ТРИЗНА ПО КРИМСЬКОМУ ВИНОГРАДАРСТВУ

Парламент і виноград: розумне і корисне?

Чомусь ніяк не можна позбутися стійкого враження: те, що відбувалося на недавній сесії Верховної Ради Криму при обговоренні проекту постанови «Про підтримку виноградарства і виноробства в АРК», нагадувало поминальну тризну. Після доповіді міністра АПК автономії Сергія Дроботова не було ні звичних парламентських «ігор», ні емоційних виступів, ні змагань думок. Здавалося, в залі панували цілковита апатія і безнадійність щодо перспективи предмета обговорення: проголосували — і геть з очей! Хоча слід сказати, що вже саме винесення питання на розгляд сесії свідчить про перевагу нинішніх депутатів над їхніми попередниками, котрі займалися політикою тоді, коли визначальні галузі кримської економіки, в тому числі і виноградарство, гинули.

Про те, що Крим не лише в Україні, але й на теренах колишнього Союзу — унікальний регіон для розвитку виноградарства, знає кожен школяр. Катастрофічний стан нинішнього виноградарства і виноробства відчувають щоденно і гості, і кримчани. Навіть в апогеї «оксамитового сезону» на Південнобережжі курортники упродовж останніх років споживають переважно заморські банани та австралійський виноград. Не кращі справи й у виноробстві. Переважна більшість заводів первинного виноробства у кримських господарствах не подають ознак відродження, а вторинне виноробство ніяк не може відновити колишні масштаби і потужності. Низькопробний фальсифікат заполонив кримський винний ринок. Уже навіть витончені гурмани виноробської продукції забули справжній смак Мускату червоного каменя, Токайського, Піно-Грі, Золотого поля, Кокуру, Сонячної долини, не кажучи вже про екзотичні вина Екім-кара (Чорний доктор), Джеват-кара (Чорний полковник).

Сьогодні в Криму не посмакуєш і колись вельми популярними ординарними білими, рожевими та червоними столовими винами. Колись їх продавали на кожному міському перехресті навіть із бочок. А тепер навіть в елітарних магазинах вам можуть запропонувати низькопробну підробку під Каберне, Сапераві чи Совіньон. Із кримської та загальноукраїнської торговельної мережі зник такий цінний дієтичний продукт, як виноградний сік, на якому в 60—80-ті роки виросли й зміцніли мільйони дітей. Тож кроки парламенту з відродження цієї важливої галузі можна лиш вітати, однак чи реально поставити «покійника» на ноги?

Від Коцюбинського — до обкому, від обкому — до «безалкогольного вина»...

Усі біди кримського виноградарства та виноробства — від гігантоманії та переоцінки своїх сил. Як відомо, ще в позаминулому столітті, зрозумівши користь винограду, можновладці, що отримали від царя кримську землю задешево, «тягнули» на півострів які завгодно сорти та занесли філоксеру. Видатний український письменник Михайло Коцюбинський, який працював тоді в так званій філоксерній комісії, вважав, що за розумного господарювання такого не сталося б. Героїчними зусиллями та ціною життя сотень солдатів на початку ХХ ст. перші локальні вогнища цього виноградного шкідника вдалося ліквідувати. Однак господарі Криму не порозумнішали. В апогеї розвитку кримського виноградарства, який припав на 60—70-ті роки минулого століття, коли виноградарство в регіоні було партійною галуззю, ставилося завдання довести площу промислових виноградників до фантастично-авантюрної цифри — 232 тис. гектарів.

Провідний кримський учений професор Павло Болгарєв, у якого одному з нас поталанило вчитися, ще на початку 60-х намагався довести обкомівським діячам, що Крим не в змозі дати раду навіть 100 тис. гектарів. До голосу чесного науковця тоді не прислухалися.

Лідери кримського масштабу в 50—60-ті роки, сподіваючись на швидке підвищення по службі, запопадливо рапортували до Києва та Москви про реалізацію грандіозних планів, нечувані успіхи у перетворенні Криму на «область суцільних садів і виноградників». Новітніми «потемкинскими деревнями» стали притрасові насадження від Чонгарського мосту до підніжжя Чатирдагу. Спротив професора Болгарєва партійному волюнтаризму і професійному невігластву в добу «виноградизації» Криму обернувся для нього втратою посади проректора Кримського сільгоспінституту. Досвідченого керівника і визначного науковця на цій посаді замінив молодий, але вельми амбітний обкомівський висуванець, який не знав ні специфіки виховного процесу вищого навчального закладу і ніколи не стикався з виноградарством та садівництвом.

Наслідки волюнтаристсько-партійного керівництва виноградарською галуззю стали відчутні вже на початку 70-х років: на півострові почало розгорятися нове полум’я філоксерної катастрофи. Нове масове і безконтрольне завезення садивного матеріалу, яке відбувалося за директивами обкому, поставило виноградарство Криму під загрозу тотального знищення. Вберегти галузь вдалося лише запровадивши щеплену культуру винограду, що практично вдвічі ускладнило технологію промислового виноградарства і сприяло значному підвищенню цін як на ягоди, так і на продукцію їх переробки.

Згодом Крим зіткнувся ще з одною бідою — в області катастрофічно не вистачало ємкостей, площ і технічної бази для переробки та зберігання винограду в таких кількостях. Виноградним соком і суслом заповнювали навіть непідготовлені, непридатні для тривалого зберігання залізобетонні чани. Це був другий, вже технологічний і технічний удар по кримському виноградарству і виноробству...

Проте галузь остаточно потрапила у біду після пам’ятних усім у Криму лігачовських вимог про корчування виноградників. Розкорчували цілі масиви насаджень, закрили десятки винзаводів з унікальним обладнанням та порізали на брухт новенькі, щойно виготовлені виноградозбиральні комбайни. Тоді, не витримавши наруги над справою всього свого життя, покінчив із собою багатолітній директор інституту «Магарач» та селекціонер від Бога — професор Павло Голодрига.

Два останніх десятиліття в Криму позначені політичною боротьбою, і нікому не було справи ні до вічного, ні до красивого, ні до корисного. Однак багато хто з колишніх політиків встиг за цей час поділити виноградарство та виноробство Криму на зони впливу і здійснити тіньову «прихватизацію» престижних виноробських підприємств...

Депресія галузі: параметри і перспективи

Нині, за оцінкою міністра АПК автономії Сергія Дроботова, виноградарство і виноробство перебувають у стані глибокої депресії. Сесія констатувала, що за останні десять років, з 1992-го по 2002-й, площа промислових виноградників в автономії зменшилась майже вдвічі — з 53,8 до 32 тис. га. Різко впала їх продуктивність. Якщо в 1990 році в Криму зібрали 264 тис. тонн ягід, то валове виробництво винограду в 2002 році зменшилось до 55 тис. тонн, тобто майже вп’ятеро. Якість вирощеної виноробської сировини взагалі не витримує ніякої критики. З неї практично неможливо виготовити високоцінні марочні вина — як сухі, так і кріплені.

Коли значне скорочення площ промислових насаджень у степових і морозонебезпечних для винограду районах Криму можна ще якось пояснити несприятливими умовами, то різке зменшення потенціалу галузі в історичних районах виноградарства — Бахчисарайському, Сімферопольському, Кіровському — не піддається обгрунтуванню.

Велике занепокоєння викликає розвиток руйнівних процесів. Лише за останні два роки розкорчовано 5962 гектари виноградників. Досить інтенсивно скорочується площа промислових плантацій у Сакському (розкорчовано за два роки 1675 га), Ленінському (660 га), Кіровському (605 га) районах. Уже в поточному році за розпорядженнями райдержадміністрацій і міськвиконкомів списано 3422 га. Найбільше у Сімферопольському — 638 га, Кіровському — 350 га, Красногвардійському — 314 га, Сакському — 247 га — районах.

У 2002 році в Криму планувалося посадити 3268,5 га молодих виноградників. Невідомо, для чого було заплановано таку нереальну цифру, адже посадка виноградника — надто складна та дорога справа. Тож кримчанам із величезними потугами вдалося осилити лише 700 гектарів...

Отже, хоч як це прикро, істотного збільшення площ промислових виноградників ближчим часом у Криму не відбудеться. Якщо площі промислових насаджень скорочуватимуться такими темпами, а нові виноградники не будуть створюватися, то Крим уже за кілька років може втратити галузь цілком.

Не вселяє оптимізму стан і рівень агротехніки. Промислові плантації винограду досить зріджені, забур’янені, а майже 800 гектарів ще не поставлені на опору. Лише через відсутність опори щорічно втрачається близько 1500 тонн ягід...

Катастрофічно скоротилися площі зрошуваних виноградників. Якщо в 1991-му лозу поливали на 8,9 тис. га, то в 2002 році зрошування проводилося лише на 4,9 тис. га. Сильні посухи, що спостерігаються в Криму в останні роки, переконливо доводять стару незаперечну істину, що без води нема винограду...

За даними детальної інвентаризації, проведеної в господарствах автономії, понад 6,7 тис. га насаджень є безперспективними. Їх доцільно розкорчувати. Тож і не дивно, що середня врожайність винограду в Криму в 2002 році становила 28,4 центнера ягід з гектара. Стільки ж було після війни, відразу після визволення Криму...

Вкрай занедбаним виявилося й розсадництво, без якого неможливо відродити виноградарство як економічно процвітаючу галузь. Воно, за визначенням аграрного міністра, вщент зруйноване. Більшість комплексів для виробництва і вирощування виноградних щеп ліквідовано, а маточники підщеп розкорчовано. Існуюча нині в господарствах розсадницька база спроможна виростити лише 3,5—4 млн. щеплених саджанців, що забезпечує потреби галузі лише на 50 відсотків. Для виконання навіть таких мізерних для Криму щорічних планів створення нових плантацій (3000 га) конче необхідно вирощувати близько 7,7 млн. саджанців. А для цього, як мінімум, необхідно мати 637 га маточників підщепних лоз, тобто найближчим часом слід додатково їх посадити ще майже 400 га. Сьогодні виноградні саджанці Крим змушений завозити втридорога з інших регіонів.

Від колись могутньої виноробської галузі Криму нині лишилося 43 суб’єкти підприємницької діяльності. Вони спроможні переробити 325 тис. тонн винограду. Але рівень використання і цих жалюгідних, як за кримськими мірками, потужностей становить 15 відсотків. У 2002 році кримські винзаводи прийняли лише 45 тис. тонн винограду, виробивши 2,9 млн. декалітрів виноматеріалу. Порівняно з 2001 роком спостерігалось скорочення обсягів виробництва вина на 12%, шампанського — на 14%, коньяку — на 28%. Це завдає величезних збитків кримській економіці і позначається на рівні життя населення...

Обнадійливим для відродження кримського виноградарства і виноробства є не так давно ухвалене в Україні рішення про спрямування 1% коштів від реалізації продукції садівництва та виноградарства на розвиток цих галузей. Завдяки цьому збору Крим у 2002 році отримав понад 14 млн. гривень. За рахунок акцизного збору в автономії вже посаджено 390 га молодих виноградників. Однак плани акцизних зборів не виконують такі солідні винзаводи, як Сімферопольський, Бахчисарайський, Первомайський та Білогірський.

В автономній республіці упродовж останніх років діє режим фінансової підтримки виробництва підакцизної продукції. Але він не поширюється на заводи первинного виноробства, які є базою виноробства вторинного. На думку фахівців, ситуацію врятувало б спрямування на ці об’єкти 50% коштів, що надходять до бюджету від акцизного збору. Саме за рахунок 1% відрахувань та акцизного збору в Криму планують до кінця 2004 року посадити майже 9300 га виноградників, довівши в 2006—2007 роках валове виробництво винограду до 200 тис. тонн і виробництво вина — до більш як 9 млн. декалітрів.

Виноград і вино «в законі»

Проте це лише наміри. Втілення в життя програми з відродження кримського виноградарства та виноробства потребує копіткої і злагодженої роботи всіх владних, наукових, економічних і виробничих структур. Реанімація і подальший розвиток цих галузей загалом в Україні залежать від ухвалення і запровадження в життя низки законів. У Верховній Раді України вже вони опрацьовані. Зокрема, є проекти законів «Про державну підтримку садівництва та виноградарства», «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства» і Закон України «Про виноград і вино».

Ніхто з депутатів, однак, не кинувся «під танк», протестуючи проти тотальної приватизації виноградарських господарств і виноробських заводів. До переліку об’єктів, які не підлягають приватизації, чомусь зарахували лише масандрівські підприємства, хоч в Криму багато й інших, що мають не меншу славу та потугу. Чому під приватизацію йдуть навіть «Новий світ» і «Коктебель»? Депутати наважилися захистити лише радгосп-завод «Виноградний» — мабуть, тому, що його директор є депутатом Верховної Ради Криму.

Нема поки що мови і про пільгове кредитування садівництва та виноградарства, без чого їх не можна ні відродити, ні розвивати. Вкрай важливо також подолати цілковиту залежність вітчизняного сільськогосподарського виробника від зарубіжних постачальників засобів захисту рослин: монопольно високі та економічно необґрунтовані ціни на них не стимулюють розвитку вітчизняного рослинництва. На жаль, це болюче питання кримські депутати обійшли мовчанкою. Його не передбачає вирішити також і законодавець.

У проекті Закону «Про виноград і вино» обнадійливою для розвитку галузі є ст. 4, що передбачає фінансування виноградно-виноробської галузі та науково-дослідних робіт за рахунок державного бюджету. Для цього законодавець планує акумулювати на спецрахунку не менше 1% коштів від реалізації вина, відрахувань від штрафів і митних тарифів на імпортне вино. Не виключається і можливість цільових інвестицій на розвиток виноградарства і виноробства.

Стимулювати відродження виноградарства як важливої галузі економіки має також звільнення власного садивного матеріалу від усіх податків до вступу їх у плодоношення (ст. 17 законопроекту).

Чи збережуться ці та інші новації на етапі прийняття вкрай нагального для економіки закону, покаже час. Однак будьмо відвертими: без цього важливого державного документа констатація катастрофічного стану виноградно-виноробської галузі та заклики до реанімації й надалі сприйматимуться як поминальне дійство. А воно, як добре відомо, ще ніколи не повертало небіжчика до життя.