ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЇ «У ЗАКОНІ»: ПЕРШИЙ КРОК

Поділитися
Можна сміливо припустити, що кінець весни 2003 року ввійде в історію як час великого перелому на ринку зв’язку і телекомунікаційних послуг...

Можна сміливо припустити, що кінець весни 2003 року ввійде в історію як час великого перелому на ринку зв’язку і телекомунікаційних послуг. Минулого тижня парламент нарешті прийняв рішення, якого багато хто вже третій рік чекав від нього. Проект Закону України «Про телекомунікації», внесений народними депутатами Валерієм Пустовойтенком, Юрієм Луценком, Миколою Кухарчуком, Богданом Костинюком та Ігорем Шкирею, більшістю голосів затверджений у першому читанні. Попереду — тривалий процес доопрацювання й остаточного ухвалення його вже як повноправного закону. Але автори документа не сумніваються в успіху — адже він якнайповніше відповідає вимогам Європейського Союзу до законодавства у сфері телекомунікацій.

До того ж прийняття законопроекту в першому читанні відбулося відразу після зміни керівництва як Державного комітету зв’язку й інформатизації України, так і найбільшого національного оператора зв’язку — «Укртелекому». Новий міністр Олег Яценко і топ-менеджер Сергій Січкаренко прийшли на свої посади з великого бізнесу. Вони чудово розуміють, що держава одержить більше користі від максимального розвитку ринку телекомунікаційних послуг, а отже — від зростання платежів його учасників до бюджету, ніж від жорсткого регулювання цього ринку в інтересах одного, хай і державного, оператора. Мабуть, прихід нових людей і створив ту «критичну масу», необхідну для початку змін у галузі. У результаті чого депутати ВР змогли подолати «психологічний бар’єр» і прийняти закон, який відкриває щонайширші перспективи для перетворення України на «країну без відстаней».

Галузь економіки чи вільний ринок?

Зв’язок України вже давно потребував модернізації нормативної бази. Про це неодноразово, у тому числі і на сторінках «ДТ», говорили як вітчизняні, так і зарубіжні експерти. Адже чинний сьогодні Закон «Про зв’язок» був ухвалений ще 1995 року. Тоді у нашій країні ще фактично не існувало конкуренції на телекомунікаційному ринку, і закон, по суті, фіксував status quo, що склався ще за радянських часів. До речі, саме відтоді зв’язок традиційно називають «галуззю економіки», тоді як сьогодні до нього більш застосовне поняття вільного телекомунікаційного ринку.

За минулі роки Закон «Про зв’язок» стільки разів парламентаріями «латався», що, на думку експертів, уже фактично втратив цілісність і внутрішню єдність. З іншого боку, телекомунікаційні технології за цей час зробили стрибок, порівнянний за масштабами з промисловою революцією XVIII—XIX століть. Пакетна передача даних, Інтернет, бездротовий зв’язок з вузькотехнологічних рішень перетворилися на основні механізми функціонування економіки країни загалом і кожного великого підприємства зокрема. Проте жодна з цих технологій не мала визначення у правовому полі, необхідного для регулювання її використання. Та й сам порядок державного регулювання ринку зв’язку в старому законі фактично зводився до управління «радянським міністерським» способом. Загалом причин для якнайшвидшого прийняття нового документа було більш ніж достатньо.

І такі спроби робилися. При цьому найлогічніше і найперспективніше видавалося взяти основою для нового закону про телекомунікації відповідний модельний закон ЄС. Пропонували парламентарії й інші варіанти закону, про які ми скажемо нижче. Проте «європейський» підхід до формування нового телекомунікаційного законодавства, на щастя, схоже, перемагає.

Перемога ця, правда, далася нелегко. Проект закону про телекомунікації подорожував «коридорами» Верховної Ради ще з попереднього скликання. До нього висловлювалася така незліченна кількість зауважень і побажань, що текст усерйоз міг «захворіти» на характерну для чинного закону внутрішню суперечливість. Основною причиною такого довгого шляху до прийняття закону була, на жаль, протидія з боку тодішнього керівництва Держкомзв’язку й «Укртелекому». При цьому керівники не поспішали пропонувати свій варіант змін до законодавства. Проект документа, розроблений юристами Держкомзв’язку, добре відомий фахівцям. Керівники галузі не раз заявляли, що найближчим часом його буде подано Кабміном на розгляд ВР, проте за три роки цього так і не сталося.

«Європейський» же законопроект у попередньому скликанні був поданий нардепом Анатолієм Хмельовим, у нинішньому — Юрієм Луценком. Документ пройшов низку експертиз у європейських структурах, де одержав дуже високі оцінки. Майже одночасно на розгляд парламенту надійшов ще один законопроект — Валерія Пустовойтенка. У листопаді минулого року обидва документи обговорювалися на відкритих парламентських слуханнях, під час яких автори вирішили в інтересах спільної справи об’єднати свої законотворчі зусилля.

Так народився об’єднаний проект Закону «Про телекомунікації» Луценка-Пустовойтенка. Тричі він виносився на суд народних депутатів до сесійної зали, неодноразово обговорювався в комітеті ВР з питань будівництва, транспорту і зв’язку, очолюваному Валерієм Пустовойтенком. У ході обговорення до нього було запропоновано значні доповнення і зміни, до «авторського колективу» ввійшли депутати, котрі їх внесли, — Микола Кухарчук, Богдан Костинюк та Ігор Шкиря.

Неоціненний внесок у розробку і просування законопроекту зробили також один із головних вітчизняних експертів у сфері зв’язку Ольга Філіппова, президент компанії «Цифровий стільниковий зв’язок» Валерій Степаненко та президент компанії «Київстар» Ігор Літовченко. Керівники найбільших недержавних операторів зв’язку України при підготовці законопроекту стали виразниками зацікавленості учасників уже сформованого телекомунікаційного ринку у прозорому і цивілізованому законодавстві.

Зміна складу

Закономірно, що проходження в першому читанні зазначеного законопроекту відбулося майже відразу після нових призначень на ключові посади в галузі. З огляду на це, слід сказати кілька слів про причини опору прийняттю нового законопроекту з боку старої команди.

Нагадаємо, що Станіслава Довгого було призначено головою правління національного оператора і основного монополіста в галузі зв’язку відразу після прийняття Закону України «Про особливості приватизації ВАТ «Укртелеком». Йому досить швидко вдалося сформувати злютовану команду керівників і зберегти контроль над ВАТ навіть після призначення на посаду голови Держкомзв’язку та обрання народним депутатом. Основним завданням цієї команди було максимально ефективне управління «Укртелекомом» з метою формування високої його інвестиційної привабливості й подальшої вигідної приватизації.

Слід зазначити, що з першою частиною завдання «команда Довгого» впоралася блискуче. «Укртелеком» із «залишку радянської галузі» перетворився на велику корпорацію з сучасним менеджментом та сучасним набором послуг, куди не входить хіба що мобільний зв’язок (і то поки що). Упродовж останніх років компанія демонструвала високі темпи зростання обсягу надаваних послуг, а також абонентської бази. Цілеспрямовано усувалася і головна технологічна перешкода інтеграції в європейський телекомунікаційний простір: аналогові мережі передачі даних замінялися цифровими. Розгорнулася телефонізація села, також цифрова, що призупинилася було після розпаду Союзу. Відповідно до планів «Укртелекому», повний перехід українських абонентів «на цифру», а також ліквідація черги на телефон мали завершитися в найближчі три роки.

Проте ці незаперечні успіхи привели «команду Д» до не зовсім правильного висновку, що підвищення ефективності «Укртелекому» — єдиний шлях розвитку галузі зв’язку і ринку телекомунікацій. Та й підвищення це інколи здійснювалося за рахунок інших операторів. Державна ж політика у цій сфері звелася до управління окремо взятою компанією. Такий стан справ улаштовував багатьох, у тому числі й уряд: зростання надходжень до бюджету від «Укртелекому» було помітне. Почали говорити про недоцільність приватизації національного оператора. Якщо виходити з нагальних інтересів, ця думка мала під собою підстави, проте в стратегічному плані була помилковою.

Укотре зазначимо, що, попри вищевикладені критичні зауваження, внесок Станіслава Олексійовича Довгого та його колег у становлення вітчизняних телекомунікацій неоціненний. Завдяки зусиллям цієї команди мільйони громадян України одержали можливість користуватися сучасним якісним зв’язком. Хочеться вірити, що інтелектуальний потенціал цих людей ще послужить справі телекомунікаційного процвітання України.

Нові голова Держкомзв’язку Олег Яценко та голова правління ВАТ «Укртелеком» Сергій Січкаренко цілком можуть забезпечити спадкоємність керівництва галуззю. Адже свій бізнес вони свого часу починали разом зі Станіславом Довгим. Обидва молоді, енергійні і здатні приймати самостійні й ефективні рішення. А Верховна Рада України готова дати їм потужний інструмент для подальшого ефективного розвитку в країні телекомунікацій.

Регулювання та управління

Що нового привнесе новий закон у правове поле України, які дасть можливості для розвитку телекомунікаційного ринку? Головне — він передбачає чіткий розподіл функцій державного управління і державного регулювання. Управління повинне залишитися у відомстві Держкомзв’язку, для регулювання ж створюється новий, окремий орган — Національна комісія регулювання зв’язку (НКРЗ). Нагадаємо, що такі комісії давно створено, приміром, для регулювання в енергетиці, ядерній безпеці, інформаційному полі країни.

Сьогодні Держкомзв’язку поєднує в собі функції управління (у тому числі й державною часткою одного з операторів ринку — ВАТ «Укртелеком») та регулювання (у тому числі видає ліцензії його конкурентам), які суперечать одна одній. У результаті одна з базових галузей української економіки фактично управляється вручну.

Новий закон передбачає чітке розмежування повноважень органу державного управління і незалежного органу регулювання зв’язку, відсутність їх дублювання і гарантії незалежності НКРЗ.

Орган управління — це центральний орган виконавчої влади, основне завдання якого — реалізація державної політики у сфері телекомунікацій, розробка Концепції розвитку вітчизняних телекомунікацій, прогнозів розвитку телекомунікаційних мереж та послуг, законодавчих і нормативних актів. До повноважень органу управління також належить ліцензування — але лише у сфері використання обмеженого ресурсу — номерного і частотного, що є власністю держави.

Орган регулювання покликаний забезпечувати однакові умови діяльності на ринку телекомунікацій, контролювати виконання операторами законодавства у цій сфері, а також якість надаваних ними послуг і задоволення попиту споживачів. Крім того, НКРЗ виконує важливі завдання із затвердження граничних тарифів на універсальні телекомунікаційні послуги, встановлює розмір плати за підключення операторів до мереж монополіста, а також регулює принципи взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж.

Творці законопроекту заклали в нього гарантію незалежності і незаангажованості НКРЗ. Механізм призначення її членів багато в чому перегукується з порядком формування Національної комісії з телебачення і радіомовлення, що добре зарекомендував себе. По чотири члени НКРЗ призначатимуть Президент і Верховна Рада. При цьому члени НКРЗ повинні бути громадянами України, мати практичний досвід роботи в галузі зв’язку і не можуть бути власниками корпоративних прав операторів зв’язку або виробників устаткування, одержувати від них винагороду або посідати в них якісь, у тому числі громадські, посади.

Комісія покликана контролювати ціни на послуги зв’язку, які встановлюють монополісти — причому не лише «Укртелеком», а й компанії «Київстар» та UMC, що контролюють мобільний ринок України.

В одному з початкових варіантів законопроекту передбачалася передача НКРЗ і повноважень із регулювання частот. Пізніше вирішили, що функції виділення і розподілу радіочастот, а також видача ліцензій на їх використання залишиться у віданні Держкомзв’язку. Проте функції третейського судді між стільниковими операторами у разі виникнення в них взаємних претензій (приміром, під час частотного планування) виконуватиме НКРЗ. У цьому випадку її рішення обов’язкові для виконання Державним комітетом зв’язку й інформатизації. Взагалі ж, у законі записано, що рішення НКРС не можуть бути скасовані навіть урядом. Оспорити їх можна лише в суді.

Поява на українському телекомунікаційному ринку справжньої конкуренції неможлива без вироблення чітких правил міжоператорських взаємин, насамперед — підключення до мереж один одного та обміну трафіком. Як уже зазначалося, НКРЗ визначатиме ці механізми, а також тарифи на взаємопідключення. При цьому основні принципи такої взаємодії також визначено законопроектом. Це — регулювання взаємопідключень міжоператорськими договорами, відповідність умов підключення і тарифів на нього собівартості послуг, а також контроль і можливість утручання з боку НКРЗ в умови підключення до операторів, що посідають монопольне і домінуюче становище на ринку.

Споживач завжди має рацію!

Новий закон уперше дає визначення як ринку телекомунікацій загалом, так і окремих його суб’єктів. Головними суб’єктами ринку телекомунікацій названо операторів телекомунікацій і споживачів телекомунікаційних послуг, а також виробників устаткування і кабелів зв’язку. Закон також дає визначення монопольних, домінуючих та інших операторів зв’язку.

Що стосується споживачів, законопроект визначає їхні права: своєчасне одержання послуг, вибір їх виду та кількості, вибір оператора, який надає послуги, компенсація збитків у результаті невиконання оператором своїх зобов’язань.

При цьому особливо слід наголосити на праві споживача відмовитися від оплати послуг, яких він не замовляв. Отже, закон реалізує прийнятий у світі принцип Calling Party Pay, тобто оплати виклику його ініціатором. Тобто фактично підтверджується норма «про безплатні вхідні дзвінки», що у більш прямолінійній формі внесена в чинний закон про зв’язок. Містить законопроект і норму про право споживача на точну тарифікацію надаваних йому послуг.

Що стосується права споживача послуги на захист інформації, то в законопроекті записано: телефонні довідники можуть містити ім’я, адресу і номер телефону абонента лише за наявності його письмової згоди. Аналогічно — лише з його згоди, а також за рішенням суду (для правоохоронних органів) — може даватися інформація про обсяг і склад наданих йому телекомунікаційних послуг.

Що стосується операторів зв’язку, законопроект установлює принцип рівності їхніх прав на вітчизняному ринку телекомунікацій. Документ декларує неприпустимість дискримінаційних дій з боку операторів-монополістів і домінуючих операторів проти менших. Проте в розподілі прав суб’єктів ринку основним є принцип пріоритету інтересів споживачів телекомунікаційних послуг над інтересами операторів, які надають ці послуги.

Взагалі ж, законопроект установлює рівні можливості доступу суб’єктів підприємницької діяльності до ринку. Згідно з документом, охочі здійснювати таку діяльність повинні за місяць до її початку надіслати відповідне повідомлення в НКРЗ. Проте, як уже зазначалося вище, окремі види діяльності, пов’язані з використанням обмежених ресурсів, потребують ліцензування.

І ще один основоположний момент, що запроваджується новим законом, — визначення універсальної телекомунікаційної послуги. Нею є послуги фіксованого телефонного зв’язку — як місцевого, так і міжміського й міжнародного. У тому числі послуги довідкових служб, зв’язку з допомогою таксофонів, переговорних пунктів та телеграфу. Універсальна послуга повинна забезпечити громадянам України можливість «за регульованими державою тарифами задовольняти потребу в телекомунікаційних послугах і повноцінно брати участь у політичному, економічному та суспільному житті України». При цьому гарантується право безплатного доступу до служб екстреного виклику і відкритих довідкових баз даних.

Шлях до «світу без кордонів»

Згаданий законопроект підтримала не лише більшість вітчизняних експертів галузі зв’язку. Як уже відзначалося вище, при його створенні автори керувалися директивами Європейського Союзу. Іноземні аналітики високо оцінили документ — у тому числі як «добрий старт», із якого можна починати реформи в телекомунікаціях країни. Адже як одну з незаперечних умов своєї участі в приватизації «Укртелекому» потенційні іноземні інвестори висували саме створення незалежного регулюючого органу.

Нагадаємо, що наявність НКРЗ —обов’язкова умова для якнайшвидшого вступу України до Світової організації торгівлі. Проте річ не лише в СОТ — телекомунікаційний закон європейського зразка створює всі умови для якомога повнішої і швидкої інтеграції нашої країни в єдиний світовий інформаційно-технологічний простір. За нові можливості, що відкриються перед Україною з прийняттям цього закону, хочеться від імені всіх громадян нашої держави від усієї душі подякувати нашим дорогим народним обранцям.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі