СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ: РЕФОРМУВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ - Економіка - dt.ua

СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ: РЕФОРМУВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ

5 квітня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №13, 5 квітня-12 квітня

Динаміка процесів, які відбуваються сьогодні в споживчій кооперації України, нагадують радикальні зміни в нашій державі і суспільстві...

Динаміка процесів, які відбуваються сьогодні в споживчій кооперації України, нагадують радикальні зміни в нашій державі і суспільстві. Нинішні історичні перетворення, пов’язані зі становленням державності України, поставили споживчу кооперацію перед необхідністю розв’язання складних проблем. Головна — вибір шляху, способів визначення стратегії соціально-економічного розвитку, трансформації системи в економіку України, відродження демократичних засад діяльності кооперативних організацій і підприємств, підвищення їхньої економічної ефективності, ініціативи та підприємливості. Слід зазначити, що на все це, і не без успіху, на початку діяльності ми затратили величезні зусилля. Однак мусили дійти висновку, що реструктурування, зміни в економічній політиці, удосконалювання керування, самі по собі структурно-організаційні заходи не дозволять докорінно змінити ситуацію. Так, пошук головної ланки тривалий час ішов «методом тику». І практика нас переконала, що ключове значення для подальшого розвитку споживчої кооперації мають усе ж таки: упорядкування відносин власності, відродження реального власника кооперативного майна, підвищення зацікавленості й активізація участі пайовиків у діяльності споживчих товариств і кооперативних підприємств. Це — основа основ. Тут необхідно не лише змінити весь механізм життєдіяльності системи. Врятувати кооперацію могла лише, образно кажучи, пересадка серця. Більше того, слід було переробити, перебудувати на новий лад психологію, мислення, спосіб дії і працівників споживчої кооперації, і пайовиків. А тут уже рахунок іде на мільйони.

З другого боку, реформування відносин власності ускладнювалося тим, що багаторічний курс керівництва колишнього Радянського Союзу на злиття усіх форм власності в єдину соціалістичну призвів до суттєвої деформації кооперативної власності, її усуспільнення і знеособлення, відчуженості об’єктів власності від пайовиків, надмірної концентрації майна у вищих структурних ланках системи — споживчих спілках. Так, на початку 90-х років ХХ століття базова ланка споживчої кооперації — споживчі товариства, які найбільше наближені до пайовиків, володіли лише 31% кооперативного майна. Пайовий фонд, сформований за рахунок індивідуальних внесків членів споживчих товариств, що були, по суті, їхньою приватною власністю, становив лише 3% від загальної суми кооперативного капіталу. Таким чином, споживча кооперація входила в період реформування економіки України практично одержавленою структурою, що значною мірою втратила свої демократичні принципи і ринкові основи господарювання.

Ситуація погіршувалася несприятливими соціально-економічними умовами, що склалися в країні на перших етапах реформування економіки. Процеси проходили болісно й іноді суперечливо. Загальний кризовий стан економіки, насамперед її агропромислового комплексу, інфляція, безробіття, зниження доходів населення, особливо сільського, непомірні відсоткові ставки за використання банківських кредитів, нестабільна система оподаткування призвели до різкого зниження обсягів діяльності та погіршення фінансового становища кооперативних організацій і підприємств. Все це створило значні проблеми із задоволенням матеріальних і соціальних потреб населення, істотно знизило мотивацію участі та зацікавленість пайовиків у зміцненні і забезпеченні ефективної праці кооперативних організацій і підприємств. Та все ж становлення ринкових відносин, відродження конкуренції в цілому і перші прояви її на сільському споживчому ринку вже на початку 90-х років активно підштовхували кооперативні організації до змін. Однак і чинники, що стримували цей процес, були ще надзвичайно сильні. Сильні, окрім названого, тому, що ми не мали ні теоретичної, ні законодавчої бази для радикальних реформ, у тому числі для реформування відносин власності. Ми не мали цієї бази не лише в споживчій кооперації, а й у державі в цілому. Не було визначеності навіть на рівні таких основних понять, як «кооперативна власність», її природа. У високих державних кабінетах точилися багатоголосі дискусії про те, що таке споживча кооперація — це комерційна структура чи державні підприємства? Будувалися далекосяжні плани роздержавлення, або, простіше кажучи, приватизації. Рецидиви тієї політики де-не-де трапляються й досі.

Однак для того, щоб розпочати реформування, слід було передусім вирішити питання правового становища споживчої кооперації. І це вдалося зробити. Закон України «Про споживчу кооперацію», прийнятий у квітні 1992 року, встановив її правовий статус, законодавчо закріпив незалежність і самостійність системи як масової громадсько-господарської організації. А головне —держава визнала право власності споживчої кооперації і виступила гарантом її недоторканності.

Після прийняття цього, по суті, визначального документа головну увагу сконцентрували на розробці та впровадженні механізму реалізації його положень. По суті, це був етап, що знаменує собою початок створення, або відтворення, якщо розглядати його крізь призму історії, національної споживчої кооперації. Падали, демонтувалися підвалини споживчої кооперації соціалістичного зразка. Було внесено зміни і доповнення в статути кооперативних організацій усіх рівнів. Споживчі товариства отримали право самостійно планувати і здійснювати господарсько-фінансову діяльність, визначати організаційну структуру, кількість працівників, форми і системи оплати праці. Кардинальним кроком стало надання споживчим товариствам права безпосереднього володіння, користування і розпорядження приналежним їм майном і фінансовими ресурсами. Я особливо підкреслив би цю обставину, щоб був зрозумілий радикалізм цих процесів. Так, це була свого роду революція, що відбувалася «згори — вниз». Вона давала право прийти до влади (адже в кого власність, у того і влада) низовим, первинним ланкам системи. Споживчі товариства отримали повну господарську самостійність. Це на першому етапі.

Далі для зміцнення первинної ланки ми здійснили перерозподіл кооперативного майна на користь споживчих товариств, у результаті чого їхня частка у власності споживчої кооперації зросла до 70%. Це дозволило, з одного боку, повернути споживчим товариствам власність, створену в попередні роки переважно за їхні кошти, а з другого — максимально наблизити її до пайовиків і закласти необхідну економічну базу для закріплення (персоніфікації) більшої частини кооперативної власності за членами споживчих товариств.

З метою істотного розширення майнових прав пайовиків, створення для них рівних умов у процесі закріплення власності було проіндексовано обов’язкові пайові внески, сплачені до 1 січня 1992 року і знецінені внаслідок інфляції (масштаб індексації 1 карбованець:1 гривня). Насамперед це зроблено в інтересах пайовиків літнього віку і пенсіонерів — ветеранів споживчої кооперації. Двічі проводилася перереєстрація членів споживчих товариств: на 01.01.94 і 01.01.2000 зі складу членів споживчих товариств було виведено так званих псевдопайовиків — «мертвих душ», тобто осіб, які жодним чином не були пов’язані зі споживчими товариствами, а свого часу сплатили копійчані вступні внески лише з метою придбання дефіцитних товарів. Рішенням органів управління споживчих товариств виключили також тих, хто десятиліттями не виконував вимог кооперативних статутів.

Безумовно, у процесі цих перетворень проявилися і негативні аспекти. У період кризи економіки України значна частина членів-пайовиків вийшла зі споживчих товариств за власним бажанням. Підштовхувало їх до цього різке зниження обсягів господарювання, послаблення соціальної спрямованості діяльності кооперативних організацій та підприємств. З цих, а також інших об’єктивних, а іноді суб’єктивних причин кількість пайовиків споживчої кооперації зменшилася на дві третини. Це дало привід окремим особам, які не володіли ситуацією, обвинувачувати споживчу кооперацію в тому, що вона спеціально позбулася «зайвих» власників кооперативного майна. Немає ніякого резону це робити, оскільки члени споживчих товариств, які не пройшли перереєстрацію з поважних причин, можуть відновити своє членство й одержати право на частку в пайовому капіталі на загальних підставах.

Проведений у системі перерозподіл власності дозволив зміцнити базову ланку споживчої кооперації. Водночас для підвищення стимулів і мотивації самих пайовиків, працівників споживчої кооперації необхідно було встановити оптимальне співвідношення між подільною та неподільною частинами кооперативної власності. Визначити це співвідношення виявилося складно через відсутність достовірних статистичних даних за тривалий період, неоднорідність діяльності кооперативних організацій і підприємств, високу динаміку цін на капітальні об’єкти, кількаразову індексацію їх вартості. Більше того, серед теоретиків і практиків побутували два діаметрально протилежних погляди на процес розподілу. Одні боролися за розподіл лише пайового капіталу, інші вимагали поділити все майно споживчої кооперації.

Спроби підштовхнути до розподілу всієї кооперативної власності не лише помилкові, а й руйнівні для споживчої кооперації. Генеральна асамблея Міжнародного кооперативного альянсу, членом якого Укоопспілка є з жовтня 1992 року, рекомендувала визнати в кооперативних організаціях хоча б частину майна громадською неподільною власністю. Тому на першому етапі реформування було прийнято рішення встановити частку неподільної частини в статутному капіталі на рівні не менше 51%. Це співвідношення гарантувало цілісність споживчої кооперації, проте, як свідчила практика, не сприяло підвищенню мотивації й активності пайовиків.

Члени споживчих товариств, піклуючись про цілісність і подальший розвиток споживчої кооперації, захищаючи свої законні права, звернулися до правлінь кооперативних організацій, правління Укоопспілки з пропозиціями внести корективи в нормативні акти, що стосуються розподілу кооперативної власності. Вони цілком справедливо наполягали на прискоренні її персоніфікації, збільшенні в ній частки пайовиків і документальному оформленні їхнього права володіти, користуватися і розпоряджатися цією власністю.

З урахуванням цих пропозицій, у системі було розроблено Програму завершення розподілу і закріплення кооперативної власності. Проект програми було опубліковано в газетах, надіслано всім споживчим товариствам і споживчим спілкам, органам місцевого самоврядування. В обговоренні проекту на кооперативних дільницях, загальних зборах і зборах уповноважених пайовиків споживчих товариств взяли участь понад 820 тис. пайовиків або більш як дві третини їхньої загальної кількості. Інакше кажучи, проводилася величезна організаційно-роз’яснювальна робота. Проект підтримали понад 95% учасників зборів. Відтак у грудні 2000 року програму затвердив ХVIII (позачерговий) з’їзд споживчої кооперації України. Вона стала органічним продовженням попередніх кроків реформування споживчої кооперації, логічним завершенням персоніфікації кооперативного майна. У ній збережено принцип розподілу кооперативного капіталу на подільну і неподільну частини.

Неподільна частина кооперативного майна (не менше 25%) закріплюється за юридичними особами — споживчими товариствами і споживчими спілками. До неї насамперед належать об’єкти інфраструктурного обслуговування, що мають загальнокооперативне значення, — великі підприємства торгівлі, заготівель, виробництва, соціального обслуговування, навчальні заклади і ряд інших. Об’єкти неподільної частини не можуть бути продані, внесені в статутні фонди інших організацій, передані в заставу чи фінансовий лізинг, а також розділені між керівниками, працівниками споживчої кооперації та членами споживчих товариств. Неподільний громадський капітал виступає гарантом існування споживчої кооперації, слугує в інтересах добробуту як нинішніх, так і майбутніх пайовиків. Цей аспект неподільності частини кооперативного капіталу виключає спонукальний мотив у членів споживчого товариства (спілки) до його розпуску і розподілу на свою користь майна, нагромадженого спільними зусиллями пайовиків багатьох поколінь.

Подільна частина кооперативного капіталу (до 75%) закріплюється за членами споживчого товариства. За кожним пайовиком закріплюються дві майнові частки: частка в подільному капіталі споживчого товариства, членом якого він є, і частка в подільному капіталі, переданому споживчому товариству Укоопспілкою, обласними (республіканським) і районними споживчими спілками. Визначення цих часток проводилося відкрито для всіх пайовиків. Їхній розмір залежав від суми пайових внесків, сплачених раніше пайовиком, а також від суми подільних частин кооперативного капіталу споживчого товариства і споживчих спілок. Ці частки конкретно для кожного пайовика затверджувалися загальними зборами (зборами уповноважених) членів споживчого товариства.

Не є таємницею, що в умовах фінансової нестабільності, важкодоступності і дорожнечі банківських кредитів головну роль у формуванні «з’їдених» свого часу інфляцією оборотних коштів, необхідних для ефективної діяльності кооперативних об’єктів, набуває пайовий капітал. З огляду на це, у повній відповідності до таких кооперативних цінностей і принципів, як взаємодопомога й економічна участь у діяльності кооперативів, пайовики підтримали пропозицію про внесення додаткових пайових внесків при закріпленні за ними часток частини кооперативного капіталу, а також про сплату 255 гривень для набуття статусу співвласника підприємства споживчої спілки будь-якого рівня, включно з підприємствами Укоопспілки. Величина додаткових пайових внесків, терміни їх сплати встановлювалися для кожного пайовика диференційовано, залежно від стажу перебування в лавах споживчого товариства чи роботи у споживчій кооперації.

Правильність практичних кроків із реформування кооперативної власності, їх широка підтримка з боку членів споживчих товариств наочно підтверджується тим, що загальна сума пайових внесків за час проведення реформи зросла із 150 тис. до 56 млн. гривень. Надходження в таких обсягах добровільних пайових внесків для формування фінансових ресурсів споживчої кооперації свідчить про зростання довіри пайовиків до цієї системи, відновлення соціально-економічної природи споживчої кооперації. Воно помітно розширило можливості і наростило темпи реформування, відкрило нові шляхи для інтеграції в ринкову економіку.

Весь цей величезний масив зробленого не забарився позначитися на результатах. Результати минулого господарського року свідчать, що майже 6 тисяч господарюючих суб’єктів, або 2/3 їх загальної кількості, спрацювали прибутково. У цілому по системі збитки скоротилися утричі. Але ми не схильні перебільшувати досягнуте. Так, умови для вільного розвитку ініціативи і самодіяльності кооперативних мас створено. Однак не скрізь і не завжди наші пайовики, кооперативний актив мають достатньо знань та навиків для застосування вироблених рішень у повсякденній практичній роботі.

Ось нещодавно одержав листа від кооператорів Семенівського району Чернігівської області. «Наше споживче товариство, — пишуть вони, — обслуговує шість сіл. Ми повільно вмираємо. Немає сил і коштів устояти перед навалою приватних крамниць та напівпідпільних «магазинів удома». Сховавшись від податків, вони з-під поли торгують вино-горілчаними, тютюновими виробами, іншими товарами за неможливо низькими цінами, в антисанітарних умовах продається хліб. Завозять його нам із Києва, інших областей.

...Ми вже й свої гроші вкладали, щоб врятувати наші чудові магазини і наш невеликий колектив, а справи не поліпшуються. Допоможіть нам. Скажіть, колись закінчиться це безумство, щоб нам не втратити віру і вистояти, протриматися до тих днів?»

Клубок підступає до горла, коли читаєш таке. Проте ця картинка з життя виразно говорить і про інше: треба швидше вчитися працювати в умовах конкуренції.

Сьогодні споживчі товариства, споживчі спілки розгорнули в усіх галузях господарювання роботу з реструктуризації діючих і організації практично нових кооперативних підприємств ринкового типу, а також госпрозрахункових відособлених підрозділів, як підприємства малого і середнього бізнесу. Серед їх засновників — члени споживчих товариств, сільськогосподарські товаровиробники, інші юридичні та фізичні особи. Практика підтвердила доцільність і життєздатність цих нових господарюючих суб’єктів. Їхня питома вага в роздрібному товарообігу Укоопспілки перевищує 20 відсотків. У регіонах розширюється участь споживчих товариств, споживчих спілок, торгових, заготівельних і промислових підприємств системи у формуванні оптових ринків, агроторгових домів, ярмарків, у створенні спільно з сільськогосподарськими товаровиробниками збутових, переробних, заготівельних, обслуговуючих та інших видів кооперативів. Реорганізовані і новостворені підприємства займають свою нішу в економічному просторі і виступають важливою складовою інфраструктури внутрішнього торгового й аграрного ринків, створення яких передбачено указами Президента України про реформування аграрного сектора економіки та розвитку національного кооперативного руху. Асортимент товарів, ціни, якість надаваних послуг на цих підприємствах сприяють формуванню соціального клімату на селі, відроджують довіру сільських жителів до кооперативних форм господарювання.

З метою розвитку взаємовигідних відносин між членами споживчих товариств і господарюючими суб’єктами споживчої кооперації, у системі розробляється механізм удосконалювання організаційно-правових принципів стимулювання економічної участі пайовиків у діяльності споживчих товариств, споживчих спілок і кооперативних підприємств. Мається на увазі заохочення пайовиків за купівлю товарів, здавання сільськогосподарських продуктів і користування послугами підприємств споживчої кооперації, внесення ними пайових внесків і внесків на поповнення фінансових ресурсів кооперативних організацій та підприємств, за активну участь в органах управління і контролю системи. Для цього передбачені кооперативні виплати і виплати на паї, нарахування дивідендів, надання пайовикам пільг, переваг тощо.

Таким чином, головна ідея реформування відносин власності у споживчій кооперації полягає в досягненні справедливого розподілу кооперативного капіталу, обгрунтованого розподілу його на подільну і неподільну частини, закріплення подільної частини за пайовиками, активізації на цій основі процесу демократизації внутрішньокооперативних відносин і багатоаспектної діяльності системи, а також підвищенні економічної ініціативи і розвитку підприємливості членів споживчих товариств.

Реформування власності споживчої кооперації проводиться з урахуванням: забезпечення соціальної справедливості, захисту майнових прав і економічних інтересів пайовиків, трудових колективів, а також юридичних осіб системи; застосування безкоштовного і платного принципів закріплення власності; персоніфікації кооперативного майна за реальними власниками. Слід підкреслити, що конкретні кроки реформування відносин власності робилися на всіх етапах відкрито, широко обговорювалися кооперативною громадськістю і здійснювалися виключно відповідно до рішень вищих органів управління споживчої кооперації всіх рівнів.

На жаль, не всі керівники кооперативних організацій і підприємств були готові до роботи в нових ринкових умовах і проведення реформ у споживчій кооперації. Деякі з них, замість усебічного вивчення ситуації, цілеспрямованого пошуку і впровадження ефективних форм господарювання, почали шукати причини своєї бездіяльності, послабили контроль за цілістю кооперативного майна, стали на шлях використання свого службового становища в особистих інтересах. Ці неправомірні дії отримали відповідну оцінку органів управління кооперативних організацій. На низку керівників накладено дисциплінарні стягнення аж до усунення їх від займаних посад, а щодо деяких із них матеріали передано в слідчі органи для порушення кримінальних справ.

З другого боку, відомі факти кількаразового протиправного втручання органів державної влади в діяльність споживчої кооперації, ініціювання і підтримка ними передачі в комунальну власність і продажу комерційним структурам високоліквідних кооперативних об’єктів, зокрема ринків, підприємств торгівлі, громадського харчування, виробництва, розміщених в обласних і районних центрах, інших великих населених пунктах. Варто підкреслити, що практично щодо всіх фактів неправомірного відчуження кооперативного майна органи прокуратури, господарські суди прийняли рішення на користь законних власників — організацій споживчої кооперації.

Слід зазначити, що успішне проведення реформ у споживчій кооперації багато в чому залежить від широкої, а головне — об’єктивної інформації кооператорів, усього населення про цілі реформ і конкретні заходи, здійснювані в системі з їх реалізації. Приділяючи велику увагу зміцненню кооперативного сектора економіки, Президент України у своєму указі про розвиток національного кооперативного руху особливо підкреслив і необхідність постійного роз’яснення через засоби масової інформації ідеї кооперації, природи кооперативних форм взаємодопомоги, переваг кооперативного засобу господарювання, висвітлення історії кооперації в Україні.

Водночас окремі, далекі від кооперації особи, не обтяжуючи себе поглибленим вивченням сутності її принципів і проблем, вирядившись у тогу «борців» за інтереси народу, намагаються через засоби масової інформації переконати громадськість у тому, що реформування відносин власності в споживчій кооперації не що інше, як намагання навмисне позбутися пайовиків і розподілити кооперативне майно між керівниками кооперативних організацій, безапеляційно заявляють, що в системі «...відбувся процес концентрації гігантської власності у руках вузького кола осіб, а «широкі маси цивілізованих кооператорів» виявилися позбавленими і права власності, і права управління». Окремі негативні приклади подаються як масові явища. Чомусь лише споживчу кооперацію огульно і безпідставно обвинувачують у погіршенні соціально-економічного становища сільського населення.

Абсурдність цих тверджень очевидна.

По-перше, протягом усього свого більш ніж 135-річного існування споживча кооперація, незалежно від зміни соціально-економічних формацій, виступала і нині виступає соціально-орієнтованим сектором економіки з чітко вираженою соціальною спрямованістю — задоволення матеріальних та інших потреб членів споживчих товариств.

По-друге, суб’єктами права власності споживчої кооперації є споживчі товариства і споживчі спілки, право володіння і управління якими належить пайовикам. Рішення про реалізацію кооперативної власності можуть приймати лише вищі органи управління споживчих спілок і споживчих товариств, які обираються і контролюються безпосередньо пайовиками. Тому твердження, що концентрує і розпоряджається власністю споживчої кооперації вузьке коло керівників кооперативних організацій, є надуманим і глибоко помилковим, а в окремих випадках — явно упередженим.

Безумовно, кожен має право висловити своє бачення проблеми й оцінити діяльність споживчої кооперації. Але робити це треба об’єктивно; не вносити розлад, а сприяти концентрації спільних зусиль на створення сприятливих умов для розвитку національного кооперативного сектора економіки. Гадаємо, що на даному етапі назріла необхідність розробки Національної програми сприяння створенню і діяльності кооперативних формувань на селі як форм економічного і соціального самозахисту населення від агресивного ринкового середовища, а також прийняття необхідних правових актів і нормативних документів для реалізації цієї програми. Споживча кооперація готова брати участь у виконанні цієї важливої державної справи.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво