Такт лінії

Який верстат кращий - той, на якому можна виготовити 20 деталей, чи той, на якому 30?.. Не поспішайте з відповіддю. На Харківському електротехнічному заводі свого часу запровадили автоматичну лінію для виробництва валів електродвигунів. Її продуктивність була не набагато вищою порівняно із традиційним способом виробництва. А лінія виявилася примхливою - вимагала великих витрат на догляд за нею. А коли підрахували строк окупності лінії, то з’ясували, що він становить 40 років, тобто тільки через такий тривалий час, що перевищує всі мислимі й немислимі межі, зрівняються витрати з доходом від її використання. Чому не можна було виконати такі розрахунки раніше?

Інший приклад. На Харківському заводі «Електроважмаш» і Ленінградській «Электросиле» одночасно розробляли генератори з водневим охолодженням потужністю 200 тис. кВт. Заводчани з України до розрахунків підключили студентів-електротехніків Харківського політехнічного інституту - нехай молодь освоює нове. Адже, згідно з вимогами, у дипломній роботі є розділ економічного обґрунтування ухвалених рішень.

«Розрахунки складні, не дуже навантажуйте студентів економікою», - попросили викладачі технічної кафедри. Але співробітники економічної кафедри наполягали на якісному виконанні економічних розрахунків.

А потім сталася така історія. Проекти-конкуренти - харківський і ленінградський - було подано на розгляд колегії тодішнього союзного Міністерства електротехнічної промисловості. Перевагу надали ленінградському проекту, оскільки їхній генератор виявився трохи дешевшим за харківський. Ніхто не звернув уваги на те, що український виріб мав ККД на 0,25% вищий. Подумаєш, чверть відсотка! Але економічні розрахунки показали - додаткове вироблення електроенергії за рахунок вищого ККД харківської машини окупає підвищені витрати за півроку.

Згадали харківські розробники про дипломні роботи студентів. Прийшли бити чолом на кафедру економіки та організації виробництва. Там зробили докладніші розрахунки, які українські інженери повезли в Москву. Рішення колегії міністерства було переглянуто.

Проектувати - отже, рахувати. Такий висновок можна зробити з наведених вище прикладів. І при цьому враховувати цілу низку витрат як у виробництві, так і в експлуатації - витрати на ремонти, втрати прибутку через вихід з ладу технологічного обладнання внаслідок його недостатньої надійності тощо. Тобто продуктивність, надійність, точність роботи машин мають часто більше значення, ніж ціна останніх.

Як показали дослідження, до 90% витрат за життєвий цикл виробу припадають на період експлуатації. І незнання особливостей роботи виробів у конкретних умовах експлуатації призводить до великих втрат. Наприклад, американці підрахували, що в 1970-х роках збройні сили США витрачали на ремонт електронної апаратури 2 дол. на кожен долар початкових витрат на її придбання. При десятирічному терміні служби апаратури таке перевищення становило 20 разів. Тому економічно обґрунтоване підвищення технічних параметрів виробів є важливим
завданням.

Разом з тим економічні розрахунки переконують: не в кожному випадку слід гнатися за суперновинкою. Харківська фірма «Ріелпромсервіс» виробляє металовироби. При цьому з’являються відходи, які слід використовувати, наприклад, в алюмінієвих сплавах. Розглядалася альтернатива - купити для цієї мети нове обладнання чи те, яке було вже у використанні. Думки розділилися. Провели розрахунки, і виявилося, що вигідніше придбати старе обладнання. Коштує воно дешевше, зменшує витрати на відновлення відходів, краще розм’якшує метал, поліпшує екологію.

- В іншому випадку взяли курс на нове, - ділиться досвідом заступник керівника фірми С.Тарасенко - Купили дорогі газові пальники для нагрівання металу - показники надійності, довговічності в них перевершували такі значення для існуючого виробу. Але не врахували, що використання нових пальників істотно збільшує витрати надзвичайно дорогого газу. У результаті прорахувалися.

Тому разом із розробкою та використанням принципово нових видів техніки з успіхом застосовуються і традиційні вироби, модернізація, поліпшення характеристик яких обходяться значно дешевше. Як зазначають американські фахівці в галузі аерокосмічної техніки, послідовні поліпшення інноваційного продукту можуть виявитися економічно ефективнішими, ніж абсолютно нові винаходи. Переважна орієнтація на новизну в цілому ряді випадків зумовлювала неефективні й технологічно передчасні проекти. Це жодною мірою не націлює на створення так званих проривних інновацій, але такі з’являються не щодня.

Ще одна складність виникає, коли в сучасному виробництві одночасно взаємодіє система машин, які беруть участь у випуску певного продукту або його частини, - автоматична лінія, автоматизований електропривод, що складається з електричних машин, апаратів, під’єднань між ними тощо. Завдання полягає в тому, щоб забезпечити не тільки їхні високі характеристики, а й ефективну взаємодію в системі. На автоматичній лінії, наприклад, де кожна з її складових у певний період часу між операціями, який називається тактом лінії, має забезпечувати рівну продуктивність роботи. Що з того, коли один з верстатів виявиться продуктивнішим? Зайві деталі, які виготовляються з його допомогою, просто лежатимуть без діла. Або доведеться зменшувати його можливості, витрачаючи на це додаткові кошти.

А якщо навпаки? Тоді, щоб забезпечити задану продуктивність лінії, доводиться ставити на менш продуктивній операції додаткові верстати, створювати додаткові заділи деталей.

- Скільки себе пам’ятаю, - розповідає відомий фахівець у сфері електротехніки заслужений діяч науки і техніки України, завідувач кафедри автоматизованих електромеханічних систем Національного політехнічного університету «Харківський політехнічний інститут», голова Української асоціації інженерів-електриків, професор В.Клепіков, - жодна наладка автоматизованого електропривода не проходила гладко. Завжди щось доводилося доробляти, виправляти».

А ще Козьма Прутков зауважував: «Не за частинами водочерпальниці, але за сукупністю її частин суди про її переваги». На жаль, на практиці про це часто забувають.

Харківське ПАТ «ХЕМЗ-ІРЕС» випускає електродвигуни і насоси для видобування нафти.

- Нам дається завдання: забезпечити час роботи наших виробів до виходу їх з ладу - 20 тис. годин, - розповідає заступник генерального директора Ю.Стеценко. - Ми це виконуємо. Але в комплекс для видобутку нафти входять трансформатори та інше обладнання. Для кожного з них забезпечення надійності на однаковому рівні вимагає різних витрат. Тому проблему слід розв’язувати з урахуванням ефективності всієї системи - як з найменшими можливими витратами отримати належну надійність усієї системи? І чи так обов’язково вимагати безвідмовність саме в 20 тис. годин? Може статися, що цю цифру слід збільшити або, навпаки, трохи зменшити, якщо співвідношення витрат і надійності та їх зниження в експлуатації покажуть інші оптимальні величини.

Таке завдання можна вирішити з використанням положень теорії надійності та методів теорії ефективності. Вони дають змогу вибрати найбільш ефективні характеристики для кожного зі складових елементів системи.

Аналогічний підхід замовники пропонують і харківському ПАТ «Південкабель»: «Ваше завдання - забезпечити заводським виробам такі характеристики». Тут проблема складніша. Нехай навіть кабелі - передавачі електроенергії будуть ледь не вічними. Але вік переважної частини електрогенераторів, які виробляють цю електроенергію на теплових електростанціях України, а саме тут виробляється найбільша частина вітчизняної електроенергії, зашкалює за 50 років. Строк, який давно перевищує їх фізичне спрацювання.

Складається враження, що певних відповідальних працівників це не дуже турбує. Чекатимуть, поки, як кажуть у техносередовищі, обладнання піде в рознос, і залишимося без світла в будинках та із зупиненими промисловими об’єктами? Як це було в СРСР - знімали з польотів деякі типи літаків, коли вони почали падати разом із пасажирами...

Проблема системності - складніша й торкається багатьох аспектів. Нині нібито взялися за розвиток вугільної галузі, зокрема планують газифікацію вугілля, запрошують китайських фахівців, хоча подібні розробки є й в Україні. До того ж, за розрахунками фахівців, запасів вугілля в Україні вистачить на 300 років.

Але ж програма «Вугілля» пропонувалася й раніше. Відмовилися від неї з однієї причини - видобування вугілля в Україні збиткове. Хоча фахівці доводили: при збільшенні обсягів видобутку про збитковість не йдеться. При цьому враховувався тільки один чинник - витрати при виробництві вугілля. А втрати валюти при імпорті вугілля через кордон, працевлаштування зайнятих у забої та в інфраструктурі до уваги не брали. А вони якраз і переважають. Адже в низці селищ, крім вуглевидобування, жодного іншого виробництва не було. У скільки обійдеться переселення шахтарів та їхніх сімей, учителів, працівників торгівлі, підприємств, які надають побутові послуги, в інші райони, надання їм житла, роботи за нинішніх труднощів із працевлаштуванням - цього ніхто не рахував. Деякі прибічники тодішньої програми «Вугілля» заявляли - нехай ідуть працювати в сільське господарство. Але й там треба буде витрачатися на їх облаштування та працевлаштування. І якщо людина до 40-50 років ніколи не була пов’язана із землею, чи навчиться вона отак відразу вирощувати хліб, худобу, утримувати свійських тварин?

Через неврахування можливостей фінансування, відсутність аргументованих економічних розрахунків - скільки зірвалося в нас широко задекларованих державних програм. Причина криється не тільки в поверховому підході до економічного аспекту справи. Нині потрібна наявність скрупульозних методів оцінки соціально-економічної ефективності нововведень, господарських рішень з урахуванням численних чинників, у тому числі ринкової кон’юнктури, її динаміки, ймовірнісних чинників… На жаль, на сьогодні інструментарію, який відповідає цим вимогам, в Україні немає. Використовуються стандартні іноземні методики, які не відображають усіх аспектів інноваційної діяльності. В сусідній Росії вийшли дві відповідні методики обсягом понад 400 сторінок, підготовлено їх третю редакцію. Водночас в Україні 2006 року затверджено удосконалену редакцію «Методики визначення економічної ефективності витрат на наукові дослідження і розробки та їх упровадження у виробництво». Вона містить усього 18 сторінок, і в ній не розглянуто належним чином цілої низки аспектів, як-от: ризики в інноваційній діяльності, оцінка якості та конкурентоспроможності інновацій, ефективність інновацій у зовнішньоекономічній діяльності тощо.

Тим часом у розвинених країнах приділяється велика увага вибору оптимальних напрямів нововведень. Ще на передпроектному етапі на основі використання відповідних науково-методичних матеріалів з допомогою персональних комп’ютерів аналізуються 150-250 можливих варіантів створення нового, що дає змогу забезпечити вибір найкращого варіанта їх розробки та реалізації, досягти високої якості та конкурентоспроможності вироблених товарів. Ще Бальзак підкреслював, що там, де немає відбору, немає й речей відбірних. Тому необхідне створення відповідної науково-методичної розробки в Україні. Передумови для цього є.

- Ми зіткнулися з певними труднощами, коли було потрібно довести, що наші нові високоякісні кабелі, які стали дорожчими порівняно з аналогічними попередніми виробами за рахунок підвищення їхніх споживчих властивостей, є ефективними, - розповідає радник директора ПАТ «Південкабель» В.Карпушенко. - Скористалися методикою, розробленою на кафедрі економіки та маркетингу Харківського політеху. І замовників переконали, і комітет з держпремій. Відзначили нас відповідною нагородою.

Проведення аргументованих економічних розрахунків дає змогу вибрати найбільш раціональні техніко-економічні рішення. Ми вже підкреслювали, що не щодня створюється принципово нове. У цьому зв’язку можуть розроблятися серії, гами машин на основі наявних виробів, які задовольняють вимоги різних споживачів. При цьому економічні розрахунки слід вести не на рік, а в перспективі - як тепер кажуть, на життєвий цикл товару, прогнозувати майбутнє.

На одному з харківських фармацевтичних підприємств задумали випускати інсулін марки «Індар». Але поки розробляли продукт, закуповували автоматичні лінії, освоювали виробництво, даний вид інсуліну був заборонений у багатьох країнах через його негативний вплив на здоров’я людей. Плакали грошики.

Інший аспект - екологія. Розробили проект будівництва багатоповерхового будинку біля перлини Криму - Нікітського ботанічного саду. І це в сейсмічно небезпечному районі, де спостерігаються тріщини й зсуви у земній корі. Нічого не навчила недолуга ідея будівництва в Криму атомних електростанцій.

Не слід забувати й про людський чинник. На жаль, спрацьовує він іноді і за наявності аргументованих інструментів оцінки ефективності нововведень та господарських рішень. На слуху бородатий анекдот. У бухгалтера запитують: «Скільки буде двічі по два?» - «А скільки вам треба?»

Негативні економічні наслідки початку 90-х років минулого століття, коли виробничники, економісти відчули можливість неконтрольованої свободи рішень, даються взнаки досі.

- Ми вираховували ціну так: двадцять копійок плюс двадцять буде карбованець двадцять, - відверто казали керівники економічних служб підприємств.

І дорахувалися. Не врахували чи не хотіли врахувати, що економіка - це велика система. Підвищували ціни й інші. І до тих, хто розпочав таке підвищення, ціни повернулися бумерангом. Подорожчали сировина, комплектуючі, енергоносії. І своя продукція для таких «першопрохідників», які сподівалися заробити на маніпуляціях із цінами, стала ще дорожчою, що, відповідно, призвело до скорочення прибутку, зниження обсягів виробництва, а то й до збитковості.

Що робити? На мою думку, хоча б у найважливіших і найбільших проектах слід контролювати витрати, розраховувати їх і результати реалізації на основі використання досить достовірної методики визначення ефективності нового, створювати відповідні нормативи. Стимулювати за досягнення ефекту та зниження витрат, як це мало місце в Мінелектротехпромі колишнього Союзу і широко використовується в роботі передових іноземних фірм.

Я не закликаю повернутися до старого, аж ніяк. Але порядок, контроль - обов’язкові. Чому багаті капіталісти контролюють, рахують кожен цент, а ми можемо бездумно витрачати мільйони й мільярди? І, звичайно ж, найкращий вихід - створення справжнього конкурентного середовища. Коли є можливість вибирати, не кортітиме завищувати ціни, інакше ніхто до тебе не звернеться. Природно, потрібна й боротьба з корупційними схемами.

Наведу побутовий приклад. На початку 90-х різко підвищилися ціни квитків на автобусних міжміських пасажирських перевезеннях. Нині на цьому ринку працюють кілька компаній, ціни стабілізувалися, стали прийнятними. Це саме спостерігається й
при розвитку мережі міських радіотаксі. Наприклад, проїзд у ряді компаній київських радіотаксі від Шулявки до Петрівки обійдеться втричі дешевше, ніж якщо звернутися до бариг, які окупували стоянку біля метро «Шулявська». У містах України спостерігається тенденція до зменшення кількості таксистів, які займаються індивідуальним перевезенням, за рахунок їхнього переходу в службу радіотаксі. Не в кожного з потенційних пасажирів є шалені гроші та бажання переплачувати, тому й простоюють таксисти-здирники, а в організованій службі таксі їм забезпечено гарантовану зарплату. Так має бути і в інших сферах…