Точка дна? Поки експерти сперечаються про стратегію подальшого роздержавлення, ФДМ стурбований цифрами надходжень до бюджету

Поділитися
Можливо, це здасться дивним, але з місяць тому мені випало спілкуватися з людьми, які не критикували українську приватизацію, а говорили про неї тепло, навіть із якимось елементом ностальгії...

Можливо, це здасться дивним, але з місяць тому мені випало спілкуватися з людьми, які не критикували українську приватизацію, а говорили про неї тепло, навіть із якимось елементом ностальгії. На прийомі в київському офісі Американського агентства з міжнародного розвитку (USAID), організованому напередодні 15річчя діяльності цієї організації в Україні, яке відзначатимуть в травні нинішнього року, зібралося багато з тих, хто пам’ятає її перші кроки. І поїздку на відкриття першого в країні центру сертифікатних аукціонів у Житомирі в січні 1995го, і появу наївного, але світлого слогана «Надія, народжена власністю»...

Усе це в минулому? Із райдужними надіями покінчено, це правда. А щодо іншого…

Тіні з минулого

Щиро кажучи, навіть автор цих рядків була дещо здивована, дізнавшись, що й досі, через вісім повних років після завершення останнього сертифікатного аукціону, дуже зайняті чиновники не знайшли часу, аби «умертвити» сертифікати й очистити від них рахунки фінансових посередників й інших установ.

Це можна було б зробити шляхом внесення відповідної норми до Державної програми приватизації. Проте останню програму — на 2000—2002 роки — було прийнято в далекому травні 2000-го. У країні змінилося сім прем’єрів, проте ідеологію сучасного етапу приватизації не сформульовано й до сьогодні.

Докладний проект програми на наступне шестиріччя — 2003—2008-й, підготовлений робочою групою під керівництвом Олександра Пасхавера, виявився нікому не потрібним і не цікавим. Згодом його замінили більш простим, знову трирічним документом. Однак і в такому куцому, безликому вигляді програма роками не може пройти сесійну залу парламенту.

Настав березень 2007-го, і приватизаційна громадськість знову порушує питання про законодавче забезпечення приватизації. Круглий стіл, організований минулого вівторка спеціальною контрольною комісією ВР з питань приватизації, став подією вже через саме своє проведення. Оскільки канули в Лету часи, коли з питань роздержавлення дискутували якщо не раз на тиждень, то раз на місяць. Останніми роками приватизацією ніби моровиця пройшла...

Але повернімося до круглого столу. Із надр фондівських комп’ютерів приватизатори добувають і редагують (в основному урізуванням) торішній проект програми приватизації, попутно змінюючи цифри 2006—2008 на 2007—2009. Охочі можуть звірити два документи й переконатися, що це справді так.

Проблема в тому, що круглий стіл із парламентськими комісіонерами — це тільки пристрілка. Очікується, що наступного тижня проект Державної програми приватизації на 2007—2009 роки в його нинішньому, безликому вигляді буде внесено Кабміном на розгляд Верховної Ради.

Якщо результати зусиль ФДМ будуть винагорождені так само, як і в минулі роки, то в юридичному сенсі приватизаційним сертифікатам (а також сертифікатам компенсаційним та житловим чекам) в Україні судилося жити вічно...

Тільки гроші, панове!

Приватизація в нас для чого? З цього приводу навіть у фаховому середовищі немає єдності.

Заступник голови ФДМ Дмитро Парфененко доповів учасникам круглого столу про перспективи виконання завдань із надходження до бюджету коштів у першому кварталі нинішнього року. Із сказаного випливало, що з 1,1 млрд. грн., запланованих на січень-березень, поки що отримано 470 млн. грн., та до кінця місяця ФДМ планує завершити конкурс з продажу 76% акцій ВАТ «Луганськтепловоз», який припинявся за рішенням суду (це приблизно 400 млн.), а також 80 млн. грн. виручити за продаж 0,3% «Криворіжсталі».

Загалом, на перше місце фондівці ставлять гроші, гроші й ще раз гроші. Саме той показник, за яким оцінюється їхня діяльність. І зовсім інші проблеми хвилюють експертів.

Президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер укотре нагадав, що приватизацію неможливо здійснювати, якщо вона не є частиною індустріальної стратегії — «не маючи стратегії реформування галузей-монополістів, без визначення обсягу держінвестицій». З іншого боку, наголосив учений, ми не можемо не усвідомлювати, що приватизація як екстраординарний стан економіки не може тривати вічно. Потрібно розробити план на три-чотири роки, завершити ординарний процес і зосередитися нарешті на продажу окремих об’єктів.

Директор Інституту економіки та прогнозування, академік НАН України Валерій Геєць говорив, по суті, про те ж — про необхідність стратегії приватизації в окремих галузях і чіткого бачення цілей та завдань процесу загалом. «Програму приватизації потрібно вмонтувати в загальну економічну стратегію... На превеликий жаль, нинішня програма підтримує модель споживчого розвитку економіки України. Гроші (через бюджет) ідуть на споживання, у результаті в Україні найбільш динамічними темпами розвиваються галузі, пов’язані з оборотом товарів та послуг».

Із вуст академіка пролунав заклик до проведення приватизації таким чином, щоб вона не перешкоджала, а «створювала передумови для формування національних структур, які згодом стануть основою для створення національних ТНК».

Ще одного аспекту проблеми торкнувся віце-президент ВАТ «Кінто», відомий теоретик фондового ринку Анатолій Федоренко. «Ми стоїмо на порозі пенсійної реформи. Із 2008 року в країні може бути запущено нову професійну систему пенсійного забезпечення (за списками №1 і 2), де рівень накопичень може сягнути десь 4 млрд. грн. на рік, із 2009-го — обов’язкову накопичувальну (за різних відсотків відрахувань — від 3 до 10 млрд. грн. на рік). Якщо пенсійна система — це джерело коштів, то приватизаційна система — джерело товару. Ці два потоки мають знайти одне одного. Тобто від продажу об’єктів стратегічному інвесторові слід переходити до продажу невеликих, але ліквідних пакетів акцій на фондовому ринку».

Напевно, немає потреби казати, що жодних достатньо опрацьованих ідей щодо цього у проекті програми на 2007—2009 роки немає. Немає й багато чого іншого, причому елементарного — кількості приватизованих об’єктів, приміром. Не прописано навіть «фішку» нинішнього керівництва ФДМ — приватизацію об’єктів із землею, її обсяги. Зате порівняно з торішнім текстом з’явилися точкові, але красномовні зміни.

Наприклад, до списків підприємств, що підлягають приватизації, уповноваженим органам управління (читай — галузевим міністерствам) тепер пропонується включати «високоліквідні об’єкти для забезпечення виконання бюджетних завдань» (виділено мною. — Н.Я.).

А проведення конкурсів (відкритих торгів), попри шквальну критику впродовж останніх років, як і раніше, обставляється додатковими умовами для покупців. Тепер їх, щоправда, називають «кваліфікаційними вимогами». Але справа не в назві. Українські чиновники дають сигнал про те, що їм цікавий інвестор не стільки грошовитий, скільки особливий — із високою кваліфікацією в галузі досягнення домовленостей.

Чи знайдеться такий на «Укртелеком», із президентської подачі заявлений до продажу в 2007 році? Нині серйозного претендента на цей актив не видно. А коли пригадати, що наш телекомунікаційний монополіст перманентно продається з 2001 року і його стан за цей час аж ніяк не поліпшився, до реального продажу об’єкту наш уряд зможе підштовхнути лише банальний брак грошей у бюджеті. Хоч як парадоксально, Микола Азаров — головний (якщо не єдиний) інтересант такого продажу.

«Жодного відсотка акцій на фондовому ринку не продаватимуть, поки на підприємство не буде заведено іноземного інвестора і той не зробить інвестиції, внаслідок чого акції зростуть у ціні», — зробив свій прогноз директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю та інвестицій Олександр Рябченко.

Що стосується ще одного голосного об’єкта — Одеського припортового, то, на думку пана Рябченка, «років зо два його ніхто не продаватиме». Оскільки ніхто не захоче взяти на себе дуже складні технологічні проблеми, пов’язані з продажем. І взагалі «приватизація в Україні звелася до розмов»...

Передбачуваний результат?

Ще в квітні 2005-го «ДТ» написало, що ФДМ на чолі із соціалісткою Валентиною Семенюк при президентові Ющенку — це модель неприватизації. Так-от, доповідаємо: неприватизація шириться й розвивається. Можливо, нинішнього року буде досягнуто точки дна. А там — або відродження процесу на нових ідеологічних засадах, або остаточний розпад приватизаційних структур, якого хотілося б уникнути.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі