Сліди на землі

Чого-чого, а гласності навколо земельних конфліктів у селах Щасливе і Гора Бориспільського району вистачило з надлишком. Телеканали найчастіше починали новинарний ряд із показу наметового містечка, а газети різних напрямів відводили під події перші шпальти. Знайшлося і чимало охочих використовувати гостру ситуацію під час парламентських виборів. Тим паче, що зневірені люди не приховували, що підтримають ту політичну силу, яка стане на їхній захист, допоможе справедливо вирішити земельні питання.

Наметове містечко біля автостради Київ — Бориспіль відвідали лідери майже всіх основних політичних сил, високопосадовці, включаючи президента. Усі обіцяли допомогу і вирішити питання швидко. Здавалося б, усе так і буде. Тим паче, що в судах, котрі селяни раніше програвали, намітився перелом. 31 серпня і 25 вересня Київський апеляційний адміністративний суд скасував скандальні постанови Бориспільського міськрайонного суду про визнання незаконними державних актів на право власності на землю селян — колишніх працівників ВАТ «Племінний завод «Бортничі». За фактом винесення суддею М.Корнійцем явно неправосудних рішень прокуратура Київської області порушила кримінальну справу; до Вищої ради юстиції внесено подання про звільнення його з посади.

Після цього з високих кабінетів пролунали запевняння, що в скандальній справі поставлено крапку. Мовляв, питання власності на землю вирішено, люди одержали назад свої наділи. Отже, підстав для продовження протестних акцій немає. Насправді ситуація навколо спірних земель ще не нормалізувалася. До існуючих «гарячих» точок, позначених наметовими містечками в самому Борисполі та поблизу села Щасливе, додалися нові...

Від банкрутства до рейдерства

Селяни вирішили з’ясувати, хто господарює на землях, переданих їм під час розпаювання місцевих сільгосппідприємств, будує огорожі, починає будівництво якихось об’єктів... Та ба. Їх зустріли стрункі ряди бійців охоронних структур із кийками, найняті фірмами, які претендують на ті самі ділянки землі. Стінка пішла на стінку, місцевим правоохоронцям, щоб уникнути кровопролиття, довелося розбороняти знервованих людей...

Про який спокій, згасання земельного конфлікту можна говорити, якщо 9 жовтня відбулася позачергова сесія Бориспільської райради, на якій йшлося про невирішеність проблем, посилюваний «дерибан» землі?

Розібратися з усім непросто. Основи нинішнього земельного рейдерства закладали завчасно, із наперед заданою метою — створити плацдарм для захоплення землі у вигляді збанкрутілих сільгосппідприємств. За дивним збігом, банкрутами ставали господарства з особливо цінними в комерційному значенні землями, пов’язаними з Борисполем і столицею, поблизу пожвавлених автотрас.

Першими відчули на собі такий небезкорисний інтерес селяни КСП «Бориспільське». Користуючись поступливістю колишнього керівництва, багате приміське господарство, як мухи, обсіли партнери, котрі якимось чином перетворилися на кредиторів. Фінальним акордом таких дій стала не тільки втрата майна сільгосппідприємства. Комерсанти намагалися прибрати до рук близько 5 тис. га землі.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14 верес­ня 2006 року в справі про банкрутство КСП «Бориспільське» затверджено мирову угоду. Такий «мир», укладений між тодішнім керівництвом сільгосппідприємства і кредиторами, дорого коштував членам КСП. Землі, які вони одержали після розпаювання, навіть попри те, що на ряді ділянок уже були побудовані житлові будинки, було передано кредиторам у рахунок погашення боргів.

Реалізаторів схеми не збентежило, що розмір створеного боргу був непорівнянний з вартістю землі. Ще одна особливість «роботи» із землями збанкрутілих підприємств — при проведенні судових розглядів було приховано факт розпаювання земель, передачі їх селянам. Ділянки розглядалися як об’єкти колективної власності при тому, що вони ними вже не були.

Та ще більше вражає банкрутство ВАТ «Племінний завод «Бортничі», після якого й розгорівся найрезонансніший земельний скандал. Наведемо хронологію подій. 3 липня 1997 року за розпорядженням Бориспільської райдержадміністрації було проведене паювання сільгоспугідь. На цьому етапі все було зроблено за законом і за справедливістю. Землею колективно користувався племзавод, а селянам були видані сертифікати, які дають право на земельні ділянки-паї.

Такі документи одержали більш як 1800 працівників племзаводу. Та шлях до своєї землі виявився довгим і тернистим і, врешті-решт, привів людей до наметового містечка.

18 листопада 1998 року Арбітражним судом Київсь­кої області розглядається справа про банкрутство ВАТ «Плем­завод «Бортничі», а 12 квітня 2000-го постановою того самого суду сільгосппідприємство було визнано банкрутом, зі всіма наслідками, що звідси випливають.

Процес перетворення господарства на неспроможного боржника відбувався більш ніж дивно. Приводом для порушення справи про банкрутство послужив борг племзаводу за поставлений газ у сумі 572,7 тис. грн., а причиною вжитих заходів для ліквідації сільгосппідприємства — борг кредиторам на загальну суму, що трохи перевищувала мільйон гривень. Будь-який економіст скаже, що такі мізерні суми не могли «звалити» сільгосппідприємство, основні фонди якого навіть після чималого «дерибану» майна на 1 січня 2002 року становили понад 31 млн. грн.

Щоб розрахуватися з боргами, зокрема, і по зарплаті своїм працівникам, було достатньо варіантів. Скажімо, продати магазин у Києві і консервний завод. Та в тому й річ, що основною метою маніпуляцій було не майно сільгосппідприємства, а щось набагато цінніше — земля поблизу столиці, що йшла в руки селян. Аби не допустити цього, було взято курс на надмірне нагромадження боргів племзаводу з таким розрахунком, щоб для їхнього погашення знадобилися земельні ділянки, які перейшли у власність фізичних осіб.

Два в одному

Події навколо бориспільської землі збагатили практику «дерибану» ще одним прийомом. Як відомо, накладений парламентом мораторій забороняє купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Та вже вироблено і випробувано на практиці кілька схем, як цю заборону оминути. Землю перекуповують, використовуючи одержання селянином-пайовиком кредиту під заставу і його нездатність повернути борг. Або йдуть іншим шляхом — створюючи на основі земельних паїв селянські господарства, переводячи ріллю в розряд резервних земель. Та зауважимо: в усіх цих випадках «збирачам земель» доводиться мати справу із селянами — купити землю, заплативши частково чи повністю, щось пообіцяти, і потім не дотримати слова.

Земельна реформа на всіх етапах супроводжувалася запевняннями влади, що державний акт — документ серйозний і надійний, і якщо все оформлено належним чином, то ніхто не може зазіхнути на виділену ділянку. Виявилося, ще й як може! Прокурор Бориспільського району Олександр Кузовкін в експрес-інтерв’ю «ДТ» сказав, що він якусь годину тому бачив те, «чого бути не може». Маючи на увазі, що під час «з’ясовування відносин» з учасниками земельного конфлікту, які щойно закінчилися в прокуратурі, йому представили два державні акти з мокрими печатками... на одну й ту саму ділянку землі. Якщо допустити, що відбулася купівля-продаж, то один із цих актів має бути не на руках претендента на землю, а в нотаріуса, який оформляв угоду.

Сутички на землі — результат порушення закону, різного роду підробок. Доведеться всерйоз займатися звіркою документів, з’ясовуванням усіх обставин. Тому прокуратура ініціює вирішення питання про те, щоб судові справи щодо власності на землю в Бориспільському районі розглядалися на місці. Що ж до недавніх «земельних» подій, то загони охоронних фірм, які грають м’язами, розведено. Будівництво парканів і огорож, об’єктів на спірній землі припинено.

Суд та діло

Для махінаторів бориспільського розливу не треба буде навіть такого мінімуму, як спілкування із селянами. Землю відбирали без будь-яких індивідуальних контактів, оптом, з допомогою судових рішень. В усіх випадках судові баталії велися і ведуться між крутими і ще крутішими фірмами, старими і новими власниками. Селян же, за їхніми словами, не запрошували на засідання судів навіть як третю сторону.

Сумнозвісні рішення судді М.Корнійця, що позбавили людей права на землю, стали відомі постраждалим тільки в середині літа. Та й то лише тому, що стався не передбачений маніпуляторами витік інформації. Про судові засідання, що стосуються їхньої власності, селян не інформували. Зокрема, і для того, щоб ті не могли вчасно оскаржити судові рішення.

Оскільки практика фіктивних банкрутств сільгосппідприємств, що мають особливо цінні землі, як і непрозорих судових рішень, одержала неабияке поширення, то можна припускати, що селян-пайовиків району, області та й усієї України очікує ще чимало неприємних «сюрпризів». Закладені в період початку земельної реформи «фугаси» штучних банкрутств почнуть вибухати в міру зростання цін і попиту на землю.

Масові протести ошуканих селян і громадськості, що їх підтримала, завадили махінаторам завершити розпочате тихою сапою. Грабувати ж і прикривати махінаторов за умов розголосу виявилося некомфортно і небезпечно. Селянам, з урахуванням умов, у яких вони опинилися, усе ж таки дали можливість оскаржити рішення місцевого суду в Апеляційному адміністративному суді. Розглянувши суть справи, суд скасував постанову Бориспільського міськрайонного суду. Зокрема, врахувавши, що предмет суперечки між сторонами в Бориспільському суді стосувався права на землю, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України така суперечка має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

То було мало не перше судове рішення на користь ошуканих. Воно ще не означало, що їм одразу ж повернули землю, як поспішив заявити дехто з чиновників. Та все-таки процес відновлення справедливості розпочався.

Ще потрібно розібратися в заплутаному клубку корупційних хитросплетінь, коли підробки різноманітних рішень, як і зникнення справжніх документів, стали повсякденною практикою. Земля — не якась річ, що може безслідно зникнути. Маніпуляції з нею залишають сліди, за якими можна багато чого довідатися. Якщо, звичайно, влада зуміє завоювати довіру обманутих людей і діяти з ними спільно. Та з цим у районі... проблеми.

Автору цих рядків випадково вдалося в один день взяти інтерв’ю в двох виконуючих обов’язки голів Бориспільської райдержадміністрації.

Андрій Мазур, у вільну хвилину під час прийому громадян, повідав, що зайняв головний кабінет району два місяці тому, після скандальної відставки свого попередника Полюховича. Разом із органами місцевого самоврядування, із сільськими громадами виробив план спільних дій з наведення порядку в запущених земельних питаннях, готовий і далі розгрібати «завали».

А через півтори години в тому самому кабінеті новопризначений виконуючий обов’язки голови РДА Павло Главаті розказував представникам ЗМІ про себе і своє розуміння бориспільських земельних проблем...

До такої швидкої зміни керівництва виконавчої влади в районі поставилися насторожено. Довідавшись про зміну ключової фігури виконавчої влади, ряд сільських рад прийняв рішення на підтримку Андрія Мазура — місцевого уродженця, який за два місяці зважених дій устиг завоювати довіру людей. Позачергова сесія Бориспільської райради 9 жовтня ц.р. прийняла рішення просити президента України скасувати розпорядження від 5 жовтня «Про тимчасове виконання обов’язків голови Бориспільської районної дер­жавної адміністрації Київської області».

А наступного дня автобуси із селянами, тими, що зібралися з усіх кінців району, вирушили до столиці. У той час як люди намагалися донести свою думку, зокрема, і про невиправдану зміну керівництва райадміністрації до представників обласної влади та секретаріату президента, у районі й відбулася зміна влади.

У прийнятій президією Київської обласної ради заяві дано жорстку оцінку того, що кадрові рішення прийняті без урахування думки органів місцевого самоврядування: «Замість розв’язання кричущих проблем селян Бориспільщини триває боротьба за адмінресурс і посади. Саме так можна розцінити призначення на посаду в.о. голови Бориспільської РДА людини, яка абсолютно не знає соціально-економічної ситуації та стану проблем району, проте підтримується земельними рейдерами».

На імпровізованих зборах біля Бориспільської РДА селяни, які повернулися з Києва, повелися стримано. Принаймні виступ новопризначенця зустріли лояльно, але насторожено, давши зрозуміти, що судити, робити висновки будуть по ділах. При цьому контроль за діями, особливо пов’язаними з землею, буде постійним і всеосяжним. Походи по владних інстанціях, «наметове» життя навчили, що земля все пам’ятає, і робити на ній таємні операції неможливо — все одно залишаються сліди...