Справедливість і (де)стимулювання

Поділитися
Звісно, тема ця — так би мовити, планетарного масштабу. На відміну від побудови соціалізму, кардин...

Звісно, тема ця — так би мовити, планетарного масштабу. На відміну від побудови соціалізму, кардинально змінити засади оподаткування в одній окремо взятій країні навряд чи вдасться, якщо врахувати, що країна ця нібито прагне до загальноєвропейської інтеграції, уніфікації, ПДВзації тощо.

Але, по-перше, не обов’язково, щоб починали це саме ми. Країна дислокації автора вищенаведеної статті, який надіслав її з далекої Ньюйоркщини, у ЄЕС не прагне, тож може, якщо захоче, і попустувати.

По-друге, колись завести розмову про соціальну справедливість оподаткування все одно доведеться. І коли бабуся Європа до осправедливленої фіскальності таки доплететься, нашій юній країні зарахується теоретична готовність.

Ну а поки що ми — разом із усім прогресивним людством — про соціальну справедливість як основу оподаткування не замислюємося. Більше заробив — більше й віддай, податок на розум здається при цьому дуже справедливим. Певно, тому що у тих, хто цей механізм придумав і готовий запекло його захищати, такого об’єкта сьогоднішнього оподаткування якраз небагато.

Замість функції справедливості податки у нас (та й не тільки у нас) виконують низку інших функцій, серед яких навіть власне фіскальна аж ніяк не посідає першого місця.

Можна виокремити таке навантаження системи оподаткування, як забезпечення нею штучної зайнятості. Адже при ділі всі: бухгалтери, податківці-фондюки, аудитори, консультанти... і аз, багатогрішний, у тому числі. Тож складність є недоліком для дуже багатьох відносним.

Згадаймо і функцію залякування (подружку функції каральної); не забудьмо функцію підтримки корупції на належному, звичному, рівні; зазначимо також функцію зберігання/збереження певних резервів для раптових примх бюджету. Останню функцію можна було б вважати якраз нормальною-фіскальною, якби ходіння по резерви траплялося рівномірно-планомірно, а не стихійно (варіант: по телефону), коли дуже треба.

Тож згадати про справедливість є резон, хоч вона, дурна, поки що й не в моді. Зі справедливих же позицій ідея оподаткування капіталу є дуже цікавою: більше вклав — більше, отже, і спожив із загальнолюдських надбань, ну а що з цього вкладення вийшло, справедливості справедливо нецікаво.

Питання тут от у чім: чи передбачається поряд із оподаткуванням інвестованого капіталу ще й оподаткування того, що вкладено у споживання? А вкладеного в цінні папери? Акції — зрозуміло, вкладення в них — це чиста інвестиція, але як з іншими ЦП? І чи має оподатковуватися не вкладене, а покладене на свій рахунок у банку?

Якщо так, і все це теж оподатковується, то, по суті, йдеться про оподаткування отриманих доходів, включаючи спадщину, — просто не на етапі їхнього отримання, а на етапі вкладання, що не дуже принципово, і не за ставками для спадщини/доходу, а за якимись іншими (диференційованими за галузями), що теж не є ознакою встановлення досі відсутньої справедливості.

Якщо ж від оподаткування доходів, які втілюють у собі результат праці, ризику, здібностей тощо, ми все ж відходимо, замінюючи його оподаткуванням інвестицій, які нібито втілюють привласнений шматок цивілізації, то оподатковується в цьому разі лише капітал. Але тоді відбудеться дестимулювання цих самих інвестицій, адже споживати чи просто нікуди не вкладати, а берегти заощадження, виявиться вигідніше, ніж інвестувати, а оплачувати такою ціною соціальність податків жодне суспільство ніколи не погодиться.

Тому оподаткування капіталу зобов’язане поєднуватися з необхідною в цьому разі регульованою інфляцією (хоч би як її, матір попиту нашого, цькували). До речі, за певних умов вона й сама здатна замінити собою оподаткування, але це — тема окрема. Так от, інфляція ефективно згладжуватиме антиінвестиційність оподаткування капіталу, оскільки інфляція стимулює передусім саме інвестиції — навіть більше, ніж споживання, завдяки довгостроковості, а не одноразовості ефекту.

З іншого боку, інфляційне зростання цін згладжуватиметься заміщенням оподаткування доходу податком на капітал, адже при оподаткуванні тільки (або майже тільки) капіталу підштовхуване інфляцією зростання виробництва спричинить зниження величини податку, який припадає на одиницю продукції, а отже, податкова складова зростання цін послабить свій вплив.

Загалом, інфляція і податок на капітал взаємно зменшуватимуть недоліки одне одного, але множитимуть при цьому переваги: стимулювання споживання інфляцією ввійде в резонанс зі стимулюванням його ж оподаткуванням капіталу, а попит, що багаторазово зріс, породжуватиме й виробництво, й інвестиції.

Таким чином, у принципі впровадження ідеї справедливості в систему оподаткування (що є самоцінним вже саме по собі) може виявитися не лише економічно нешкідливим, а й навіть корисним, якщо при цьому супроводжуватиметься інфляцією. Чи то й без того існуючою, чи то штучно трошки спровокованою задля поштовху до розвитку виробництва, чи то — можливо ж’бо все! — спеціально облаштованою як компенсатор, що стримує дестимулюючий вплив податку на капітал, але при цьому інфляцією обов’язково регульованою і такою, що не виходить за дозволені державою межі.

Принаймні, у будь-якому разі ідея варта того, щоб її обговорити. Контраргумент «історично вже склалося інакше» — доля консерваторів. Тим більше що гірше з податками, аніж у нас зараз, не буде все одно.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі