Своя рука — владика, або як наша митниця ставить палиці в колеса транзиту - Економіка - dt.ua

Своя рука — владика, або як наша митниця ставить палиці в колеса транзиту

22 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №15, 22 квітня-6 травня

Відомий письменник-детективник Артур Конан Дойл якось сказав, що коли виключити неможливе, те, що залишиться, і буде правдою, хоч би яким неймовірним воно здавалося...

Відомий письменник-детективник Артур Конан Дойл якось сказав, що коли виключити неможливе, те, що залишиться, і буде правдою, хоч би яким неймовірним воно здавалося. Ось цей парадокс я мимоволі згадав, коли знайомився з незвичним адміністративно-правовим піруетом нашої митної служби. Не буду точно стверджувати, адже ніхто чесно не скаже, та й байдуже, хто з київської фірми «Гарант-Сервіс» зустрічався з представниками цього відомства та в яких рамках проходило обговорення питання. Словом, справа не в самій кухні ухвалення рішення, а в тім, що його прийнято всупереч здоровому глузду.

А суть проблеми полягає в тім, що в усіх залізниць забрали, як-то кажуть, їхній шматок хліба — право на транзитні перевезення підакцизних вантажів: вино-горілчаних виробів, тютюну, нафтопродуктів і автомобілів, інакше кажучи, най-най... Повторюємо, залізничників цих прав позбавили, зате лишили їх приватній фірмі. І, якщо казати чесно, нічим особливим ця фірма не вирізнялася. Єдино лише тим, що, на відміну від залізниці, котра за митні гарантії при перевезеннях підакцизних вантажів брала нуль-нуль копійок, приватні молодці стягували ого-ого скільки!

Та митниця на все це немов би заплющила очі, а вуха немов би залила воском. Як у пісні співається: нічого не бачу, нічого не чую, нічого не розумію... Хоча, звісно, як ми знаємо, це відомство й ікласте, й зубасте, і окате, коли треба. А тут раптом ніби втратило професійну форму.

Чому це з ним сталося, спробуємо пояснити пізніше. А зараз лише процитуємо наказ голови Державної митної служби В.Скомаровського: «У зв’язку з неодноразовими порушеннями «Укрзалізницею» законодавства з питань митної справи при здійсненні посередницької діяльності митного перевізника і на підставі Закону України від 1 червня 2000 р. №1775-III «Про ліцензування деяких видів господарської діяльності» і Порядку видачі ліцензії на проведення посередницької діяльності митного перевізника, затвердженого наказом Державної митної служби України від 6 квітня 2004 р. №243... скасувати наказ Держмитної служби України від 16.04.2004 р. № 266 «Про видачу ліцензії та проведення посередницької діяльності митного перевізника» і анулювати ліцензії на проведення посередницької діяльності митного перевізника...» А нижче перелічуються назви усіх залізниць України.

І ось так за помахом чарівної палички, даруйте, за скороспішним рішенням цього відомства всі магістралі країни втратили свої законні права. І тепер через уповноважених експедиторів уже не можуть вирішувати всі питання, пов’язані з перевезеннями через Україну підакцизних товарів. Тобто практично найбезпардоннішим чином усіх залізничників вигнали з цього сектора ринку.

Ви гадаєте, що після цього митниця оголосила для бажаючих тендер або вибрала найгідніших? Якби ж то — адже добре знали, що робили. Не зачепили лише ту приватну компанію, про яку вже говорилося і яка й раніше мала право митного перевізника. Тільки тепер вона знову ставала монополістом, адже вантажовідправникам та їхнім представникам — експедиторам більше немає до кого звертатися. Шлях один — тільки в її офіс.

Для тих, хто не знає, пояснимо, що відбулося таке собі повернення в минуле. У не дуже гарне минуле. Адже тоді чимало вантажоперевізників уникали нашої країни. І не випадково. На рахунок цієї самої фірми як юридичного гаранта потрібно було внести грошову заставу до 70% від вартості вантажу, і отримати її назад клієнт міг лише після проходження вагона чи ешелону через Україну. Тільки оформлення документів забирало стільки часу, що після першого разу вдруге вже не захочеш мати справу з цією державою. Я вже не кажу про те, що на тривалий строк вилучалася з обороту величезна сума грошей...

Щоправда, існує інший спосіб — сплата посереднику так званої страхової премії, котру вже не повертали, і яку суму вона становила, є найбільшою таємницею.

Така порочна метода діяла не один рік, поки залізниці не домоглися від керівництва митниці права самим виступати в ролі посередника. Причому, на відміну від «Гарант-Сервісу», вони це робили безплатно — тільки за перевезення вантажів відповідно до тарифів. І не тому, що були безсрібниками. Просто вони мали зовсім іншу мету — створити якомога сприятливіші умови для перевезення елітних товарів через територію країни і тим самим залучити якнайбільше іноземних вантажовідправників.

Залізничники швидко домоглися успіху. Почався справжній бум руху транспортними коридорами країни. І це виражається цілком конкретною цифрою: щомісяця транзит у середньому збільшувався на 300 вагонів, якщо порівнювати з показником 2003 року.

Інакше кажучи, потік нових вантажів одразу зріс, коли розцінки стали визначати безпосередньо залізничники. Скажіть, та й хто більше від них зацікавлений у тому, щоб удосконалювати схеми руху та знаходити найактуальніші варіанти збільшення обсягу перевезень? Здавалося б, у такий переломний момент потрібно було б робити все, щоб створити ще сприятливіший клімат і надалі підтримувати його не лише зусиллями залізничників, а й тих, хто створює правила гри.

І це насамперед стосується Державної митної служби, котра тримає важелі адміністративно-юридичного управління у своїх руках. Адже, за великим рахунком, ідеться не про відомчі інтереси залізничного транспорту, а про нову політику держави, котра широко відчиняє двері України як транзитної держави.

А що на ділі? Митниця своїми діями мимоволі відштовхує власників вантажів від українських магістралей. Але, може, ми перестаралися й неправильно тлумачимо її рішення? Може, насправді протягом минулого року, коли залізничникам дали можливість самостійно працювати з підакцизними товарами, вони настільки проштрафилися постійним порушенням установлених правил, що не залишалося ніякого іншого виходу, як негайно видалити їх із транзитного поля?

Що ж, є й такий лист-звинувачення за підписом першого заступника голови Державної митної служби М.Салагера, датований квітнем ц.р. Аби не складалося враження, що ми якось по-своєму трактуємо те, що сталося, наводимо дослівно два абзаци з цього документа.

«Держмитна служба України неодноразово звертала увагу, що відповідно до Закону України «Про ліцензування» від 01.06.2000 р. №1775-III певних видів господарської діяльності у разі порушення митним перевізником вимог ліцензійних умов проведення посередницької діяльності митного перевізника Держмитна служба як орган ліцензування має право на анулювання ліцензії на проведення діяльності митного перевізника».

Ми приносимо вибачення читачам за нечитабельно-бюрократичний стиль чиновників цього відомства. Двома словами це означає, що митниця наділена правом як давати ліцензії, так і забирати їх у порушників.

А другий абзац читається як вирок: «Так, листом від 18.08.2004 р. №25/2-09-19/10185 Держмитна служба України повідомила «Укрзалізницю» про те, що за станом на серпень 2004 року було зафіксовано 90 фактів порушень митного законодавства залізницями України. Протягом 2004—2005 років Держмитницею України було зафіксовано близько 100 випадків порушень митних правил названими митними перевезеннями».

І навіть перелічено всі шість магістралей «Укрзалізниці», у яких анульовано ліцензії і яких, таким чином, позбавили статусу митного перевізника. Звучить начебто сурово-переконливо, і кількість випадків порушень мимоволі змушує схилити голову перед жорсткою правдою, сухо викладеною представниками митниці. Однак давайте подивимося, про всяк випадок озброївшись збільшувальним склом, на факти, що названі в листі і сумлінно перелічені в додатку до іншого листа — за підписом іншого першого заступника цього відомства М.Іванюка.

«5 січня минулого року провідник пасажирського вагона З.Багаурі провозив балик осетрових риб і червоне вино. 28 числа того ж місяця у провідника поїзда №3 сполученням «Москва—Київ» А.Хабарова виявилися в купе книги». І т.д., і т.п... Щоб не займатися «подробицями», перелічу лише товари, що перевозилися з порушенням правил і були виявлені у провідників вагонів: телефони, електротовари, пластикові відра, вироби з каменю та скла, ліки, фотоальбоми, гроші, полотна, пилки... Є навіть один випадок провозу маріхуани вагою 0,7. Щоправда, якої вагової категорії — у грамах чи кілограмах, — не вказано.

Прочитавши всі ці обвинувачення, я подумав лише про одне — ухвалюючи важливі для країни рішення, чиновники від митниці, певне, дотримувалися принципу старого українського прислів’я: у городі бузина, а в Києві дядько. Ну, скажіть на милість, який стосунок мають перевезення підакцизних вантажів до всіх цих порушень? І хіба керівники залізниць давали страшну клятву в тому, що після набуття статусу митного перевізника зможуть гарантувати, що ніхто з провідників пасажирських вагонів чи інших службових осіб не спокуситься можливістю тайкома провезти щось, що підпадає під заборону?

Мова навіть не про те, що переплутано грішне з праведним. Не переплутано — свідомо виставлено, як головний і основний доказ, адже інших аргументів просто не існує. Тому що на залізницях за увесь час їхньої роботи в статусі митного перевізника підакцизних вантажів не було жодного випадку, щоб товар не був доставлений у повному порядку за вказаною адресою. Але навіть якби раптом сталася якась надзвичайна подія (адже ніхто не застрахований від форс-мажорних ситуацій) — хіба можна рубити з плеча, не розібравшись належним чином? Зрештою, у таких випадках, відповідно до договору, залізничники беруть на себе повну компенсацію збитків.

Тож, як казали ще древні, гора породила мишу: хотіли, щоб прогримів грім обвинувачень, а пролунав лише кволий і незрозумілий звук, та й той не за адресою. Хоча уявляю, як намагалася митниця постати перед очима громадськості в чистенькому, добре випрасуваному костюмі з модною краваткою. А виявилася, як колись король-невдаха, голою. Адже, якщо по-чесному, то ще й підтасувала факти. Ліцензії залізницям було видано лише в квітні минулого року, а випадки порушень, названі вище, акуратно вибирали починаючи з першого дня січня. На які крутійські хитрощі не підеш, аби «допомогти рідній людині» — певне, близькій за якимись ознаками компанії!

Ми не станемо скрупульозно перелічувати всі порушені митним відомством процедурні правила — це справа юристів, та все ж деякі зазначимо. Наприклад, законом передбачено, що перш ніж анулювати ліцензію, мають проходити планові чи позапланові перевірки щодо порушень і мають бути складені відповідні акти. Але цього не сталося. А ще існує чіткий перелік із 10 пунктів, яким визначаються можливі мотиви позбавлення статусу. Але й ці 10 пунктів було знехтувано митницею як непотрібною тяганиною.

Тому складається враження, що Держмитниця чомусь дуже поспішала і чекала зручної нагоди, щоб швидко й несподівано завдати цього удару відразу по всіх залізницях України. Мимоволі доводиться припускати, що зачепили не лише її інтереси, а чиїсь іще, причому, досить впливових осіб. Наприклад, тих же народних обранців. Адже хоч як би ховали свої голови деякі депутати Верховної Ради України, а вуха протекціоністських прагнень видно навіть неозброєним оком. Варто лише прочитати їхній законопроект «Про надання гарантій митним органам України», котрий одержала в порядку обговорення і «Укрзалізниця», — і відразу видно те, що заховано в пишномовному потоці визначень, формулювань і обов’язків.

У проекті в ультимативній формі пропонується, щоб посередником від митників виступала фірма, котра має на цьому терені стаж роботи щонайменше п’ять років. А крім як у «Гарант-Сервісу», ні в кого більше такого строку немає. Народні обранці вдають, що їм невідомо, що такий підхід не відповідає нормам міжнародної Конвенції, до якої приєдналася Україна, де найголовнішою вимогою є швидке проходження вантажів через кордон і спрощення всіх оформлювальних процедур. І їх зовсім не бентежить, що такий порядок суперечитиме відразу двом законам нашої держави — «Про транзит вантажів» і «Про стягування єдиного збору», де чітко й жорстко визначено, що такі вантажі звільняють від усіх видів плати, за винятком єдиного збору, котрий стягують у пункті пропуску через держкордон. Вони також геть ігнорують уже четвертий за рахунком закон країни — «Про комплексну програму утвердження України як транзитної держави в 2002—2010 роках», у якому чорним по білому написано про сучасне нормативно-правове забезпечення й адаптацію національного законодавства до міжнародного транспортного права. І все це підпорядковано одній меті — стимулюванню транзитних перевезень.

А сьогодні... Один розчерк митного пера заніс дамоклів меч над усім транзитом. Адже не може одна-єдина приватна компанія панувати на величезному просторі країни! А що це може стати реальністю, автор рядків переконався, поговоривши з експедиторськими компаніями, що були уповноваженими залізниць під час перевезення підакцизних вантажів. Ось що казали їхні представники (зі зрозумілих причин не називаю ці компанії та прізвища):

— «Гарант-Сервіс» — найбільш невдалий гарант, оскільки відволікає великі кошти або бере безповоротно так звану страхову премію, причому не таку вже малу — 20 дол. за тонну вино-горілчаної продукції.

— З цією фірмою працювати дуже незручно. Дає опитувальник на чотирьох аркушах, який треба заповнити. Потім розглядає перелік, уточнює, погоджує, і все одно при цьому нерідко плутає дані, у результаті на все йде кілька тижнів. А що стосується страхового збору, то він становить 2 тис. дол. за сигаретну партію...

— За перевезення світлої нафти слід платити 1—2 дол.

Гадаю, останній абзац потрібно роз’яснити. Адже кожен, хто читатиме ці рядки, мимоволі подумає: збір в один-два долари за тонну нафти — та це така дрібна сума, що й під мікроскопом не розгледиш. Але коли врахувати, що по залізниці ешелон за ешелоном перевозять продукти нафтопереробки, то в результаті набігає дуже і навіть дуже пристойна сума.

Ось тут, виявляється, і заритий собака. Причому не простий, а золотий. Фахівці підрахували, що за такої «гарантії» фірма-монополіст щороку заробляє більш як 70 млн. грн. — вважайте, на порожньому місці. Ось чому залізничників так швидко постаралися вивести з гри — вони виявилися небезпечними суперниками. Поки, на жаль, не допомагають їхні сигнали лиха в усі інстанції, аж до найвищих.

Та всьому буває кінець. Здається, що центральна влада все ж напоумить митну службу. Адже коли діють за нечесним принципом: своя рука — владика, куди захочу, то й ворочу, нехтуючи законами й здоровим глуздом, то це свідчить лише про те, що хтось забув, що настали нові часи і нова мораль стає рушійною силою.

Колись один великий філософ зауважив, що під чеснотою він розуміє звичку до дій, корисних громадському благу. Я додав би — і державі. Так от, дії митниці і тих, хто запопадливо заохочує її до протистояння із залізницею, ніяк не співвідносяться ні з громадським благом, ні з державним.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво