Топ-10 подій і трендів податкової політики 2011 року

2011 рік, поза всяким сумнівом, пройшов під знаком податкової реформи. Податки завжди викликали підвищену увагу українського суспільства, тож у році, що минає, по праву можуть претендувати на топ-тему, яка небагато чим відстає за популярністю від гучних політичних подій року. Погано чи добре, із позитивними чи негативними результатами, але держава жорстко та безкомпромісно взялася реформувати податкову сферу. Причому не на словах, а на ділі. Ми можемо багато сперечатися про наслідки реформ, які сьогодні радше негативні, ніж позитивні, лаяти владу за поспішність і незграбність ухвалених рішень, непрофесіоналізм команди реформаторів, утиски бізнесу. Але заперечувати очевидне неможливо: реформа дійсно йде. Йде, звісно, не так, як хотілося б більшості з нас, а може, навіть не завжди в тому напрямі. Однак прагнення влади змінити податкову систему не помічати не можна.

1. Набрання чинності Податковим кодексом

Вперше за роки незалежності було ухвалено системний нормативний акт, який регулює податкові відносини. Звісно, авральний порядок ухвалення документа не міг не зумовити його вкрай низької якості. Кепська атрибутика нормопроектувальної техніки, змістової частини в сукупності з розширенням повноважень державної податкової служби (ДПС) не могли не викликати бурі критики з боку як бізнесу, експертів, так і деяких представників самої податкової служби. Однак саме ухвалення Податкового кодексу (ПК) з подальшим його доопрацюванням протягом року дає сьогодні можливість говорити про системний підхід влади до реформування податкової системи, про що так довго, але безрезультатно заявляли політики всіх мастей.

2. Реформа єдиного податку

Те, що відбувалося з єдиним податком наприкінці 2010-го - початку 2011 років, можна назвати чим завгодно, тільки не реформуванням. На оподаткуванні малого бізнесу не піарився тільки ледачий, у більшості випадків не тільки не розуміючи суті проблеми, а й не читаючи запропонованих урядом нововведень. Поставивши собі за мету скасувати поширену схему мінімізації оподаткування, влада запропонувала радикальний механізм, який вихлюпував дитину разом із водою, інакше кажучи - фактично скасовував систему єдиного податку як таку. Такий підхід викликав хвилю обурення малого бізнесу, що вилилася згодом у вуличні акції протесту. Довелося відкласти запровадження єдиного податку і сісти за стіл перегово­рів із підприємцями. У результаті це призвело до задоволення практично всіх їхніх вимог.

Реформування єдиного податку є вельми значущим ще й тому, що саме останній варіант змін спрощеної системи оподаткування, ухвалений у листопаді 2011 р., є безсумнівно першою, а можливо і єдиною, перемогою приватних підприємців над усемогутнім державним Атлантом. Саме їх об’єднання не під оманливими і пустопорожніми політичними гаслами, а просто для захисту своїх інтересів, дало змогу переломити хід подій, змусити владу прийняти зручну для бізнесу модель єдиного податку. Під натиском десятків тисяч підприємців по всій країні влада справді відступила, ухваливши не беззаперечну, але, поза сумнівом, зручну для бізнесу модель.

3. Боротьба з конвертаційними центрами

Цей тренд лежить у загальному контексті «закручування гайок» податкової політики держави 2011 року. Про необхідність активної протидії роботі «податкових ям» ішлося на всіх рівнях держапарату досить давно. Го­во­рили про це так само послідовно, як і прикривали на цих же рівнях діяльність мереж фіктивних компаній. Проте влада активно й ціле­спрямовано взялася закривати окремі конвертаційні центри. Спостерігачі стверджують, що ідея полягала в тому, щоб прикрити самодіяльність мінімізаторів, не пов’яза­них із владою, надавши таким чином необмежені можливості для отримання надприбутку конвертаторів, яких прикривали чиновники. Такі центри дістали навіть свою назву - «сертифіковані майданчики». Реалі­зація ідеї вилилася в серію гучних справ із закриття десятків «конвертів» по всій країні. Наслідком роботи правоохоронних органів стало підвищення вартості специфічних послуг у два-три рази, а також скорочення рівня пропозиції таких послуг на ринку.

При цьому український бізнес, який раніше широко й повсюдно використовував конвертаційні схеми для мінімізації оподаткування, зіткнувся з дилемою - або скористатися дорожчими послугами нових «партнерів», або просто сплатити податки. І річ навіть не в тім, що послуги з мінімізації оподаткування є, м’яко кажучи, інтимними, а «сертифікованість» осіб, котрі їх надають, обставиною, яку перевірити у принципі неможливо. Річ у тому, що, як показує практика, гарантія на роботу конвертаційного центру сьогодні не є гарантією безпеки підприємця завтра, ну, скажімо, після зміни влади. Це добре зрозуміли бізнесмени, які зіткнулися з ревізією проведених ними операцій дворічної давності. Адже закриття «конверта» - це лише верхівка айсберга. Далі йде «відпрацювання» всіх його контрагентів. Тому ще однією ознакою року, що минає, є запекла боротьба підприємців із донарахуванням їм усіх податкових платежів, які контрагенти фіктивної фірми мали б сплатити до бюджету в разі, якщо операцій з їхніми фіктивними партнерами не було. Про масштаби явища можуть розповісти суспільству тільки самі податківці та ще податкові юристи, які намагаються всіма правдами й неправдами виручити своїх клієнтів.

Саме тому багато підприємців вирішили для себе дилему на користь сплати податків, неабияк поповнивши держбюджет.

4. Податкова кваліфікація операцій

Законодавцем і, що найголовніше, судовою практикою були змінені підходи до податкової кваліфікації операцій, основною або переважною метою яких є зменшення податкового тягаря. З 1 січня 2011 року ст. 228 Цивільного кодексу було допов­нено частиною третьою, згідно з якою правочини, вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є оспорюваними, а не нікчемними, як це було раніше. Як санкцію до платника податків, котрий учиняє такий правочин, закон передбачає стягнення всього, отриманого сторонами за правочином, у дохід держави. Тобто крім сплати недоїмки за податком, недосплаченим у зв’язку з таким правочином, а також штрафних санкцій, платник податку змушений сплачувати за рішенням суду суму, отриману за правочином, або вартість одержаного ним товару (робіт, послуг). До 2011 року податкова визнавала такі правочини недійсними (нікчемними) сама, без звернення до суду, донараховуючи недоїмку та штрафи. Сьогодні для визнання правочину недійсним податкова повинна звертатися до суду. При цьому в суді вона зобов’язана довести умисел платника податків на вчинення правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства, що є обов’язковою передумовою для визнання правочину недійсним. Зазначимо, що у податкової служби є тільки шість місяців (позовна давність) з моменту, коли вона дізналася або мала дізнатися про те, що правочин підлягає визнанню недійсним, для звернення до суду.

Однак відсутність рішення адміністративного суду про визнання правочину недійсним на підставі ст. 228 ЦК України ніяк не свідчить про те, що платник податків у безпеці. Так, згідно з листом Вищого адмінсуду від 02.06.2011 р., встановлення факту недійсності, в т.ч. нікчемності правочину, який опосередкував відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов’язань платника податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального здійснення такої операції або відсутність зв’язку між такою операцією та діяльністю платника. Тобто якщо платник здійснює операцію з метою мінімізації оподаткування, або, іншими словами, зловживає своїм правом, то для донарахування йому недоїмки визнавати відповідний правочин недійсним не потрібно. Податкова служба повинна дати окрему податкову кваліфікацію проведеної платником операції, не руйнуючи цивільно-правової оболонки правочину. Не є обов’язковим також визнання недійсними інших правочинів у ланцюжку постачання товарів, що передували або вчинялися далі за спірною операцією.

Цікаво, що бізнес поки що не усвідомив усіх наслідків ухвалених змін.

5. Гуманізація відповідальності

У листопаді Верховна Рада ухвалила законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності)», який, зокрема, передбачає гуманізацію відповідальності за податкові злочини. Ри­зикнемо припустити, що ст. 212, 212-1 КК було «гуманізовано» «за компанію» з іншими статтями економічного блоку КК. Надто вже очевидний дисбаланс створюють запропоновані норми із загальною політикою влади, спрямованою на закручування гайок у податковій сфері.

Справді незрозуміло, чому «гуманізувати» (замінювати позбавлення волі штрафом) необхідно було всі частини ст. 212, 212-1 КК, тобто абсолютно виключати позбавлення волі як санкцію за злочини у податковій сфері? Можливо, автори ініціативи вважають, що санкція за ухилення від сплати податків у вигляді позбавлення волі дійсно є найбільшою перешкодою для пожвавлення економічної активності в Україні? Однак позбавлення волі за ухилення від оподаткування (tax evasion) передбачається законодавством США (до п’яти років), законодавством ФРН (до 10 років) і багатьох інших країн. Річ у тому, що заміна максимальної санкції за ухилення від оподаткування у вигляді 10 років позбавлення волі санкцією 425 тис. грн. (ч. 3 ст. 212 КК) не тільки є алогічною, а й аморальною сама по собі. Адже можливість повного звільнення від кримінальної відповідальності за ухилення від оподаткування за умови відшкодування державі суми недоїмки, збитків, штрафних санкцій та пені у повному обсязі до притягнення до кримінальної відповідальності існує вже сьогодні. Але якщо сьогодні порушник, котрий не відшкодував збитків, отримує реальний строк, то після ухвалення законопроекту №9221 злочинець може відбутися штрафом, який буде в рази менший від суми, отриманої від скоєння злочину вигоди. Порівняно великий штраф зможе сплатити тільки той, хто вкрав у держави досить багато.

6. Податок на прибуток

Із квітня 2011 року набрав чинності розділ третій ПК, який регулює оподаткування прибутку підприємств. Податок на прибуток підприємці побачили в абсолютно новому вигляді. Змінено структуру витрат і доходів підприємства, запроваджено поняття собівартості, правило першої події замінено методом нарахувань, повністю змінено норми, що регулюють амортизацію, багато іншого було направлено на вдосконалення податку, уніфікацію податкового та бухгалтерського обліку. Зазначимо, що останню мету не було реалізовано навіть частково, оскільки залишені без змін принципи оподаткування ПДВ продовжують зумовлювати існуючу різницю бухгалтерського та податкового обліку.

7. Відрахування в соціальні фонди

Із січня 2011 року набрав чинності Закон «Про збір та облік єдиного внеску на загально­обов’язкове державне соціальне страхування», який істотно реформував і спростив систему відрахувань до соціальних фондів. Проте набрання чинності законом не потягло за собою зменшення податкового тягаря на фонд заробітної плати, що є, на думку експертів, необхідною передумовою для легалізації заробітних плат. Разом із тим у новому законі багато в чому враховано прогалини та суперечності правового регулювання, що містяться у старому законодавстві.

8. Розширення повноважень контролюючих органів

Загальна частина ПК, попри окремі позитивні зміни, в цілому не лише зберегла, а й примножила репресивний характер податкового законодавства, розширивши повноваження конт­ролюючих органів. Притчею во язицех стали фактичні перевірки платників податків, запроваджені ПК, які можна проводити без будь-яких обмежень за обсягом, а також за дуже неоднозначних і дублюючих документальні позапланові перевірки підстав (п. 78.1.13, п. 80.2.7 ПК). Або, скажімо, відсутність у ПК існуючого до 01.01.2011 р. ефективного механізму захисту платником податків своїх прав
(п. 4.1.2 ЗУ №2181) у разі відмови податкової служби прийняти податкову декларацію. Так само як і збільшення кількості підстав для проведення позапланових перевірок платників у ПК. Або розширення повноважень податкових органів щодо витребування документів у платників. Це тільки деякі приклади, що свідчать про реалізовану в рамках ПК репресивну ідеологію, що відповідає загальній політиці держави в податковій сфері після 2010 року.

9. Оригінальні податкові ініціативи

Радше до курйозів, ніж до конкретних проявів податкової політики держави слід віднести окремі реформаторські податкові ініціативи, які супроводжували українське суспільство протягом усього 2011 року. Цікаво, що виходили вони від одного відомого політика-реформатора. Хто підставив Сергія Тігіпка, підклавши йому «блискучі ідеї» з оподаткування розкоші та офшорів і виведення зарплат у конвертах із тіні, достеменно невідомо. Пан Тігіпко від душі розсмішив мислячу частину українського суспільства, розвіяв будь-які сумніви в тому, що оподаткування, м’яко кажучи, не є його сильною стороною. Правий був у тому, що багаті повинні платити за бідних, але як це зробити, він пояснити не може. Можливо, тому замовк із приводу своєї весняної ініціативи про виведення зарплат із конвертів шляхом надання інспекції з охорони праці повноважень в обсязі більшому, ніж має податкова.

10. Поліцейська шикана

Ще однією характеристикою року, що минає, стало вже традиційне зловживання органами ДПС своїми повноваженнями, санкціоноване на рівні держапарату. Окрім уже традиційної відмови приймати податкові декларації, арсенал податківців у боротьбі з вітчизняним бізнесом поповнився новими витонченими механізмами. Чи пробували ви зареєструвати нову фірму платником ПДВ? Звісно, за наявності всіх законних підстав. Особливо якщо реєстрація є обов’язковою. Воістину заняття для бажаючих викотити на гору Сізіфів камінь! Адже сьогодні отримати таке свідоцтво без блату і всього йому супутнього, отримати свідоцтво платника ПДВ - це верх еквілібристики.

Ще одним проявом податкового свавілля є лист ДПС України від 8 вересня 2011 №828/3/15-1212. У документі голова податкової нарікає на збитковість суб’єктів господарювання: у другому кварталі поточного року суб’єкти господарювання задекларували забагато збитків - 133,1 млрд. грн. Такий неприпустимий стан справ, на думку головного податківця, спричинений хибним розумінням платниками податків деяких норм ПК України, керуючись якими вони віднесли до складу своїх витрат витрати попередніх податкових періодів. Тобто, на думку ДПС, платники податків, які зазнали збитків до 2011 року, не повин­ні враховувати їх у поточному податковому обліку, зменшуючи свій оподатковуваний прибуток.

На жаль, сьогодні зловживання державою своїми правами, превалювання волі посадових осіб над приписами законів продовжує залишатися одним із найпостійніших трендів української податкової політики.

***

Насамкінець хотілося б звернути увагу на загальний тренд української податкової політики, який складно охарактеризувати інакше, ніж податковий цинізм. Ідеться про реалізацію в українських реаліях відомого з часів генерала Франко принципу «друзям - усе, ворогам - закон». Звісно, цей принцип характерний не тільки для податкової системи держави. Остання лише дзеркально відображає загальну тенденцію, нав’язану сьогоднішньою владною командою суспільству. І саме ця тенденція не дає повірити в добрі наміри влади, в тому числі й щодо системного завершення податкової реформи, в те, що її перші кроки, з короткої характеристики яких ми почали цей матеріал, матимуть якийсь довгостроковий ефект.