Сплав алюмінієвого - Економіка - dt.ua

Сплав алюмінієвого

10 квітня, 2009, 15:10 Роздрукувати Випуск №13, 12 квітня-20 квітня

«Смотрит с грустью на сытые рожи Алюминиевый милый завод». Пісня кризова, або Відвально-прощальна(...

«Смотрит с грустью на сытые рожи

Алюминиевый милый завод».

Пісня кризова, або Відвально-прощальна
(із сучасного фольклору ЗАлКу)

«Міністерство промислової політики України розцінює Сибірсько-Уральську алюмінієву компанію як хорошого інвестора для ВАТ «Запорізький алюмінієвий комбінат», — повідомив агентству «Інтерфакс-Україна» у серпні 2005 року заступник міністра промислової політики Сергій Грищенко. І від себе додав: «Наскільки я знаю, справи на ЗАлКу з приходом «СУАЛу» налагодилися. На заводі працюють мої учні, і всі кажуть, що прийшов інвестор, прийшла команда, яка має великий виробничий досвід, для якої це виробництво — профільне. Команда, яка знає, чого хоче, і працює нормально».

Через три місяці Грищенка, котрий ще не відпрацював і року на звичній для себе посаді, було звільнено президентським указом. Та й цього разу без державного портфеля він пробув відносно недовго. 26 грудня 2007 року розпорядженням Кабміну його в черговий, третій раз призначили на посаду заступника міністра промислової політики.

Такі от віражі у житті трапляються. А що стосується зусиль команди, яка, на думку заступника міністра, «знає, чого хоче, і працює нормально», то з 2005 року керівництво алюмінієвого комбінату раз у раз повторювало про можливість зупинки підприємства через нерентабельність виробництва за існуючих тарифів на електроенергію. Нарешті у січні минулого року було заявлено, що ЗАлК став «планово збитковим».

За словом пішло діло. Комбінат припинив розраховуватися за сировину і матеріали, збільшуючи борги за енергоносії. Потім узагалі припинив виробництво кремнію і глинозему, закрив усі соціальні програми. За підсумками 2008 року збитки від діяльності підприємства становили 22,6 млн. дол., що стало приводом підготовки до 75-відсоткового зниження потужностей з виробництва алюмінію — зупинки трьох із чотирьох серій електролізу. Причина, за версією керівництва комбінату, — збитковість виробництва алюмінію і відсутність попиту на нього. Загроза втратити роботу нависла над 2430 працівниками.

Тут, до речі, не зайвим буде нагадати про поширену й досі думку, що, мовляв, байдуже, хто стане власником підприємства, адже воно з країни нікуди не подінеться. Аби лише новий власник про виробництво дбав і податки платив. Докази, що й казати, залізобетонні. Майже як за радянських часів: це нічого, що в магазинах — порожньо, головне, щоб війни не було. То що ж тепер дивуватися закономірним результатам цього «байдуже»?

Ставлення держави до єдиного в країні підприємства з виробництва первинного алюмінію складно назвати адекватним. У 1995 році на комбінаті у відведені терміни підготували пакет документів щодо корпоратизації. Потім плани приватизації комбінату кілька разів уточнювалися і змінювалися, але тільки 21 квітня 1999 року підприємству дали добро на реалізацію акцій. І за весь цей час індексацію основних фондів ЗАлКу не здійснювали жодного разу. Його оцінна вартість залишалася незмінною — 155,7 млн. грн., або близько 30 млн. дол. Так і дожили до 6 вересня 2000-го, коли Фонд держмайна оголосив конкурс з продажу 68,1% акцій ЗАлКу.

Спочатку претендентів на купівлю було вісім, але всерйоз торги розгорнулися між двома — ЗТФ «КрАЗ» (Україна) і ЗАТ «АвтоВАЗ-Инвест» (Росія), які посіли відповідно перше і друге місця. Зважаючи на те, що переможець пообіцяв за виставлений пакет 101,5 млн. дол., а «срібний призер» — 69,1 млн., результати конкурсу здавалися очевидними. Проте після багатьох перипетій договір купівлі-продажу було укладено усе ж таки із «АвтоВАЗ-Инвестом», котрий виклав, не зволікаючи, 69,1 млн. дол. за бажаний пакет акцій.

Щоправда, за чутками, цим витрати інвестора не обмежилися. Начебто довелося пожертвувати ще 15 млн. дол. і 17,63% акцій ЗАлКу — добрим людям, котрі сприяли укладанню угоди. Але це так, деталі. Набагато важливіше, що під час проведення конкурсу вдалося досягти компромісу у вирішенні питання, якому інвестору віддати перевагу: тому, хто готовий заплатити більше, чи тому, що обіцяє інвестиції в реконструкцію підприємства.

Відповідно до договору купівлі-продажу, «АвтоВАЗ-Инвест» зобов’язався протягом п’яти років інвестувати в ЗАлК 200 млн. дол. І, звісно ж, був надто скромним. Адже новоспечені господарі вільно могли б пообіцяти в кілька разів більшу суму. Та, очевидно, не передбачали, що з боку держави дієвого контролю не буде.

Проте інвестори виявилися людьми тямущими і швидко зметикували, що й до чого. Про це красномовно свідчили перші два роки їхнього господарювання.

Судячи з того, що вже у 2002 році стрімко зросли кредиторська і дебіторська заборгованості, навичка жити в борг стала для комбінату стилем життя. Крім того, нарощування «дебіторки», як відомо, є одним із поширених легітимних способів ухиляння від сплати податків, вона ж надає ще одну істотну перевагу. Якби трапилося, припустімо, неймовірне — повернення пакета акцій дер­жаві, шкодувати про втрату особливо не довелося б. Тому що стягнення дебіторської заборгованості — справа практично безперспективна, а от кредити повертати доведеться.

Інші балансові показники господарської діяльності комбінату, повірте, не менш кучеряві.

Рівень рентабельності реалізованої продукції скоротився з 35,2% у 2000 році до 17,7 — у 2002-му. До речі, саме на цей рік припадає стрімке зростання дебіторської заборгованості. І якщо 2000-го період її погашення становив 34 дні, то в першому кварталі 2003 року — майже три квартали. Рівень загальної рентабельності виробництва за три роки скотився з 8,3% (коли підприємст­во задихалося від нестачі електро­енергії) до 1,2%.

Загалом, як невдовзі з’ясувалося, інвестори ЗАлКу дісталися ще ті. Швидко зметикувавши, що й до чого, вони просто проігнорували інвестпрограму, передбачену планом приватизації. Для початку заводська техрада зробила висновок про недоцільність раніше запланованої реконструкції підприємства. Замість неї запропонували так звану концепцію модернізації. Термін реалізації — 2014 рік, сума — близько 70 млн. дол. Тобто майже втричі менше, ніж передбачено договором купівлі-продажу акцій.

Та й цього здалося замало. Звернувшись із клопотанням у Деснянський райсуд м. Києва, нові господарі алюмінієвого комбінату розжилися забороною «до розгляду справи ЗАТ «АвтоВАЗ-Инвест» проводити дії, пов’язані з виконанням інвестзобов’язань і здійсненням рефінансування, передбачені договором купівлі-продажу пакета акцій». При цьому вони невпинно переконували всіх, що, попри всі заборони, комбінат усе ж таки одержує інвестиції в необхідному обсязі. Зрозуміло, скромно замовчуючи, що під виглядом модернізації в плани технічного розвитку вносилися звичайні капітальні ремонти.

Та й це — усього лише дрібні пустощі на тлі діяльності, розгорнутої на комбінаті групою «СУАЛ».

Формально «СУАЛ» став власником ЗАлКу 2004 року, хоча його вплив почав позначатися на роботі підприємства набагато раніше. А 2007-го комбінат перейшов під контроль об’єднаної компанії «РУСАЛ», створеної внаслідок злиття майна «РУСАЛу», «СУАЛу» та глиноземних активів швейцарського трейдера Glencore. Таке от щастя привалило запорожцям, якщо врахувати, що «РУСАЛ» позиціонує себе як світовий лідер галузі, на частку якого припадає близько 12% ринку алюмінію, 15% — глинозему та експорт у 70 країн.

Чистий прибуток ЗАлКу за 2006 рік становив 98,97 млн. грн. Наступного року результат виявився гіршим, але, у принципі, 75,58 млн. грн. — сума теж пристойна. Зате виробництво первинного алюмінію сягнуло 113 тис. тонн, що на 13% перевищує проектну потужність підприємст­ва. Іншими словами, використовуючи ситуацію (ціна на метал на ринку стрімко рвонула вгору), власники вичавлювали з устаткування за максимумом.

Тим, хто ще схильний сприймати всерйоз тужливі голосіння про збитковість виробництва алюмінію, наполегливо рекомендую звернути увагу на те, що 2001-го (коли «АвтоВАЗ-Инвест» став власником ЗАлКу) середньозважена ціна алюмінію на Лондонській біржі металів (LME) становила 1444 дол. за тонну (див. рис.). Питається, хто ж винен, що власники підприємства, користуючись моментом (який розтягнувся, між іншим, на п’ять років), займалися не підвищенням рентабельності, не реконструкцією виробництва, а банальною гонитвою за надприбутком?

Про зовнішні інвестиції в розвиток підприємства не було й мови. Більш того, склалося враження, що з приходом «РУСАЛу» робота щодо зупинки ЗАлКу набувала планомірного характеру. Під виглядом реструктуризації зі складу комбінату вивели бухгалтерію, технічне управління, ремонтні цехи, ліквідували відділ капітального будівництва, підрозділ з розробки і виготовлення засобів механізації трудомістких процесів, скасували посаду голов­ного інженера. Практику формування щорічних планів розвитку підприємства було анульовано, і в програмі розвитку «РУСАЛу» до 2013 року ЗАлК навіть не згаду­ється.

Напрошується риторичне запитання: а чи потрібен таким, вибачте, інвесторам алюмінієвий комбінат у Запоріжжі, чи він їх цікавив рівно доти, доки була можливість знімати фінансові вершки?

Відповідь очевидна, якщо врахувати, що питома вага виплавленого ЗАлКом металу становить усього близько 3% від валового обсягу виробництва первинного алюмінію «РУСАЛом». Тож втрата комбінату в Запоріжжі — просто мізер для об’єднаної компанії, та ще й на тлі проблем, які стали для неї актуальними з минулого року.

За даними Wall Street Journal, «РУСАЛ» потрапив під підозру у здійсненні незаконної банківської трансакції на суму в 57,5 млн. дол., проведеної через офіси Barclays PLC у Нью-Йорку і Лондоні. Зовсім не втішний відгук і Financial Times, яка припускає, що придбання об’єднаною компанією найбільшого металургійного заводу Таджикистану було протиправним. Кепські справи у Гвінеї на підконтрольному «РУСАЛу» гірничо-видобувному комбінаті Kindia.

До речі, попри фінансову потужність «РУСАЛу», ставлення до компанії в Росії далеке від улесливості. Варто було, наприклад, керівництву холдингу заявити про консервацію семи своїх підприємств, включаючи Надвоїцький алюмінієвий завод у Карелії, як глава республіки Сергій Катанандов розпорядився створити надзвичайну комісію з побажанням «поставити на місце» власників підприємств.

Для наших чиновників така рішучість, на жаль, не характерна. Невже тому, що єдине підприємство з виробництва первинного алюмінію країні не потрібне?

З таким самим успіхом можна було б запитати — а чи потрібні країні гроші? Адже алюміній — абсолютно ліквідна продукція. Він має постійний попит як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку. Отже, будь-якій країні вигідніше мати метал власного виробництва, ніж імпортний. Інша річ, що рівень його ліквідності далеко не стабільний. І ця особливість чітко враховувалася в доприватизаційній історії ЗАлКу.

Із пуском у 1933 році найбільшого в Європі Дніпровського алюмінієвого заводу (так спочатку називався прообраз Запорізького комбінату) п’ятикратне збільшення його виробничої потужності було хоч і важливим, але зовсім не єдиним завданням. Щорічна виплавка 100 тис. тонн металу була малозначною для досягнення хоч якоїсь серйозної конкурентоспроможності підприємства навіть на союзному ринку, не кажучи вже про іноземні. Тому під час перебування генеральним директором Дмитра Ільїнкова і було обрано стратегію, завдяки реалізації якої комбінат перетворився на унікальне підприємство кольорової металургії. Крім випуску первинного алюмінію, на ЗАлКу освоїли виробництво сплавів із підвищеними технічними характеристиками, глинозему спеціальних марок, придатного для виготовлення порцеляново-фаянсових виробів і радіокераміки. Крім того, підприємство стало постачальником сировини для сусідніх титаномагнієвого комбінату і заводу «Кремнійполімер». На жаль, цю технологічну схему, яку вибудовували роками, відразу було зруйновано з мовчазної згоди менеджменту, котрий воліє не суперечити базарній ідеології новоявленої олігархії.

— Схоже, інвестори російської компанії не можуть вплинути на ситуацію, виконати інвест­зобов’язання і вкласти гроші в модернізацію комбінату. У такій ситуації ЗАлК слід повернути у власність держави, — заявив нещодавно міський голова Запоріж­жя Євген Карташов.

— Сьогодні запровадження дифтарифу вже не вирішить проблеми запорізьких алюмінійників. Потрібно говорити про передачу частини акцій комбінату дер­жаві або самому трудовому колек­тиву, якщо ми хочемо зберегти алюмінієву галузь у країні як таку, — вважає перший заступник Запорізької ОДА Олександр Бережний.

Однак думка представників місцевої влади — всього лише думка, неспроможна вплинути на долю комбінату. Без втручання на державному рівні ніяк не обійтися. А з цим якраз виникла проблема.

У червні минулого року за дорученням прем’єр-міністра було створено робочу групу для вивчення проблемних питань споживання ЗАлКом електроенергії. Вона дійшла висновку про доцільність надання комбінату диференційованого тарифу. Але далі справа не зрушилася. У зв’язку з цим президент уже двічі звертався до прем’єра з проханням виділити ЗАлКу дифтариф.

Виходить, надання преференції може розв’язати проблеми підприємства?

У 2001 році Мінпромполітики за активної підтримки Запорізької ОДА звернулося до уряду з ініціативою зниження тарифів на електроенергію для ЗАлКу. Кабмін Анатолія Кінаха 10 червня 2002 року видав постанову про диф­тариф для комбінату, який надавався «з метою забезпечення конкурентоспроможності і стабільного розвитку підприємства з виробництва алюмінію, його сплавів».

Діяла пільга протягом майже трьох років. І що? Керівництво «АвтоВАЗ-Инвеста» дуже переконливо доводило, що українська економіка інвестує комбінат доти, доки буде низькою ціна на алюміній. Зате коли метал подорожчає, всі витрати компенсуються. Авжеж, дочекалися! Та тільки рішення НКРЕ «компенсувати компанії «Запоріжобленерго» втрати від поставок електроенергії Запорізькому алюмінієвому комбінату», включивши збитки до оптової ціни електрики...

Втім, якщо на державному рівні переконані, що українські споживачі недостатньо гарували на іноземного псевдоінвестора, і думають про долю вітчизняної кольорової металургії тим самим, чим думали в період приватизації, тоді без чергової преференції справді не обійтися.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво