ТЕХНІКА ДЛЯ ВРОЖАЮ І ВРОЖАЙ БЕЗ ТЕХНІКИ ЧИ ВИЙДЕ СЕЛЯНИН ЗІ СКРУТИ, КОЛИ З ДВОХ ТРАКТОРІВ СКЛАДАТИМЕ ОДИН

На шляху реформи сільського господарства, яка проводиться, певно, послідовніше і наполегливіше, ніж будь-яка інша, все ще чимало перепон, здатних звести реформаторські плани нанівець. Йдеться, зокрема, про рівень технічного оснащення сільгосппідприємств, фермерів нової хвилі, які вийшли з колективних підприємств, виділилися в одноосібників, по суті, нічого не маючи для обробітку землі. Лише невелика частина землекористувачів володіє необхідним набором сільськогосподарської техніки, аби впоратися власними силами зі всіма роботами. Інші перебиваються, як можуть, вдаються до недешевих (а то й відверто здирницьких) послуг різного гатунку комерційних машинно-технологічних станцій і механізованих загонів.

Нині село забезпечене тракторами, зерновими комбайнами, сільгоспінвентарем лише на третину від потреби. Напередодні жнив і очікуваного пристойного врожаю зернових особливу тривогу викликає наявність і технічний стан зернозбиральної техніки. За даними МінАп, колись 120-тисячний комбайновий парк країни за останні роки порідів наполовину. На початок весни налічувалося 59 тис. цих машин, але були вони в такому стані, що після ремонту з двох неполагоджених комбайнів виходив один, придатний для роботи.

Зрозуміло, що за такого стану техніки на нинішні жнива, на сівбу під урожай наступного року чатують неабиякі труднощі. Якщо рекомендації нинішніх аграрних верхів складати з двох комбайнів-розвалюх один справжній селяни сприймають з цілком зрозумілим роздратуванням, то можна передбачити їхню реакцію, коли наступного року їм з розумним виглядом порадять ліпити одну машину з чотирьох чи п’яти. Ресурс такого підходу вже явно вичерпано.

Випробування врожаєм

За жнивними планами кіровоградців, їм належить зібрати зернові культури майже на 800 тис. гектарів. Як і в інших областях, тут головною рушійною силою на майбутніх жнивах стануть зношені зернові комбайни, більшість яких давно відпрацювала свій ресурс. Відповідальні за технічний стан жнивної техніки інженери і техніки-механіки сільгосппідприємств, з якими зустрівся автор цих рядків, зі зрозумілим острахом позирали на поля, де стіною піднялися пшениці та ячмені: ниви дадуть високу віддачу, але густий високорослий хліб дуже важко буде взяти латаними-перелатаними машинами. Втім, організатори і координатори жнив, як от управління сільського господарства і заготівель облдержадміністрації, цю обставину врахували, передбачивши залучення техніки зі сторони. З допомогою таких помічників планують зібрати збіжжя на 90 тис. гектарів.

Треба сказати, сама можливість маневру жнивною технікою на договірній основі з півночі на південь і з заходу на схід, як і широке використання мобільних механізованих загонів, сформованих з імпортних комбайнів, — практика непогана.

Але нинішнього сезону досить ризиковано надто покладатися на цей резерв. Погодні умови поки що складаються так, що хліба визрівають майже одночасно і розрив між жнивами у різних регіонах цілком може скоротитися до мінімуму, обмеживши або й зовсім виключивши можливість запланованого маневру технікою у масовому масштабі. Коли дозрілого і ще не зібраного хліба на полях буде багато, а «вільних козаків», оснащених «Джон Дірами», мало, то рівень оплати за збиральні роботи (у вигляді процентів від зібраного зерна) мало які землекористувачі «потягнуть». Маємо достатньо прикладів, коли місцеві механізатори-хлібороби воліли розтягнути жнива на півтора місяці, але впоратися власними силами і не допускати на свої поля «чужинців».

Отже, куди не кинь, всюди клин. На старій, зношеній техніці далеко не заїдеш. Але коли буде, і чи буде їй заміна, як ідуть справи з виготовленням і реалізацією нових комбайнів? Ось голі факти. На Кіровоградщині, де «співіснують» один з найбільших у країні зернових клинів та олександрійський концерн «Лан» з випуску зернових комбайнів, сільгоспвиробники придбали для цьогорічних жнив вісім машин місцевого виробництва, ще десяток комбайнів надійде пізніше. Оце майже все. В інших областях, де немає своїх заводів, ситуація ще невтішніша: за кілька років освоєння зернозбирального комбайна «Славутич» (херсонський завод) сільгосппідприємства країни придбали всього дві сотні таких машин. Нині на конвеєрі підприємства порошаться 190 недоукомплектованих «Славутичів». Бракує коштів на комплектуючі і в підприємства, і в його сільських партнерів, яким необхідно терміново обновляти технічний парк. Далекосяжні плани щодо того, що сільгосппідприємства кожної області, використовуючи пільгові кредити, знайдуть кошти на придбання 40—50 комбайнів, залишилися на папері. Напередодні жнив комбайнові заводи по-справжньому не запрацювали, обмежуючись випуском окремих машин, які опиняться, швидше, на виставках, ніж на самих жнивах. Нескоординованість дій призводить до того, що «Славутичі» і «Лани» ще в сповитку стають жертвами конкуренції. Підстав для таких підозр не бракує.

Вітчизняні зернові комбайни коштують понад півмільйона гривень, а російські «Дони», складання яких освоїв один з дніпропетровських заводів, — на 200 тис. гривень дешевші. І вже є чимало прикладів, коли наші сільгоспвиробники, незважаючи на пільгові кредити, роблять вибір не на користь вітчизняних машин.

«Не сама машина ходить…»

Оглядати польові стани Кіровоградщини, де сконцентрована сільськогосподарська техніка, — справа не з веселих. Дуже вже скидалися на кладовища ці захаращені металевим мотлохом місцини. Трохи відпустила скрута з пальним, то тепер непереливки з «машинерією», — дружно скаржаться механізатори. Те, що в багатьох селах десятиліттями ніхто не бачив нового трактора, ще півбіди. Але ж механізатори реформованих господарств залишилися, по суті, сам на сам зі зношеною технікою. І зрозуміло чому. Система агросервісу, з її центральними і регіональними підрозділами з ремонту і технічного обслуговування, організаціями з постачання запасних частин і матеріалів, розпалася. Залишилися лише окремі, не пов’язані між собою підприємства, що забезпечують технічне обслуговування на комерційній основі.

Більшість цих «хліборобських партнерів», скуштувавши перших же труднощів співробітництва зі збіднілими сільгоспвиробниками, різко змінила профіль. Вчорашні працівники технічного сервісу, маючи у своєму розпорядженні техніку, самі стали брати землю в оренду, обробляти її, вирощувати врожаї, в такий спосіб підрихтовуючи свої фінансові справи. При цьому й без того незначні і вкрай нерегулярні послуги людям, які працюють на землі, ще більше змізерніли.

Постійно зіштовхуючись із сумними наслідками такого «співробітництва» між хліборобами та їхніми партнерами, автор цих рядків був заінтригований, коли в тій-таки кіровоградській глибинці почув схвальні слова на адресу працівників технічного сервісу. Мовляв, є організація, де будь-який трактор, комбайн, сільгоспмашину можна роздивитися, купити, на місці отримати безплатне гарантоване обслуговування і чимало інших послуг.

Ця неупереджена інформація і привела кореспондента «ДТ» до сервісного виставково-торгового центру сільськогосподарської техніки, що відкрився кілька тижнів тому в Кіровограді. У величезному приміщенні, спорудженому як виробничий цех, виставлено сотні сільськогосподарських машин вітчизняного виробництва — від тракторів Харківського та Дніпропетровського заводів, зернових комбайнів «Лан» і «Славутич», бурякових і кормозбиральних комплексів — до найрізноманітніших сівалок, культиваторів та комбінованих агрегатів, здатних виконувати за один прохід кілька агротехнічних операцій. Поруч — ремонтний цех. Центр насамперед вирізняється багатофункціональністю. Тут можна оглянути практично весь парк сільгоспмашин, які виробляє вітчизняна промисловість, купити потрібне, а деякі зразки — взяти у лізинг.

Чутки про повну селянську неспроможність платити виявилися перебільшенням. За якийсь місяць невеличкий колектив з трьох слюсарів та двох інженерів-менеджерів надав торгових і ремонтних послуг на 160 тис. гривень, причому кількість замовлень постійно зростає, примушуючи організаторів перспективної справи розширювати масштаби своєї діяльності.

Виявляється, що саме таких послуг, пов’язаних з придбанням, обслуговуванням техніки, селяни напередодні жнив найбільше потребують. Зацікавлення у створенні такого центру виявила дирекція «Червоної зірки» —заводу сільгоспмашинобудування у Кіровограді. Причому, надавши госпрозрахунковому підрозділу заводське приміщення, частину обладнання, засновники не зациклилися на суто заводському інтересі, тож центр має змогу укладати договори співробітництва з усіма без винятку підприємствами вітчизняного сільгоспмашинобудування.

Вдалий маркетинг — сильна козирна карта заводу, колектив якого пережив нелегкі часи, перш ніж звестися на ноги. Все б нічого, коли б технічний сервіс подібного гатунку став звичним для селянина. Але такий центр, яких би мало бути десятки, а краще — сотні, в країні тільки один. Це — виняток, що підтверджує правило. І наш хлібороб, якому вчений земляк радив ростити два колоси, де ріс один, змушений коли не пальне для машин вишукувати, то з двох комбайнів і тракторів складати один.