ЦІНИ НА КОМУНАЛЬНІ ПОСЛУГИ РОСТУТЬ, ЯК ІЗ ВОДИ ВЛАСНЕ, З ВОДИ ВОНИ ПРАКТИЧНО І ЗРОСТАЮТЬ

Почуватися господарем власного гаманця — погодьтеся, досить зручно і комфортно. Можна розподілити всі витрати і (добре б!) навіть відкласти якісь кошти на передбачену відпустку або непередбачений випадок.

Проте розраховувати можна лише тоді, коли тобі реально відома сума необхідних витрат і ти сподіваєшся, що вона залишиться як мінімум у тих самих межах. І якщо хтось раптом влазить до цього нашого умовного гаманця «в односторонньому порядку», тобто без попередження і конкретного обгрунтування, стає вельми незатишно.

Ось уже кілька місяців киян лихоманять квартирні рахунки, що їх щомісяця надсилають ЖЕКи. Точніше — стрімкий злет сум у цих рахунках у переважній більшості випадків. І це притому, що столична квартплата і так найвища в країні.

ЖЕКи і ЖЕО пояснюють підвищення тим, що на більшості будинків установлюються прилади обліку отриманих води і тепла з метою виконання розпоряджень Київського міської адміністрації, яка у свою чергу виконує відповідну постанову Кабінету міністрів. Раніше, мовляв, сплачували за нормативами, а нині у будинку встановлюється лічильник на вхідному розгалуженні водопостачання і фіксує, скільки води використали мешканці протягом місяця. А потім усе ділиться на кількість мешканців у кожній квартирі. Причому це стосується тих громадян, у чиїх квартирах немає власних «приладів обліку» води. Володарі лічильників сплачують тільки відповідно до показань останніх.

І розгнівані «безлічильникові» мешканці, чий гаманець помітно постраждав, вирішили захищатися. Спочатку вони спрямували обурення на ЖЕКи: мовляв, не хочемо оплачувати ваші витрати на обмивання асфальту або поливання клумб біля будинку. А потім узялися за депутатів міськради: чому не відстоюєте наші інтереси?

Звернень до столичних обранців було стільки, що питання винесли на депутатські слухання. А оскільки формат слухань носить лише рекомендаційний характер, то стан розрахунків та удосконалення організаційно-правових відносин у системі житлово-комунальних послуг було вирішено обговорити окремо, на сесії Київради. З обов’язковими до виконання рішеннями.

Цієї зими нам усім було тепліше.
А ви і не помітили?

Боюся розчарувати тих городян із квартирними лічильниками, які вважають, що подорожчання через загальнобудинкові прилади обліку споживання води — це не їхній головній біль. На жаль, їм також не варто розслаблюватися. Як повідомив начальник управління з питань цінової політики Київської міської держадміністрації Василь Яструбинський, у Києві незабаром будуть зроблені перерахунки за минулий опалювальний сезон. «Я навіть боюся нині називати ці цифри, — зізнавався він, — тому що поки картину маємо загрозливу для споживача: за попередніми розрахунками, на кожну квартиру треба буде виставити додатково по 70—100 гривень». Виходить, як в одному відомому анекдоті про чорні і білі смуги: виявляється, нещодавнє підвищення рахунків — то була ще біла смуга...

Отже, дорогі кияни, минулої зими нас гріли, як ніколи, прямо-таки підрум’янювали. Сто гривень усе ж — не копійки... А ви що, не помітили? Дивно. Та й я, зізнатися, у своєму панельному будинку не помітила, тому що наш маленький електрообігрівач працював усю зиму і непогано грів, але ще краще накручував лічильник електроенергії й у такий спосіб приносив додаткові грошенята усе тому ж опалювачу — «Київенерго». Тож тепер я ще маю доплатити за таку люб’язність?

Що ж це за нарахування на споживчу голову?

Насправді це результат недомовленостей основного трикутника — теплопостачальних організацій, водопостачальних і житлових. І ще деяких прогалин у законодавстві, бо ж існує ціла низка неузгодженостей у документах Міненерго, Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства та чинних правил з надання послуг. Приміром, таке поняття, як «гаряча вода», і природа її виробництва ніде чітко не визначені, а це призводить до різночитань. Які тлумачаться кожною зі сторін на свою користь.

Відповідно до правил надання населенню послуг водо- і теплопостачання, затверджених постановою Кабінету міністрів, виконавця таких послуг у конкретному регіоні визначають місцеві органи влади. Розпорядженням Київської міської держадміністрації (КМДА) №1261 такими в столиці були визначені: із постачання тепловою енергією — акціонерна компанія (АК) «Київенерго», із постачання холодною водою — відкрите акціонерне товариство (ВАТ) «Київводоканал».

Ще одним своїм розпорядженням у 2000 році міськадміністрація визначила тарифи на ці послуги. До речі, за оцінкою керівника Київського міського відділення Антимонопольного комітету України Миколи Лисицького, Київ тут випереджає всі регіони. Розпорядження, в якому згадані тарифи були розкриті, — їхня структура, все, що в них закладено, приміром, проведення звірок приладів обліку тощо, — це був принциповий крок уперед. На основі цього документа були зроблені перерахунки за 2001 рік, і багато хто, мабуть, пам’ятає, що киянам повернули близько 20 млн. гривень за недодані послуги.

На нинішньому етапі відповідно до розпорядження міськадміністрації № 1626 (про поліпшення стану розрахунків) ВАТ «Київводоканал» мав виставляти рахунки за холодну воду, що є сировиною для виробництва гарячої води, постачальнику гарячої води, а також внести в установленому порядку з 2000 року зміни до укладених договорів зі споживачами гарячої води з урахуванням виставлених платежів за гарячу воду і водовідвід. Так сказано в розпорядженні.

Тобто ланцюжок такий: «Київводоканал» повинен виставляти рахунки за холодну воду, що йде на виробництво гарячої води, акціонерній компанії «Київенерго», вона ж як теплопостачальна організація має виставляти житлово-експлуатаційним організаціям рахунки за фактично спожитий обсяг гарячої води.

Проте у житті все інакше. По-перше, «Київенерго» за одержану холодну воду сплачувати не бажає і поки що не платить. По-друге, усупереч розпорядженням, рахунки житловим організаціям воно виставляє не за фактично спожитий обсяг гарячої води, а за витрачені ним (на обігрів води й опалення) гігакалорії тепла. Ну не подобаються компанії тарифи, прийняті міською владою: вона сприймає їх як зазіхання на свою вотчину і не здається. Заступник генерального директора — президента АТ «Київенерго» Микола Руль так і сказав: Київська міськадміністрація від самого початку неправильно визначила тарифи. Енергетики, зазначив він, виставляють рахунки згідно з нормативами теплового навантаження, визначеними відомчим науково-дослідним інститутом. А що уряд віддав прерогативу вирішення тарифного питання місцевій владі — ну, то, як казав класик, «що він Гекубі, що йому Гекуба?» Адже краник тепла в енергетиків...

Навіть перспектива обраховувати витрату тепла не за квадратурою, а за об’ємом квартир «Київенерго» не надихає. Це практично нічого не змінить, вважають там. І наполегливо продовжують надсилати рахунки житловим організаціям у гігакалоріях за відомими лише їм нормативами. Одержить ЖЕО від них табуляграму з цифрою в 100 гігакалорій, покрутить її туди і сюди, а звідки взялася ця цифра, зрозуміти не може. І ніхто їй не поспішає пояснити.

От відкіля бере початок те саме різночитання в платежах, ось чому над усіма нами висить дамоклів меч можливої чималої доплати.

Тобто факт простий і традиційний: за відправну точку «Київенерго» бере суто власні інтереси і геть-чисто забуває про суміжні інтереси інших галузей, пов’язаних із ним одним ланцюжком. Зате поривається розібратися по-дорослому з боржниками. У всякому разі, місто переживає бум судових позовів між ЖЕО, «Київенерго» і «Київводоканалом» за гарячу воду. Один з останніх прикладів — позов «Київенерго» до низки житлових господарств Оболонського району на суму 77 млн. гривень. Гадаю, результат перевершив усі очікування: районний суд прийняв рішення про те, що 8 млн. 464 тис. гривень... «Київенерго» має повернути управлінню житлового господарства району. Це якщо обчислювати послуги за нормативними документами, а не рекомендаціями відомчого інституту.

Вражає й інший приклад. Щоб одержати порівняльні дані, міське відділення Антимонопольного комітету домоглося (не без наполегливого тиску на шановну організацію) встановлення в одному із двох будинків, що стоять поруч, практично однакові і одночасно здані, приладів обліку на опалення. Коли зняли показання, виявилося, що різниця становить від 30% до трьох разів щомісяця. На користь, звісно, будинку з лічильниками. А середній показник за рік — 1,7 разу.

Після цього керівник відділення попросив в енергетиків детальні розрахунки на той будинок, де немає приладів обліку. Відповіді чекає вже два роки...

Не на користь тепловиків свідчили і їх майже колеги з «гарячого цеху» — газівники. П’ять років тому, повідомив директор комунального підприємства «Київгаз» Єгор Іваненко, вони вирішили відмовитися від послуг «Київенерго» і перейшли на автономне опалення кількох баз і лабораторного корпусу «Київгазу». Для цього встановили автономні опалювальні котельні. Відразу ж витрати скоротилися втроє: на одній з баз стали сплачувати 5 тис. гривень на місяць замість 15. От уже справді варто замислитися — що в цих тарифах закладено?

Чи дочекається бабця Юри?

Та не всім вдається так легко і мирно розійтися з постачальником тепла (практично монопольним). Принаймні житловим організаціям цивілізоване розставання не світить. За свідченням голови правління одного із житлово-будівельних кооперативів Дніпровського району столиці Миколи Проніна, вони 1997 року намагалися відмовитися від укладання договору із «Київенерго», але арбітражний суд у наказовому порядку велів його підписати.

Свого часу, вважає заступник глави міськадміністрації Михайло Голиця, відбулося не що інше, як закріпачення споживача. АК «Київенерго», ВАТ «Київводоканал», приватне підприємство «Укр-Кан-пауер» майже силоміць змусили комунальні підприємства підписати з ними договори, але фактично це лише примус збирати гроші, а не юридичний документ у нормальному розумінні слова. Якщо житлова організація недостатньо стягує платежів із мешканців — ідуть штрафи і (або) примусове відчуження майна. Коли ж постачальник не виконує своїх зобов’язань у повній мірі — йому за це нічого не буде. Тому що не передбачено в договорі. І немає механізму розірвання цього документа.

Проте навіть кріпаки мали Юра — день переходу від одного поміщика до іншого. Коли такий Юра настане для житлових організацій — споживачів комунальних послуг? Напевно, лише коли взаємовідносини будуть поставлені в чітку правову площину, із юридично вивіреними й обгрунтованими контрактами між споживачами і постачальниками ресурсів. Із чіткими тарифами і «прозорими» табуляграмами, з яких зрозуміло, за що потрібно заплатити. Адже директори комунальних підприємств сьогодні — не лише суб’єкти господарювання. Вони, відповідно до законодавства, — органи адміністративно-господарського керування і контролю (!). Але мало хто про це згадує. Тому монополісти й користуються бездіяльністю. Як-то кажуть, гріх було б не скористатися...

З іншого боку, як повідомляє представник ЖБК Микола Пронін, відносини житлових організацій з ресурсопостачальниками носять нерівноправний, дискримінаційний характер. Перші постійно зіштовхуються з тим, що виставлені енергетиками рахунки і табуляграми не збігаються із сумами, сплаченими мешканцями відповідно до нормативів. Алгоритм упорядкування табуляграм невідомий. Проте оспорювати рахунки й акти «Київенерго» вкрай складно. Оболонцям, можна сказати, пощастило, що суд прийняв рішення на користь ЖЕО. А загалом досить частою є картина, коли в судах юристи фірми–постачальника ресурсів навмисне затягують процес, тому що нормативна база дозволяє різне тлумачення.

Створюється парадоксальна ситуація: з одного боку, енергетики наполягають на тому, що сьогоднішні тарифи покривають лише 60% їхніх витрат. Микола Руль стверджував на депутатських слуханнях, що навіть якщо не буде заборгованості із квартплати, але при цьому підприємство-постачальник одержуватиме 60, а не 100 відсотків необхідних грошей, то ніхто на цей ринок працювати не прийде і гроші не вкладатиме.

Водночас АК «Київенерго», хоча їй заборгували 500 тис. гривень, живе і досить непогано себе почуває. Заступник голови КМДА Михайло Голиця посилався на розмову з одним із керівників досить високого рівня, який сказав йому начебто довірчо: навіть якщо мені мільярд будуть винні — я все одно житиму. Чи можливе таке за здоровою логікою, запитував заступник голови, і в якій іще країні?

І ще про тарифи. Ви будете сміятися, але в нарахованих нам сумах за тепло (тих самих, що їх енергетики вважають неправильними й недостатніми) закладена не лише праця, а й відпочинок працівників шановної галузі. Це так звані «інші операційні витрати». Туди сьогодні дозволено включати непрямі витрати, у тому числі й утримання, приміром, оздоровчих закладів або баз відпочинку. Рівень особистої скромності установи або здорового глузду її керівника у цій графі не зазначається — скільки цих «інших витрат» вкладається в рекреацію або за яким іще призначенням використовується, ніхто не повідомляє.

Пан Яструбинський пропонує, щоб орган, який затверджує тарифи (у нашому випадку КМДА), визначав і нормативи тих самих «інших операційних витрат». Цілком можливо буде дозволити постачальнику закладати туди гроші на утримання курорту в Криму — його право. Проте потрібно це обгрунтувати, та й розумні межі позначити, скажімо, 5% від загального тарифу. Інакше постачальник може захотіти списувати на цей відпочинок себе, улюблених, мільйони.

А і Б
на колективній трубі

Втім, до постачальників води в житлових організацій також назбиралося чимало претензій. Особливо коли в будинках почали встановлювати загальні будинкові лічильники.

Ще 2001 року, під час підготовки до переходу на розрахунки за лічильниками, міська влада прийняла розпорядження, в якому підприємства зобов’язувалися (а районна влада мала проконтролювати виконання) провести ревізію трубопроводів, ремонт арматури тощо. Та сьогодні зрозуміло, що це було зроблено далеко не в повному обсязі. Бо як іще пояснити, чому в деяких будинках за розрахунками витрат виходить, що один громадянин споживає 900 літрів води на добу?

У тому ж розпорядженні було поставлене завдання упродовж двох місяців розробити методику, як знімати з платежів населення за споживані послуги з холодного і гарячого водопостачання вартість тієї води, що втрачається через розриви в розподільчих мережах забудов і внутрішніх будинкових мережах. Минуло вже понад півроку, але такої методики немає.

От і виходить, що гарні розпорядження, спрямовані на благу справу, дискредитуються через недостатній контроль і низьку виконавчу дисципліну. І головне — втрачається довіра мешканців до місцевої влади, яка захищає їхні ж інтереси (за ідеєю).

Сьогодні ЖЕО не перестають виправдовуватися і пояснювати громадянам, що в їхні тарифи не включаються полив подвір’я і клумб, але мешканці в це вірять далеко не завжди. Вони також не розуміють, чому їм доводиться додатково оплачувати кожен кран, що протікає, або зливальний бачок у сусіди або на іншому поверсі. У кожному разі, ЖЕК має потурбуватися про необхідний ремонт. Не всі громадяни знають, що, заплативши за воду, вони вже автоматично сплатили і за заміну прокладки в пошкодженому крані, що це вже ввійшло до вартості води. Адже пенсіонери з їхнім убогим бюджетом часом не викликають сантехніка саме через неспроможність виділити на це зайву п’ятірку.

Є ще одне болюче питання — болюче не стільки через гроші (хоча і їх шкода переплачувати), скільки через безцільну витрату ресурсу. Приміром, я майже щоразу, відкриваючи кран гарячої води, почуваюся якщо не злочинцем, то принаймні людиною грішною. Але гріх мій вимушений: холодний душ витримують хіба що моржі, тому хвилин сім-десять, поки не нагріється, вода з гарячого крана ллється марно.

У моєму будинку — 16 поверхів і 126 квартир. Ви уявляєте, скільки води даремно виливається в кожній із них за ті сім-десять хвилин? І такий будинок, на жаль, у Києві далеко не один.

Тому моя сім’я поки що не поспішає встановлювати в квартирі лічильники споживаної води. Та, втім, і з іншої причини: мені незрозуміло, чому на мене покладаються обов’язки все це оплатити, а потім (гарну придумали для мешканців розвагу!) власними силами возити їх на щорічну перевірку. І я починаю нишком підозрювати, що водопостачальникам зовсім не хочеться, щоб у моїй квартирі стояли ці прилади обліку. Їх більше влаштовує «норма споживання», раз ця процедура обліку така ускладнена.

Дивний приклад для наслідування! Незрозуміло лише, чому ним не скористалися інші. Приміром, чому продовольчий магазин не вимагає від нас приносити із собою для покупок власні ваги. І періодично приїжджати з ними просто на перевірку.

Ну а те, що квартирні лічильники води здешевлюють квартплату, я знаю на прикладі своїх друзів, у яких вони стоять уже як мінімум рік. З нашою витратою води їхні показання не порівняти, хоча миються і перуть ті споживачі не менше.

Тому важко не погодитися з головою ЖБК із Дніпровського району Миколою Проніним: необхідно забезпечити прозорість і обгрунтованість тарифів. Потрібно провести аудит, який би переконав киян, що вони сплачують реальну ціну, а не оздоровлюють «у навантаження» організацію–постачальника ресурсів.

Київська влада нині намагається вирішити питання кардинально: головних опонентів процесу зробити союзниками. До наступного року буде створений єдиний теплоенергопостачальний комплекс, до складу якого увійдуть нинішні підприємства АК «Київенерго», ВАТ «Київводоканал» та КП «Київгаз». Голова столичної адміністрації Олександр Омельченко сподівається, що така структура буде більш дієздатною і вже точно зможе реагувати на технологічні проблеми й коливання тарифів.

А нам залишається сподіватись, що нас позбавлять «оброку» на тепло й воду з невідомими складовими.