«Снег на шляпе моей…»

Україні щороку не вистачає близько 2 млн. тонн вугілля газової групи (марок Д, ДГ, Г), які використовуються як паливо сімома українськими ТЕС із чотирнадцяти. Ці ж марки необхідні й коксохімікам. Тому будь-яка активізація національної сталеливарної промисловості загострює паливні проблеми енергетиків - через фінансову слабкість вони завжди поступаються металургам у боротьбі за вугільні поставки. Імпортний газ через свою дорожнечу не може покрити дефіцит твердого палива: можливості зростання національної вугільної промисловості обмежені, залишається тільки… імпорт вугілля. Але й тут не все просто. Існують принаймні дві проблеми: китайський фактор і несприятливий для імпортерів валютний курс.

Світовий ринок вугілля чітко регламентований: азіатський (тихоокеанський) сегмент, з якого «годуються» японські, корейські, китайські, індійські й тайванські корпорації, обслуговують постачальники вугілля з Австралії, Канади, Росії, меншою мірою - з ПАР; європейський (атлантичний) сегмент - експортери з ПАР, Колум­бії, Венесуели, США, меншою мірою - Австралії. При цьому обороти продукції в азіатській частині вдвічі перевищують європейські.

Зростання споживання вугілля в Китаї, особливо перетворення цієї країни з експортера на нетто-імпортера вражаюче змінили картину класичної торгівлі вугіллям. У 2004 році Китай експортував 102 млн. тонн вугільної продукції, у 2006-му зі своїми 63 млн. тонн залишався п’ятим у рейтингу експортером світу. Але вже 2007-го Пекін тільки ввозив вугілля, і обсяг імпорту становив 38 млн. тонн. Китайський удар по вугільних ринках вийшов подвійним: країна не лише нічого більше не приносить до «спільного столу», а й геть чисто змітає з нього все, що, як-то кажуть, потрапить під руку.

Вугільні апетити настільки зросли, що увагу міжнародних інвесторів привернули навіть британські вугільні шахти, закриті свого часу як економічно неефективні. Після того, як на всю Великобританію залишилося дев’ять шахт, що належать компанії UK Mining, в Уельсі було відновлено шахту «Юніті», закриту 14 років тому. Реанімуються також інші об’єкти в різних частинах країни.

Потреби великих споживачів вугілля різняться разюче: якщо Китай і Індія «добирають» відсутню кількість ресурсів, то японська і корейська металургія та електроенергетика принципово не можуть існувати без зарубіжних поставок.

«Коли розвертають караван, кульгавий верблюд стає першим»

Японія, не маючи власних ресурсів, у новому середовищі проживання знайшла свій шлях до енергетичної безпеки - вертикальна інтеграція, побудована на використанні зарубіжних вугільних активів. Транснаціоналізація додала оригінальності давно відомому прийому. Якщо раніше процвітала торгівля вугіллям як таким, то нині існує великий попит на підприємства, що видобувають цю сировину, і вони періодично переходять з рук у руки.

Формально залишаючись імпортом, завезення закордонного вугілля стало формою самозабезпечення споживачів. Абревіатура BMA означає альянс, укладений між австралійським сировинним концерном BHP Billiton і японським концерном Mitsubishi. Австралійська філія швейцарської корпорації Xstrata, п’ятий за величиною гравець в австралійському вуглевидобутку, є домінуючим власником низки підприємств, але в її партнерах значиться чимало японських компаній. Так, різні за величиною пакети акцій підприємства Bulga Complex (кар’єр і шахта в районі австралійського міста Булга) перебувають у руках Nippon Steel, Nippon Oil і кількох інших японських корпорацій.

Практику обзаведення своїми вугільними підприємствами за кордоном у японсь­ких і корейських металургів перейняли багато корпорацій. З 2007 року, здійснивши серію придбань у США, Росії, ПАР і Австралії, до цього долучився і європейський концерн ArcelorMittal.

Не відстав від європейських колег і український бізнес - група «Енерго» володіє компанією «Заречная» у російському Кузбасі; група «Метінвест» у 2009 році стала власником вугільної компанії United Coal в Аппалачах.

Проте у нащадків самураїв свій стиль - вони віддають перевагу не пануванню над підприємством, а партнерствам, у яких задовольняються меншою часткою, і не створюють своїх філій «з нуля». Щоправда, розміри їхніх пакетів акцій достатні для доступу до ресурсів.

Аналітики в міру проявлення глобалізації почали розрізняти іноземний і зарубіжний сектори в економіці. Іноземний сектор - коли їхні економічні агенти оперують у нашій економіці, а зарубіжний - коли наші агенти діють в економіці прий­маючої країни.

Згадані вище дочірні підприємства в Австралії є зарубіжними секторами швейцарської, японських та інших корпорацій. Але, як продовження материнських компаній, вони мають різне призначення: одні, як той-таки швейцарський, створені з метою одержання прибутку; інші, як японські, працюють на ресурсне забезпечення своїх бізнес-груп.

Якщо інтеграційні мотиви японських і корейських сталеливарних компаній зрозумілі, то схильність австралійських вуглярів до партнерств пояснюється інвестиційними потребами. Власні активи Xstrata Coal у її підприємствах в австралійському Квінсленді становлять від 55 до 75%, решта - власність партнерів. Саме завдяки прямим іноземним інвестиціям відбувається потужний розвиток вуглевидобутку не тільки Австралії, а й інших країн.

Під впливом зміни активів вугільна промисловість Австралії з роками перетворилася на арену діяльності зарубіжних секторів різних бізнес-груп, але було б неправильно сприймати її як суто іноземний сектор у національній економіці: окрім дев’яти великих компаній, які забезпечують 55% вуглевидобутку, існують і суто австралійські фірми. Наприклад, кожна з енергетичних фірм Loy Yang Power і Truenergy є комплексом «кар’єр-ТЕС» - має у власності буровугільний кар’єр, що забезпечує паливом розташовану по сусідству із ним електростанцію.

Володіння електростанціями і зарубіжними паливними активами допомагає нівелювати негативні ефекти занижених валютних курсів. Те, що вигідно експортеру, для імпортера - крах. Навіть якби світові паливні ринки були завалені пропозиціями, вигідність придбання вугілля українськими енергетиками, через недооціненість гривні, залишалася б сумнівною. Інша річ - видобули вугілля за кордоном і привезли на свої ж електростанції.

Прикладом використання іноземного сектора може слугувати японська енергетична корпорація J-Power. Великовантажні судна щороку доставляють у Японію 9 млн. тонн вугілля, видобутого на австралійських підприємствах компанії Idemitsu Australia Recourses, щоб електростанції материнської компанії перетворили його на тепло і світло.

Вертикальна інтеграція як стимул
для розвитку української енергетики

Ще в середині 90-х років минулого століття вигідність схем «шахта-ТЕС» була доведена консорціумом інститутів, які працювали над темою доцільності вертикальної інтеграції для розвитку української енергетики. Інститутом економіки промисловості НАН України та Донецьким науково-дослідним вугільним інститутом, поряд із пропозиціями будівництва блоків підприємств на одному промисловому майданчику, було обгрунтовано варіанти об’єднання вже існуючих шахт, збагачувальних фабрик і ТЕС. Як головний принцип досягнення високої ефективності було задекларовано роботу паливних і генеруючих підприємств «на кінцевий продукт».

Практика підтвердила правильність цього принципу. Рентабельність компанії «Східенерго», що входить разом із вуглевидобувними підприємствами в холдинг ДПЕК, набагато вища, ніж у державних генеруючих компаній. Але досвід ДПЕК не типовий - таких шахт, як «Комсомолець Донбасу» і «Павлоградвугілля», у країні небагато. Це об’єднання сильних частин приводить до результату «2+2=5», а зведення слабких, навпаки, здатне ще більше послабити систему.

Саме тому кооперація вітчизняних енергетиків і зарубіжних вуглярів на сучасному етапі здатна дати «свіжу кров» віт­чизняному ТЕКу.

Україна має і зарубіжний, і іноземний вугільні сектори, але вони не використовуються для потреб національної енергетики. Іноземний сектор успішно живить сировиною українські металургійні заводи, що перебувають у складі російської «Евраз Групп»; коксівне вугілля із США, видобуте на шахтах групи «Метінвест», також працює на благо сталеливарної промисловості. Хоча сьогодні заокеанські поставки зарубіжного сектора не перевищують 80-100 тис. тонн на місяць, але після закінчення будівництва перевантажувального комплексу в глибоководній Севастопольській бухті потік продукції може обчислюватися кількома мільйонами тонн на рік.

Два аспекти вугільного автаркізму

Багато в чому недооцінка ролі зарубіжного сектора енергетичного вугілля зумовлена автаркічними (спрямованими на само­забезпечення) настроями українського уряду, що збігаються з настроями вугільних «генералів» і власників приватних шахт, які не входять до бізнес-груп. Блокування ввезення вугілля в Україну вигідне вуглевидобувним підприємствам, шахтарським регіонам і вугільній галузі загалом. Але всі ці мікро- і мезоекономічні «плюси» призводять до «мінусів» у макроекономіці. Українське вугілля дороге у виробництві, має низькі енергетичні характеристики та низьку екологічну прийнятність. Більша частина шахтного фонду не може існувати без масованої державної підтримки. Тому вуглеводневі енергоносії з палива - «підсвічування» на вітчизняних електростанціях перетворилися на паливо робоче, що «добиває» і без того слабку економіку підприємств. Паливні витрати становлять близько 85% собівартості виробництва електроенергії.

Разом з тим заперечення автаркізму не означає заклику до відмови від національного вуглевидобутку та державного протекціонізму галузі. Варто було у травні 2010 року статися катастрофі на російській шахті «Распадская», як уряд РФ обмежив вивезення за кордон коксівного вугілля. Причому заходи щодо стабілізації внутрішнього російського ринку однаковою мірою були поширені не тільки на класичних торговців вугіллям, як, скажімо, «Северсталь», а й на «Евраз Групп», що володіє українськими металургійними заводами.

Тому є резон тримати свої шахти, як і порох, сухими. І в прямому, і в переносному значенні слова. Пропонована урядом реформа вугільної галузі передбачає закриття великої кількості шахт. Такі заходи виправдані, вони відповідають нормам СОТ і ЄС. Але міністерства, як показує досвід ТОВ «Механік», що видобуває понад 1 млн. тонн на рік на семи відновлених після ліквідації шахтах, швидкі «на розправу», причому не тільки вітчизняні - згадаємо Англію…

Для упевненого існування на сучасному етапі українській енергетиці необхідні і вітчизняний, і зарубіжний вугільні сектори…

«Снег на шляпе моей.

Как подумаю, что не чужой он, -

Сразу легче ноша»…

Еномото Кікаку