«Сонячний камінь» і великі гроші

За кілька місяців до Євро-2012 дедалі актуальнішим стає питання, як саме використати цю подію для промоції України в світі. У цьому контексті варто звернути увагу на бурштин, який багато хто хотів би бачити одним із основних українських брендів. Ідея зовсім не нова, і її навіть почали втілювати в життя, зокрема на Рівненщині, яку невипадково називають бурштиновим краєм. Важливо і те, що важко знайти кращий бренд, який однаково добре представляв би і Україну, і другого співорганізатора Євро 2012 - Польщу. Адже, крім цих двох країн, родовища бурштину є ще тільки в Росії і Литві.

Донедавна бурштиновий бізнес був найкращим прикладом того, як «гарно» Україна вміє втрачати свої шанси там, де це здавалося неможливим. На «сонячному камінні» великі гроші робили і поляки, і австрійці, і китайці, тільки не самі українці, звісно, якщо не брати до уваги осіб, причетних до нелегальних схем видобутку і торгівлі на чорному ринку та контрабанди. Ситуація проста: українську бурштинову сировину масово вивозять за кордон, причому копачі і продавці отримують за неї копійки. У Польщі, Литві чи Китаї бурштин обробляють, виготовляючи справжні шедеври, які потім можна купити за чималими цінами у найдорожчих магазинах Відня, Кракова чи Гданська. На самих лише спогадах про історичний бурштиновий шлях досить непогано заробляють чехи, австрійці та угорці. Так, бурштинова виставка в східній Австрії стала магнітом для туристів, які інакше туди не приїхали б. Зрештою, знайомлячись з інформаційними матеріалами організації «Австрійський бурштиновий шлях», можна дійти виснов­ку, що європейським центром бурштину є саме Австрія та сусідня Угорщина, а не Польща чи Україна, про яку, до речі, не згадують там жодним словом.

Головні проблеми українського бурштину - нелегальний видобуток і відсутність офіційного ринку. Фактичну монополію на видобуток і торгівлю «золотом півночі» має держава (окрім неї, концесія на видобуток є в однієї приватної фірми), але паралельно функціонує чимало нелегальних копачів і контрабандистів. Старателі видобувають сировину дешевше, ніж офіційні підприємства, бо не платять екологічних зборів, не переймаються геологічними дослідженнями, рекультивацією території чи навіть орендою земельної ділянки. На чорному ринку бурштину багато, разом з тим в Україні є чимало фірм, які із задоволенням цей бурштин купували б для виготовлення з нього ювелірних виробів. Однак це можна зробити тільки нелегальним способом - бурштин поки що має статус коштовного каміння. Це ускладнює легальну торгівлю цією сировиною.

За таких умов старателям найпростіше продати бурштин за ціною, що нижча реальної вартості, покупцям із Польщі, Литви чи Білорусі (звідси і проблема контра­банди). Водночас українським фірмам іноді зручніше купувати сировину... в Росії або в тій же Польщі, бо легальний український видобуток бурштину не перекриває попиту на нього. Цим можна пояснити те, чому Україна не користується своїми перевагами, маючи поклади такої цінної сировини. Хоча теоретично саме Рівне, а не Гданськ, могло б носити звання світової столиці бурштину і заробляти на цьому цілком конкретні дивіденди.

Про те, як вирішити цю патову ситуацію, вже давно говорять представники місцевої влади і бізнесу Рівненщини. Рецепт такий: вилучити бурштин із переліку коштовного каміння (що уможливить легальну торгівлю ним), відмовитися від державної монополії на видобуток бурштину, легалізувати його старательський видобуток (за невелику оплату), а також створити бурштинову біржу в Рівному, підтримуючи розвиток різноманітних культурних і туристичних проектів, в яких бурштин є головним мотивом. При цьому тісно співпрацювати з Польщею та іншими бурштиновими країнами, досвід яких міг би бути корисним для України.

Донедавна здавалося, що це питання буде раз і назавжди вирішене. Ще у вересні 2010 року Верховна Рада таки ухвалила давно­очікуваний закон про бурштин, який враховував вищенаведені пропозиції. Що важливо, був і політичний консенсус: «за» голосували депутати як з Партії регіонів, так і з опозиції. Однак у грудні 2010-го закон неочікувано ветував президент, що щиро здивувало бурштиністів. Тоді адміністрація президента обіцяла доопрацювати законопроект і внести його на розгляд у новій редакції на початку 2011 року, однак далі декларацій не пішло.

Що характерно, представники бурштинової галузі відразу змінюють тему, коли йдеться про причини вето і про відсутність нового законопроекту. Нагадаємо, що Віктор Янукович, ще будучи прем’єр-міністром, неодноразово відвідував Рівненщину і щиро підтримував саме таке розв’язання бурштинової проблеми. Зрештою, ухвалення закону про бурштин було б неможливим без активних зусиль губернатора Рівненщини Василя Берташа, який усе це робив у порозумінні з гарантом. А тут раптом - зміна позиції Банкової на 180 градусів.

Неофіційно все пояснюється тим, що українським бурштином усерйоз зацікавилися бізнесмени з Китаю, які розраховують на великі партії сировини за відносно низькими цінами. Тож зрозуміло, що лібералізація ринку та прозорі правила видобутку і торгівлі бурштином китайським підприємцям і їх українським партнерам просто непотрібні.

З великого плану по реформуванню бурштинової галузі в результаті залишилася тільки культурна і туристична частина, а також співпраця з Польщею. Слід визнати, що на Рівненщині за останні місяці чимало зробили для популяризації бурштину як українського бренда. Йдеться, зокрема, про такі ініціативи, як Музей бурштину в Рівному, фестиваль «Бурштиновий шлях», міжнародна конференція бурштиністів у жовтні 2011-го чи бурштинові конкурси краси. Багато проектів розробили також у Києві, у тому числі бурштиновий ресторан та виставка бурштину в Софії Київській.

Хоча розвиток бренда «бурштин» без вирішення питань прозорого видобутку і торгівлі буде складним, такі ініціативи все ж мають глибокий сенс. Варто зауважити, що подібні проблеми з нелегальним видобутком і непрозорими схемами діяльності виникають також у поляків, та, попри це, вони змогли розрекламувати свій балтійський бурштин у світі. Гарним прикладом є Гданськ, де і в історичному центрі міста, і на приморських набережних продають вироби з бурштину. Так, на вулиці Маріацькій можна купити справжні шедеври, приміром шахи з бурштину всього за 30 тис. євро. Такі ціни тут нікого не дивують, а ювеліри без проблем знаходять покупців навіть на найдорожчі бурштинові вироби, зокрема, серед туристів з Німеччини, Швеції чи США.

З 2007 року Гданськ робить усе можливе для того, щоб у світі його асоціювали саме з бурштином, а ще з революцією «Солідарності». Взірцем для влади міста є Антверпен, який є світовою столицею діамантів. Хорошою нагодою для Гданська перетворитися на бурштинову столицю світу має стати Євро-2012. Навіть стадіон «Амбер арена» має вигляд і колір величезного бурштинового каменю. Бурштин є також головним мотивом більшості рекламних роликів, присвячених майбутньому футбольному чемпіонату.

Бачачи все це, важко повірити, що «світова столиця бурштину» має серйозні проблеми з... бурштиновою сировиною. У Польщі немає промислового видобутку бурштину, а отримати концесію на старательський видобуток майже неможливо. Відтак, більшість бурштину отримують внаслідок нелегального видобутку або як контрабанду - з Росії чи України. У Гданську в 2007 році спробували легалізувати старательський видобуток, але це не дало бажаних результатів. Польські бурштиністи також очікують ухвалення закону про бурштин, однак наразі немає шансів на зміну геологічного законодавства. А найперспективніші з погляду видобутку бурштину земельні ділянки на гданських Стогах... заливають бетоном. Так, новий контейнерний термінал і логістичний центр у гданському порту будують прямо на бурштині, незважаючи на протести ювелірів: чому спочатку тут не видобувають бурштин? Також ідеться про непрозорі схеми: якщо офіційно питання бурштину не стоїть, то хтось причетний до будівництва порту може на цьому непогано заробити.

Що буде далі з українським і польським бурштином? Як і раніше, переважатимуть непрозорі схеми видобутку, торгівлі і контра­банди? Все вказує саме на це. А разом з тим Україна і Польща й надалі не скористаються своїм потенціалом як одні з небагатьох країн, що мають родовища цього унікального каміння. Євро-2012 ще може трохи змінити цю ситуацію на краще, і в цьому разі, можливо, вдалося б пропагувати бурштин як український бренд. Однак без вирішення питань лібералізації видобутку ефект від такої промоції буде незначним.