Тендерне бездоріжжя - Економіка - dt.ua

Тендерне бездоріжжя

4 лютого, 2010, 16:24 Роздрукувати Випуск №4, 4 лютого-12 лютого

Є історії, в котрих, як у дзеркалі, відбивається суть подій. Для президентства Віктора Ющенка історія з державними закупівлями і пов’язаними з нею корупційними схемами — одна з найкрасномовніших...

«А наутро все изменится и перетрется.

Но к вечеру вновь повторится опять!

Но, впрочем, у каждого есть право на выбор...»

Гарік Сукачов. «Право на выбор», 1995

Є історії, в котрих, як у дзеркалі, відбивається суть подій. Для президентства Віктора Ющенка історія з державними закупівлями і пов’язаними з нею корупційними схемами — одна з найкрасномовніших. Держзакупівлі невидимими нитями пронизують усе суспільство: дороги, лікарні, школи та університети, ядерну енергетику й армію. Якою ця історія показує «криву пику» української політики, та й усього суспільства за часів правління президента, який іде? Що вона може сказати про їхнє майбутнє після Ющенка? Якою може бути завершення цієї історії після того, як громадяни України зроблять свій вибір 7 лютого? Питання, гідні багатосторінкового дослідження. Спробуємо хоча б наблизитися до відповідей. Адже найкращий вибір — свідомий вибір.

Заради справедливості потрібно сказати, що історія розпочалася ще при Леонідові Кучмі, на початку 2000-х. Тоді з’явилася група компаній, що консультували як органи влади, так і учасників держторгів. Звичайні на вигляд посередники відрізнялися тим, що козиряли приватними патентами на тендерні документи, без яких проведення торгів неможливе. І вимагали від учасників роялті за їхнє використання.

Ці документи були один до одного списані з діючого законодавства про держзакупівлі. Проте держава видала патенти й навіть активно захищала права їхніх власників. Виявилося, що в Україні можливо «приватизувати Конституцію». І це — перший наочний урок тендерної історії.

Та справжнього розквіту тендерна схема досягла після помаранчевої революції. У 2005—2006 роках народні обранці передали ключові повноваження в сфері держзакупівель такому собі союзу громадських організацій — Тендерній палаті. Її засновники-керівники були пов’язані родинними та іншими узами все з тими ж самими «консультантами». До 2008 року народні депутати послідовно зміцнювали можливості палати та всієї схеми з вибивання на вигляд не таких вже й великих поборів з підприємців, які в результаті вилилися в мільярди.

Проблема не в тому, що був створений мегапосередник. Проблема в тому, що, по суті, держава в особі Верховної Ради України добровільно відмовилася від частини своєї відповідальності за добробут своїх громадян. Жадність їхніх повноважних представників така велика, що вони готові до поступового демонтажу держави. Дуже тривожний урок.

Хоча під п’ятою тендерних поборів опинився весь підприємницький клас, протести їхніх громадських об’єднань були поодинокими та боязкими. УСПП і Рада підприємців при Кабміні діяли лише після сигналу можновладців.

Найактивніша частина громадян України — бізнес — не має звички до колективної солідарності. І до не залежних від влади згуртованих дій. А їхні організації — інструмент для відстоювання корисливих інтересів, часто поєднаних із корупцією. Звучить як вирок усім цим «успішним» та «енергійним»...

Тільки Асоціація міст і громад України в 2007 році влаштувала вражаючі акції протесту. Що змушує згадати солженіцинське — демократію потрібно спочатку облаштувати на рівні місцевих громад. Саме там виховуються громадяни, а не населення. І по-справжньому відповідальна влада.

Як же поводилися люди, наділені вищою виконавчою владою і — відповідальністю? Президент споглядав. Тобто не діяв. Юрій Єхануров, який мав потужні важелі впливу у вигляді СБУ і МВС, мовчав. Віктор Янукович під час перебування прем’єром намагався вивести з-під поборів державні підприємства. Водночас його соратниця — Раїса Богатирьова перебувала в керівництві Тендерної палати.

У своє перше прем’єрство Юлія Тимошенко того, що відбувалося, не помічала. Потім на сайті ТПУ довго висіла її позитивна оцінка діяльності палати. Ставши прем’єром, інспектувала регіони в супроводі керівництва палати. Після руйнації схеми в 2008 році обіцяла Світовому банку, ЄС і т.ін., що буде ухвалений некорупційний закон. Закону так і немає. Мільярди гривень українських громадян — у ручному управлінні Кабміну.

Чим не підстави для масштабного розслідування дії/бездіяльності вищих посадових осіб? Як це сталося в Італії, під час операції «Чисті руки», коли судом були доведені мільйонні хабарі нинішнього прем’єра Сільвіо Берлусконі (уникнув покарання через закінчення строку давності). Але українського «тендергейту» не сталося.

А причетні до тендерної схеми одержали заохочення. Один із її ідеологів — Антон Яценко — став нардепом від БЮТ, курирує законодавче регулювання держзакупівель у Раді. А нинішній перший віце-прем’єр Олександр Турчинов улітку 2007 року в ефірі «Свободи слова» на всю країну захищав його незаплямовану репутацію.

Колишній ректор університету при ТПУ Ігор Манцуров очолив інститут при Мінекономіки. І був нагороджений президентом званням «заслуженого економіста України». Р.Богатирьова була призначена президентом у Раду національної безпеки та оборони. Ксенія Ляпіна, колись один із членів наглядової ради палати, перебуває в пропрезидентській депутатській фракції.

Показовою є доля держслужбовців, які за посадою регулювали держзакупівлі. Перед ними стояв вибір — підкорятися тиску «тендерного угруповання» чи хоч якось чинити спротив. Олександр Федоренко (завідував закупівлями в Антимонопольному комітеті) вибрав друге. Восени 2007 року він публічно заявляв про погрози з боку А.Яценка. Йому пощастило — незабаром схему було зламано і покарання він уникнув.

Тамарі Дергалюк, яка курирувала закупівлі в Мінекономіки, теж пощастило. Вона уважно дослухалася до побажань тендерних батьків. І в 2008 році її призначили контролювати держзакупівлі в ГоловКРУ.

А от Володимир Новик, голова департаменту держзакупівель Мінекономіки з 2008 року, отримав сповна. Масовані депутатські запити, обвинувачення, перевірки. Наїзди в «жовтій пресі». І фактичне звільнення наприкінці минулого року. Хто наступний ризикне ввійти в це чистилище?

Якось один із заступників міністра економіки сказав автору цієї статті: «Що я, державний службовець, можу зробити, якщо за моєю спиною немає підтримки держави?!»

Ці факти переконливіші за найкрасномовніші заклики до боротьби з корупцією. Масштабні загальнонаціональні корупційні схеми прийнятні для вищої політичної еліти країни. Їхні учасники та будівельники можуть почуватися безкарно. Незалежно від їхньої партійної належності. Головне — «не зариватися» і ділитися.

А що ж скасування корупційного тендерного законодавства навесні 2008 року? Схоже, що однією з ключових причин був банальний обмін схемами. Ю.Тимошенко руйнувала схему з «РосУкрЕнерго». Президентські сили — тендерну. Щоб помститися.

Показово, що тоді парламент так і не ухвалив закону і добровільно переклав відповідальність на Кабінет міністрів.

Ледь не яскравіше за інші тендерна історія свідчить про тотальну корумпованість громадської свідомості України. Настала епоха симулякрів. Суть цього мудрованого поняття чудово відображає фраза: «На паркані написано Віктор Цой, але за парканом нічого немає!» Замість громадського контролю — личина, яка прикриває корупційні інтереси. Замість боротьби за чесну конкуренцію — посередники-рантьє. Замість відкритості та прозорості — платний доступ до публічної інформації. Замість чесної журналістики — замовні матеріали та джинса.

Показово, що в 2007—2008 роках незалежний журналістський моніторинг неодноразово виявляв матеріали на провідних телеканалах, які явно були простимульовані ТПУ.

Світле тендерне майбутнє?

Чого очікувати від зміни президента та результатів наступних політичних баталій? Відсутність законодавства вже ставить під сумнів легітимність будь-яких державних закупівель. І руйнує правове поле. Ще восени 2008 року Конституційний суд зазначив, що народні депутати повинні були ухвалити закон. Це їхній прямий обов’язок. Минулого тижня глава КСУ у своєму листі спеціально нагадав народним депутатам про те, що вони продовжують його ігнорувати. У відповідь В.Литвин звинуватив суд у втручанні в діяльність законодавців.

У грудні минулого року Господарський суд Києва визнав незаконним урядове положення про порядок проведення держзакупівель (справа №36/397), як нещодавно повідомила «Деловая столица». І посилався на рішення КСУ.

Домоглася успіхів у визнанні його незаконним «Укрнафта». Як повідомляло «ДТ», улітку минулого року Окружний адміністративний суд м. Києва зобов’язав Кабмін вивести з-під дії урядового положення про держзакупівлі «підприємства та госптовариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належать державним підприємствам, і госптовариства, у статутному капіталі яких держчастка перевищує 50%» (справа №2а-1469/09/2670). Серед обгрунтувань вимоги компанії — аргументи КСУ.

У листопаді Київський апеляційний адміністративний суд залишив це рішення в силі. Уряд подав касаційну скаргу. Але, по суті, уже сьогодні підприємства з держчасткою можуть ігнорувати положення.

Народні обранці не сидять склавши руки. З 2008 року ідеологи тендерної схеми наполегливо просувають її принципи в інших, не менш масштабних і ласих сферах. Активно опрацьовується створення якоїсь «Федерації оцінювачів України» в оціночній діяльності. Чергові консультанти одержать ключові важелі впливу на приватизацію, а також будь-які значущі угоди бізнесу і громадян. І, як завжди, ніякої відповідальності.

Нещодавно ВРУ схвалила в першому читанні проект В.Ар’єва №4407, який введе посередників-рантьє в реалізацію заарештованого і т.ін. майна.

Вражаючих успіхів досягли у впровадженні посередників у процеси подачі електронної звітності до ДПАУ. Хоча осінні протести ЗМІ і призупинили цей процес.

А що ж держзакупівлі? Упродовж минулого року регіонали (в особі І.Акімової) і бютівці (С.Осика, А.Яценко та ін.) прагнули до врахування своїх інтересів у системі держзакупівель. Домовилися про те, що розгляд скарг визначатимуть два комітети — з питань економічної політики (КПУ, БЮТ) і з питань бюджету (ПР в особі М.Азарова). Усе той самий принцип безвідповідальності та безкарності (депутати недоторканні) і поле неоране для депутатського тендерного рейдерства.

3—4 грудня минулого року стався унікальний випадок в історії Ради. Постатейне голосування профільного законопроекту №2263-1 спіткнулося саме на нормі про скарги (не відновилося й дотепер). Як стверджують наші джерела, в останній момент Ю.Тимошенко довідалася про голосування, злякалася передвиборних обвинувачень у корупційному єднанні з регіоналами й віддала наказ «стоп». Публічно розкритикували цю норму бютівці М.Томенко, С.Терьохін і С.Соболєв. За що А.Яценко негайно обвинуватив останніх у сумнівних схемах із лотереєю…

А от цього тижня проект з’явився на порядку денному парламенту на 11 лютого. Наближається тендерний ПРіБЮТ? Усе повернеться на свої кола — пустопорожня боротьба з корупцією, посередники, безкарність і безвідповідальність?.. Чи є чистий шлях під цими завалами бруду?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво