Таємничий острів «Сахалінка» - Економіка - dt.ua

Таємничий острів «Сахалінка»

22 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №15, 22 квітня-6 травня

З осені минулого року «Полтаванафтогазгеологія» (дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії «Надра України») намагається відстояти у столичному Господарському суді своє право бути корисною державі...

З осені минулого року «Полтаванафтогазгеологія» (дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії «Надра України») намагається відстояти у столичному Господарському суді своє право бути корисною державі. Відомий на всю країну колектив щиро сподівається на відновлення справедливості.

1 вересня минулого року Державний комітет природних ресурсів позбавив ДП «ПНГГ» ліцензії, що дозволяла здійснювати дослідно-промислову розробку Сахалінського газового родовища. Це, у свою чергу, може поставити хрест на роботі підприємств, пов’язаних із «Полтаванафтогазгеологією» (ПНГГ) договорами про спільну діяльність. Праця кількох сотень тисяч людей, які зробили свій внесок в освоєння «Сахалінки», була, власне, перекреслена одним-єдиним рішенням відомства, очолюваного Миколою Злочевським.

Відразу зазначимо: «Сахалінка» не має ніякого відношення до однойменного острова. Сахалінське нафтогазоконденсатне родовище розташоване в Краснокутському районі Харківської області. Думки фахівців щодо майбутнього підземної «газової комори», відкритої ще 1981 року, свого часу розділилися. Одні вважали «Сахалінку» досить перспективною, іншим її розробка здавалася справою клопіткою і малоцікавою.

Нині скептиків помітно поменшало. За сьогоднішніми приблизними прогнозами експертів потенціал родовища становить 15 млрд. кубометрів газу, 1,7 млн. тонн газового конденсату і приблизно стільки ж нафти. Для України, яка за запасами природних енергоносіїв — аж ніяк не Кувейт, не Росія і не Туркменистан, такий ресурс виглядає досить солідно.

А, між іншим, іще якихось років п’ять тому перспективи Сахалінського родовища не здавалися такими вже райдужними. «Полтаванафтогазгеологія» (яка свого часу відкрила це родовище) вважала за доцільне подальшу розвідку й освоєння. Проте для цього катастрофічно бракувало коштів. 1999 року бюджетне фінансування робіт на «Сахалінці» практично припинилося. Потенційні інвестори не надто поспішали вкладати гроші в ризикований, на їхній погляд, проект.

Ситуація змінилася у червні 2000-го, коли прем’єр Віктор Ющенко розглянув і підтримав пропозицію акціонерного товариства Polske Gornictwo Naftove i Gazovnictvo S.A. (PGNiG). Державна компанія, що представляє нашого західного сусіду, виявила готовність інвестувати 50 млн. дол. у геологорозвідувальні та відбудовні роботи, а також у розробку родовища, інтенсифікацію виробництва та будівництво технологічного устаткування. Передбачалося, що оператором масштабного інвестиційного проекту буде закрите акціонерне товариство «Девон». Ця фірма була створена за особистої участі PGNiG і НАК «Нафтогаз України», яким належали відповідно 36,38 і 12,1% акцій ЗАТ.

Відповідно до раніше прийнятих рішень, «Девон» уклав із «Полтаванафтогазгеологією» договір про спільну діяльність і протягом п’яти років сумлінно виконував узяті на себе зобов’язання. За цей період було виконано колосальний обсяг робіт із освоєння родовища, споруджено потужний завод комплексної підготовки газу, побудовано газопровід. Загальний обсяг інвестицій, залучених «Девоном» починаючи з 2000 року, становив близько 39 млн. грн. Саме ця фірма взяла на себе головний тягар фінансових уливань у розробку родовища.

У травні 2002 року «Полтаванафтогазгеологія» одержала спеціальний дозвіл на подальше геологічне вивчення «Сахалінки», яке включало, серед іншого, і дослідно-промислову розробку родовища. Термін дії ліцензії мав закінчитися в січні 2006-го, при цьому передбачалася можливість пролонгації. 2003 року «Полтаванафтогазгеологія», а разом із нею ЗАТ «Девон», ТОВ «Сахалінське» та інші «старателі» «Сахалінки» відсвяткували довгоочікувану перемогу: було видобуто перші кубометри газу. Вже до середини 2005-го «Девон» планував ввести в експлуатацію чотири свердловини з загальним планованим добовим дебітом у 520 тис. кубометрів природного газу. А починаючи з 2007-го — щороку видобувати 500—600 млн. кубометрів газу та 80—90 тис. тонн газового конденсату.

Та над освоювачами «Сахалінки» вже згустилися хмари. Того ж 2003-го сталася подія, що, як з’ясувалося пізніше, докорінно змінила долю газового родовища. В червні того року Міністерство екології і природних ресурсів стало об’єктом жорсткої критики на засіданні Ради національної безпеки. Після чого голова Ради безпеки Леонід Кучма звільнив тодішнього міністра Сергія Шевчука, а заодно й реорганізував його відомство. На базі одного центрального органу створювалися відразу два — Міністерство охорони навколишнього природного середовища та Державний комітет природних ресурсів. Причому ключові функції у сфері природокористування було віддано Держкомітету. Він мав відати геодезичною, топографічною і картографічною діяльністю, відповідати за заповідники, керувати геологічною розвідкою, стежити за використанням надр.

Новий орган здобував контроль над Національною акціонерною компанією «Надра України». В лютому 2004 року Кабінет Віктора Януковича своєю постановою передав Державному комітету природних ресурсів управління корпоративними правами компанії.

Керівниками новоствореного комітету-монстра стали політики з неоднозначною репутацією. Очолив ДКПР Микола Злочевський. На той час 37-річний Микола Владиславович уже мав репутацію успішного підприємця. ТОВ «Інфокс», віце-президентом якого із 2000-року він був, вважалося одним із найактивніших гравців на ринку нафтопродуктів. Компанія досягла неабияких успіхів у оптових поставках бензину й дизпалива. Запорукою стабільних успіхів «Інфоксу» називали одержання у довгострокову оренду (на вигідних умовах) установки з переробки нафти на Кременчуцькому НПЗ.

У ЗМІ неодноразово з’являлася інформація, що «Інфокс» є одним із головних спонсорів об’єднаних есдеків. Було цілком природно, що віце-президент компанії Злочевський (до речі, партієць зі стажем — член СДПУ(о) із 1997-го), а також глава «Інфоксу» Микола Лісін опинилися у партійному списку соціал-демократів на виборах-2002. Тезки й соратники, треба думати, щедро фінансували передвиборну кампанію рідної організації, за що й були нагороджені депутатськими мандатами.

Їхнє входження до фракції СДПУ(о) було таким же закономірним, як і потрапляння до парламентського комітету з питань паливно-енергетичного комплексу. Саме з депутатської лави Злочевський перестрибнув у крісло глави «ресурсного» Держкомітету.

Його бойового заступника, Сергія Гошовського, було призначено на посаду першого заступника голови Держкомітету в грудні 2003-го. А ще 2000 року він виступив ініціатором створення Національної акціонерної компанії «Надра України» і став першим керівником. Наскільки можна судити, саме з ініціативи Гошовського «Полтаванафтогазгеологія» перейшла під крило НАК, ставши її дочірнім підприємством.

2001-го, якщо вірити повідомленням ЗМІ, ДП «ПНГГ» підписало договір про спільну діяльність із цікавою фірмою під назвою «Регіон». Відповідно до цієї угоди, «регіонали» ставали перспективними гравцями на ринку енергоносіїв. Є підстави вважати, що керівництво «Полтаванафтогазгеології» не мало особливого бажання підписувати цей документ і не мало можливості відмовитися. Як припускають деякі експерти, можливими ініціаторами угоди між «Полтаванафтогазгеологією» і «регіоналами» був тодішній держсекретар Міністерства екології і природних ресурсів Сергій Гошовський. Особливо ж цікавим виглядав той факт, що виконавчим директором ДП «Регіон» був син Сергія Гошовського — Володимир. Висока посада, яку обіймає Сергій Гошовський, почасти може пояснити, чому ДП «ПНГГ» змушене було піти на підписання договору з «Регіоном».

Того ж року прізвище «Гошовський» іще раз згадується у контексті «Полтаванафтогазгеології» і Сахалінського родовища. У жовтні 2001-го в Києві скоюють замах на одного з керівників фірми «Сиріус» Миколу Щербину. Керована Щербиною компанія була оператором Сахалінського родовища, мала відповідний договір із ДП «ПНГГ». Співробітники «Сиріуса» в листі на ім’я нардепів Григорія Омельченка й Анатолія Єрмака заявляють, що можливою причиною замаху могли стати професійна діяльність керівника їхньої фірми, а також серйозний конфлікт Щербини із Сергієм Гошовським...

У червні 2004 року, саме у розпал президентської кампанії, Державний комітет природних ресурсів несподівано вирішив перевірити діяльність ДП «Полтаванафтогазгеологія». Познайомившись із матеріалами щодо роботи компанії на «Сахалінці», експерти комітету дійшли несподіваного висновку. На їхню думку, «Полтаванафтогазгеологія» неодноразово порушувала чинне законодавство, зокрема Кодекс про надра і Закон «Про нафту і газ», не виконувала ліцензійних вимог. Рекомендації фахівців Полтавської територіальної інспекції Державного геологічного контролю (які здійснювали перевірку) звучали як вирок: «Розглянути питання про позбавлення «Полтаванафтогазгеології» права на користування нафтогазоносними надрами за спеціальним дозволом від 14 травня 2002 року, реєстраційний №1931, на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку Сахалінського родовища».

Що ж інкримінувалося «Полтаванафтогазгеології»? Наприклад, незакінчена розвідка родовища. Та таке обвинувачення звучало як глузування, оскільки розвідка почалася ще за радянських часів, і її не надто швидкі темпи були пов’язані не з повільністю виконавців, а з особливостями геологічної будови.

Крім того, ДП «ПНГГ» дорікали у «відсутності дієвого геологічного контролю за виконанням робіт» на «Сахалінці». Проте цей висновок абсолютно не збігався з висновком Українського науково-дослідного інституту природних газів. Директор харківської філії НДІ В.Дячук у документі, підготовленому для НАК «Надра України», дійшов цілком однозначного висновку: «ДП «Полтаванафтогазгеологія» свої зобов’язання як ліцензіат виконує з дотриманням інтересів як держави, так і суб’єктів спільної діяльності. Немає обгрунтованих причин для позбавлення цього підприємства ліцензії на вивчення надр Сахалінського родовища».

Проте Держкомітет цей висновок не переконав. 1 вересня минулого року голова комітету Микола Злочевський підписує наказ про анулювання ліцензії, що давала ДП «ПНГГ» право на подальше освоєння «Сахалінки». Як причина називалося «порушення вимог користування надрами».

Таке рішення викликало подив у «Полтаванафтогазгеології». По-перше, жодних конкретних порушень зазначено не було. По-друге, ані в Законі «Про нафту і газ», ані в затвердженому Кабміном «Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами» формулювання «порушення вимог користування надрами» не фігурує у переліку причин для анулювання ліцензій.

Держкомітет природних ресурсів, у разі потреби, міг тимчасово призупинити дію ліцензії і зобов’язати «Полтаванафтогазгеологію» усунути недоліки. Та відбирати ліцензію до закінчення терміну без видимих причин чиновники не мали права.

Ситуація ускладнювалася ще й тим, що припинення робіт на «Сахалінці» унеможливлювало облік запасів родовища, могло погіршити стан свердловин і спричинити істотне зниження дебіту. Крім того, на «Сахалінці», що залишилася без хазяїна, не виключалися навіть техногенні аварії.

Позбавлення дозволу, виданого ДП «ПНГГ», залишило поза грою й операторів родовища, пов’язаних із ним договорами про спільну діяльність. ЗАТ «Девон», ЗАТ «Укрнафта», ТОВ «Сахалінське», ТОВ «Сиріус-1» і НВО «Зонд», які вклали в «Сахалінку» мільйони інвестицій, відразу опинилися за бортом.

Зате у грі зненацька з’являється новий учасник — загадкове ЗАТ «Нафтовидобувна компанія «Укрнафтобуріння». Нікому не відома компанія реєструється у середині листопада 2004 року і відразу одержує ліцензію на використання надр «Сахалінки»! Яким чином щойно створена фірма, яка не має ні імені, ні достатнього кадрового, виробничого, організаційного й фінансового потенціалу, зуміла обійти таке авторитетне підприємство, як «Полтаванафтогазгеологія», із солідним послужним списком і майже двохсоттисячним колективом? З якого б це дива Держкомітет природних ресурсів почав раптом сприяти новоявленим «бурильникам»? Можливу відповідь ми можемо знайти у списку компаній і осіб, які стоять за «Укрнафтобурінням». Окрім численних офшорів, зареєстрованих на Віргінських Островах, там можна зустріти вже знайомий «Інфокс», а також фірму «Бріліант Спіріт Україна», за якою, за деякими відомостями, стоїть Микола Лісін.

Польська сторона, яка інвестувала солідні кошти в «Сахалінку», неодноразово зверталася до першого віце-прем’єра М.Азарова з проханням роз’яснити, що відбувається з родовищем. У грудні 2004-го на адресу віце-прем’єра з питань ПЕК А.Клюєва були відправлені депутатські запити С.Бондарчука (нині — глави «Укрспецекспорту») та В.Філенка (одного з героїв помаранчевої революції). У них парламентарі просять високопоставленого чиновника звернути увагу на дивну ситуацію з «Сахалінкою». Андрій Петрович доручає розібратися у цій проблемі... Миколі Злочевському. Коментарі зайві.

Керівник НАК «Надра України» П.Демченко був одним із небагатьох, хто намагався протистояти керівництву Держкомітету природних ресурсів. Проте сили виявилися нерівними. У серпні Демченка знімають із посади нібито «за невиконання умов контракту». На початку 2005-го його поновлюють за рішенням Уманського міськрайонного суду, проте рішення виконувати не поспішають. Зав’язується новий судовий позов.

У своєму листі на ім’я першого віце-прем’єра Анатолія Кінаха Демченко пише: «Ліцензії, які мали одержати підприємства НАК «Надра України», котрі фактично знайшли родовища, провели їх розвідку й навіть захистили запаси, давалися різноманітним комерційним структурам, пов’язаним із фірмою Злочевського М.В. «Інфокс». Ідеться про Карайкозівське та Рокитнянське родовища в Полтавській області, Сахалінське в Харківській області, Нікловицьке, Шереметівське у Західній Україні тощо...»

Є надія, що проблема «Сахалінки» приверне увагу керівництва Кабінету міністрів і правоохоронних органів. Не випадково ж прем’єр-міністр доручала уважно проаналізувати сумнівні випадки одержання ліцензій, які було видано в останні роки правління старої влади. Зволікання зі справедливим вирішенням долі родовищ може відштовхнути потенційних західних інвесторів і відбити бажання у тих, хто вже ризикнув укласти кошти в українську економіку. Приклад польської компанії PGNiG, яка вклала чимало грошей і сил в освоєння газового родовища в Харківській області, міг би стати заразливим. Оскільки це — один із небагатьох ефективних випадків успішної інтеграції, про яку так багато говорять перші особи держави, але якій так успішно протидіють нечисті на руку чиновники.

Польська сторона неодноразово висловлювала своє занепокоєння ситуацією, що склалася. Та при цьому висловлювала надію, що те, що відбувається, є непорозумінням, яке незабаром буде залагоджено.

Наприкінці квітня Господарський суд поновить слухання у справі про «Сахалінку». Колектив «Полтаванафтогазгеології», а також численні інвестори, закордонні та вітчизняні, сподіваються, що справедливість восторжествує.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво