ТРУДІВНИКИ «ОАЗ» І ТРУДІВНИКИ «ПУСТЕЛІ» МАЛИЙ І СЕРЕДНІЙ БІЗНЕС В УКРАЇНІ: ПОГЛЯД ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ЦИФР

На думку більшості фахівців, котрі вивчають досвід трансформування постсоціалістичних економік, одним із головних індикаторів успішності реформ є розвиток малого й середнього бізнесу, своєрідних провідників нової системи господарювання. Стверджується, що успішність польських реформ значною мірою визначив розмах включення в ринкову економічну діяльність понад двох мільйонів приватних підприємців (фізичних осіб) і сотень тисяч нових малих підприємств, ефективність яких виявилася вищою, ніж старих великих підприємств. Вважається, що стимульоване державою перетікання ресурсів від старих підприємств до нових стало джерелом економічного зростання в успішно трансформованих економіках.

Як свідчить аналіз, проведений фахівцями Світового банку в Угорщині, Польщі й Чеській Республіці, відбулося швидке зростання нових підприємств, де тепер працює понад 50% зайнятих (що відповідає середньому показнику в ЄС) і продукується від 55 до 65% валової доданої вартості. А стосовно деяких країн СНД, то в звіті наводяться дані про незначне зростання нових підприємств, а також зайнятість та обсяги виробництва на них. Щодо України говориться про 17% зайнятих і 20% доданої вартості. І висновок: в Україні, як і в більшості країн СНД, малий і середній бізнес (МСБ) не став локомотивом економічного зростання, тож реформи й буксують.

За нашими розрахунками, ситуація з розвитком малого й середнього бізнесу в Україні докорінно відрізняється від вищевказаних даних. За питомою вагою зайнятих сектор МСБ досяг євростандартів, але від цього не легше — він так і не став повноцінним провідником ринкових інновацій і двигуном економічного зростання, демонструючи низьку ефективність діяльності. Більше того, у його тандемі з великим бізнесом сформувався особливий сегмент «підприємництва», що порушує правила гри та руйнує базові умови розвитку як економіки, так і суспільства загалом.

Для віднесення того чи іншого підприємства до мікро-, малого чи середнього бізнесу ми використовували показники середньоспискової кількості зайнятих і обсяги виробництва відповідно до граничних норм, прийнятих у Польщі. Для розрахунків брали знеособлені первинні дані статистичної звітності підприємств за формою №1 — Підприємництво (річна) «Звіт про основні показники діяльності підприємств», де подано інформацію про діяльність госпрозрахункових підприємств України всіх форм власності й організаційно-правових форм господарювання, крім фермерських господарств із чисельністю до 50 чоловік. Таким чином, ми охопили всіх юридичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю. Поза першим етапом розрахунків залишилися підприємці — фізичні особи.

Для порівняння: у польській статистці в розрахунках представництва малого й середнього бізнесу враховуються всі підприємці, зокрема й фізичні особи, зафіксовані в реєстрі REGON. Тобто практично всі представники бізнесу, крім зайнятих у сільському, лісовому господарстві, риболовстві, фінансовому посередництві й державній адміністрації. А в нас 2001 року 5,5 млн. чоловік було віднесено до самозайнятих, із них майже половина — до зайнятих у підсобному домашньому господарстві, а понад мільйон решти — до сфери приватного підприємництва, і в нашому розрахунку їх можна віднести до мікробізнесу.

За результатами проведених розрахунків, поданих у таблиці (див. на стор. 7), з’ясувалося, що в Україні на підприємствах малого й середнього бізнесу торік було зайнято 45,9% (43,9%
2000-го) від загальної кількості штатних працівників підприємств, які звітують за формою
1-Підприємництво. При цьому на мікропідприємствах (із чисельністю від 0 до 5 чоловік) було зайнято 2,5% (2,2% 2000-го), на малих підприємствах (із чисельністю від 6 до 50 чол.) — 16,0% (13,7% 2000-го), на середніх (від 51 до 250 чол.) — 27,3% (27,9% 2000-го). Крім того, виявлено ще одну групу так званих «аномальних» підприємств, які довелося виокремити, оскільки вони відрізнялися від загальної маси тим, що за чисельністю зайнятих їх слід було віднести до мікро- або малих, а за обсягом випуску — до середніх або великих. Обсяг виробництва в розрахунку на одного працівника наближався тут до захмарного для нашої економіки мільйона гривень і перевищував будь-які «норми» продуктивності праці, що свідчило про своєрідні, точніше своєкорисливі, цілі створення цих підприємств, але про це нижче.

Отже, 2001 року підприємства малого й середнього бізнесу кількісно виросли, сягнувши 97,5% від усієї кількості підприємств. Але, задіявши майже 46% від загальної кількості зайнятих, створили всього 15,5% продукту від загального обсягу випуску, тобто працювали з дуже низькою продуктивністю. При цьому офіційно декларована середня заробітна плата на підприємствах МСБ ледь перевищувала половину прожиткового мінімуму, що свідчить як про масштабне приховування тут виробничих оборотів, особливо в сфері послуг, так і про практику заниження офіційних заробітків. Експертно ці обсяги й заробітки можна подвоїти, щоб визначити справжній масштаб діяльності МСБ в Україні. Якщо ж додати до чисельності працівників мікро-, малих і середніх підприємств кількість підприємців, котрі працюють у бізнесі без оформлення юридичної особи, а таких понад мільйон, то загальний показник (без урахування зайнятих у підсобних домашніх господарствах) становитиме майже 60% від усієї кількості зайнятих у сфері підприємництва. Слід відзначити, що, за даними вибіркових обстежень домашніх господарств, уже третина створеної в них продукції теж іде на ринок. Отже, третина «підсобників» хоч-не-хоч теж займається підприємництвом.

Однак та сама статистика свідчить, що з усієї кількості підприємств МСБ 22% мають негативний або нульовий виробничий результат, а на 27% рівень річного виробництва перебуває в межах 0,1—30 тис. грн. При цьому сумарний результат діяльності обох груп — негативний. Це означає, що половина підприємств України, із тих, що за рівнем виробництва перебувають у нижній ієрархії піраміди, практично нічого не дають «ні собі ні людям». Принаймні — офіційно.

Основними видами діяльності в мікро- й малому бізнесі в Україні стали «оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами та послуги з ремонту» (41% від обсягу виробництва на мікропідприємствах і 30,3% на малих), операції з нерухомістю і здаванням в оренду, а також послуги юридичним особам (17,2% і 11%), будівництво (9,6% і 12,6%). Саме ці сфери одночасно є родючою нивою тіньового виробництва.

Якщо поглянути на діяльність МСБ під іншим кутом зору — наскільки цей сектор представлено в різних видах діяльності, то побачимо, що в сільському господарстві він покриває понад половину випуску (без урахування домогосподарств), у будівництві — 65%, у торгівлі — понад половину, у сфері послуг загалом коливається від 60 до 75%. Практично лише в промисловості йому виявилося складно розгорнутися. Так, у видобувній промисловості частка МСБ становила 2001 року лише 3,2%, а в обробній — ледь більше п’ятої частини. З огляду на те, що, на відміну від польських підприємців, котрі мали власні заощадження для інвестування у свій бізнес, заощадження потенційних українських підприємців зникли ще в період гіперінфляції, свою діяльність їм, у переважній більшості, довелося починати з нульовим фінансовим ресурсом. Тож цікавили їх передусім найменш інвестиційно місткі галузі.

Тепер повернімося до аномальних підприємств, відсортованих за ознакою суперпродуктивної діяльності. Схоже, що цей феномен, навіть відкинувши певну частку на статистичну помилку, є годівницею для вже іншої «ієрархії», або ресурсом творення оаз благоденства серед пустелі. А в фантастичних результатах діяльності аномальних «маленьких» підприємств криються відтоки прибутків підприємств великих. Відтак, ми маємо справу зі скороченням фінансових ресурсів в обороті останніх, дивідендів для мільйонів акціонерів — з одного боку, і легальною фінансовою нивою для збагачення окремих осіб, «матеріальної допомоги» окремим політичним групам — з іншого... Можна й далі перераховувати наслідки, але це виведе нас за межі нашого сухого економічного аналізу. Тож повернімося до мови цифр.

Отже, чим примітні ці аномальні підприємства? Основним видом їхньої діяльності є оптова торгівля різноманітними товарами, яка 2001-го охопила 63% їхнього «виробництва», плюс інші види посередницької діяльності, а також операції з нерухомістю та здавання її в оренду (близько 9% обсягів). Так, 2001 року 261 підприємство, із числа тих, що займаються оптовою торгівлею, примудрилося надати торгових послуг у середньому більш як на 8 млн. грн. на одного штатного співробітника. При цьому мінімальна «продуктивність» у цій групі була трішки меншою від мільйона, а максимальна — кілька сотень мільйонів гривень. Або ще приклад: на 88 підприємствах, що торгують пальним, вартість наданих послуг на одного зайнятого коливається від кількох сотень тисяч до десятків мільйонів гривень (!). Є приклади й у товарному виробництві. Одне підприємство, чиєю сферою діяльності є «підземне видобування кам’яного вугілля», маючи трьох працівників, зуміло «видобути» вугілля майже на 3 млн. грн., а реалізувати — на 4 млн. Цікаво, чи не знадобилася їм ще й дотація з бюджету?

Простий аналіз даних про чисельність зайнятих та обсяги виробництва товарів і послуг на цих підприємствах свідчить про особливий статус і цілком конкретні завдання їх створення. Створення фінансових «річищ» для процвітання «оаз» є зворотним боком медалі, а можливо, і причиною приховування доходів для безлічі дрібних підприємців. Останнє стає противагою першому, тож поки існує така екзотика, дрібні підприємці усіляко приховуватимуть свої доходи.

З макроекономічного погляду цей феномен вносить дисонанс у роботу ансамблю учасників зростаючого українського ринку: порушуються правила гри, ошукують власників акцій, що підриває перспективність розвитку фондового ринку й перетворює його лише на засіб поділу сфер впливу; порушуються відтворювальні пропорції, дестабілізуються інвестиційні цикли та стабільність економічного зростання, зводяться нанівець потуги виведення країни на інноваційну траєкторію розвитку, погіршується економічне середовище в цілому й зовнішній імідж України. Поява екстремально високодохідної групи населення (жителів «оази») призводить до створення екстремально низькодохідних груп (жителів «пустелі»), бідності, злиднів, злочинності...

Одночасно формується неефективна структура попиту, що робить його неповноцінним, навіть рваним. Тим часом у країнах із рівномірнішою диференціацією доходів створюється гармонійний, плавно наростаючий акордний попит, який дає рівномірно збільшуваний спектр імпульсів до розвитку, впливаючи на появу нових і розвиток старих виробництв, а це, у свою чергу, породжує різноманітні ринки й відповідну їм мережу повноцінного малого й середнього підприємництва.

Отже, до малого й середнього бізнесу в Україні вже долучилися понад половина всіх зайнятих, і чисельність їх зростає. Але, на жаль, цю сферу поки що не можна назвати провідником ефективного ринку: продуктивність праці тут нижча, ніж на великих підприємствах (правда, фіксується лише частина результатів діяльності). Неефективність легального МСБ значною мірою пов’язана з початковою відсутністю фінансової ресурсної бази й досвіду роботи, слабким розвитком ринкової та інформаційної інфраструктури. Проте нині головна причина економічної слабкості масового підприємництва криється в системній деформації розподілу доходів у країні, яка нав’язує МСБ функцію противаги відтоку доходів у «резервуари» нечисленних представників «аномального» легального й великого тіньового підприємництва. Поява й розвиток настільки екзотичного феномена породжує й інші «екстрими», вкрай негативно впливає на всі економічні процеси, створює нездоровий фон в економічному середовищі, перешкоджає стабільності й динамізму економічного зростання.