СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА УСПІХУ РЕФОРМ

Поділитися
«Краще мати нереформовані закони, які застосовуються в реформованому дусі, аніж реформовані закони, що застосовуються в дусі, ворожому до будь-якої реформи»...

«Краще мати нереформовані закони, які застосовуються в реформованому дусі, аніж реформовані закони, що застосовуються в дусі, ворожому до будь-якої реформи».

Томас Маколей, англійський історик XIX століття

Дискусії про проблеми, що виникли в процесі реформування електроенергетичної галузі, відбуваються всюди, розглядаються причини невдач і пропонуються методи їхнього подолання. І ми теж раніше висловили масу рекомендацій і критики щодо ходу реформ, але сьогодні хотілося б нагадати про певні досягнення, бо вони є.

Спочатку проаналізуємо, що було, є і має бути.

Українська електроенергетика, як і все соціальне господарство, будувалася й розвивалася виходячи зі стратегії й інтересів СРСР, визначених лідерами КПРС. Електроенергетика розвивалася за принципом випередження та створення найбільшої у світі єдиної енергосистеми. У буквальному сенсі метою була «єдина й неподільна від Амуру до Ла-Маншу». Тому, не тільки з погляду їхньої економічності, на теплових і атомних електростанціях будувалися блоки великої одиничної потужності, магістральні лінії електропередач і підстанції високої та надвисокої напруги. Україна, з огляду на її потенціал й географічне розташування, грала в радянському стратегічному плануванні розвитку енергетики особливу роль. За порівняно короткий термін в Україні було споруджено п’ять АЕС, переважно з блоками 1000 МВт, до того ж поблизу кордонів із європейськими державами. Ці станції забезпечували не тільки внутрішні потреби України, а й брали участь у забезпеченні поставок електроенергії до країн–членів РЕВ, які сягали сумарно 4500—5000 МВт. Будівництво атомних станцій відбувалося на шкоду модернізації, реконструкції та розвитку теплових електростанцій, особливо тих, які працюють на місцевому вугіллі. У результаті, на сьогодні теплова енергетика України перебуває в найкритичнішому становищі не тільки через паливний дефіцит, а й причиною тому є старіння.

Промисловість України також розвивалася відповідно до загальносоюзних планів, задовольняючи чималу частку постійно зростаючих запитів союзного ВПК, а це не тільки виробництво високотехнологічної та наукомісткої продукції, а й величезна кількість металу, виробництво якого потребує потужних енерговитрат. Природно, обмежилося виробництво кінцевого продукту для потреб населення, а також конкурентоспроможного на зовнішніх ринках, що забезпечило б валютні надходження.

З кардинальною зміною загальної стратегії розвитку незалежної України, її оборонної доктрини, її прагненням посісти гідне місце в європейській економічній і політичній системі, перед державою та суспільством постає глобальна проблема — визначення цього місця, пріоритетний напрямок розвитку промисловості (з урахуванням зовнішніх ринків) і проблема трансформації решток «спадщини» на користь проведення реформ, заснованих на продуманих і старанно досліджуваних стратегічних програмах.

Тому стратегію електроенергетики неможливо здійснювати поза стратегією реформування держави в цілому. Надійне й безперебійне забезпечення платоспроможного попиту — це головне завдання електроенергетики та головної форми її існування й розвитку. Електроенергетичний комплекс має бути адаптований під цілі й завдання України в сучасному світі. Ця адаптація — процес складний, дорого коштує, тривалий, але необхідний.

На сьогодні у структурі виробництва електроенергії зростає частка електроенергії, виробленої на АЕС, переважно більшої одиничної потужності — 1000 МВт. Ця частка вже перевищила 50%; замість закриття ЧАЕС готуються ввести в дію ще два блоки на Хмельницькій і Рівненській АЕС, а це означає: збільшення частки виробітку електроенергії на великих атомних блоках; збільшення залежності енергетики України від зовнішніх енергоносіїв; збільшення можливості аварійних ситуацій на АЕС; збільшення майбутніх витрат, пов’язаних із закриттям АЕС по закінченні терміну експлуатації, а отже і збільшення пов’язаних із цим поточних відрахувань; збільшення витрат на вивезення, поховання відпрацьованого ядерного палива; погіршення маневреності енергосистеми при регулюванні добового графіка споживання.

Природно, що зараз відмовитися від намічених планів добудови атомних блоків неможливо — вже витрачено занадто багато коштів; але надалі особлива увага має приділятися розвитку сучасної теплоенергетики, базованої на місцевому паливі. Це передусім — реабілітація та модернізація вуглевидобувної промисловості й збільшення видобутку вугілля, підвищення його якісних характеристик у результаті збагачення, освоєння нових маневрених блоків із застосуванням передових технологій, що мають високі показники якості спалювання. З огляду на велику роль АЕС у загальному енергетичному балансі, значну роль повинні відігравати й гідроакумулюючі електростанції.

Не викликає сумнівів той факт, що адаптація електроенергетики України під цілі й завдання реформування держави зажадає величезних капіталовкладень. Покласти ці витрати на держбюджет або прибуток самої енергетики неможливо. Необхідно створити сприятливий інвестиційний клімат, що забезпечив би приплив зовнішнього капіталу в розвиток електроенергетики. Цей процес варто розглядати не тільки з погляду проведеної приватизації наявних енергооб’єктів (тим більше, що економічну доцільність реконструкції деяких із них уже можна поставити під сумнів), а також із точки зору здійснення стратегічних інвестиційних програм.

Реформування в електроенергетичній галузі України почалося з її структурної реорганізації, мета якої — створення ринкових, конкурентних відносин у сфері виробництва, розподілу, споживання електроенергії та розрахунків за неї.

Протягом останніх кількох років було зроблено важливі кроки на шляху реформування електроенергетики. Це прийняття Закону України «Про електроенергетику», створення НКРЕ, держпідприємства «Енергоринок», створення Мінпаливенерго; проведено приватизацію деяких обласних енергопостачальних компаній, підготовлено нову правову базу для подальшої приватизації та розроблено її план, з’явився стратегічний інвестор у Дністровської ГАЕС, що нині споруджується.

Можна навести ще один, здавалося б, не великий, але яскравий приклад того, як практично втілюються в життя ідеї реформування на регіональному рівні, засновані на довгостроковій стратегії. Це впровадження АК «Київенерго» нової системи підрахунку споживання електроенергії та розрахунків за неї. Ця система дозволяє постачальнику одержати попередню оплату за поставки електроенергії шляхом продажу споживачу магнітної карти для зонного лічильника електроенергії на замовлену суму, а споживачу самому планувати свої енерговитрати, з огляду на вартість 1кВт/год залежно від часу доби.

Все вищенаведене — перші спроби реалізації певної стратегії, прийнятої свого часу в Україні.

Створення ринкових відносин у сфері виробництва, розподілу, споживання електроенергії — лише частина стратегічного завдання реформування галузі. Але й досі функціонування оптового ринку електроенергії зведено до проблеми взаєморозрахунків за спожиту електроенергію, пошуків шляхів подолання паливного дефіциту. І все це, практично, знаходиться на «ручному управлінні». Сам ринковий механізм не працює належним чином, відсутня конкуренція в сфері виробництва електроенергії; конкуренція споживачів, котра багато в чому визначала незалежних постачальників, ліквідована.

Західні фахівці, надаючи послуги з формування ринкових відносин і планів реформування енергетичної галузі, не розуміли глибоко специфіку та ментальність пострадянської системи управління, морально не готової до визначеного, чіткого усвідомлення основних засад побудови стратегії держполітики в процесі реформування енергетики. Це призвело до того, що програма, яка йшла згори, не зустрічала розуміння на місцях. При закладанні в програму реформ практично всіх механізмів оптової торгівлі, на конкурентному ринку електроенергії не було забезпечено елементарної ефективності використання цих механізмів, вони не відпрацьовувалися і не узгоджувалися. Дивлячись правді в очі, можна сказати, що західні фахівці і не повинні були принести в Україну «енергоринок» у готовому вигляді. Їхнє завдання полягало в тому, щоб навчити українських фахівців основ ринкової економіки, скоординувати процес реформ у потрібному напрямку, допомогти сформувати необхідну правову базу. Досягли вони своєї мети чи ні, покаже час. Принаймні, успіх реформ передусім залежить від самих українців.

То в чому ж основна причина того, що програма реформування енергетики, розроблена на основі кращого світового досвіду, за допомогою авторитетних консалтингових фірм і фахівців міжнародного класу дає збої?

Насамперед у тому, що будь-які стратегії потребують постійної координації, заснованої на всебічному аналізі поточних процесів і перспективних дослідженнях. Але детального аналізу практичних результатів застосування нових ринкових інструментів із наступним доопрацюванням проведено не було. Практично не проводяться серйозні стратегічні перспективні дослідження, котрі мали стати основою при розробці будь-яких програм реформування. Розробка різноманітних прийомів, що подаються як стратегія, насправді використовувалася як ширма, за якою вирішувалися окремі проблеми й нерідко реалізовувалися особисті чи корпоративні інтереси. І все це відбувається на основі недопрацьованої нормативної і правової бази. Тому початок формування стратегії реформування електроенергетики за умов погіршення економічної ситуації переродився в окремі тактичні кроки, спрямовані тільки на спроби втримати ситуацію.

Ринок — багаторівнева система з багатьма взаємозалежними складовими, і, як усяка складна система, він відчуває постійні коливання. За певного впливу, в такій системі може виникнути резонанс, що руйнує її. У економіці це називається кризою. Для нейтралізації таких процесів, особливо в періоди кардинальних реформ, необхідно використовувати продумане держрегулювання, засноване на постійному контролі й усебічному аналізі ходу реформ. Елементарне недотримання цих принципів призводить до результатів, протилежних очікуваним.

Наприклад, відсутність певних законодавчих норм при лібералізації ринку електроенергії в умовах неплатежів споживачів вилилося в проблему постійної нестачі в підприємств галузі оборотних коштів. Це, у свою чергу, призвело до великомасштабної бартеризації взаєморозрахунків і дискредитації поняття про вартість електроенергії, що склалася насправді не як вартість товару, а як вартість боргових зобов’язань. І в результаті — до економічно необгрунтованого зниження ціни на електроенергію для споживачів і колосальних збитків для виробників електроенергії та палива. Тоді «ринковий маятник» хитнувся в інший бік.

Уряд України вжив жорсткі адміністративні заходи, спрямовані на якісну зміну умов розрахунків за електроенергію й енергоносії, що призвело до різкого скорочення кількості й учасників енергоринку і значного звуження можливостей забезпечення функціонування галузі. Було створено такі умови, коли незалежні постачальники електроенергії, що грали особливу роль у функціонуванні та побудові енергоринку, опинилися поза ринком. Позитивного результату було досягнуто — відтворено поняття про реальну ціну електроенергії, цілком природно, що ця ціна піднялася, а краще сказати — наблизилася до реальної.

Але якою ціною це було досягнуто? Такі проблеми, як вивезення відпрацьованого ядерного палива, якість і кількість органічного палива, електротехнічного й електроенергетичного устаткування, запасних частин для ремонтів енергетичної техніки, що раніше вирішували суб’єкти підприємницької діяльності — законні члени оптового ринку електроенергії, сьогодні ще більш загострилися. Галузь матеріально й морально деградує.

У такий спосіб адміністративне регулювання, яке вирішує лише окремі завдання з подолання кризи, постійно поглиблює її. Перманентна так звана ротація кадрів не тільки не забезпечує спадкоємності, а й робить із керівників міністерств і відомств тимчасових правителів, змушених жити сьогоднішнім днем. Ми знаємо, що ці люди компетентні й працездатні, але в таке становище їх ставить сформована система. Упевнена, що прийшов час задуматися над тим, що адміністративний і інтелектуальний потенціал держави необхідно берегти в інтересах самої держави.

Отже, саме переродження державної стратегії реформ у численні неузгоджені програми подолання кризи і є головною причиною її поглиблення!

Який же вихід? Уряд мусить сконцентрувати свою увагу на визначенні самої концепції стратегії реформування енергетичної галузі. Але й зараз можна упевнено сказати, що першочергове завдання цієї стратегії полягає в необхідності реалізувати весь наявний потенціал галузі, не дозволити ситуації вийти з-під контролю. Програма цієї стратегії має передбачити вигідні державі та галузі умови подальшої приватизації об’єктів електроенергетики — за яких значна частина отриманих від приватизації коштів піде на ці ж об’єкти для якісного відновлення основних фондів і створення умов для ефективнішого функціонування цих об’єктів.

Про користь притоку в країну іноземної валюти говорити не треба, хотілося б лише наголосити, що додаткові грошові потоки в генерацію оживлять і вуглевидобувну промисловість. Маючи додаткове й надійне джерело коштів, підприємства електроенергетики зможуть фінансувати інновацію галузі, використовуючи при цьому найсучасніші технології.

Важливим аспектом прийнятої стратегії є проведення збалансованої податкової політики щодо інновацій галузі. При цьому йдеться не про пільги для окремих структур, які використовують ці пільги в несумлінній конкуренції, а про цільове використання підприємствами коштів, перерахованих у вигляді податків, що також є ефективним чинником економічного зростання.

Можна з упевненістю сказати, що тільки-но з’являться перші стійкі тенденції правильного напрямку проведення реформ, підкріплені відповідною правовою базою, притік іноземного інвестиційного капіталу в Україну різко зросте, з’явиться солідний інвестор і в електроенергетиці.

Перспектива освоєння зовнішніх ринків електроенергії не може перебувати поза загальною стратегією і, з урахуванням структури і географічного положення енергосистеми України, є дуже актуальною. Починати освоєння та розширення нових зовнішніх ринків електроенергії необхідно вже зараз, щоб надалі не бути безпорадними новачками. На найближчу перспективу збільшенню експорту електроенергії в напрямку західних держав може сприяти спорудження й експлуатація вставок пос- тійного струму. Але реалізація такої можливості відбувається невиправдано повільними темпами. Так, це дорогий проект, що сьогодні одній Україні не по кишені. Тим більше незрозуміла нерішучість нашої держави в питанні створення українсько-російського консорціуму зі спільного експорту електроенергії в країни Центральної та Західної Європи за допомогою застосування вставок постійного струму як технічного засобу, який розширює можливості збільшення експорту, а отже й освоєння нових європейських ринків. З економічної точки зору, а також з урахуванням стратегічних перспектив, цей проект навіть більш вигідний Україні, аніж Росії, бо спорудження вставки постійного струму планується на території України.

Але відсутність чіткої стратегії України призводить до того, що відповідних кроків із нашого боку не спостерігається. Ми тупцюємо на місці, дедалі більше погіршуючи свій імідж і забуваємо про те, що поставки на Захід можуть піти через інші країни. Хотілося б бачити Україну в цьому проекті більш активною учасницею з виробленою стратегією. Виходить, що Україна має стратегічних партнерів, але не має самих стратегій.

Попри вкрай складну для держави ситуацію, Україна має реальну можливість вийти з кризи. Одним із наріжних каменів добробуту нашої країни має стати стратегія розвитку енергетики України, виражена в чіткій програмі дій. Участь у створенні такої програми повинні брати всі зацікавлені в цьому сторони: Президент, уряд, парламент, міністерства, громадські організації та комерційні структури.

Необхідно провести аналіз оптимальної структури енерговиробництва й енергоспоживання;

мають бути розроблені оптимальні співвідношення між потужностями атомної та теплової генерацій, між обсягами імпортних і вітчизняних енергоносіїв, між обсягами виробництва електроенергії для внутрішнього споживання й експортних поставок;

необхідно здійснити диверсифікацію паливозабезпечення, зробивши основний упор на розвиток вітчизняної паливної бази на основі застосування методів економічного стимулювання, сучасних і перспективних технологій;

слід постійно здійснювати програму енергозбереження;

слід оцінити витрати, необхідні для проведення такої структурної перебудови, визначити джерела фінансування і проаналізувати можливі наслідки від реалізації такої програми.

Результатами виконання програми має бути як мінімум:

створення стимулів для підвищення якості палива, поставленого на електростанції;

створення системи економічного стимулювання, а не системи тисків, у сфері розрахунків за електроенергію й енергоносії;

формування заставних механізмів, механізмів страхування й оптимізації вкладень; створення стимулів для зменшення собівартості електроенергії;

створення саморегульованої системи функціонування електроенергетичного комплексу на засадах ринкової економіки регламентованих відповідною правовою базою;

постійний аналіз стану та прогнозування тенденцій у сфері електроенергетики.

На закінчення наведу слова Д.Гіббонса: «Реформа має виходити зсередини, а не приходити ззовні». У електроенергетиці це стосується реформування на всіх рівнях — від державного до рівня найменшого споживача. І, звичайно, програми реформування неможливо успішно реалізувати без зміни нашого власного світогляду, що є основою при визначенні стратегій.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі