SOS: «Терміново потрібна невістка!» Бої без правил у практиці превентивного спротиву реприватизації - Економіка - dt.ua

SOS: «Терміново потрібна невістка!» Бої без правил у практиці превентивного спротиву реприватизації

22 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №15, 22 квітня-6 травня

«Миколаївські заводи націоналізовані. Десятого виїжджає комісія для організації заводоуправління...

«Миколаївські заводи націоналізовані. Десятого виїжджає комісія для організації заводоуправління. Ждіть. Руденко» — цей поруділий телеграфний бланк, датований 9 травня 1919 року, зберігається в обласному держархіві. Тон лаконічного повідомлення члена президії відділу металу Укрраднаргоспу Руденка виключав будь-які сумніви щодо подальшої долі корабелень Миколаєва. Звісно, і засоби зв’язку сьогодні інші, і гігантський «Наваль», нині — Чорноморський суднозавод, не той, але через 86 років в українській столиці кораблебудування очікують на подібну депешу. Десь такого змісту: «Прийнято рішення про перегляд результатів приватизації Чорноморського суднобудівного заводу. Комісія виїжджає завтра. Ждіть. Тимошенко». (Варіант підпису — Семенюк.) Власне, уже ждуть. Особливо ті, хто півтора роки тому став за штурвал найбільшої в Європі корабельні.

Шлюб за контрактом, писаним вилами по воді

Іще в серпні 2003 року «ДТ» розповідало про конфлікт ЧСЗ із сільгосппідприємством «Нібулон», котре викупило в заводу семигектарний майданчик для спорудження зернового термінала («Проблеми з великою ріднею?»). Серед іншого йшлося і про вартість заводу у світлі слухів про можливу його приватизацію: «...Поки покупець прицінюється до ЧСЗ, йому сміливо можна говорити: погляньте, мовляв, наша територія — 300 гектарів, тільки за 7 гектарів ми взяли з «Нібулона» 80 мільйонів гривень, а відтак 200 мільйонів, які фігурують у кабінетах Фонду держмайна, — курям на сміх». Але цього разу курі, мабуть, уже не сміялись, а плакали. Бо 7 жовтня того ж таки 2003-го ФДМУ виставив на відкриті торги 90,25% акцій ЧСЗ за 119,3 млн. грн. Торги прямо кипіли від напруги, бо переможець перекрив стартову ціну аж... на 5 тис. грн. На момент продажу ДАХК «ЧСЗ» об’єднувала сім дочірніх підприємств і шість різнопрофільних ТОВ, на його території було розміщено 988 споруд, у тому числі 198 — виробничого, 461 — невиробничого призначення, 92 складські приміщення. До статутного фонду також увійшли 12 набережних і стапелів, 173 об’єкти соцкультпобуту.

Підкреслю: за все це добро, розміщене на обширній території, заплачено 119 млн. грн., тоді як «Нібулону» сім гектарів пустирища, зарослого бур’янами, обійшлися в 80 мільйонів.

Хто ж став щасливчиком? Греки, норвежці, наш «ІСД», структури Петра Порошенка, Давида Жванії, Костянтина Григоришина? Так, усі вони тоді були на слуху. Але дістався ЧСЗ практично невідомому ВАТ «Миколаївська малотоннажна верф» зі статутним фондом 2,6 млн. грн., створеному на базі домобудівного цеху заводу. Згідно з умовами конкурсу новий власник мав погасити борги по зарплаті і до Пенсійного фонду, розібратися з кредитами, наданими комерційними банками. І, зрозуміло, головне: будувати судна.

Уже невдовзі пролунав перший дзвінок: у визначений ФДМУ термін гроші за завод не надійшли. Далі — більше: емісія акцій, поява нових їхніх власників, створення закритих акціонерних товариств, яким передається майно колишнього тепер уже холдингу. А всі ці комбінації (їх перелік зайняв би цілу газетну сторінку) — при боргах по зарплаті, платежах до Пенсійного фонду. І — жодного побудованого судна!

Словом, уже всім, і не тільки в Миколаєві, видно, що шлюбний контракт із ЧСЗ женихи — російські бізнесмени Ігор та Олег Чуркіни — писали вилами по воді. Торік господарський суд Києва уже виносив рішення про анулювання договору купівлі-продажу акцій ЧСЗ, через місяць, щоправда, діаметрально змінивши свою точку зору. Причина, пояснив 15 квітня на зустрічі з чорноморцями губернатор Олександр Садиков, відома: до суду зателефонував Леонід Кучма. У березні цього року вже обласна прокуратура звернулася з судовим позовом в інтересах держави в зв’язку з невиконанням ВАТ «Миколаївська малотоннажна верф» договірних зобов’язань. Схоже, радикальну позицію зайняло і нове керівництво ФДМУ.

Який же вихід із цієї гострої ситуації? Російські вчорашні женихи, освоївшись у новій родині, обрали суто український варіант: «Чия то плахта висить? — винна невістка!» Далі — діло нехитре: розпочалися пошуки невістки.

Невістка-І, тобто міська влада

Намив — сорокатисячний житловий масив, забудований Чорноморським заводом. Ще в першій половині дев’яностих, коли гендиректором був легендарний Юрій Макаров, зі свого десятого поверху я щоранку споглядав нескінченну багатотисячну колону чорноморців, яка вервечкою тяглася на завод (самого Макарова тодішній прем’єр Леонід Кучма приїхавши на завод зневажливо обізве червоним дредноутом — ех, зараз би нам такого «дредноута», як покійний Юрій Іванович, замість малотоннажних яхт братів Чуркіних!). Згодом правління ДАХК «ЧСЗ» очолив Полтавцев, і вже при ньому колона щороку явно ріділа, а при Чуркіних пересохла у вузенький струмочок. Робітники й інженери, хто зовсім звільнений, хто переведений на неповну зайнятість, тижнями й місяцями лунко забивають «козла», просто п’ють пиво й самогон або ловлять у Бузі тарань, аби, спродавшись на риночку, знову-таки зайти в генделик. Утім, не всі. Певна частина, починаючи з другої половини дев’яностих, взялася ходити в колонах у інший бік — через вулицю Радянську на центральну площу міста. Там корабели підіймали вгору транспаранти та плакати, брали до рук гучномовці і таврували владу: Кабмін, Верховну Раду, обласну адміністрацію, мерію.

Усе це відбувалося перманентно і, здавалося, не матиме кінця, як гуркіт шахтарських касок на київській бруківці. Але останнім часом протестні променади чорноморців таки пішли на спад. Аж тут сказали своє слово так звані реаніматори — брати Чуркіни. І знову — «Геть!». Тільки вже не чіпають високопосадовців з Києва і губернатора, плекаючи надії на нову владу. Основні претензії меру: «Чайка, віддай зарплату!»

— Аби запустити завод, — каже Володимир Чайка, — треба щонайменше 200 млн. грн. Вкладено ж усього 11 мільйонів, а це крапля в морі. Вихід один — розірвання договору купівлі-продажу і прихід нового, справжнього інвестора. Я запропонував Чуркіним продати свій бізнес, але вони не хочуть. Натомість виникла міфічна заборгованість мерії перед ЧСЗ за надану теплову енергію. Але ж це борги тих самих чорноморців, яких обслуговував підрозділ ЧСЗ — «Чорноморпобутсервіс». Коли ми вимушено прийняли житло Чорноморського суднобудівного, нам дістався у спадок і жек. У принципі ми могли б повернути заводу 5,9 млн., але ж нехай ЧСЗ, який заборгував комунальним підприємствам міста, заплатить 13 млн. грн. До того ж Чуркіни свідомо вводять в оману заводчан, запевняючи їх, що борг за теплову енергію пішов би на невиплачену зарплату.

Звернувся мер до міської громади і з таким запитанням: скільки мають платити за землекористування гості-бізнесмени, якщо активи ЧСЗ уже належать фірмам, котрі не мають жодного стосунку до преференцій СЕЗ «Миколаїв»? За рік набігає сума в 2,5 млн. грн.

Невістка-ІІ, або Вплив тваринницької ферми на інвестиції в суднобудування

Кому вже не щастить у відносинах із ЧСЗ, так це сільгосппідприємству «Нібулон». На початку статті я вже згадував про позаторішню публікацію «ДТ» на цю тему. Тоді справи виглядали так, що ДАХК «ЧСЗ», продавши «Нібулону» частину своєї вільної від будь-якої виробничої діяльності території і швидко проївши дармові гроші, почала чинити агрофірмі всілякі перешкоди, в результаті чого повністю зупинилося будівництво великого зернового термінала. Палиці в колесах були такими міцними, що на будмайданчик не могли потрапити не тільки монтажники чи автомобілі, а й сам керівник «Нібулона» Олексій Вадатурський, і миколаївський нардеп, заступник голови комітету ВР з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій Володимир Матвєєв, і мер Миколаєва Володимир Чайка. Врешті-решт напруга спала, тим паче що на завод прийшли нові власники, а через якийсь рік втратив губернаторську владу і Олексій Гаркуша.

Втім, завод продовжує руйнуватися ще вищими темпами — потрібна невістка! Зовсім не сліпий жереб знову випав на «Нібулон». А оскільки час адміншлагбаумів минув, зерновий термінал уже збудований і успішно функціонує, змінилася і погода в облдержадміністрації — господарі корабельні вдалися до публічної риторики. Зокрема, в одному з березневих номерів журналу «Бизнес» голова спостережної ради ВАТ «Чорноморський суднобудівний завод» Ігор Чуркін саме «Нібулон» називає структурою, зацікавленою у зміні власника ЧСЗ. Інтерв’ю настільки, м’яко кажучи, необ’єктивне, що в Миколаєві переймаються дилемою: або бізнесмен практично необізнаний з проблемами власного холдингу, або свідомо говорить неправду. Ось цитата: «Було продано фірмі «Нібулон» 70% найкращих добудовних набережних... У подальшому «Нібулон» було звільнено від сплати мит і податків — ось і народився новий «бізнесмен».

По-перше, «Нібулон» купив пустку під назвою «незавершене будівництво», тобто не придбав жодного метра не те що найкращих, а просто добудовних набережних. І навіть сьогодні, вгативши в будівництво термінала понад 180 млн. грн. (порівняймо цю суму з тією, яку одержала держава за весь величезний завод!), «Нібулон» має причал протяжністю 350 метрів, що ніяк не може становити 70% від наявних у заводу 1350 метрів.

По-друге, «Нібулон» придбав об’єкт три роки тому, а відомий він на внутрішньому і зовнішньому ринках іще з 1991 року. Саме це підприємство першим із українських аграріїв одержало 1998 року кредит Світового банку в рамках проекту розвитку експорту України. Отакий ось новий «бізнесмен». Явно взято з голови і твердження Ігоря Чуркіна, що «Нібулон» — «приватний порт», що йому передано «водну акваторію ЧСЗ».

Складається враження, що для молодих і амбітних братів Чуркіних просто не існує напрямків діяльності, де б вони не почувалися фахівцями вищого класу: не заладилися справи у Львові на ЛАЗі — не біда, підніматимуть суднобудування. В Миколаєві колектив дочірнього підприємства «Меридіан» просить голову ОДА «захистити корабелів від свавілля нинішнього власника в особі братів Чуркіних, а унікальну верф — від знищення» — теж пусте, брати навчать Олексія Вадатурського, як працювати на селі. 38-річного випускника Свердловської медичної академії Ігоря Чуркіна (освіта 25-річного Олега невідома) не лякало, що він кидає виклик віце-президенту Української зернової асоціації, володарю різноманітних відзнак, нагород, премій і т. ін. Фах, досвід — ніщо, головне — піар-технології.

І ось уже на заводі виготовляють транспаранти «Вадатурського — за ґрати!», «НІБУЛОНу — ганьба», їдуть за 110 кілометрів у село Лідіївку Доманівського району і, провівши відповідну агітаційну роботу серед селян, відправляють їх автобусом до Києва. «Ось вам готель, ось вам мобілки — дзвоніть додому, ось транспаранти, фото- і кінокамери. Вимагайте зустрічі з Президентом, а ми все влаштуємо». Так, влаштували і провели на розмову. Обурення лідіївців тиражують і коментують київські газети і телекомпанії.

А тепер поглянемо на Лідіївку не з Печерських пагорбів, а на Прибужжі, впритул. Дев’ять років тому «Нібулон» узяв у довгострокове користування 2600 гектарів землі, що раніше належали колгоспу «Лідіївський» — одному з найвідсталіших господарств області. Уже тоді кредиторська заборгованість колгоспу сягала півтора мільйона гривень, а зарплати люди не бачили другий рік. Не раз делегації лідіївців зверталися до Вадатурського з проханням узяти Лідіївку під крило «НІБУЛОНу», не раз Вадатурський відмовлявся і говорив селянам: «Подумайте, гряде розпаювання, а ви на сорок дев’ять років позбавитеся права розпоряджатися своєю землею». Аналогічними були ро’яснення і фахівців-землевпорядників — усе даремно. Зубожіле село прагло конкретної роботи, гарантованих заробітків, бодай малих зрушень у соціальній сфері.

В результаті усі жителі села написали заяви про відмову від колективної форми власності. Земля так і залишилася у державній власності, а «Нібулон», згідно з держактом, одержав право постійного користування. 1996 року в Лідіївській школі було два некомплектні класи, нині — дев’ять повноцінних. Утримання школи — від зарплати вчителям до комп’ютерів — усі ці роки тільки за рахунок агрофірми.

Щороку всі жителі села, включаючи й тих, хто не працює в фірмі, одержують соціальну допомогу, минулого року, приміром, по 847 грн. Аби оцінити цю суму, варто зауважити: здаючи свою землю в оренду за сьогоднішніми розцінками, лідіївці одержували б на чверть менше. Середня зарплата зросла із 81 до 547 грн. у 2004 році. Отримують її лідіївці регулярно, двічі на місяць, твердо знаючи, що стільки не заробляють у жодному селі району. Нині в невеличкому селі 22 приватні автомобілі, дев’ять років тому не було жодного. За рахунок «Нібулону» п’ять лідіївців стажувалися у фермерських господарствах Німеччини, з тієї ж Німеччини завезли на ферму елітних корів.

Так, у селян є претензії до Олексія Вадатурського, особливо з огляду на його фанатичну боротьбу з крадіями і п’яницями. Та якщо сьогодні бодай одна людина порушить питання про виділення земельного паю, його треба вирішувати. Але як? Вихід з цієї колізії законодавчо не передбачений. Єдиний варіант — приватний підприємець Вадатурський грюкає дверима, плює на потрачені мільйони і прощається назавжди з Лідіївкою. Варіант можливий, але практично нереальний. Тим паче, що не видно цивілізованого компромісу: одна сторона в результаті тиску одержує конкретний результат, інша залишається в повному програші. Але, заради Бога, чи можуть допомогти тут Вадатурському і селянам брати Чуркіни?

І саме в той час, коли підбурені Чуркіними лідіївці пікетували секретаріат Президента, на Чорноморському суднобудівному заводі відбувався мітинг за участю тисячі робітників і службовців «Меридіану», які протестували проти політики нових власників корабельні.

* * *

Незважаючи на майже тупикову ситуацію, яку створили на ЧСЗ гастролери-«інвестори», переважна більшість миколаївців, з якими я спілкувався останніми днями, все-таки налаштовані оптимістично: занадто глибоко увійшов у свідомість багатьох поколінь Чорноморський завод — не тільки як потужна корабельня, а й як символ краю. Символ, який попередній склад уряду фактично розтоптав: одним із своїх останніх рішень від 23 грудня 2004 року Кабмін уже не зазначив завод об’єктом, що має стратегічне значення. Були причини, аби так поспішати!

І насамкінець. Зрозуміло, що визначальну роль у дивовижному дійстві з приватизацією Чорноморського заводу, з судами-пересудами тощо відіграла влада, якої ми позбулися. Тож як грім з ясного неба — одкровення Ігоря Чуркіна журналу «Бизнес»: «Прежняя власть сделала ряд преступных шагов к уничтожению завода», «Думаю, такой скандально-коррупционный бизнес с приходом новой власти умрет». Лави «помаранчевих» множаться навіть за рахунок Чуркіних?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво