Система гарантування вкладів: реформи необхідні і неминучі - Економіка - dt.ua

Система гарантування вкладів: реформи необхідні і неминучі

25 серпня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 25 серпня-1 вересня

Критична маса передумов для реформування діючої системи гарантування вкладів уже накопичилася — її результативність не задовольняє ні вкладників, ні банки, ні регулятора ринку...

Критична маса передумов для реформування діючої системи гарантування вкладів уже накопичилася — її результативність не задовольняє ні вкладників, ні банки, ні регулятора ринку. Про необхідність змін свідчать як наявний у вітчизняному банківському секторі практичний досвід, так і зовнішні виклики, із якими зіштовхнулася Україна в останні роки.

Закладена 1998 року система захисту вкладників на певному етапі виконала завдання підвищення довіри до банків: почасти було згладжено вплив наслідків конфіскаційних кроків стосовно вкладників у період розпаду СРСР, високої інфляції і практики фінансових пірамід 1990-х. Водночас на сьогодні весь прогресивний потенціал, що був у неї, практично вичерпано. Подальший повноцінний розвиток банківської системи потребує реалізації нових підходів у функціонуванні інституту гарантування вкладів.

Оскільки для проведення змін необхідний час, ключові напрями реформ необхідно визначити вже зараз.

Бажане і дійсність

Коротко характеризуючи поточну ситуацію в банківському секторі, можна сказати: підштовхувана розвитком економіки галузь динамічно зростає, але якість роботи більшості кредитно-фінансових установ залишається на недостатньому рівні, що при зростанні конкуренції створює передумови до банкрутства окремих банків. Будь-який факт недоступності вкладів негативно позначається на всіх учасниках ринку, але обмежений рамками чинного законодавства банківський нагляд не покриває ризиків виникнення дефолтів банківських установ. Це підтверджують як останні банкрутства банків, так і повна відсутність позитивних прикладів санації та роботи ліквідаторів або тимчасових адміністраторів банків. Водночас замість ліквідованих банківських інституцій створюються нові, і загальна кількість універсальних банків залишається надлишковою для української економіки.

Від початку року в країні зареєстровано п’ять нових кредитно-фінансових установ, у результаті зараз працюють 165 банків. Природно, що далеко не всі вони готові до посилення боротьби за клієнтів як у технологічному, так і в економічному плані: із початку року Нацбанк прийняв рішення про ліквідацію «Київського універсального банку», Інтерконтинентбанку, банку «Гарант». У стані ліквідації перебувають 20 банків, а виплати через систему гарантування отримують вкладники Росток Банку, «Нашого банку», банку «Аллонж», Прем’єрбанку. А отже, поки ще передчасно стверджувати, що список ліквідованих банків цього року не зростатиме.

Конкуренція на ринку банківських послуг в Україні постійно посилюється, і тут досить важливу роль відіграє розширення присутності в цьому секторі іноземного капіталу. Тільки за січень—квітень кількість банків зі 100-відсотковим іноземним капіталом в Україні зросла з 9 до 11, і зараз працює більш як 30 банків з іноземним капіталом. На український ринок прийшли іноземні банківські групи, сукупні активи кожної з яких багаторазово перевищують загальні активи всієї вітчизняної банківської системи. При цьому процес освоєння ринку міжнародними фінансовими структурами лише набирає темпів.

Таким чином, з огляду на гостру боротьбу на банківському ринку можна прогнозувати відхід із нього тим або іншим чином ряду банків. З урахуванням українських реалій об’єднання банків буде найбажанішим сценарієм розвитку ситуації, але складність процедур злиття і відсутність достатнього досвіду збільшують можливість виникнення нових дефолтів фінустанов.

Слід нагадати, що за останні роки істотно збільшилася як кількість вкладників — фізичних осіб, так і обсяги вкладів населення в комерційних банках. Це абсолютно правомірно підвищує значення проблеми подальшого розвитку системи захисту заощаджень. До початку ц.р. в загальній сумі депозитів банків на частку юросіб припадало 44,9%, а фізосіб — 55,1%, але вже в серпні — 43,4 і 56,6% відповідно. Темп приросту вкладів населення в січні—липні, як і торік, перевищує динаміку зростання вкладів юросіб: із початку року депозити фізосіб зросли на 19,3%, до 87,4 млрд. грн., а підприємств і організацій — на 12,2%, до 66,9 млрд. грн. Водночас, якщо торік сукупний депозитний портфель українських банків зріс на 59,9%, то в січні—липні 2006 року — тільки на 16,1%. При цьому за 2005 рік кількість вкладників в Україні збільшилася на 3,5 млн. — до 18,57 млн. чоловік.

Цілком обгрунтовано можна припустити, що нові банкрутства не тільки стануть чинником зниження довіри до банків, а й призведуть до посилення соціальної напруженості. Якщо кількість учасників пікетів вкладників, які регулярно з’являлися в травні—липні під стінами Міністерства внутрішніх справ та Нацбанку, не перевищувала 100—200 осіб, то розширення числа проблемних банків може збільшити масовість таких заходів у геометричній прогресії.

Втім, банківські кризи уражають країни незалежно від рівня їхньої розвиненості і суворості банківського нагляду: криза може бути спровокована зовнішніми чинниками, загостренням політичної ситуації, проблемами окремих банків або нечіткими діями регуляторів. В Україні ситуація ускладнюється тим, що навіть строкові депозитні договори за певних умов перетворюються на поточні — казати про наявність у банків строкової ресурсної бази можна лише доти, доки клієнт не починає нервувати. При цьому широко висвітлена у ЗМІ криза одного банку може спровокувати паніку клієнтів інших фінансових установ, які почнуть масово забирати вклади.

Зрештою, ймовірність виникнення недоступності вкладів зумовлена наявністю кредитних ризиків, що притаманні будь-якій депозитній операції — як усякому незабезпеченому кредиту. Саме цю фундаментальну передумову можна було б розглядати як основну причину розвитку різноманітних схем захисту банківських депозитів, але на практиці в більшості випадків системи гарантування вкладів виникали не до, а після банківських криз. Перші спроби створення систем захисту вкладників робилися в Німеччині ще в ХІХ столітті. Відтоді у цьому питанні було накопичено значний досвід, аналіз якого може виявитися корисним і для України.

Уникнути дефолтів у банківській системі неможливо — жодна країна світу не має у своєму розпорядженні панацеї від банкрутств банківських установ. Але світова практика показує, що ефективна система гарантування вкладів за дієвого державного регулювання може пом’якшити наслідки таких подій і для банків, і для вкладників.

Про доцільність
і справедливість

Хоча питання розвитку системи гарантування вкладів включає широкий спектр напрямів, в Україні, як правило, усі дискусії на цю тему рано чи пізно зводяться до обговорення рівня максимальної компенсації за вкладами у разі банкрутства банків.

У цьому зв’язку можна обгрунтовано казати про те, що хоча ця сума в Україні усе ще недостатня, її лінійне збільшення за незмінності підходів до джерел поповнення коштів Фонду є тупиковим шляхом розвитку. І йдеться не стільки про необхідність збільшення участі держави у формуванні коштів Фонду, хоча ініціативу Нацбанку про спрямування частини прибутку на цю мету можна тільки вітати. Зокрема, оцінити переваги формування ресурсної бази органу, відповідального за страхування вкладів, у рівних частках урядом, центробанком і приватними банками допомагає досвід роботи Корпорації зі страхування в Японії.

Важливішим із погляду створення стимулів для підвищення якості роботи банківської системи є запровадження диференційованого розміру внесків банків залежно від якості кредитного портфеля і ступеня ризикованості здійснюваних ними операцій. Цілком виправданою, приміром, може бути система, що передбачає єдиний базовий розмір регулярного внеску банків і підвищений його рівень у разі виникнення у банків проблем із якістю кредитного портфеля або при недокапіталізації. Такі схеми сплати внесків існують у 14 країнах світу, у тому числі в США.

Формування такої системи в якийсь момент поставить банки, що ведуть ризиковану діяльність, перед дилемою: зменшити ризики або відмовитися від залучення пасивів фізосіб.

Крім того, запровадження диференціації внесків до Фонду має передбачати і можливість сплати банками зменшеного їхнього розміру — якщо банк дотримується рекомендованої державою політики. Йдеться про економічне стимулювання формування оптимальної, з точки зору регулятора, структури пасивів за строками і валютами.

Наприклад, зменшення розміру внеску для банків, що залучають гривневі вклади на тривалий строк, може стимулювати банки активніше шукати можливості залучення цього виду ресурсів.

На сьогодні ресурсна база Фонду гарантування формується за рахунок початкових внесків банків у розмірі 1% від статутного капіталу і єдиного для усіх регулярного внеску — двічі на рік по 0,25% від суми вкладів. При недостатності коштів для виплат Фонд також може запровадити спеціальний збір для банків (у розмірі, що не перевищує річний регулярний) або звернутися по кредит до Нацбанку чи уряду.

Тобто у разі теоретично можливого банкрутства кількох невеликих або середніх банків Фонд постає перед необхідністю залучати кредити органів виконавчої влади (що може виявитися досить тривалою процедурою і створює додатковий тиск на бюджет), або запроваджувати спеціальний збір для банків (що підвищить їхні непродуктивні витрати в умовах високої конкуренції та зниження рентабельності банківської діяльності). Відсутність диференційованості внесків фактично призводить до того, що банки, які здійснюють безпечні капіталовкладення, фінансують оплату зобов’язань банків, що ведуть високоризикову діяльність.

Таким чином, постійне збільшення єдиного для всіх банків розміру внеску не має сенсу з точки зору створення стимулів для підвищення рівня управління ризиками в банках і не є справедливим стосовно банків, які зважено підходять до питання прийняття ризиків. При цьому зростаючі витрати банків на оплату внесків до Фонду гарантування можуть бути перенесені на клієнтів банків, тим самим віддалятиметься перспектива зниження рівня відсоткових ставок за кредитами, а також досягнення необхідного співвідношення пасивів у розрізі строків і валют.

Варто також приділити увагу достатності коштів Фонду для підвищення розміру максимальних виплат за вкладами: з урахуванням збільшення максимальної суми гарантованого відшкодування (у лютому з 5 до 8 тис. грн., у червні — до 15 тис. грн.) зростання відповідних витрат Фонду гарантування призвело до того, що за травень—червень сума, що була в його розпорядженні, скоротилася майже на 28 млн. грн. Загалом у січні—червні 2006 року сума коштів, акумульованих на рахунках Фонду, зросла на 18,5% — до 746,5 млн. грн. Але, попри позитивну динаміку приросту з початку року, такий обсяг коштів становить лише 0,9% від загальної суми вкладів населення, тоді як відповідно до світової практики система захисту вкладів вважається достатньою, якщо її сумарні активи становлять 5% від суми гарантованих депозитів.

Обсяг коштів Фонду гарантування вкладів далекий від безпечного рівня, водночас на сьогодні існують невиправдані обмеження стосовно джерел поповнення рахунків Фонду. Зокрема Фонд може інвестувати нагромаджені кошти лише в державні цінні папери або розміщувати їх на депозити в НБУ. Для порівняння: дохідність за держпаперами нині дорівнює 6—10%, а за облігаціями, наприклад, таких надійних емітентів, як Укртелеком, «Укрзалізниця» або Енергоатом, вона може становити 12—13%.

З огляду на це видається доцільним надання Фонду гарантування ширших повноважень щодо вкладення нагромаджених коштів. Було б цілком прийнятним створити під контролем НБУ або Держфінпослуг дочірню структуру Фонду, яка займалася б управлінням його активами у розмірі 10—20% від загальної суми. Важливо розуміти, що дозвіл Фонду здійснювати вкладення у корпоративні цінні папери не лише дасть змогу збільшити його фінансові ресурси, а й стане додатковим чинником розвитку вітчизняного фондового ринку.

Окрім того, чому б не реалізувати схему, що передбачає формування банком на окремому коррахунку певної суми, яка лише в разі виникнення системної кризи переказувалася б до Фонду гарантування? З одного боку, це дозволило б пов’язати формування таких сум із правом банків здійснювати залучення коштів у населення, а з іншого — передбачити рефінансування цих сум із боку НБУ.

Одним із ефективних інструментів виведення банків із кризи без їх ліквідації міг би також стати дозвіл Фонду здійснювати емісію облігацій для рефінансування заборгованості таких кредитно-фінансових установ. Навіть у проблемних банків є пасиви й активи, і такий інструмент у низці випадків може бути цікавий. Наприклад, якщо запропонувати власникам таких облігацій право на пайову участь у банку, в якому відбувається процедура санації.

Наведені вище ідеї здатні істотно розширити можливості Фонду впливати на ринок, зберігаючи і примножуючи свою ресурсну базу. У будь-якому разі, їхня реалізація буде ефективнішою, ніж просте збереження принципу «скарбнички-поросятка», до якої раз на півроку потрібно кидати 0,25% від суми вкладів.

Повертаючись до питання максимальної суми компенсації для вкладників, треба зазначити, що найлогічнішою стала б прив’язка базової суми відшкодування за депозитами до обсягу ВВП на душу населення. В європейських країнах вона становить від одного до шести показників ВВП на душу населення (у середньому три). В Україні розмір ВВП на душу населення становить близько 1,8 тис. дол. Отже, для нашої країни адекватний середньоєвропейському рівень гарантованого відшкодування за вкладами становить близько 27 тис. грн.

При цьому доцільним є запровадження прогресивної шкали компенсації, але максимальна її сума не має перевищувати 50 тис. грн. Тобто оптимальною виглядає схема, коли за максимального значення суми відшкодування 50 тис. грн. вклад на суму 10—15 тис. грн. компенсується на 100%, вклад на рівні 15—25 тис. грн. — 90% тощо. Такий принцип допоможе захистити найдрібніших вкладників, але втримуватиме фізичних осіб від розміщення депозитів на великі суми без належного аналізу фінансового становища банків.

Баланс інтересів

Будь-яка система життєздатна лише тоді, коли вона розвивається. Докладати зусиль для розвитку й удосконалення системи захисту вкладів мають як банки і держава, так і вкладники. У результаті всі учасники цього процесу можуть забезпечити певні вигоди для себе. Побудова ефективної системи гарантування вкладів дасть можливість банкам одержувати додаткові ресурси для кредитування. У свою чергу, держава підвищує стійкість фінансової системи і створює умови для розширення кредитування економіки. А для вкладників вигода полягає у зниженні ризиків при розміщенні коштів у банках.

Водночас, як показує досвід зарубіжних країн, без адекватної модернізації банківського нагляду і підтримки макроекономічної стабільності сама по собі система гарантування вкладів не лише не впорається з покладеними на неї завданнями, а й стане причиною додаткових витрат для бюджету країни і банківської системи.

Тому ініціатива в питанні підвищення ефективності системи гарантування вкладів усе-таки має йти від держави. Мабуть, необхідна розробка зрозумілої покрокової програми реформування діючої системи гарантування вкладів, що буде спрямована, окрім іншого, на поглиблення банківського нагляду, зокрема і в плані санації проблемних банків. Треба визнати, що на сьогодні банківський нагляд відстає у розумінні суті сучасних методів роботи банків із різними інструментами фінансового ринку, що дає змогу фінустановам маскувати реальний стан справ. При цьому повноважень у банківського нагляду недостатньо. Зокрема виявлення шахрайств поки що не ув’язується з можливістю оперативного і радикального реагування на такі факти.

Крім того, доцільно розглянути заходи для стимулювання розвитку жорсткішої системи рейтингування банків і створення під егідою Фонду гарантування інституту професійних тимчасових управляючих банків. Фонд має також отримати повноваження проводити власну оцінку банків і узгоджувати видачу кредитним установам ліцензії на залучення коштів фізосіб.

У міру розширення фінансових можливостей економіки необхідно розглянути питання запровадження гарантій за вкладами не лише фізичних, а й юридичних осіб.

У контексті реформування системи захисту вкладів треба зазначити, що Ощадбанк у програмі свого розвитку передбачив можливість відмови від державної гарантії за вкладами. Проте це питання може бути розглянуте лише після успішного завершення комплексної реформи системи гарантування вкладів в Україні. До цього моменту наявність державних гарантій за вкладами в Ощадбанку є абсолютно адекватною.

Насамкінець варто зазначити, що практична реалізація окреслених заходів можлива лише в результаті поетапного прийняття багатьох законодавчих і нормативних змін. Обсяг майбутньої роботи величезний. Та дорогу здолає той, хто йде, і початок публічного обговорення може стати першим кроком на цьому шляху.

Зарубіжний досвід

Системи захисту депозитів на сьогодні практикуються у більш як 70 країнах. Вони різняться як за об’єктами, що підпадають під захист, і розмірами гарантованої суми компенсації, так і за формою участі в них банків. Базовими схемами загальновизнано американську і європейську.

Прийнята з 1934 року в США схема передбачає домінуючу участь держави в системі захисту вкладів. Надалі напрацювання США були використані в Канаді, Великобританії, Японії та інших країнах. Європейська ж схема передбачає участь банків у системі захисту вкладів на добровільній основі.

У Польщі така система реалізується через Фонд гарантування вкладів, який за своїм статусом є недержавним, але управління яким здійснює держава. Для виконання покладених на нього функцій фонд розпоряджається фінансовими ресурсами, нагромадженими у результаті формування спеціальних фондів на балансах усіх банків — учасників системи гарантування вкладів. Застосовувана в цій країні змішана форма власності на функціональний орган системи захисту вкладів дає змогу зберігати довіру населення до неї і при цьому забезпечує ефективне використання коштів банків, що залучаються для захисту вкладів.

У Росії захист вкладів здійснює Агентство зі страхування вкладів відповідно до федерального закону. Відшкодування за вкладами виплачується у розмірі 100% від суми вкладу, але не більш як 3,5 тис. дол. Для участі в цій системі банки мають відповідати встановленим центробанком вимогам щодо показників капіталу, активів, якості управління ризиками, дохідності й ліквідності. У разі, якщо банк не відповідає цим вимогам або відмовляється брати участь у системі гарантування вкладів, його позбавляють права залучати кошти фізосіб.

Для України найприйнятнішим шляхом може стати встановлення жорстких вимог до якості роботи банків, які претендують на участь у системі гарантування вкладів, за умови прив’язки права залучати кошти фізосіб до виконання цих вимог, як у Росії. Окрім того, доцільно підвищити ступінь прозорості і публічності учасників системи гарантування. За таких умов участь банку в такій системі даватиме чіткий сигнал його вкладникам, що регулятору і Фонду гарантування вкладів досконально відома ситуація в банку, й у разі його дефолту можна розраховувати не лише на компенсацію, а й на виплати з ліквідаційної маси.

Прикладом для наслідування може стати і Польща, де подібний Фонд, окрім відшкодування вкладникам, здійснює безпосередній моніторинг діяльності комерційних банків, вживає превентивних заходів із метою запобігання банкрутству банку як такого і подає допомогу кредитно-фінансовим установам у найважчий для них фінансовий період.

Аналіз роботи систем гарантування вкладів зарубіжних країн підказує й інші ідеї, використання яких в Україні може мати позитивний ефект. Зокрема останнім часом в Україні загострилася дискусія про можливість вживання заходів для зниження рівня доларизації економіки. У цьому сенсі може бути корисним досвід Великобританії, де вклади в іноземній валюті не включено в систему захисту вкладів.

Також цікавими є й останні ініціативи, реалізовані в Росії. Російський Сбербанк, що є найбільшим оператором на ринку споживчого кредитування, нещодавно призупинив кредитування в інвалюті на три тижні. Коли ж валютне кредитування було відновлено, споживачам запропонували нижчі ставки за рубльовими кредитами, ніж за доларовими. Отже, ринок одержав чіткий сигнал про позицію держави через механізм економічного стимулювання: у споживача збереглася альтернатива, але змінився рівень економічної привабливості запозичень у іноземній валюті.

В Україні реалізація такого кроку також можлива, але для цього потрібно підготувати необхідні умови. Зокрема, посилити Фонд гарантування як центр адміністративного впливу, запровадити диференціацію вкладів банків і прогресивну шкалу розміру компенсації вкладникам.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво