це внесло свою чималу лепту у формування дефляційної тенденції.

Базуючись на зазначених аргументах, у Нацбанку схильні думати, що основні чинники зниження споживчих цін є переважно наслідком перекосів і недоліків у бюджетній, фіскальній та зовнішньоекономічній сферах.

При цьому немонетарна природа дефляції на споживчому ринку в сукупності з уже згадуваним помірним підвищенням оптових цін дає підстави робити висновок, що грошово-кредитна політика в поточному році проводилася адекватно розвитку економіки і не провокувала ні інфляційних, ні дефляційних процесів. Навпаки, така політика дозволила повністю задовольнити потреби економіки в платіжних коштах, що сприяло збільшенню в січні—серпні реального ВВП на 4,1%, промислового виробництва — на 6,0%, номінальних доходів населення — на 21,1%.

Завдання на завтра

З огляду на немонетарний характер зниження споживчих цін, заходи для протидії дефляційним процесам у відповідних секторах економіки мають базуватися насамперед на використанні інструментів і механізмів економічної, бюджетної та фіскальної політики.

Зокрема необхідно якнайшвидше вирішити комплекс проблем, які перешкоджають експорту сільськогосподарської та харчової продукції, передусім зерна, молочних та м’ясопродуктів. До таких заходів серед іншого мають входити: вирішення питання про відшкодування ПДВ експортерам; сприяння скасуванню існуючих і недопущенню запровадження нових протекціоністських обмежень на експорт зазначеної продукції до інших країн (насамперед — до Росії); недопущення нелегального і можливе введення обмежень на легальний імпорт зерна, м’яса та іншої продовольчої продукції.

Крім того, з метою регулювання цін на сільгосппродукцію на оптимальному рівні уряду необхідно знайти ресурси для здійснення прямих інтервенцій або заставних закупівель зерна, молока, цукру та деякої іншої продукції. А зробити це можна лише навівши порядок у бюджетній політиці, а також вирішивши питання з наданням у заставу майна держпідприємств.

Зауважте, зазначені заходи вкрай необхідно здійснити навіть без урахування їх впливу на цінову ситуацію, оскільки вони випливають із розумної логіки державного регулювання товарних ринків та цивілізованої практики функціонування ринкової економіки.

А спроби протидіяти дефляції на споживчому ринку за рахунок активнішого натискання на монетарні важелі явно приречені на провал. Такі дії, вважають у НБУ, жодним чином не вплинуть на причини зниження цін. Водночас невиправдане посилення монетарної експансії неминуче призведе до зростання цін в інших галузях. А це створить передумови для розгортання глобальних інфляційних процесів у масштабах всієї економіки з відповідним негативним впливом на темпи економічного зростання.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво