ТИТАН: ЗАКОНОМІРНІСТЬ РЕЗУЛЬТАТУ - Економіка - dt.ua

ТИТАН: ЗАКОНОМІРНІСТЬ РЕЗУЛЬТАТУ

22 березня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 22 березня-29 березня

За останні чотири роки «ДТ» приділила стільки уваги перебігу реалізації державної програми «Тита...

За останні чотири роки «ДТ» приділила стільки уваги перебігу реалізації державної програми «Титан України» та стану справ на Запорізькому титаномагнієвому комбінаті, що ще одне звернення до теми загрожує повторенням сказаного. Тож, аби уникнути цього, краще покластися на висновки найбільш неупередженого судді — часу. Тим паче що час для них уже настав з усією очевидністю. Втім, промовисті свідчення справдження найгірших прогнозів давали про себе знати й раніше — катастрофічним погіршенням економічного становища комбінату, кількома технічними аваріями, що загрожували відчутною шкодою екології. Проте навіть це не викликало особливої стурбованості в посадових осіб, безпосередньо відповідальних як за реалізацію держпрограми, так і за долю підприємства. І, зрештою, сталося те, що неминуче мало статися, — на казенному підприємстві «Запорізький титаномагнієвий комбінат» склалася надзвичайна ситуація. Точніше, вона існувала вже кілька років, просто про це вперше заявлено офіційно.

Отже, відділ державної виконавчої служби Заводського районного управління юстиції м. Запоріжжя на основі рішення суду наклав арешт на всі рахунки комбінату. А приводом для такого крутого заходу стали борги ЗТМК за електроенергію, спожиту в 2000—2001 роках. Як з’ясувалося, йдеться про значну суму — 39,5 млн. грн., яких у комбінату, ясна річ, немає. А коли так, то найближча перспектива йому світить дуже невесела. ЗТМК просто позбавлений можливості використовувати хоча й жалюгідну, але все-таки виручку на виплату зарплати, податків та інших платежів, купівлю сировини, матеріалів, енергоресурсів. Подальша робота підприємства стала неможливою. І в цьому не було б занадто великої, за нинішніми мірками, біди (хіба мало в нас заводів простоює?), якби йшлося не про виробництво надзвичайно небезпечне в екологічному плані. Адже припинення випуску губчастого титану неминуче призведе до порушення технологічного циклу, у якому задіяно сотні тонн хлору та його розплавів. Простіше кажучи, над одним із найбільших індустріальних центрів України нависла зловісна тінь екологічної катастрофи, яка загрожує життю навіть не десятків, а сотень тисяч людей.

Такою, по суті, виявляється справжня ціна обнадійливих перспектив, декларованих у прийнятій 1994 року державній програмі «Титан України», і бадьорих промов, що пролунали 1 жовтня 1998 року, коли в урочистій обстановці відбувся пуск відновленого виробництва губчастого титану на ЗТМК. Нагадаю, це коштувало державі кілька десятків мільйонів доларів. Тож знову доводиться повертатися до запитання, яке вже не раз звучало, але, на жаль, так і залишається риторичним: невже не можна було вкласти кошти у щось краще, ніж створення об’єкта підвищеної екологічної небезпеки, спроможного продукувати лише збитки?

Спроби відповіді зводяться до досить обмеженої кількості варіантів. По суті, доводиться вибирати одне з двох: ініціатори поновлення виробництва титанової губки або ж через некомпетентність були неспроможні адекватно оцінити ситуацію, або з кар’єристських чи якихось інших міркувань свідомо лобіювали явно збитковий проект. Достеменно відомо лише те, що до початку робіт на ЗТМК група фахівців на чолі з уже, на жаль, покійним професором, доктором технічних наук Едуардом Фалькевичем не раз намагалася довести безперспективність вибраного шляху. І що найцінніше — пропонувала реалістичний, ефективний і значно менш витратний варіант поновлення роботи підприємства. Але протягом трьох років, із 1994 по 1997-й, на настійливі звернення фахівців в обласну держадміністрацію, міністерство, уряд, до Президента відповіді не надійшло. Само собою зрозуміло, на комбінаті альтернативний проект категорично відхиляли. Пропозицію провести реструктуризацію ЗТМК, наділивши самостійністю технологічно не пов’язані між собою виробництва титанової губки, напівпровідникового кремнію та германію, сприймали як крамолу та спробу остаточно зруйнувати підприємство. А основним контраргументом звучало те, що комбінат, мовляв, повинен існувати як єдине ціле, оскільки всі його виробництва пов’язані спільною інфраструктурою. Що ж, виходячи з такої «логіки», весь індустріальний комплекс Запоріжжя повинен стати одним великим заводом, оскільки газ він одержує з однієї труби, а електрику — з однієї лінії.

Озброївшись гаслом «Україні потрібен свій титан», апологети програми просто ігнорували очевидні факти. Те, що з відмовою від гонки озброєнь світовий ринок титану різко пішов на спад. Що в народному господарстві застосування цього металу вкрай обмежене через його дорожнечу. Нарешті, те, що обсяги наявних у світі потужностей із виробництва титану в кілька разів перевищують попит на нього.

Проте, хоч як парадоксально, автори альтернативного проекту відродження ЗТМК зовсім не наполягали на закритті виробництва титанової губки. Їхня ідея полягала в організації роботи підприємства за урізаною технологічною схемою. Простіше кажучи, пропонувалося провести реконструкцію не повного циклу виробництва титанової губки, а лише його частини, обмежившись випуском діоксиду титану (сировини для виробництва білил, яка має стало необмежений ринковий попит). Ці роботи потребували б значно менших коштів, забезпечивши справді сучасний і прибутковий рівень виробництва (а не збитковий зразка 60-х років минулого століття, як було зроблено). До того ж, схема дозволяла в майбутньому наростити потужності з випуску справді високоякісного губчастого титану. Зрозуміло, за умови реального ринкового попиту на нього.

Рішення було цілком прийнятним і для інших виробництв комбінату. Але під напором амбіційної могутності йому не судилося реалізуватися.

З пуском виробництва титанової губки в листопаді 1998 року проблем у комбінату не поменшало. Мертвим капіталом повисло зупинене кремнієве виробництво, а висока собівартість губки, як і слід було очікувати, зробила її випуск нерентабельним. Фактично існування агонізуючого монстра сяк-так тривало лише за рахунок виробництва германію, яке давало прибуток. Проте його було мало для забезпечення двох утриманців. І все-таки, всупереч очевидному, обласна влада продовжувала малювати оптимістичні перспективи.

1999 року вони залучили до співробітництва якісь три комерційні структури, які займаються реалізацією титанової губки й германію. Комерсанти запевняли, що буквально через два-три місяці попит на титанову губку різко підвищиться. Ці обіцянки, природно, виявилися блефом, але свою справу комерсанти все-таки зробили — звільнили склади комбінату від затоварення. Без особливих церемоній усю гамузом губку почали збувати за ціною несортової продукції — як добавку, що використовується при виплавці нержавіючої сталі. Але ці заходи не могли вивести підприємство з кризи. Тож апологети титанової програми таки змушені були звернутися до ідеї реструктуризації. Щоправда, їхні дії видавалися, м’яко кажучи, своєрідними.

Ще в середині 1996 року розпорядженням Кабміну ЗТМК було включено до списку держпідприємств, які підлягають реструктуризації. Але навіть через рік керівництво комбінату лише «планувало провести реструктуризацію виробництва». І на кінець 1999-го на ЗТМК тільки «працювали над ідеєю реструктуризації». Про те, як ішла робота, розповів у середині минулого року заступник генерального директора Запорізького інституту титану Георгій Шеховцов. За його словами, через постійні зміни вихідних даних із боку керівництва ЗТМК інститут довго не міг подати остаточного варіанту бізнес-плану. Змін цих, за свідченням заступника голови Запорізької облдержадміністрації Володимира Пікінера, комбінат не погоджував ні з обласною владою, ні з Держпромполітики. Вельми своєрідна поведінка керівництва підприємства, що є повністю державним, чи не так? І навіть після того, як інститут пропрацював близько десятка різноманітних варіантів реструктуризації, зазначив заступник гендиректора, керівництво комбінату висунуло нові умови розрахунку. Очевидно, це переповнило чашу терпіння вчених, і вони вирішили зрештою поставити крапку, оформивши бізнес-план.

Мінливість оцінок, як з’ясувалося, була пов’язана з безперервним переглядом керівництвом комбінату меж старого й нового підприємств, поділу виробничих потужностей і, що найважливіше, — з визначенням наступника з боргів минулих років. Вочевидь, було пекуче бажання провести реструктуризацію таким чином, щоб борги підприємства списали або, в щонайгіршому разі, «навісили» на одну з новостворених структур із наступним визнанням безнадійними.

Не виключаючи високої ймовірності такого фіналу, непримиренним противником запропонованого варіанту реформування ЗТМК виступав колишній голова Державного агентства з управління матеріальним резервом Євген Червоненко. На його думку, реструктуризація комбінату можлива лише після погашення ним заборгованості перед Держрезервом, яка становила приблизно 300 млн. грн. Інша точка зору в Держпромполітики. Зокрема, начальник управління кольорових і дорогоцінних металів Валерій Катунін переконаний, що реструктуризація казенного підприємства «ЗТМК» дозволить прискорити погашення заборгованості.

Торік у лютому комісія Держпромполітики визнала доцільним виділити зі складу комбінату виробництво напівпровідникового кремнію та створити на його базі держпідприємство, яке згодом буде перетворено на акціонерне товариство. Відповідний бізнес-план наказувалося розробити спочатку до 1 квітня, потім до 1 травня. І тільки під кінець листопада Кабмін ухвалив постанову про реструктуризацію ЗТМК шляхом виділення в самостійне держпідприємство виробництва напівпровідникового кремнію. Таким чином, замість одного збиткового підприємства буде два. Та й край.

Однак адміністративні заходи, як і слід було очікувати, не врятували від розвитку кризи. Не минуло й трьох місяців, як ситуацію на ЗТМК офіційно визнали надзвичайною. «Я як представник влади не можу дозволити паралізувати роботу такого великого підприємства», — висловився на спеціально скликаній нараді голова Запорізької облдержадміністрації Євген Карташов. Як вихід він запропонував керівництву казенного підприємства «ЗТМК» звернутися в суд із проханням відстрочити виконання судового рішення на три місяці, а керівництву ВАТ «Запоріжжяобленерго» — таку відстрочку надати. До того ж, двом підприємствам порадили підписати мирову угоду з затвердженням графіка реструктуризації та погашення заборгованості за спожиту електроенергію протягом п’яти років. Але, зрозуміло, ці послаблення ситуації істотно не змінять. Мабуть, тому обласна влада пропонує урядові встановити для ЗТМК диференційований тариф на електроенергію. Ясна річ, дармовий енергоресурс спроможний продовжити агонію, але від закономірного фіналу, на жаль, не врятує.

Замість післямови. За оцінками фахівців, середньодобові запаси хлору на ЗТМК, одному з трьох хімічно небезпечних об’єктів області, становлять від 150 до 520 тонн, хлорпохідних речовин — від 50 до 500 тонн. У разі аварій на хімічно небезпечних об’єктах площа, уражена концентраціями сильнодіючих отруйних речовин, може становити понад 3 тис. кв. км із населенням 1,4 млн. чоловік. Може постраждати 600 тис. чоловік, зокрема зі смертельним кінцем — 125 тис...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво