Театр абсурду — інакше не назвеш те, що відбувається в податковій політиці держави

Кому потрібні принципи податкової системи, теоретичні розробки обов’язкових елементів податкового закону, якщо є легкодоступні і зрозумілі всім розпорядження і постанови Кабінету міністрів? Адже саме ними з метою «спрощення ведення податкового обліку» можуть безперешкодно запроваджуватися обмеження прав платників податків, покладатися на них додаткові обов’язки, скасовуватися чинні норми податкових законів.

Кого цікавить конституційний принцип установлення податків (включаючи всі його елементи) вищим законодавчим органом держави, закріплений в усіх без винятку конституціях демократичних країн, у т.ч. в статті 92 Конституції України, якщо розпорядження про порядок сплати ПДВ, як, утім, і будь-якого іншого податку, можна видати на нараді працівників державної податкової служби і потім усно (!) довести до платників?

Не приймати!

А якщо окремі платники, які не усвідомили широти думки і доброти намірів податкового відомства, усе-таки дозволять собі скористатися явно застарілим в умовах колосального дефіциту бюджету джерелом права — законом, проти них є перевірений засіб — відмовити в прийнятті податкової декларації. Хіба когось бентежить пряма заборона відмовляти в прийнятті податкових декларацій податковими органами, що міститься в Законі «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», ухваленому ще в 2000 році (до речі, з ініціативи нинішнього депутата від БЮТ С.Терьохіна), — на противагу так званій азаровщині?!

У розрахунку на покірливість суб’єктів підприємницької діяльності, яким завжди є що втрачати, які краще стерплять, ніж заволають, бо в кожного є свій невеличкий скелетик у шафі, податкова служба дозволяє собі не замислюватися про методи своєї роботи зі збирання коштів у бюджет. Прості вмовляння платити податки наперед, у рахунок майбутніх платежів, скінчилися. Адже не можна вимагати сплати податку на рік уперед! На зміну їм приходять більш складні комбінації.

Так, іще розпорядженням КМ України №838 платники фактично були зобов’язані внести в податкові декларації весь податковий кредит із ПДВ, накопичений ними до цього. Не аналізуючи міри невідповідності чинному законодавству норми, що міститься в розпорядженні Кабміну, зазначимо, що при заявленій в декларації від’ємній сумі ПДВ понад 100 тис. грн. (яка при цьому утворилася в багатьох платників) податкова служба отримала право на проведення позапланової податкової перевірки такого платника. Реалізація положень розпорядження «вогнем і мечем» супроводжувалася нав’язуванням практики заявляти засвічений ПДВ до відшкодування, що фактично позбавляло платника, з одного боку, права відносити податок у рахунок майбутніх платежів, а з іншого — перспективи отримати його відшкодування з бюджету, тобто, простіше кажучи, змушувало платити податок двічі.

Чи виникає у вас запитання, куди прагнули віднести свій податковий кредит діючі підприємства впродовж останніх двох місяців? Звісно, ні! Тільки в залік майбутніх платежів, адже отримати відшкодування з бюджету в повному обсязі більш ніж нереально. Що ж робить державна податкова служба, щоб переконати платника повірити державі? Правильно, не приймає декларації, в якій ПДВ відображено в «неправильному» рядку. І це при тому, що згідно із згаданим вище законом податковий орган узагалі не має права перевіряти зміст декларації при її прийнятті.

З порушенням компетенції

Разюча незаконність розпорядження Кабміну №838 послужила підставою для його призупинення президентом, а згодом і скасування самим урядом. Цікаво, що скасування відбулося тоді, коли більшість платників уже вибачили державі ПДВ. Та — о диво! На зміну гучній постанові прийшла нова — №1120-р, яка запроваджує ще цікавіші норми. Якщо, звичайно, правила, прийняті Кабінетом міністрів із порушенням своєї компетенції у формі акта, що за законом покликаний регулювати тільки організаційні питання діяльності самого Кабміну, можна назвати нормами права взагалі.

Так, пунктом 2 розпорядження Кабмін, всупереч статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу», запроваджує додаткову підставу для податкових перевірок — те ж таки використання податкових накладних, виданих під час минулих податкових періодів. Очевидно, що недопуск перевіряльників до перевірки, з огляду на те, що такої підстави для перевірки не передбачено законом, не спричинить для платника будь-яких юридичних наслідків.

Третій пункт розпорядження дає податковому органу право анулювати реєстрацію платника податків на додану вартість, якщо, на його думку, платник виписав податкову накладну і не задекларував своїх податкових зобов’язань. Анулювання в такому випадку має здійснюватися за Законом «Про податок на додану вартість», а там такої підстави для анулювання реєстрації не передбачено взагалі! Як можна реалізувати такий пункт у межах правового поля, не «підставивши» під кримінальну відповідальність податківця, який підписуватиме рішення про анулювання?! Адже навіть точно виконавши розпорядження, він усе одно порушить закон!

Відповідь на це запитання не така вже й складна, як здається на перший погляд. Адже розпорядження — це офіційний дозвіл глави уряду порушувати закон. Його не можна сприймати поза контекстом усних указівок, що їх отримали податкові органи. А разом з ними розпорядження — це не що інше, як найвищий дозвіл на анулювання податкової реєстрації практично будь-якого платника.

Причому платник податків за тим-таки розпорядженням отримує право оскаржити рішення про анулювання в Міжвідомчій експертній раді з вирішення спірних питань щодо застосування податкового законодавства. Що це за орган? Які в нього повноваження? Яким законом визначається його компетенція? Питання риторичне. Однак платнику не завадить оскаржити відповідні рішення як у традиційному (встановленому законом), так і в нетрадиційному порядку.

Вижити поодинці не вийде

Дивно, але до цього часу платники податків не скаржаться масово на очевидні порушення закону, а простіше кажучи, на свавілля органів державної податкової служби, скажімо, у прокуратуру, Службу безпеки. Напевно, намагаються домовитися, як це заведено в бізнесі. Адже гроші люблять тишу. Проте бачачи розмах діяльності керівництва КМ України і ДПАУ, ризикну припустити, що тихо домовитися не вийде. Адже грошей у країні дедалі меншає, величезну діру держбюджету необхідно чимось перекривати. Адже, як відомо, апетит, тим паче підігрітий уседозволеністю і безкарністю, приходить під час їди.

Мало того, очевидно, що зазначені розпорядження Кабміну у сфері «податкового адміністрування» — це тільки пробні камені, далі — реалізація всіх, навіть найпотаємніших, бажань, що їх душили в собі багато років клерки в надрах ДПАУ. І можна тільки уявити собі, з якого ще боку вжалять бізнес у майбутньому.

Практично непоміченим залишився ще один прояв податкової нормотворчості — серпнева постанова КМ України «Про врегулювання деяких питань адміністрування податку на прибуток» №895. Певне, частково «розібравшись» із ПДВ, Кабмін вирішив зробити «крок назустріч» податку на прибуток. Підміняючи Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» нормою своєї постанови, він вирішив скоротити можливість збільшення валових витрат платників у зв’язку зі зниженням курсу гривні. Що й казати — рідкісний приклад турботи уряду про вітчизняний бізнес! Кабмін «уніс зміни» і до Закону «Про державну податкову службу», передбачивши додаткову підставу для проведення позапланових перевірок платників.

Що робити?

На наш погляд, підприємець, бізнес якого потрапив під незаконні дії податкової служби, ні в якому разі не повинен опускати руки, коритися вимогам податкової, «прощати» свій ПДВ. Він повинен керуватися нормами закону, насамперед Закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами». Якщо декларацію не приймають, її потрібно надіслати поштою з повідомленням про вручення, описом вкладеного і скаргою на дії посадової особи податкової інспекції — відповідно до пункту 4.1.2 закону. Якщо й після цього декларацію «не визнають» — не біда, адже існує тільки три підстави для цього: у декларації відсутні реквізити платника, його підпис чи печатка. Тому, якщо платник отримує зазначене рішення податкової, його негайно потрібно оскаржити в адміністративному порядку.

Якщо податкова самостійно «коригує» суму податкового зобов’язання, для цього має бути підстава — податкове повідомлення-рішення, без нього наслідків для платника також ніяких. Але якщо вже платник отримує рішення податкової про донарахування податку, нехай сміливо позивається. У гіршому випадку суд — це відстрочка сплати податкового зобов’язання під дуже гуманний відсоток (120% дисконтної ставки НБУ). Як максимум, це можливість повністю вирішити свої проблеми.