Труднощі лідерства. З життя одного окремо взятого комбінату - Економіка - dt.ua

Труднощі лідерства. З життя одного окремо взятого комбінату

3 червня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №21, 3 червня-10 червня

Наприкінці травня Інгулецький ГЗК відзначив сорокову річницю початку виробництва. Захід удався: гостей було досить багато і високого рівня...

Наприкінці травня Інгулецький ГЗК відзначив сорокову річницю початку виробництва. Захід удався: гостей було досить багато і високого рівня. Як і годиться, говорили вони всякі приємності, потім був фуршет для гостей, а ввечері — феєрверк. Загалом, усе як у людей, й інгульчани ще довго згадуватимуть свято.

У принципі, ювілеї для видобувних підприємств — подія хоч і етапна, але не дуже весела. За сорок років видобуто 1,2 млрд. тонн сирої руди, із якої отримано 440 млн. тонн концентрату. Однак руда має особливість рано чи пізно закінчуватися, і до круглої дати ГЗК використав приблизно половину початкових ресурсів. Уже зараз глибина кар’єру сягає 360 метрів за площі майже в шість квадратних кілометрів. Рано чи пізно запаси закінчаться.

Однак така перспектива інгульчан не надихає, і її відтягуватимуть на максимально довгий термін. Добре, що досвід виживання в особливих умовах є. Не випадково ж Інгулецький ГЗК — який був одним з останніх побудований у Кривбасі і який має найскладніші порівняно з іншими комбінатами геологічні умови (свого часу взагалі сумнівалися в доцільності його будівництва) — виявився сьогодні єдиним, що працює на рівні своєї проектної потужності. І це при тому, що витрати на електроенергію тут майже утричі вищі, ніж, скажімо, на Центральному ГЗК, а руда — бідніша.

За розрахунками фахівців, глибина кар’єру ІнГЗК через три-чотири десятиріччя сягне 650 метрів. В експлуатацію буде залучено не використовувані зараз окислені руди. У цілому завдяки цьому ресурсів родовища вистачить до 2050 року. Однак навіть до середини нинішнього століття ще потрібно дожити. Адже світовий ринок металу — річ жорстка й не сентиментальна. Що і показали останні роки. Підйоми швидко змінюються спадами.

Особливо запам’яталися цим 1990-ті роки, коли комбінат постійно балансував на межі зупинення. Запропонований їм концентрат металурги погоджувалися брати в кращому разі за собівартістю.

До речі, тоді жоден із металургійних комбінатів не цікавився перспективою придбання Інгулецького ГЗК у власність. Це сьогодні комбінат не має відбою від претендентів відкусити шматочок «найкращого ГЗК України».

А 1998 року, коли на підприємство прийшла нинішня команда топ-менеджерів, яку очолив генеральний директор Володимир Півень, виробництво перебувало на рівні 9,6 млн. тонн і перспективи розвитку комбінату були дуже туманними.

Приблизно в той же час з’явився у ІнГЗК і стратегічний інвестор — дніпропетровська компанія «Смарт-груп» Вадима Новинського. Російського бізнесмена допустили до управління інгулецьким підприємством, оскільки об’єкт виглядав (та й був насправді) на рідкість непривабливим. Приміром, це був єдиний у Кривбасі комбінат, що не мав другої переробки і випускав винятково концентрат. Враховуючи, що його якість до міжнародних стандартів на той момент не дотягувала, експорт був для нього практично закритий.

У результаті, росіянин Новинський став «суперпатріотом» України, поставляючи практично весь інгулецький концентрат на вітчизняні меткомбінати, паралельно витягуючи підприємства з тенет тодішніх взаємозаліків і бартеру. У тій ситуації програма розвитку ІнГЗК до 2008 року не викликала у спеціалістів нічого, крім скепсису.

Однак поступово її пункти стали втілюватися в метал, і коли 2003 року виник конфлікт навколо випуску акцій ІнГЗК (який чиновники спочатку дружно схвалили, а потім не менш дружно стали оспорювати), стратегічні інвестори продемонстрували, що за час їхньої роботи на комбінаті в його розвиток на той момент було вкладено близько мільярда гривень.

Та й опоненти додаткової емісії раптом стали говорити про ІнГЗК не як про нікому не потрібний мотлох, а як про найбільший гірничо-збагачувальний комбінат країни — «перлину ГМК». А це вже комплімент нинішнім власникам і трудовому колективу комбінату. Справді, обсяги виробництва ІнГЗК порівняно з кінцем 1990-х зросли в 1,5 разу. При цьому підвищилася і якість продукції. Комбінат став визнаним лідером у галузі з реалізації інноваційних проектів.

2003 року на ІнГЗК було запущено унікальний для СНД комплекс магнітно-флотаційного доведення руди, який дав змогу одержувати 3 млн. тонн концентрату із вмістом заліза майже 68%, тобто кращий від бразильського. До 2007 року його потужність подвоїться. На комбінаті почали розробляти технології переробки нині не використовуваних і складованих окислених кварцитів. Це приблизно 400 млн. тонн ресурсів, або років дванадцять роботи на повну потужність.

Комбінат став так добре почуватися, що 2004 року його власники вирішили створювати вертикально інтегрований гірничо-металургійний ланцюжок і повісили собі на шию «перехідну золоту цеглину» — легендарний Макіївський металургійний комбінат, із яким до того моменту не впоралися сім «управляючих» компаній. Стан Макіївки після такого багаторічного «міжцарства» нескладно уявити. Тепер підприємство з труднощами і за величезні гроші упорядковують. Це задоволення поки обходиться акціонерам ІнГЗК приблизно в 10 млн. дол. щомісячних збитків, і для виведення створеного на базі ММК заводу хоча б на точку беззбитковості знадобиться ще мінімум рік і сотні мільйонів доларів. Однак справа варта заходу: якщо вдасться втілити намічене в життя, у країні з’явиться принципово нове виробництво потужністю 3 млн. тонн сталі на рік.

Інвестиції, вкладені в розробку та створення української вибухівки без використання тротилу, уже продемонстрували свою ефективність — як економічну, так і екологічну. До кінця цього літа частка вибухових речовин «власної розробки» досягне на ІнГЗК 65%. А це майже 10 тис. тонн на рік.

2005 року на розвиток ІнГЗК власники мають намір спрямувати 780 млн. грн., які підуть, зокрема, на будівництво нового шламосховища і створення установки прямого відновлення заліза. Планується, що собівартість тонни готової продукції буде нижчою, ніж тонна чавуну. При цьому, за словами Новинського, цифра вкладень цього року (понад 150 млн. дол.) «знижуватися не буде, тому що устаткуванню вже 40 років, і його потрібно постійно обновляти. Сюди потрібно вкладати величезні гроші».

Одночасно комбінат планує поглиблювати переробку сировини. Саме її якісні показники стануть визначальними в майбутньому. З цим згідне і Міністерство промислової політики України: «Руда є, але затребувана вона буде лише в тому разі, якщо вироблений із неї концентрат матиме високі якісні характеристики».

Зараз на ІнГЗК думають про створення другої переробки. Флотаційний концентрат — це непогано, але свої котуни — ще краще. На святкуванні 40-річчя Інгулецького ГЗК Вадим Новинський підтвердив намір придбати Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд, який простоює. Розташовані за сотню кілометрів дві установки з виробництва котунів на шість із зайвим мільйонів тонн були б для інгульчан зовсім не зайвими.

У травні ІнГЗК згадували й у зв’язку з іншим проектом — створення російсько-українсько-казахстанської гірничорудної компанії. Передбачалося, що з української сторони до неї можуть увійти Інгулецький і Південний гірничо-збагачувальні комбінати. Але, за словами Новинського, хоча сама по собі ідея створення великої металургійної компанії з оборотом 80 млн. тонн залізорудної сировини є правильною (за своїми масштабами це об’єднання ввійшло б до п’ятірки найбільших гравців на світовому ринку ЗРС), остаточне рішення буде прийнято тільки у разі схвалення цього проекту політичним керівництвом України.

Втім, і без політики проблем у ІнГЗК сьогодні не бракує. Приміром, питання про виділення нових майданчиків упирається в компенсацію жителям двох сіл, населення яких стало рости, мов на дріжджах. Вже надано житла удвічі більше, аніж передбачалося, але кінця та краю цьому не видно. Тож наступні півстоліття (але сподіваємося, все-таки значно більше) легкими не будуть, уникнути проблем ГЗК не вдасться.

У принципі, про Інгулецький комбінат, його проблеми та досягненнях можна говорити довго, але є один непрямий показник, який багато про що свідчить. У спальних районах селища Інгулець, де живуть робітники ГЗК, сьогодні ціни на житло вищі, ніж в решті аналогічних районах Кривого Рогу. По суті, це свідчення того, як навколишнє середовище оцінює добробут робітників комбінату.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво