Сміттєзвалище для інвестора

Надзвичайно важкою, майже безперспективною видається справа закриття Грибовицького сміттєзвалища, що неподалік Львова. Для розв’язання проблеми, за різними оцінками, потрібно викласти близько 100 млн. доларів. Кошти немалі. Хоч як дивно, але охочі вкласти їх знаходяться. Адже сміттєзвалище є джерелом не лише забруднення навколишнього середовища, а й можливих прибутків від отримання біогазу. Одна із головних причин, яка гальмує процес, — невміння чи небажання зацікавлених сторін дійти консенсусу.

Осягнути проблему

Засноване наприкінці 1950-х років Грибовицьке сміттєзвалище є одним із найбільших забруднювачів навколишнього середовища на території Львівсь­кої області. Нині воно займає понад 33 га площі Грибовицької сільради та ще декілька га сусідньої Малехівської. Щороку зі Львова сюди завозять близько мільйона тонн побутових відходів. Сьогодні тут зосереджено понад 50 млн. тонн сміття, а в трьох водоймах (11 га) перебуває ще 200—300 тисяч тонн кислих гудронів.

Ось уже з десяток років у Грибовичах нічого не змінюється, бо місцеві органи влади більше імітують діяльність, аніж вирішують конкретні справи. Нещодавно проблему розглядали на черговому круглому столі з участю комісії з питань планування території, містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Львівської облради, Львівського обласного об’єднання роботодавців та Асоціації роботодавців Львівщини.

Куди рухатися?

Міська та обласна влада періодично, особливо після виступів жителів, виходять із черговими ініціативами щодо Грибович. Свої пропозиції регулярно озвучують й фахівці. Дискусії насамперед стосуються шляхів вирішення проблеми твердих побутових відходів (ТПВ). Одні пропонують їх спалювати, інші — сортувати, пресувати та захоронювати. Є й зовсім екзотичні варіанти, як, наприклад, використання каліфорнійського хробака. Міська ж рада хоче вирішувати всі проблеми відразу. Проте це чималі гроші.

Як зазначив голова Львівської обласної галузевої організації роботодавців нафтогазової промисловості Геннадій Бровко, коли фахівці поцікавилися, як закривають такі проблеми у Словаччині, Румунії, Чехії, то зрозуміли, що мають справу з дуже великими коштами. За попередніми оцінками, для вирішення всіх питань, які заклала у свої заходи обласна рада, потрібно близько 40 млн. грн. Це без технологій із переробки фільтрату, презентованої спільно з італійською фірмою «Монтана». Але міськвиконком на чолі з мером та його новою командою запропонували свій підхід.

Як альтернатива приватним розглядається варіант використання бюджетних коштів. Окремі фінансові структури хоч сьогодні готові надати кредити під певні відсотки, звичайно, під заставу. За підрахунками експертів, на придбання лише одного сміттєпереробного заводу потрібно майже 80 млн. євро. У цій ситуації представники бізнесу запитують: якщо проект такий хороший та ефективний, чому він не бізнесовий? Чи не є це бажанням заробити коштом держави на комунальній власності з боку окремих посадовців?

Його величність приватний «інтерес»

Про те, що інтерес до Грибовицького сміттєзвалища зростає, свідчить загострення полеміки навколо нього.

— Незважаючи на цілу низку документів, підписаних на рівні обласної та міської рад, видані розпорядження про закриття Грибовицького сміттєзвалища до 2006 року, влада й далі товче воду у ступі, — зазначила заступник директора Інституту екології Карпат НАН України Оксана Мариськевич.

Депутатами обласної ради розроблено й схвалено екологічну програму, в якій визначено за роками, що і хто повинен робити. Документи непогані. Проте всі заходи, пов’язані з Грибовицьким сміттєзвалищем, чомусь здійснюються в ручному режимі, котрий, як відомо, є широким полем для зловживань. Особливо гостре питання щодо власності сміттєзвалища. Від цього залежить відповідь, хто повинен займатися Грибовицьким сміттєзвалищем — місто чи область? На думку деяких фахівців, це проблема більше обласного, аніж міського рівня. Принаймні з огляду на те, що відходи з міста переміщують на територію області. Грибовицький об’єкт функціонує з 1957 року, отже, ця спадщина належить державі, а значить місто не має одноособового права на нього. Це зона спільної відповідальності міста й області, вважає Володимир Серветник.

Місто з таким твердженням не погоджується. Оскільки підприємство «Збиранка», яке працює на Грибовицькому сміттєзвалищі, перебуває у міській комунальній власності, то об’єкт — міський. Тим більше що сміття теж міське.

Останнім часом Львівська міськрада помітно активізувала свої зусилля. Аби привабити інвесторів, тут проведено два конкурси, які, втім, закінчилися нічим. Результати останнього конкурсу було опротестовано обласною прокуратурою. Прокурор вимагав від депутатів скасувати ухвалу Львівської міської ради від 24 травня 2007 року «Про концепцію впровадження системи поводження з твердими побутовими відходами». У протесті він висловив зауваження стосовно того, що органи місцевого самоврядування затверджують місцеві та регіональні програми, а не концепції поводження із ТПВ.

Особливо привабливою видається ситуація завдяки нещодавно прийнятому Кіотському протоколу. В обмін на продаж частини квоти України на атмосферні викиди Львів може дістати обладнання для збирання біогазу (і таким чином зменшить рівень забруднення навколишнього середовища) практично безкоштовно.

Як виявилось, у 2004—2005 роках виключне право на проведення дегазації об’єкта хтось із міських посадовців за часів керівництва міського голови Л. Бу­няка поспішив закріпити за малим підприємством «Гафса». Отож у приватні руки однієї організації віддано «золоте яйце», бо всі інші процеси потребують значно більше праці і фінансових витрат. Фірма «Гафса» вже виграла у міської ради три судові спори, останній — у Вищому господарському суді, і тепер вона є неминучим учасником переговорів щодо рекультивації. Не рахуватися з цим місто вже не може. Однак проблему слід вирішувати не по частинках, а лише у комплексі.

Нині всіх цікавить лише сміттєзвалище, бо там можна заробити. Нікого не приваблює збирання, перевезення, утилізація відходів. Щоб у об’єкта не було вигідних і невигідних робіт, у нього мусить бути один господар, вважають у міській раді. У одному із інтерв’ю перший заступник міського голови Олег Синютка зазначив, що компанії, які звернулися до міської ради, не витримують вимог конкурсу. Жодна з них не дає гарантій і не готова працювати, починаючи з вивезення сміття, переробки, рекультивації діючого сміттєзвалища. Переробка твердих побутових відходів і комплексна рекультивація потребують вагомих капіталовкладень, а отже, компаній, які могли б комплексно розв’язати проблему Грибовицького сміттєзвалища, у світі є одиниці. Наразі місто шукає інвестора, котрий прийде не для того, щоб заробити гроші і піти, а щоби допомогти місту вирішити проблему загалом.

На думку голови правління ВАТ «Гірхімпром», академіка АГНУ Івана Зозулі, у своєму прагненні осягнути проблему фахівці та владні структури диктують інвестору способи та методи, які той мав би використати. Інвесторам, зрозуміло, така регламентація не подобається.

Експерти вважають, що кожна із сторін повинна діяти у межах своїх повноважень. Сьогодні обласна рада не бачить можливості самостійного вирішення питання Грибович. Закон «Про місцеве самоврядування України» не наділяє її повноваженнями щодо збирання, утилізації сміття. Дехто каже, що обласна рада також може створити відповідне комунальне підприємство. Але яке сміття воно перероблятиме, коли Грибовицьке сміттєзвалище — формально власність Львова. Навряд чи без допомоги області впорається з проблемою й міська рада Львова. Адже землі території сміттєзвалища їй не належать, без участі обласної ради тут не обійтися.

***

На зустрічі хтось із присутніх запитав: Грибовицьке звалище — це проблема бізнесова чи соціальна? Шкода, але ніхто не звернув уваги й не розвинув цієї думки. На наш погляд, відповідь на нього є надзвичайно важливою, оскільки проблема напряму зачіпає життя десятків тисяч людей. А отже, є найголовнішим критерієм успішності проекту. «Який навколишній світ буде залишено нащадкам?» — і на це запитання поки що так і не пролунало відповіді.

Коментарі експертів

Іван Зозуля,
голова правління ВАТ «Гірхімпром»

— Складні проблеми, пов’язані з поводженням із ТПВ, мають розв’язувати фахівці, а не чиновники, і в жодному разі не перші керівники. Керівництво має затверджувати рішення фахівців, а чиновники — виконувати їх. Створення будь-яких комісій, робочих груп із подолання проблеми ТПВ під орудою керівників високого рангу з участю чиновників ніколи не буде ефективним із багатьох причин.

Наталія Ковальчук,
співвласник
ТзОВ «Гафса»

— Гадала, що інтерес викличе проблема села, сміттєзвалище. Тепер бачу, що інтерес викликає біогаз, квоти. Все впирається у питання, чий інвестор отримає гроші.