Стомільярдні запити без відповіді

Поділитися
У той час як президент Ющенко готувався до наради з іноземними інвесторами, а прем’єр Єхануров спілкувався з демографами, у країні приймали в першому читанні черговий бюджет...

У той час як президент Ющенко готувався до наради з іноземними інвесторами, а прем’єр Єхануров спілкувався з демографами, у країні приймали в першому читанні черговий бюджет. Найголовнішим «за званням» у майже порожній урядовій ложі Верховної Ради був міністр фінансів Віктор Пинзеник. А компанію йому склав новий міністр культури Ігор Ліховий.
Напевно, Ігореві Дмитровичу, котрий впродовж останніх п’ятнадцяти років директорував у Шевченківському національному заповіднику в Каневі, було цікаво побачити бюджетне дійство «живцем». А от біль­шості учасників воно страшенно набридло. Для депутатів ВР четвертого скликання бюджетний закон 2006 року вже четвертий (а якщо з урахуванням березневої редакції бюджету-05 — навіть п’ятий). А для дуже великої групи парламентаріїв-старожилів — і восьмий, і дванадцятий...
Мені важко сказати, скільки точно бюджетів на «особистому рахунку» Віктора Михайловича Пинзеника, який то йшов із депутатів у виконавчу владу, то знову після виборів повертався. Напевно більше десяти. І з погляду новітньої української історії, яку нинішній міністр знає не з чуток, бюджетний процес 2006 року і не найскандальніший, і не найскладніший. Хоча б тому, що в країні немає шаленої інфляції, зате є Бюджетний кодекс, який урегулював колись спірні процедури прийняття головного фінансового кошторису країни.
Але, хоч як дивно, і на другому десятку років української незалежності міністр змушений нагадувати депутатам прописні істини. Що дефіцит бюджету повинен мати реальні джерела покриття. Що не буває бюджетних видатків без доходів. І що як мінімум безвідповідально надувати дохідну частину на 10 млрд. гривень, не маючи за душею реальних фінансових ресурсів...
Чому їх немає — це інше питання. Адже для країни розміром з Україну сума в 2 млрд. дол. не повинна бути ні істотною, ні тим більше критичною. Моя відповідь може видатися далекою від бюджету й економічних проблем. Це — низький коефіцієнт корисної дії і відсутність будь-якої системності в роботі всієї державної машини. Причому ця претензія не тільки до виконавчої влади чи тільки влади законодавчої. У нас ніколи не буде «багатого» бюджету, якщо про те, що непогано було б узятися за створення фінансових основ цього багатства, ми будемо згадувати тільки з 20 жовтня по 15 листопада кожного року — між першим і другим читанням...
Депутатські пропозиції до бюджету, як правило, дуже й дуже різноманітні. Але, крім економічно необгрунтованих (на кшталт підвищення до 3% від ВВП дефіциту державного бюджету на наступний рік) та екзотичних (на кшталт продажу меткомбінатами з 50-процентною державною часткою не менше 50% експортної продукції на відкритих аукціонних торгах), у 34-сторінкових висновках і пропозиціях бюджетного комітету міститься чимало важливого і потенційно корисного.
Депутатські ініціативи стосуються: практично всіх існуючих в Україні видів податків, проблематики єдиного соціального збору, розмірів рентної плати за нафту і газовий конденсат, цільової надбавки до діючого тарифу на електроенергію, проблем державного боргу, підтримки експортно-орієнтованих галузей, упорядкування оплати праці суддів, фінансування Національного космічного агентства, компенсації зне­цінених вкладів, будівництва житла для військовослужбовців і т.ін. Це — програма на багато місяців. Якщо нею, звичайно, всерйоз займатися. Адже навіть для виконання тільки частини побажань із удосконалення міжбюджетних відносин, які містяться в п. 121 висновків комітету, знадобиться, напевно, з півроку інтенсивної роботи чиновників не одного і не двох відомств.
Не займаємося. Тому зде­більшого знайомі ініціативи звично кочують із чергових висновків бюджетного комітету (жовтень) у чергову бюджетну резолюцію (травень) і знову у висновки (жовтень). Вони такі численні і різноманітні, що бюджетний комітет їх навіть систематизувати не в змозі. Що зазвичай робить Мінфін? Намагається виконати кілька простіших, а решту, які «не за темою» або занадто дорого коштують, залишає без відповіді. Після голосування бюджету в цілому про це ніхто і не згадає. До наступного року.
За найскромнішими підрахунками, цього року без від­повіді залишаться депутатські пропозиції загальною вартістю понад 90 млрд. гривень. Тому що, за словами Віктора Пинзеника, загалом пропозиції парламентаріїв тягли на сто мільярдів...
Нинішня відверто слабка робота бюджетного комітету, який не зумів переконати своїх колег схвалити комітетські висновки щодо бюджетного законопроекту, змушує замислитися над багатьма суто технологічними моментами. Над тим, наскільки розумні часові рамки бюджетного процесу в Україні і якими мають бути особливості цього процесу в передвиборний рік. Чи не занадто непосильний тягар покладено на профільний комітет Бюджетним кодексом. Адже останнім часом стає дедалі очевиднішим, що, навіть працюючи цілодобово, кілька десятків депутатів не в змозі якісно опрацювати тисячі бюджетних ідей своїх колег і гідно опонувати Міністерству фінансів з його потужним апаратом.
А цієї осені, під керівництвом Людмили Супрун, комітет із дуже багатьох позицій, схоже, просто плив за парламентською течією. Зокрема, підтримав вимогу досить агресивного останнім часом аграрного лобі, яке наполягає на виділенні на потреби АПК (без урахування витрат по лінії Пенсійного фонду) не менше 10% витрат бюджету і бюджетних кредитів. Підтримав «банконенависників», збільшивши надходження від перевищення доходів над витратами Національного банку не багато не мало на 457,8 млн. гривень. Зважив на проблеми близьких до Автодору осіб, котрі наполягали погодитись на залучення Державтодором кредиту в 100 млн. євро на будівництво ділянки дороги Харків—Сімферополь (і це за безпрецедентного збільшення коштів на будівництво доріг, уже закладеного в проект бюджету-06!). Може, й правильно, що сесійний зал такого гатунку висновки не підтримав?
У п. 40 комітетського документа ми натрапили на речі просто таки ритуальні — розглянути доцільність зменшення передбачених у бюджетному проекті витрат на утримання... Ну й далі цілий перелік: Державне управління справами, Господарсько-фінансовий департамент секретаріату Кабміну, Генпрокуратура, МВС, Державна податкова адміністрація та Державна митна служба. Чому саме вони, начебто зрозуміло — «одіозні».
Аби наші читачі остаточно не занудилися, ми провели один невеличкий експеримент. Знайшовши у своїх архівах «талмуд» проекту держбюджету України на 2002-й, також виборний, рік, ми спробували порівняти деякі давні цифри зі свіжими (див. табл.).
Придивіться до непомітних та неодіозних! Це наша, журналістська пропозиція до другого читання.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі