СТАЛЕВІ КОЛІЗІЇ - Економіка - dt.ua

СТАЛЕВІ КОЛІЗІЇ

8 лютого, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 8 лютого-15 лютого

Глобальна сталеливарна галузь перебуває наразі у стані найтяжкої кризи, і це, на жаль, ні для кого не секрет...

Глобальна сталеливарна галузь перебуває наразі у стані найтяжкої кризи, і це, на жаль, ні для кого не секрет. Протягом минулого року ринкові ціни на більшість видів її продукції впали майже на третину і зараз є найнижчими за останні два десятиліття. Головна причина банальна — криза надвиробництва. За оцінками Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), загальносвітові сталеливарні виробничі потужності на сьогодні становлять 1,068 млрд. тонн сталі на рік. Навіть за теперішньої 80-відсоткової завантаженості їх пропозиція на ринку значно перевищує попит.

За оцінками авторитетної американської експертно-консультаційної фірми World Steel Dynamics (WSD), у цілому по планеті виробництво сталі торік становило 838 млн. тонн, тоді як споживання виявилося майже на 100 млн. тонн нижчим — 741 млн. тонн. Перспективи на нинішній рік, згідно з прогнозами цієї ж аналітичної групи, ще більше засмучують. У наступні чотири квартали попит знизиться до 736 млн. тонн. Пропозиція зменшиться ще відчутніше — до 828 млн. тонн, та однак, як і раніше, з верхом переважатимуть запити споживачів. Повсюдне падіння цін і зменшення обсягів ринку робить більшість сталеливарних виробництв надзвичайно низькорентабельними чи навіть збитковими, поставивши практично всю галузь на межу банкрутства. Шанси на те, що ціни в наступні шість місяців підвищаться відсотків на 10—15, WSD оцінює в 55%. Але навіть після такого зростання, якщо воно й станеться, виробничі витрати багатьох компаній будуть значно вищими, ніж одержуваний виторг.

В умовах вільної конкуренції дія жорстких, але справедливих ринкових механізмів мала б привести до природного добору: у боротьбі за виживання збиткові виробництва в остаточному підсумку перестали б існувати, поступившись місцем на ринку ефективним бізнес-структурам. Однак, на жаль, у сталеливарній галузі загальні закономірності завжди спрацьовували погано. Її історія на території більшості причетних до неї держав — це епопея нескінченних торгових війн, антидемпінгових розслідувань і санкцій, протекціонізму і бюджетного субсидування «національних виробників» (звісно ж, в остаточному підсумку — за рахунок споживачів). Сьогодні багатьом державним апаратам ця сфера нагадує «ношу, яку важко нести, але не те що шкода, а надзвичайно складно кинути». Ось чому ринки і сьогодні доводиться найчастіше вести на «ручному» управлінні.

Резерви ж самої галузі дуже незначні. Навіть найбільша на сьогодні у світі компанія Arcelor, що базується в Європі, — до речі, починає створюватися лише в нинішньому лютому, — контролюватиме всього лише 6% світового ринку. Переважна маса сталеливарних компаній, що функціонують на ринку, — виробники малих і середніх масштабів, які мають дуже скромні інвестиційні і технологічні можливості. Величезна кількість їх унеможливлює будь-який вплив на динаміку цін на рівні галузі.

Щоправда, безвихідь нинішнього становища все ж змусила розпочати консолідацію власних сил і можливостей. Домовленостей про створення тієї ж таки Arcelor — у результаті злиття люксембурзької компанії Arbed, французької Usinor і іспанської Acelaria — було досягнуто лише торік. У Японії на базі другої та третьої за величиною національних сталеливарних компаній — NKK і Kawasaki Steel — формується ще один гігант, який після об’єднання нинішнього року посяде другу позицію у світі. Рух у цьому напрямі почався і в Сполучених Штатах, де US Steel Corporation, одна з двох найбільших національних сталеливарних компаній, заявляє, що за умови сприяння держави могла б придбати відразу кілька своїх конкурентів, які перебувають нині в коматозному стані. Сприяння має досить конкретні і, слід сказати, вагомі обриси — 12-мільярдний пакет бюджетних субсидій. Ці кошти необхідні для компенсації зобов’язань, що висять непідйомним вантажем на балансах сталеливарних компаній, із пенсійного, медичного і страхового забезпечення колишніх та нинішніх робітників.

Велику частину цих зобов’язань корпорації взяли на себе у значно сприятливіші часи, ніж нинішні. Лише один факт: на кожного активного робітника у Сполучених Штатах припадає п’ятеро відставних. Таким чином, придбання цих компаній, за словами виконавчого директора U.S. Steel Corporation Томаса Ушера, скидається на «купівлю будинку ціною 100 тис. доларів, на якому висить півмільйонна іпотечна заставна».

Торік у грудні під егідою ОЕСР у Парижі відбулася зустріч представників 39 держав, і питання, чи треба вживати якихось рішучих заходів, ні в кого не виникало. Тому багато держав погодилися розпочати урізання протягом найближчого десятиліття власних виробничих потужностей. Загальний обсяг попередньо заявлених скорочень становив 97,5 млн. тонн, з яких 28 млн. припало на частку Японії, 13—17 млн. — Сполучених Штатів, 13—16 — ЄС, 11 — України, 10 — Росії, 8 — Південної Кореї і 6 млн. — Китаю. Цифри — досить відчутні.

Однак існує відразу кілька «але». По-перше, заявки — це поки що лише декларації про наміри і жодним чином не тверді зобов’язання. А по-друге, ще до моменту її прийняття угода опинилася під загрозою зриву з вини тих, хто її обговорення ініціював. Буквально напередодні проведення Паризьких консультацій Комісія з міжнародної торгівлі США оголосила про завершення розпочатого нею за розпорядженням Джорджа Буша антидемпінгового розслідування і намір рекомендувати за його результатами запровадити цілий ряд обмежень на імпорт сталеливарної продукції, покликаних захистити національних виробників. Зробити це передбачається, звісно ж, за рахунок запровадження додаткових імпортних квот і мит. Ними буде охоплено 16 видів продукції, на частку яких припадає близько 4/5 усього американського імпорту, що оцінюється в 10 млрд. доларів щороку. Обсяги мит на різні види литва і прокату можуть становити від 5 до 40%, що автоматично закриває американські ринки для багатьох іноземних постачальників цього виду продукції.

А вже наступного дня після того, як делегати Паризького саміту роз’їхалися по домівках, цю постанову було представлено офіційно. Відповідно до процедури, часу на президентські роздуми дається від 60 до 75 днів, тобто термін прийняття остаточного рішення припадає десь на другу половину лютого — початок березня.

Ще в ході переговорів більшість їх учасників заявили, що запровадження зазначених санкцій автоматично перекреслює всі досягнуті угоди. Найменше добирав висловлювань європейський торговий комісар Паскаль Ламі, назвавши потенційні американські заходи «геть незаконними» і «волаючим закликом до протекціонізму». Він обвинуватив американську сторону в тому, що вона, таким чином, вела переговори «із пістолетами біля скронь їхніх учасників». Також європейці пригрозили домагатися слухань з приводу американського свавілля у рамках СОТ.

Таким чином, президент США опинився перед дуже не простим вибором. З одного боку — загроза виникнення найжорстокішого протистояння із зарубіжними партнерами, що може призвести до нового сплеску глобальних «торгових війн». На другій чаші терезів опинилися внутрішні інтереси. Національна сталеливарна промисловість ввійшла у стан штопора ще кілька років тому, коли в результаті азіатської та російської криз американські ринки накрила потужна хвиля дешевого металургійного імпорту. Обсяги внутрішнього випуску сталеливарної продукції у США залишаються незмінними від початку 70-х років минулого століття і становлять близько 100 млн. тонн щороку. За останню п’ятирічку ціни на американському ринку впали аж на 40%. За цей період 29 національних виробників пройшли через процедуру банкрутства.

На додачу до всіх бід, конкурентні позиції промисловості Сполучених Штатів серйозно підриває надзвичайна сила долара на зовнішніх ринках, курс якого, судячи з усього, падати услід за економікою не збирається. Як заявляють представники сталеливарного сектора, без термінового державного втручання крах незабаром загрожуватиме чи не всій галузі. А це — десятки, якщо не сотні тисяч нових безробітних і ще більша армія залишених без страхового й пенсійного забезпечення людей літнього віку, кожен із яких, зауважте, ще й виборець.

У країні було розгорнуто широкомасштабну лобістську кампанію, бюджет якої становить мільйони доларів, — державу намірилися все ж таки залучити до боротьби з, як сформулював Американський інститут заліза і сталі, «безпрецедентними кризовими умовами в сталеливарній промисловості США». У хід, окрім гучної PR-кампанії, запущено найпотужніші важелі впливу як у Білому домі, так і на Капітолійському пагорбі, ігнорувати які Джорджеві Бушу надзвичайно складно. Тим більше що, вчинивши так, він ризикує нажити собі чимало ворогів серед конгресменів — представників сталеливарних штатів. Адже нещодавно йому довелося саме їх довго вмовляти, щоб привернути на свій бік при голосуванні з питання надання виконавчій владі додаткових повноважень під час проведення торгових переговорів.

Відповідний законопроект ухвалила палата представників із мінімальною перевагою — 215 на 214. Перемога була дуже важливою, однак чимало спостерігачів зазначають, що заплачено за неї, можливо, занадто високу ціну. Адже, щоб її здобути, довелося йти на поступки не лише сталеливарникам, а й представникам «текстильних» штатів. Їм було адресовано чимало обіцянок, суть яких — посилення протекціонізму в цікавих для них галузях. Парадоксальна виходить ситуація. Заради швидшого наближення до ідеалів вільної торгівлі було принесено в жертву і знехтувано саме ними.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво