Структурні зрушення тектонічного масштабу. Терміново потрібні економіці, аби уникнути майбутніх серйозних проблем. Хоча нинішнього року вона їх уже не дочекається... - Економіка - dt.ua

Структурні зрушення тектонічного масштабу. Терміново потрібні економіці, аби уникнути майбутніх серйозних проблем. Хоча нинішнього року вона їх уже не дочекається...

29 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 29 вересня-6 жовтня

Якщо аналізувати «валові» показники банківської системи за підсумками січня—серпня нинішнього року, ситуація виглядає чудово: всюди динамічне та впевнене зростання...

Якщо аналізувати «валові» показники банківської системи за підсумками січня—серпня нинішнього року, ситуація виглядає чудово: всюди динамічне та впевнене зростання.

У звіті про поточні тенденції грошово-кредитного ринку за підсумками восьми місяців Нацбанк бадьоро відрапортував про те, що «кумулятивний (від початку року — на 36,9%) приріст кредитних вкладень банків є найбільшим для аналогічного періоду, починаючи з 1996 року». Виходить, кредитна активність банків десь удвічі випереджає темпи збільшення номінального ВВП за той самий період (19%).

Однак при більш пильному розгляді складових цього зростання дійсність виявиться далеко не такою райдужною, як на перший погляд.

Зовні й усередині...

Наприклад, починаючи з березня нинішнього року, у щомісячних звітах НБУ щодо попередніх результатів діяльності банків чомусь перестали згадувати про інвестиційні банківські кредити суб’єктам господарської діяльності. Чи випадково цей рядок випав із регулярних оперативних звітів Нацбанку, і тепер його можна відшукати лише в бюлетенях НБУ, де він публікується із запізненням на кілька місяців? Чи тому, що раніше зростання цього показника давало привід для бравих та оптимістичних рапортів, а тепер — ні?

Так, 2005 року інвестиційні банківські кредити, видані підприємницькому сектору, збільшилися в 2,2 разу — до 13,5 млрд. грн., що становило на той момент 8,7% усіх банківських кредитів. За перше півріччя нинішнього року інвестиційні підприємницькі позики зросли лише на 28% — до 17,4 млрд. грн., і їхня частка в банківських портфелях не змінилася. Саме по собі зростання начебто й непогане. Та про повторення торішнього дворазового приросту, який необхідний для збільшення значущості банківських позик в інвестиційній активності вітчизняних підприємств, наразі говорити не доводиться.

Водночас дані Держкомстату свідчать, що за перше півріччя нинішнього року в Україні було освоєно інвестицій в основний капітал на суму 39,1 млрд. грн. (86% загальних капітальних інвестицій), а темпи їхнього збільшення відносно аналогічного торішнього періоду становили 12,2%. Ці темпи дещо перевищують свій жахливий торішній аналог (8,5%), коли за підсумками року інвестиції в основний капітал збільшилися лише на 1,9%. Але порівняно з темпами зростання у перших півріччях 2003-го і 2004-го, коли капвкладення приростали на 27,5 і 32,2% відповідно, нинішні цифри виглядають надто вже блякло.

Турбує і те, що за підсумками січня—червня темпи нарощування інвестицій сповільнилися майже вдвічі щодо аналогічного показника передвиборного першого кварталу (15,9%). Утім, у другому півріччі інвестиційна активність у вітчизняній економіці начебто підвищилася. Якою мірою, ми довідаємося не раніше, ніж через місяць, коли буде опубліковано результати трьох кварталів.

Однак навряд чи кардинально зміниться давно усталений стан справ, за якого левову частку капвкладень підприємствам доводиться освоювати за рахунок власних коштів. У першому півріччі за рахунок цього джерела було профінансовано 62,2% загальних капвкладень. А частка банківських кредитів та інших позик становила всього 13,3% (6 млрд. грн.). Щоправда, на інші джерела припадає ще менше. Наприклад, у першому півріччі на кошти держбюджету в освоєних капітальних інвестиціях припало всього 4,5% (20,5 млрд. грн.), іноземних інвесторів — 2,8% (1,3 млрд. грн.), інвестиційних фондів — 1,1% (0,5 млрд. грн.).

Отже, складно не погодитися з віце-президентом Європейської асоціації бізнесу Хорхе Інтріаго, що на сьогодні банківське кредитування є найпоширенішим джерелом зовнішнього фінансування діяльності компаній в Україні. Але воно не може задовольнити потреби в позикових коштах через високі відсоткові ставки й короткі терміни повернення. Інші альтернативи одержання коштів, наприклад, випуск корпоративних облігацій або облігацій для відкритого продажу, використовуються нечасто через недорозвиненість фінансових ринків. Також пан Інтріаго цілком правильно зауважив, що хоча українська банківська система загалом розвинена непогано, вона не може задовольнити існуючий попит ще й через недостатню капіталізацію. Крім того, небезпеку для банківського сектора становить велика частка неблагополучних кредитів і висока інтенсивність кредитування підприємств, у яких банки мають свій інтерес.

І якщо підприємствам бракує грошей на звичайні потреби, чи варто всерйоз сподіватися на розвиток інновацій? Розмови про необхідність якнайшвидшого, кардинального, проривного (епітети можна додавати самостійно) впровадження, стимулювання, розвитку (те саме) яких такі популярні в нашому політичному й економічному бомонді. А реальність і досі така, що в першому півріччі інноваційною діяльністю займалися лише 9,4% від загальної кількості вітчизняних промислових підприємств (роком раніше було навіть більше — 9,8%). За шість місяців із початку року всі вони разом узяті витратили на інновації всього 2,2 млрд. грн. І дуже показове порівняння цієї цифри з понад 5 млрд. дол., які щороку витрачає на ці цілі корпорація Sony.

Крен в інший бік

Проблема дефіциту дешевих і довгих ресурсів для розвитку економіки виникла не сьогодні й навіть не вчора. Та останнім часом вона посилюється ще й через те, що здешевлення кредитів для корпоративного сектора гальмується бурхливим зростанням кредитування населення, на яке вже надто активно переорієнтувалися вітчизняні банки. Ось де обсяги банківських позик цього року практично неминуче подвояться!

За підсумками січня—серпня позики фізосіб у банках зросли на 73,5% — до 57,5 млрд. грн. Темпи їхнього зростання майже втричі випередили аналогічний показник для підприємницького сектора (26,6%).

У принципі, темпи зростання кредитування «фізиків» уперше випередили аналогічний показник для підприємницького сектора ще 2001 року. Правда, на небагато. Але в подальшому їхні обсяги почали зростати більш ніж удвічі, а то й втричі щороку. Винятком став хіба що пам’ятний 2004-й, який ледь не ознаменувався повноцінною фінансово-банківською кризою.

Такі темпи зростання спочатку були зумовлені мізерними обсягами банківських споживчих позик, обсяг яких на 01.01.2001 р. становив 0,9 млрд. грн., а через рік підріс до 1,3 млрд. грн. Частка підприємницьких кредитів у банківських портфелях тоді була на максимумі (82,8%), а споживчих становила смішні 4%.

Відтоді перший показник неухильно знижувався і дорівнює сьогодні 64%, а другий так само неухильно зростав, досягнувши за підсумками серпня майже 27%. У принципі, якщо судити за світовим досвідом, ця тенденція збережеться й надалі. Справді, є куди зростати, адже, за оцінками експертів, заборгованість фізосіб за кредитами залишається все ще дуже низькою й становить лише близько 12% від їх офіційних річних доходів. Тому ще тривалий час населення України здатне буде обслуговувати зростаючі борги. Тим паче, якщо продовжиться детенізація зарплат.

Дуже складно не погодитися з тими з поважних вітчизняних економістів, хто каже, що частка внутрішнього споживання у вітчизняній економіці не витримує жодної критики, а наш внутрішній споживчий попит порівняно з більшістю світових аналогів настільки малий, що йому ще зростати й зростати. Та й політичне гасло про необхідність хоча б частково відновити соціальну справедливість, перерозподіливши «жирок» від олігархів, які зажерлися, у широкі маси, слід визнати, і в моїй свідомості падають на благодатний грунт.

Проте. Який економіст, котрий шанує себе, не визнає: без адекватного зростання інвестиційної і підприємницької активності на внутрішньому ринку, що веде до нарощування пропозиції товарів і послуг, збільшення споживчого попиту, яке вимірюється в нас нині двозначними цифрами, призводить до зростання або цін, або імпорту-ширвжитку, або одного й іншого водночас.

І що рівень концентрації навіть найбільшого вітчизняного олігархічного капіталу все ще далекий від мінімально необхідних параметрів, аби успішно конкурувати як на світових, так і на внутрішніх ринках. І що банківський капітал, із концентрацією якого справи наразі ще гірші, попросту не здатний генерувати необхідні для розвитку великого бізнесу ресурси.

Утім, за великого бажання олігархи й самі зможуть про себе подбати. Тим паче, що багато хто з них уже достатньо окультурив свій бізнес, аби за посередництва андеррайтерів залучати великі зарубіжні фінансові ресурси. Останні приклади — уже здійснені або лише підготовлені позики корпорації «Індустріальний союз Донбасу» (250 млн. дол.), Приватбанку (250 млн. дол.), «Азовсталі» (120 млн. дол.). А от із дрібним і середнім бізнесом справи набагато гірші. І, до речі, хто посперечається з твердженням усе того самого пана Інтріаго, що однією з найважливіших проблем, із якою пов’язано створення і розвиток дрібного і середнього бізнесу в Україні, залишається доступ до фінансових ресурсів.

Адже навіть із досвіду друзів і знайомих автора цих рядків можна досить точно судити про те, яка частка непоганих підприємницьких ідей і навіть розпочатих бізнесів гине, так і не розв’язавши проблеми пошуку фінансових ресурсів.

Як так сталося?

За січень—серпень банкіри збільшили позики своїм співгромадянам на 24,4 млрд. грн., водночас залучили вкладів на 16,5 млрд. грн. Очевидне — явне зниження ощадної активності населення, темпи зростання номінальних доходів якого в січні—липні (30,3%) відставали від швидкості збільшення витрат (32,3%). Із загальної суми в 243,1 млрд. грн. доходів населення за цей період на збільшення заощаджень пішло лише 18 млрд. грн. (7,4%, тоді як за аналогічний період 2005-го — 8,1%).

Якщо, починаючи з 2001-го, вклади наших співвітчизників у банках зростали десь на 70% на рік (винятком, через зрозумілі причини, знову ж таки був 2004-й), то за вісім місяців (тобто 2/3 нинішнього року) їхній приріст становив усього 22,7%.

Почасти в цьому винні самі банки, які різко зменшили конкуренцію за депозити «приватників». Частка капіталу в пасивах деяких із них (основним чином — найбільших) знизилася до тієї небезпечної межі, за якою утримання колишніх темпів нарощування активних операцій могло спричинити санкції з боку банківського регулятора. Серйозне зрушення у формуванні банківської ресурсної бази відбулося у бік закордонних джерел фінансування. Судячи з прогнозів, вітчизняні банки в нинішньому році запозичать на зовнішніх ринках 1—1,5 млрд. дол. Також необхідно враховувати й «підживлення», що його одержують від іноземних материнських компаній місцеві фінансові установи, які частково або повністю належать міжнародним фінансовим структурам.

Через конкуренцію дешевших закордонних ресурсів, попри всі політичні негаразди та інфляційні страхи, депозитні ставки у вітчизняній банківській системі до останнього часу неухильно знижувалися. Тоді як переважна більшість прогнозних оцінок інфляції на цей рік сходилася на двозначних параметрах, середньомісячна ставка за строковими депозитами в гривні опустилася нижче 10% (мінімум був зареєстрований за підсумками липня — 9,2%). Інтегральна ставка за депозитами українських банків знизилася на той момент на 1,4 п.п. (до 6,3%).

Висновок про те, що в такій ситуації немає жодного сенсу накопичувати заощадження, які все одно «з’їдає» зростання цін, напрошувався сам по собі. Тим паче що брак коштів на заповітні покупки можна дедалі легше поповнити: отримати споживчий кредит у банку стає дедалі простіше мало не кожного дня.

Слідом за іпотекою та автокредитуванням банки кинулися освоювати ще один сектор споживчого кредитування — розстрочку. З якою, до речі, у нас нерідко ототожнюють споживче кредитування. Хоча у світовій практиці до кредитування споживачів, як правило, відносять і позики на придбання нерухомості та автомобілів.

Роздріб дедалі активніше освоюють не тільки вітчизняні фінансові установи. Конкуренція посилюється: на внутрішній український ринок уже вийшли чи збираються зробити це в недалекому майбутньому чимало серйозних закордонних гравців.

Скориставшись експрес-розстрочкою, уже сьогодні можна купити комп’ютерну і побутову техніку, а також меблі в кредит навіть у найвідсталіших райцентрах. А у великих містах для цього може не знадобитися навіть довідка про доходи. Бажаючі можуть узяти позику практично на будь-які «невідкладні потреби» — купівлю різноманітних товарів, навчання, лікування та відпочинок.

Сьогодні роздрібне кредитування ідентифікується як одна із найбільш високодохідних сфер банківського бізнесу. Щоправда, при цьому воно є й одним із найбільш високоризикових сегментів. Чим ніхто з банкірів не гребує мотивувати величезну реальну вартість споживчих кредитів, що становить у середньому 50%, а часом перевищує й 90% річних. Мовляв, сумлінні позичальники змушені платити за несумлінних.

Утім, звинувачувати банкірів у переорієнтуванні на цей вид заробітку винятково через бажання по-легкому «зрубати» грошей досить складно. Нагадаємо, що зміну пріоритетів найбільшою мірою спровокувало небачене за останні роки стимулювання соціальних виплат бюджету-2005. У результаті різкого збільшення темпів зростання номінальних доходів (до 38,4% проти 27,2 у далеко не найблагополучнішому в цьому сенсі передвиборному 2004-му) ще торік значно зріс внутрішній платоспроможний попит.

На противагу, попит на кредити в підприємницькому секторі з відомих причин (загроза реприватизації тощо) знизилася. Що й змусило банки сконцентрувати свої зусилля на споживчому ринку. Ця активність відчутно підігрівалася ще й тим, що потенційні іноземні покупці готові були більш ніж пристойно доплачувати за придбання фінансових установ, які мають хороші позиції чи перспективи в роздрібному банкінгу.

Такий інтерес не випадковий, оскільки в розвинених економіках обслуговування «фізиків» давно стало пріоритетом банківського бізнесу. Корпоративний сектор залучає необхідні ресурси найчастіше самостійно, за посередництва фондових брокерів чи інвестиційних банків. Зате обслуговування приватників дає змогу фінансовим структурам, які мають просунутий продуктовий ряд, «впарити» своїм клієнтам ще як мінімум дві-три, а то й п’ять похідних і супутніх послуг. І, зрештою, дуже непогано заробити.

Проблеми і ризики

За швидкого кількісного зростання обсягів кредитування населення далеко не в усіх банках цей процес супроводжується необхідними якісними зрушеннями використовуваних кредитних процедур. До якогось часу це не страшно, але темпи кредитування фізосіб випереджають темпи зростання офіційної середньостатистичної зарплати вже котрий рік. Без підвищення доходів, адекватного темпам кредитування, збільшення навантаження з обслуговування позик в один «прекрасний» день може досягти критичної маси... Особливо, якщо левову частку таких кредитів видають у валюті. Не хочеться загадувати, що буде, якщо Нацбанк одного разу не зможе втримати гривню від значної девальвації...

Залишає бажати кращого й цільове призначення позик, які банки видають населенню. За станом на кінець червня, із загальної суми банківських вимог за виданими фізособам кредитами у 49 млрд. грн. 34 млрд. припадало на фінансування поточних потреб і тільки 15 млрд. грн. було використано на інвестиційні потреби, лише частину з яких становлять іпотечні позики. Обсяг освоєних за перше півріччя нинішнього року коштів населення на індивідуальне житлове будівництво становив усього 1,9 млрд. грн.

Інвестиції в будівництво — окрема велика й наболіла проблема, про яку багато говорять. Проте кількість введених в експлуатацію метрів житла (7,8 млн. кв. м) торік збільшилася в цілому по країні зовсім ненабагато й становила трохи більше третини історичного максимуму 1987 року (21,3 млн. кв. м). За таких умов видані банками іпотечні кредити, більша частина яких припадає на купівлю житла на вторинному ринку, підвищуючи платоспроможний попит, не розв’язують житлової проблеми в масштабах держави, більшою мірою провокуючи додаткове зростання цін на нерухомість.

За оцінками експертів, загальна частка проблемних кредитів у роздрібних портфелях банків сьогодні становить приблизно 5—15%. За оцінками НБУ, торік обсяг наданих фізособам проблемних кредитів зріс у півтора разу. При зростаючій конкуренції за клієнтів, процедура видачі позик буде тільки спрощуватися та пришвидшуватися. Отже, ризикованість цих операцій для банків — неминуче зростати.

Цю проблему покликані вирішити щойно утворювані кредитні бюро й запроваджувані банками скорингові (від англ. score — підраховувати очки) моделі рейтингування та оцінки платоспроможності позичальників за розробленими ними критеріями. Та наразі ці системи в основному лише впроваджуються та відпрацьовуються. При цьому в них використовується набір із 100—300 показників, які експертним шляхом підібрані банком за роки роботи в Україні. Повноцінний же скоринг, як стверджують закордонні експерти, має здійснювати оцінку за сотнями тисяч критеріїв; і коштує він мільйони доларів. В Україні таких систем одиниці.

Ситуація погіршується ще й через те, що надійно оцінити доходи позичальника, значна частина яких перебуває в тіні, дуже складно. Чи не тому деякі роздрібні оператори вже видають гроші в розстрочку, не вимагаючи навіть довідки про доходи. Щоправда, і реальна ставка за такими позиками є позахмарною. Однак це — теж тема окремої розмови.

Поговорили і забули?

Можна сумніватися у достовірності оцінок, але не можна залишити поза увагою недавні висновки звіту міжнародного рейтингового агентства Fitch Ratings, який перемістив вітчизняну банківську систему до категорії «відносно нестійких», та ще з можливістю подальшого переведення в категорію найвищого ризику. Причиною цього аналітики назвали надмірне зростання кредитування, що супроводжується великим зростанням ціни активів і (або) реальним зміцненням обмінного курсу, що нерідко є провісником системних проблем.

Хай там як, обсяги кредитування фізосіб справді зростають такими темпами, за яких неминуче накопичуються дуже серйозні дисбаланси, здатні вже в недалекому майбутньому створити суттєві загрози для економіки та банківської системи.

Сумний приклад Південної Кореї ще досить свіжий у пам’яті...

І річ тут не тільки в надмірній концентрації ризиків для банків в окремих секторах кредитування, зростаючій незбалансованості банківських активів і пасивів за термінами та валютній незбалансованості кредитних вкладень. З цими проблемами Нацбанк і самі банкіри в міру сил більш-менш успішно борються. А от подальша активізація кредитування споживчих витрат за умови, що цілі галузі економіки відчувають найжорстокіший інвестиційний голод, тільки посилює ущербність розвитку вітчизняної економіки.

Усім відомо, що на сьогодні уже практично вичерпали себе чинники, які забезпечували в останні роки економічне зростання (незадіяні виробничі потужності, дешеві енергоносії, сприятлива зовнішня кон’юнктура), і якісна активізація інвестиційних процесів стає життєво важливою проблемою. Розраховувати на її розв’язання, покладаючись лише на свідомість банкірів, не доводиться. Втім, як і намагаючись запудрити суспільству мізки удаваною інвестиційною спрямованістю держбюджету. Адресними дотаціями і податковими пільгами тут справі не допоможеш (хоча й зрозуміло, що багатьом політикам нині потрібно відпрацьовувати витрачені на їхній похід у владу спонсорські витрати). Особливо, якщо збільшувати навантаження на фонд оплати праці.

До речі, щось зовсім заглохла не дуже давно активно обговорювана ідея (котрій уже як мінімум 15 років!) про створення державного інвестиційного банку другого рівня, який фінансував би не кінцевого позичальника, а займався рефінансуванням комерційних банків. Які, у свою чергу, відбирали б і пропонували б найефективніші і найперспективніші інвестиційні проекти, турбуючись про повернення вкладених коштів. На думку ряду експертів, це ключ до розв’язання проблеми неефективного та корупційного розподілу коштів, котра, як відомо, у нашій державі вельми актуальна. До речі, кожен мільярд вкладених у капітал такого банку державних коштів може вже через два-три роки генерувати десять мільярдів реальних кредитів для економіки. Довгих і недорогих. Натомість виникла ідея створити аграрний банк. Але, ймовірніше за все, зовсім за іншим принципом...

Змінити ситуацію якісним чином можливо лише у разі запровадження змін цілого комплексу давно назрілих законодавчих, а також податкових, бюджетних і монетарних стимулів для всього підприємницького середовища. Однак виконати це стратегічне завдання і нинішньому уряду, судячи з поданого ним проекту бюджету, а також із того, як він уже з головою занурився в поточні справи, як і всім його попередникам, навряд чи буде під силу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво