ЦЕНТРОВЕ РОЗВЕДЕННЯ - Економіка - dt.ua

ЦЕНТРОВЕ РОЗВЕДЕННЯ

30 травня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 30 травня-6 червня

Безпроблемної приватизації гірничо-збагачувальних комбінатів в Україні не буває. Підприємства ці великі й смачні, і бізнес-інтереси навколо них обертаються чималі...

Безпроблемної приватизації гірничо-збагачувальних комбінатів в Україні не буває. Підприємства ці великі й смачні, і бізнес-інтереси навколо них обертаються чималі.

Тож приватизація та корпоративний скандал для ГЗК — швидше, норма, ніж виняток. Вони були абсолютно скрізь: на Полтавському, Південному, Північному, Інгулецькому, Марганецькому й Орджонікідзевському комбінатах. Однак недавно всіх переплюнув Центральний ГЗК: усе ж таки продажу одного й того ж самого пакета двом різним покупцям у великій українській приватизації раніше не траплялося. Хоча, може, добрий початок — половина справи?

Центральний ГЗК, як випливає з його назви, міститься в центрі Криворізького залізорудного басейну. За сорок із лишком років свого існування половину залізної руди, яка там залягає, тут він уже витягнув, але ще понад півмільярда тонн залишилося. Запасів у діючих і сягаючих сотень метрів углиб кар’єрах вистачить десь на півстоліття...

Перевагою місцевої руди є високий вміст заліза, що забезпечує високу якість концентрату й котунів. Останні йдуть в основному на експорт, а концентрат дедалі більше споживають комбінати Донеччини та Придніпров’я.

Торік Центральний ГЗК виробив 9% загальноукраїнських залізорудних концентратів і 14% котунів. У доларовому еквіваленті це коштувало цілком пристойні 79,4 млн. дол. Загалом поборотися є за що...

Контрольний пакет ГЗК належить державі, точніше — холдингу «Укррудпром». Однак якось так вийшло, що холдинг останніми роками нічим не керував, передавши у квітні 2000 року акції в управління ЗАТ «Укрруда» по 31 січня 2004 року. Загалом нічого дивного в таких діях не було: так само пакети інших ГЗК передали в управління комерційним структурам.

Хіба що засновники ЗАТ викликали певний інтерес: ними виявилися голова правління Центрального ГЗК Володимир Мовчан, гендиректор сусіднього Північного ГЗК Микола Колесник і навіть сам глава ДАК «Укррудпром» Валерій Колосов (пізніше вийшов із засновників). Попри настільки чудовий склад, нічого кримінального в цьому не було. Склад засновників перевіряв Антимонопольний комітет України і жодних зауважень до нього не мав.

Понад те, Микола Петрович Мовчан — поза сумнівом, керівник непоганий: ГЗК, який із середини 90-х відверто дихав на ладан, під його керівництвом ожив. У кожному разі, знову став посідати серйозне місце в розкладках постачальників сировини.

Останнє, втім, не означає, що до керівництва прийшли ангели й альтруїсти. Ні, нормальні бізнесмени, котрі не забували про свої інтереси. Приміром, одним із ранніх діянь нової команди була спроба виведення активів ГЗК на підконтрольні структури. Комбінат загорівся бажанням створити кілька дочірніх компаній — ЗАТ «Руда-Центр», ЗАТ «Концентрат-Центр», ЗАТ «Енергія-Центр», вивівши на них основні виробничі фонди. Причому засновниками в нових структурах стали б сам ГЗК (40%) та рідне і близьке ЗАТ «Укрруда» (60%). За що у вересні 2000-го, на самісінький День знань, збори акціонерів радісно проголосували.

Але не склалося. Перешкодили інші бізнесмени. Ще з 1999 року Фонд держмайна намагався продати 12,43% акцій ЦГЗК. Однак на першому конкурсі претендентів не виявилося. Тільки майже через рік, того ж дня, коли акціонери спробували поміняти власність на кар’єрах, багатостраждальний пакет придбала інвестиційна компанія «Славутич-капітал». Зробила вона це в інтересах донецького Індустріального союзу Донбасу. Спостерігати за тим, як пакет перетворюється на пустушку, покупці не збиралися і заявили, що звернуться в суд. Заворушився і Фонд держмайна: його теж не приваблювала перспектива, щоб замість дорогих активів на ГЗК залишився сам соцкультпобут.

Зрештою, емісію благополучно скасували й забули. Оскільки керівництво ГЗК всі сторони вважали адекватним, то ці маленькі пустощі навіть не позначилися на його репутації. Комбінат працював, а приватизація тривала...

Наступним її етапом став продаж 25-відсоткового пакета. Вийшов він на рідкість повчальним і, як виявилося, не без несподіваного продовження. У січні 2001-го американська компанія Detroit Cold Rolling, запропонувавши ФДМ 71,13 млн. грн., виграла конкурс із продажу 25% + 1 акції ЦГЗК. При цьому стартова ціна була майже вдвічі нижчою — 38 млн. грн.

Конкуренція за пакет виявилася дуже жорсткою. У конкурсі брали участь та ж таки «Укрруда» (запропонувала 60 млн. гривень), Єнакіївський металургійний завод (ВАТ «Данко»; 50,1 млн.). компанія «Торговий дім «Азовсталь» (тоді це ще читалося як ІСД; 38,1 млн. грн.) та компанія «Приват Інтертрейдинг» (засновник Приватбанку; 38 млн. грн.).

Як бачимо, американці рвонули з ціною вгору настільки, що залишили всіх позаду. Ну що ж, це бізнес.

Однак був у всьому цьому маленький, але дуже цікавий нюанс: компанія Detroit Cold належить Льву Чорному, одному з власників незабутньої TWG. Звісно, на 2001 рік пік активності групи на теренах СНД вже давно минув. В Україні група вже програла титанічну боротьбу за Миколаївський глиноземний, а часи, коли їй віщували роль інвестора на «Криворіжсталі», то й геть покрилися туманом. Відверто кажучи, мета покупки Detroit Cold неконтрольного пакета була досить-таки туманною...

Втім... Існує одне, на перший погляд, абсолютно дике, але не дуже суперечливе пояснення: пакет купили від нудьги — просто щоб був. Річ у тому, що після продажу 2000 року своїх алюмінієвих активів Олегу Дерипасці та Роману Абрамовичу у Льва Чорного утворилася маса грошей (за низкою оцінок, вартість продажу сягнула півтора мільярда доларів). І, напевно, вперше в житті, — ще більше вільного часу. Що з ним робити, він вочевидь не знав, та й тепер не знає. Тобто зовні все чудово: він засновує щось культурне, виступає і головує. Проблема в тому, що все це трохи не те. І навіть віддалено не дає задоволення, отримуваного від участі в реальному бізнесі. І річ аж ніяк не в грошах — тут саме вони відступають далеко на задній план. Тож версія про купівлю «з нудьги» цілком може бути спроможною.

Побічно її підтверджує досить пасивна поведінка на комбінаті: завели двійко людей у спостережну раду — і все. ГЗК жив собі мирно, і єдиною значною новиною став перехід Володимира Мовчана в народні депутати...

Однак потім... Торік улітку Detroit зі своїми акціями вирішила розпрощатися. І, слід визнати, зробила це в максимально ненудній манері. Шоу вийшло веселе і довгограюче. Власне кажучи, триває й досі.

Коли 6 вересня 2002 року між ТОВ «МП» Міжнародний діловий центр» (МДЦ) і Detroit Cold Rolling було підписано договір купівлі-продажу, то мало це досить рутинний вигляд. Контракт застерігав умови угоди, процедуру узгодження в ФДМ (покупець пакета брав на себе ряд зобов’язань), порядок оплати та інше. До речі, продавався пакет за 13,15 млн. дол., що навіть дешевше, ніж його купив сам Чорний. І така дешевизна могла б насторожити.

Однак МДЦ, швидше, зраділа. Фірма це київська, але з глибоким криворізьким корінням. Свої активи вона оцінювала десь у 26 млн. дол., тож для неї навіть мільйон — цілком пристойні гроші. А тут умови дуже й дуже пільгові: плати собі по 600 тис. щомісяця протягом майже двох років і спи спокійно. Навіть те, що для гарантії до контракту додавався ще один договір — про заставу продукції на 8 млн. дол., видавалося абсолютно нормальним. Загалом, ударили по руках, і МДЦ став готувати документи для Антимонопольного комітету, куди тієї ж осені і звернувся по дозвіл на купівлю.

Можливо, на цьому все й закінчилося б, але десь ближче до кінця року пан Чорний передумав (чи просто вирішив розвіятися).

Річ у тім, що до нього звернувся інший покупець — донецьке ТОВ «Систем кепітал менеджмент» (СКМ). За даними АМК, займається воно управлінням корпоративними правами, розробкою стратегії та залученням міжнародних консалтингових компаній. А відоме в Донбасі в основному завдяки тому, що 90% акцій компанії належать Рінату Ахметову. Ось Рінат Леонідович і поцікавився у Льва Семеновича, чи не продасть той пакетик.

На відміну від Чорного, пакет йому був справді потрібен. Володіти пакетами акцій «Азовсталі», Єнакієвого, Алчевська — і не мати жодного блокуючого пакета на жодному з ГЗК. Додавши пакет Чорного і скуплений свого часу для ІСД (цікаво, чий він, адже зараз дедалі очевидніше, що ІСД і СКМ пишуться з різних літер), можна було розраховувати на 40%.

Оскільки пан Ахметов буде багатшим за МДЦ (чи заможніший він за Льва Чорного, інше питання), то й умови він пропонував кращі. Ціна, щоправда, була нижчою від 13 млн. дол., зате відразу, без якихось відстрочок. І все б гаразд, тільки пропонував йому пан Чорний уже проданий пакет, що було, м’яко кажучи, не дуже гарно...

Тим часом 20 грудня 2002 року Антимонопольний комітет дав МДЦ дозвіл на угоду, а через тиждень (28 грудня) свою візу наклав і Фонд держмайна. На чому формальності можна було вважати завершеними, і новий рік у МДЦ зустрічали з досить спокійною душею...

Тривала ця благодать недовго. Коли 10 січня 2003 було оголошено про банкрутство ЗАТ «Укрруда» це, загалом, не стало новиною. Значно сильніше комбінат потряс наступний дзвіночок. 15 січня генеральний директор СКМ Ігор Прасалов інформував комбінат, що очолювана ним організація незабаром купить 25% акцій, і просив ознайомитися з реєстром. Оскільки на комбінаті знали, що пакет продано (і не СКМ), то це їх дуже спантеличило.

Прасолову чемно відповіли, що наразі в реєстрі акціонерів більш ніж 10% СКМ, як власника, не значаться, й інформації йому не дадуть. І стали чекати розвитку подій. До речі, через кілька днів комбінат порадували порушенням справи про банкрутство. Але це ягідки. А ось підписаний 22 січня 2003 року між СКМ і Detroit Cold договір на продаж акцій належав, безперечно, до «квіточок».

Невідомо, чи інформували Ріната Леонідовича, але пан Чорний напевно мусив знати: п. 6.1 контракту про те, що «продавець гарантує, що пакет акцій не є проданим, переданим третім особам» тощо, м’яко кажучи, не дуже достовірний. Та все ж нічого хорошого для МДЦ не очікувалося.

Однією з особливостей підписання будь-якого контракту є узгодження його в Антимонопольному комітеті. При цьому вже отриманий дозвіл від комітету в цілому нічого не означає — АМК може видати їх хоч десяток різним суб’єктам. Однак якщо у вас дозволу немає, то брати контракт ви не можете. МДЦ, як зазначалося, дозвіл напередодні нового року отримав.

Та не минуло й місяця, як позиція АМК змінилася на прямо протилежну. Центральний ГЗК вирішили терміново перевіряти, а сам МДЦ негайно звинуватили в тому, що він пов’язаний із «учасником, який має інтереси на інших ГЗК». Це, на думку АМК, могло призвести до монополізації ринку. Щоправда, таємничий партнер не називався. Та й у грудні, коли комітет кілька тижнів вивчав усі надані документи, його це питання мало непокоїло.

Така «принципова» пильність комітету особливо зворушливою була на тлі того, що колись він без заперечень пропустив управляти комбінатом ту ж таки «Укрруду», акціонерами якої були два директори конкуруючих ГЗК. На комбінаті нічого хорошого від нових перевірок не чекали і вважали їх незаконними. Про що, власне, і заявили в суді.

Втім, сам АМК у формальності особливо не вдавався, а 12 лютого відкликав своє рішення про видачу дозволу МДЦ. Підставою стало «клопотання учасника підприємницької діяльності».

За суто випадковим збігом, через день комітет заявив про дозвіл ЗАТ «Систем кепітал менеджмент» на придбання акцій ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», які забезпечують СКМ понад 25% голосів у вищому органі управління ЦГЗК.

Навіть якщо з цього моменту легітимним договором продажу вважати «СКМівський» (що ще потрібно буде доводити в суді), то й тоді мінімум три тижні існували два договори на придбання пакета.

Одне слово, комбінатівським юристам привалило роботи. Виникла ціла купа судових справ плюс ще позови фізичних осіб. Загалом це нормальна практика корпоративної війни. У юристів ЦГЗК, СКМ чи того ж таки АМК також турбот вистачає.

А тут ще комбінат несподівано затопила хвиля перевірок з усіх боків. Мабуть, вінцем запитів стала вимога пред’явити ліцензію на право видобутку руди. Ліцензія у комбінату є, але сам по собі факт зворушливого інтересу до її наявності — після 40 років роботи і видобутку сотень мільйонів тонн руди! — вражає.

Прокинувся навіть «Укрудпром» і вирішив негайно провести збори акціонерів Центрального гірничо-збагачувального комбінату. При цьому так квапився, що порушив і терміни, і процедуру подачі заявки. Відверто кажучи, такі дії довіри до нього ні на ГЗК, ні в акціонерів не викликали. Перші збори через порушення за термінами не відбулися. Однак доцільність проведення других теж під сумнівом. Держава втратить контроль над підприємством у той момент, коли більш ніж консолідований 40-відсотковий пакет опиниться в однієї з груп акціонерів. Ну а таку дрібницю, що з них 25% акцій спірні, усі досить швидко забудуть. Принаймні доки в Києві нинішній уряд, як мінімум доброзичливий нейтралітет СКМ гарантується.

А ось керівництву комбінату після пригоди на підтримку зі столиці розраховувати важко. МДЦ буде навіть гірше. Тобто позиватися, звісно, не перестануть, але якщо ГЗК піде під найпотужнішу бізнес-групу країни, сперечатися з нею буде на порядок важче. Фактично після цього приватизацію ЦГЗК можна вважати закінченою: продаж держпакета стане простою формальністю, що навряд чи потішить ФДМ.

По ходу конфлікту потроху забулося, що почалося все з елементарного «розведення», коли зіпхнули лобами двох покупців. Тепер у процес втягнулися і Антимонопольний комітет, і прокуратура, і суди, де інколи не вмовкають телефони. Ви не подумайте поганого: телефонного права у нас немає, хіба що старші товариші інколи можуть по-дружньому порадити.

Найсмішніше, що ситуація перетворилася на театр із одним глядачем — Львом Чорним. Про нього знову говорять, хай і не дуже голосно, із ним рахуються і під його дії, за фактом, підлаштовують дії органів цілої держави. Хоча за п’ять місяців гучного конфлікту він жодного разу не прокоментував того, що відбувається. Ну хоча б пояснив, навіщо двічі продав акції.

Тим часом якщо в чомусь і є згода між сторонами, то це в тому, що договорів було усе ж таки два. Добре, хоч пам’ятають, що продавець був один. Слід гадати, зараз він отримує щире задоволення. Не від грошей (що таке для нього 13 млн. дол.?), а від процесу. Який справді пішов. Питання — де зупиниться і хто від цього виграє.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво