Синій туман, фумігаційний обман-2

Поділитися
Дощ іде, а ми скиртуємо! Держкарантину усе дарма!.. Через відсутність фумігаційних камер, препараті...

Дощ іде, а ми скиртуємо! Держкарантину усе дарма! Саме так охарактеризував би діяльність відомства після публікації п’ятирічної давності «Синій туман, фумігаційний обман» («ДТ», №8, березень 2003 року). Ні часті реорганізації, ні «вдосконалення» законодавчо-нормативної бази не зробили його державним охоронцем від бешкету шкідників і бур’янів. Між тим функції цієї інституції не лише прикордонні, а ще й, даруйте, суто асенізаційні, себто чистильні.

Якщо ж ними нехтують, то свійськими стануть клоп-черепашка, середземноморська плодова муха, американський білий метелик, картопляна міль… Тому привільно на наших теренах і західному кукурудзяному жукові, якого Європа визнала особливо небезпечним карантинним організмом. Після першої появи 2001 року у Виноградівському районі на Закарпатті популяція кукурузника просунулась углиб — у Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську області…

Через відсутність фумігаційних камер, препаратів, рівноправ’я Держкарантину з компаніями-фумігаторами знезараження не лише зернових, а й решти вантажів, транспорту у портах, митно-ліцензійних складах, митних пунктах і досі залишається нерозв’язною проблемою. Можливо, відомство покладається на ентузіазм пересічних українців, котрі з піснею «Смело мы в бой пойдем!» боронитимуть власні сотки від рослинно-тваринних зайд? З допомогою вільнодоступних у кіосках високотоксичних смертоносних таблеток…

Тодішня газетна стаття справді наробила галасу. Рейвах здійнявся не через розголошення суто технологічних тонкощів знезараження зернових на одеських терміналах, а через оприлюднення назв фумігаційних компаній і яким робом вони потрапили на цей специфічний ринок. Адже кожну з фірм затінював «дах» чи то високопосадовців із Міністерства аграрної політики, чи то впливових бізнесменів. Це вже потім мені розказали, хто з ким і хто в чому. А попервах не раз губився у здогадах, чому не ручкається міністр чи його заступники, чого вернуть «фейси» інтерв’юери, котрі ще вчора без мила лізли у мікрофонне вічко диктофона.

Після того мінялися, як краватки, горішнє керівництво, фумігаційні компанії, їхні «куратори», відбувався експорт й імпорт вантажів. Без знезараження і з ним. Мене знову потягло «на те ж саме місце, у той же час» — в одеські порти. Аби вкотре переконатися, що державницькі запевнення «поліпшимо… усунемо… дисциплінуємо» — то чистісінька полуда. Ні, чиновники вряди-годи бралися за холодну воду, але й ту розхлюпували!

Зміни до Закону «Про карантин рослин» вкоротили монопольну руку Державної карантинної інспекції. Із 2004 року фумігаційні послуги надаються приватними структурами, а на чиновників покладено лише організацію та контроль за ними. Щоправда, аграрне відомство вперто доводить, що самотужки фірми-ліцензіати не можуть показати шкідникам «кузькину мать». Але для «своїх» фронт робіт знаходиться.

За останній час Держкарантин пройшов горнило трьох реорганізацій. Сказати, що вони стабілізували і поліпшили діяльність цього органу, значить, покривити душею. Він стрімко втрачав свої позиції, і задля їх цементування Міністерство аграрної політики підготувало проект постанови Кабінету міністрів «Про затвердження розміру плати за послуги Державної служби з карантину рослин України». За її прийняття суб’єкт господарської діяльності, звертаючись до карантинної служби, мусив оплачувати кожен свій крок.

Але з якого дива ви, підприємець, зобов’язані фінансувати державну структуру за «організацію проведення фумігації»? Адже приватна компанія самостійно оформляє контракти на знезараження, приміром, зерна, купує хімічні препарати, індивідуальні засоби захисту, устаткування, доставляє його разом із персоналом на судно, «вибиває» відповідні дозволи у санітарній, прикордонній, митній, екологічній та портовій службах. І цілком обходиться без «послуг» Держкарантину.

Крім того, поняття «послуга» передбачає замовника і виконавця. Виходячи з вигоди, який сенс мені, підприємцю, замовляти на платних засадах контролерів власної роботи? Чому, відібравши дві-три проби зерна із судна вантажопідйомністю 50 тис. тонн, працівники карантинної служби луплять гроші з кожної начебто обстеженої тонни?! У згадуваному проекті постанови що не рядок, то юридичний ляпсус.

І прикінцевий штрих. Відпо­відно до статті 49 Закону України «Про карантин рослин», «розміри платних послуг, які затверджує Кабінет міністрів України, мають дорівнювати фактичним витратам на їх надання». Тобто для того, щоби полічити фактичні витрати на надання послуг з організації та контролю, потрібно щонайменше мати затверджений Міністерством аграрної політики та відповідним чином зареєстрований порядок їх проведення. За його відсутності незрозуміло, з якої стелі чиновники зняли цінник на чималий перелік послуг з «організації та контролю».

В аграрному відомстві клерки не змогли відповісти на шкурницьке запитання: хто все ж таки повинен платити — підприємець, власник вантажу чи третя сторона? Прояснилося після 17 вересня нинішнього року. Щоправда, не всім. Бо в Мінагрополітики на нараду «Аналіз діяльності ліцензіатів у сфері знезараження об’єктів регулювання та об’єктів, які переміщуються через державний кордон України та карантинні зони, і дотримання ними ліцензійних умов» із 90 з лишком запрошених компаній не набралося і 15. Спершу поважане зібрання планували провести в Одесі, але в останній момент переграли: проблеми краще видно зі столичного асфальту.

За обмеженої «масовості» ліцензіатів, враховуючи «громадські обговорення на нараді», МінАП через два дні видало наказ №217 «Про внесення змін до «Тимчасового порядку по організації та контролю за проведенням обробки та фумігації (знезараження) об’єктів регулювання та об’єктів органами Державної служби з карантину рослин України». У додатку до нього державним інспекторам з карантину рослин повписували функції, над якими сміються навіть казкарі.

Скажіть, як провадити «своєчасне та якісне знищення шкідливих організмів» за відсутності… методичних вказівок, затверджених інструкцій і технологій для знезараження? На більш як тисячі найменувань підкарантинних матеріалів та об’єктів…

При цьому інспектори зобов’язуються боротися зі «скороченням затримки транспортних засобів». Але ж вагон чи судно не випхнеш раніше встановленого терміну: хімічна реакція фуміганту триває, залежно від температури повітря ззовні, п’ять-сім діб. Плюс ще одна на вивітрювання… А на практиці? Три доби за мінус вісім, коли й фуміганту «холодно», через що він повністю не розкладається…

Трейдери і без підказки держчиновників наловчилися «скорочувати» простій вагонів. Котиться, приміром, 60-тонний пульман із зерном у Білорусь. Тут без фумігації не обійтися, бо не випустять за кордон. Через два люки фахівці спеціальними «шприцами» проколюють товщу зерна, залишаючи на метровій глибині таблетки хімічного препарату. Довжина транспортного засобу — 12 метрів. Чи ефективна така фумігація, не мені судити. Технологи переконують, що під час руху зерно перемішується і взаємодіє із хімікатом, який повністю знищує паразитуючу живність.

Я про інше. Ніхто не тримає завантажений вагон тиждень, аби зерно «очистилося» від шкідників. Три-чотири доби — і він уже в Білорусі. Отже, зерно фумігується у… дорозі. І токсини через люки зерновозів без гумових прокладок «парфумлять» нашу територію і чужу.

Справді, прискорити обіг транспортних засобів можна за умови, якщо на державному рівні затвердять «інші спеціальні методи знезараження». Тоді й квіти після тривалої експозиції та дегазації не виглядатимуть понурими, зате гордими в душі, що позбулися кліщів. Та, на жаль, сьогодні єдино визнаною і безальтернативною в Україні є фумігація.

Вдаються до неї і в разі «виявлення під час проведення фітосанітарного контролю об’єктів та об’єктів регулювання, заражених шкідливими організмами». Це вже якщо приспічило… До 2004 року, коли Держкарантин був монополістом, його державні фумігаційні загони провадили також обов’язкове знезараження (є перелік вантажів, які обов’язково знезаражують, незалежно від того, ворушиться там щось чи ні), здійснювали профілактичні заходи, заробляючи на цьому шалені гроші. Чому ж ці приписи тихцем прибрали зі свіжої інструкції? Аби «необов’язковістю» усунути від фінансового джерела приватні компанії?

Узагалі, за міжнародними документами, державний карантинний інспектор має змусити власника вилизати свою територію до бур’янинки, до жучка. Тільки тоді її можна назвати вільною зоною. Тобто без карантинних організмів. Отже, в ідеалі, клоп-черепашка чи довгоносик не повинен водитися не лише на зерноскладі, а й на полі. А в нас навпаки: більше шкідників — більший гривневий ужинок карантинних інспекторів.

Вони повинні «вивчати та аналізувати» вимоги карантинного дозволу на імпорт (транзит), вимоги країни-імпортера у сфері карантину рослин, умови знезараження (фумігації та обробки) об’єктів регулювання щодо вимог країн-імпортерів, безліч актів. Так записано в інструкції. Але, як на мене, карантинний держінспектор мусить передусім «знати». Саме це, найголовніше, й опустили у міністерському документі. Знати, що «заходи по локалізації та ліквідації шкідливих організмів» повинні також застосовуватися і в разі відсутності документального підтвердження про проведення знезараження країною-імпортером, чого не роблять.

Знати, що «окремі вимоги країни-імпортера/експортера» передбачають обов’язкове знезараження підкарантинних вантажів лише бромистим метилом. Приміром, Єгипет вимагає таку «дезінфекцію» для ввізної бавовни, оскільки інші фуміганти не вбивають бавовняної молі. І Україна у супроводжувальних документах підтверджує обробку саме цим препаратом. За повної його відсутності в державі!

Бромистий метил свого часу виробляли на Сакському хімзаводі, але після 2002 року той зачах. Препарат, потреба в якому майже 4 тис. тонн на рік, імпортували на урядовому рівні. Та оскільки державні фумігаційні загони втратили сферу послуг, то й Держкарантин перестав перейматися поставками бромметилу, хоча він незамінний при фумігації.

Комерційні структури (кожна нарізно) намагалися самотужки налагодити ввезення бромистого метилу. Але перечепилися не через дозвіл у Міністерстві охорони навколишнього природного середовища, якого не одержиш без гігієнічного висновку та свідоцтва про державну реєстрацію препарату. Усе набагато простіше. Ізраїльська компанія — виробник бромистого метилу порадила контактувати з голландцями, своїми повпредами в Європі. А ті й говорити не хочуть про якусь там сотню-другу кілограмів фуміганту: вони оперують тисячами.

От і виходить: бромистий метил у нас не виробляють, не ввозять, дозволів на транспортування, зберігання і використання нікому не видавали, зате на вантажах — згадуваної бавовни, арахісу, рису, цитрусових, сухофруктів, інших — стоїть клеймо «Оброблено бромистим метилом».

Якщо Україна залишилася без ефективного фуміганту, то, як на мене, саме Держкарантину, що «організовує та контролює», і треба вирішувати це питання на державному рівні. Принаймні закупити за бюджетний кошт солідну партію бромистого метилу і продавати тим же ліцензіатам. Та ще й із жирним наваром. Купуватимуть! Тим більше, ніхто заслону бромметилу не ставив. Навіть попри те, що Україна підписала Монреальський протокол, який забороняє використовувати газоподібні отрутохімікати.

Знав про це і Юрій Єхануров, котрий за свого прем’єрства видав постанову №1071 від 1 серпня 2006 року. У ній чітко мовиться: «2. Установити, що ввезення та виробництво в Україні, вивезення з України та транзитні перевезення через територію України озоноруйнівної речовини, зазначеної в додатку Е (бромистий метил. — В.Ч.) до Монреальського протоколу, для країн, що є Сторонами Монреальського протоколу та виконують його вимоги, здійснюються виключно: для цілей карантинної обробки та обробки перед транспортуванням; в особливих випадках, передбачених рішеннями Сторін Монреальського протоколу; для найважливіших видів застосування, визначених окремими рішеннями на нарадах Сторін Монреальського протоколу».

Нині ж чиновники, аби не обтяжувати себе проблемами, придумують різні відмовки. Кажуть, що метод J (так звана рециркуляція) набагато ефективніший, аніж бромметил. У трюмі завглибшки 18 метрів прокладають труби, і спеціальна помпа подає ними знезаражуючий газ. Але самі виконавці — фумігаційні загони — називають цю процедуру надміру затратною.

— Бромистий метил всеїдний. Ним можна знезаражувати будь-що, бо він важкий і проникає на будь-яку глибину. Спробуйте «проколоти» 30-метрову товщу «силосу» — резервуару, де зберігається зерно, закласти туди таблетки фуміганту чи тими ж трубами закачати газ… Бромметил не накопичується у вантажах, на стінках транспортних засобів чи зерносховищ, має добру десорбцію. Те, що він смертоносний, — правда. Але для цього існують усі заходи безпеки.

Держкарантин знає набагато більше, ніж я. Такий у нього статус. Лише це відомство оперує закритою інформацією не тільки про карантинну ситуацію у будь-якому регіоні, а й про рух вантажів автотранспортом, залізницею, морем, річкою, повітрям, поштою. Воно достеменно знає штат кожної фумігаційної компанії, її матеріальну базу, обсяги виконуваних робіт, бо Держкарантин видає ліцензії на цей вид діяльності.

Така вичерпна інформація повинна бути на руках у кожного інспектора. Навіщо обтяжувати його приписами «державний інспектор… вивчає та аналізує наявність у осіб, які будуть виконувати заходи по локалізації та ліквідації шкідливих організмів, ліцензії»?

Власне, на кожному митно-ліцензійному складі, прикордонному пункті, у держадміністраціях, інспекціях з карантину рослин на видноті мають висіти списки фумігаційних компаній. І тоді власник вантажу у разі виявлення якоїсь зарази вибирає на власний розсуд замовника-фумігатора. Наразі ж Держкарантин лише констатує: ваше зерно заражене! На цьому його місія закінчується. А до кого «ощасливленому» клієнту звертатися далі? Карантинний інспектор підкаже компанію, яка ближче до… його кишені.

Оця вибірковість і шкодить загальнодержавній справі. Адже дев’ятьом привілейованим компаніям із 90 аж ніяк не осилити того обсягу знезаражувальних робіт, що нагромадився в Україні. Навіть якщо завтра їх стане вдесятеро більше. Тим більше апетити Держкарантину непомірні: інспектор має «вивчати та аналізувати державні та місцеві програми по локалізації та ліквідації шкідливих організмів». Який сенс, коли жодна із приватних структур допоки не брала участі у реалізації цих програм? Враховуючи, що Держкарантин опікуватиметься не лише знезараженням вантажів, а й їх реалізацією, то в однострої карантинних інспекторів має ходити пів-України!

Жаль, що міністерська нарада оминула Одесу. Певен, виїзне засідання було би креативнішим. Приміром, побачили б, як в Іллічівському порту утилізують порожню тару з-під фуміганту. На знезараження «панамакса» тоннажністю 50 тис. тонн зерна витрачають 450—600 кілограмів фостоксину. Залишаються бляшанки з-під препарату у кількості 450—600 штук. Думаєте, їх везуть під прес на спеціальний завод? Ні, закопують на території порту. А скільки таких «панамаксів» і менших суден щодня відчалює від Іллічівського причалу, інших?

А чи знайшли б у південній Пальмірі карантинні причали, майданчики, залізничні тупики, фумігаційні майданчики та ємкості, де можна безпечно провадити не лише фумігаційні операції і дегазацію, а й дезінфекцію та дезінсекцію вантажів, об’єктів ветеринарного, санітарного та карантинного походження? А без цього, хай і звучить банально, Україна ще не в СОТ, і до ЄС сором наближатися.

Не маючи спеціальних фумігаційних камер для вантажів у дерев’яній тарі, українська сторона примудряється експортувати до країн ЄС товари у контейнерах з природного матеріалу, порушуючи директиви ЄС та Міжнародний стандарт для фітосанітарних заходів. Навіть після того, як Служба захисту рослин Німеччини надіслала нотифікацію торговельно-економічній місії у складі Посольства України у ФРН. Навесні 2006 року хмельницька компанія «Неіл» експортувала до Німеччини вироби в упаковці з деревини, що не пройшла відповідної обробки і без маркування.

Нам бракує власних скандалів? Ні, ми зумисне наражаємося ще й на міжнародний. Хочемо, аби якогось непогідного дня 27 країн ЄС однієї миті відмовилися приймати наші вантажі у дерев’яній тарі? Будьте певні: у них інформація розлітається швидко. Штамп «Вивезення з України дозволено», проставлений державним інспектором з карантину рослин на товарно-транспортних накладних і митній декларації, ураз виявляється фіктивним, тільки-но закордонний колега встромляє спеціальний щуп у тарну дошку…

Після всього побаченого міністерські чиновники, мабуть, засумнівалися б у доцільності фумігації. Бо, хоч як дивно, в українському фітосанітарному законодавстві на сьогодні не існує жодного легітимного документа, що регламентує її проведення. Бо «Тимчасова інструкція по технології та забезпеченню безпеки при знезараженні зерна і сільгосппродуктів препаратами на основі фосфіну на суднах водного транспорту України» 1999 року давно втратила чинність.

Розробили інструкцію для державних фумігаційних загонів, тому її не можна розглядати як документ і на його підставі здійснювати контроль за суб’єктами господарювання.

Інструкцій з фумігації деревини в трюмах суден, зернопродуктів у вагонах-зерновозах із експортним призначенням немає взагалі.

Ситуація з документацією щодо знезараження імпортної карантинної продукції ще гірша — немає жодного нормативу з фумігації цитрусових, горіхоплідних, тютюну, чаю, а також вітчизняного садивного матеріалу. Про технічний регламент, той, якого вимагає СОТ, годі й говорити.

Фахівці Одеської обласної державної інспекції з карантину рослин розробили та зареєстрували «Проект інструкції з боротьби зі шкідниками методом знезараження на карантинних та підкарантинних об’єктах». Сподівалися, «домашня заготовка» зацікавить Держкарантин, і після столичного доопрацювання вона стане всеукраїнським надбанням. Знаєте, чому їй не дали ходу? Бо одесити відкривали двері «іншим спеціальним методам знезараження», які поглинули б злощасні тисячу з лишком найменувань підкарантинної продукції та карантинних організмів. А точніше, розширювали фронт робіт для ліцензіатів, тоді як Держкарантин звик утримувати їх на короткому налигачеві.

Чим же тоді керується державна служба, якщо немає навіть основоположних «Правил санітарної охорони території України»? Чи може здійснювати на державному і міждержавному рівнях свою юридичну діяльність Держкарантин без «Фітосанітарних правил України»? І, взагалі, за яким талмудом наша карантинна служба працюватиме у СОТівських рамках?

У цьому нормативно-правовому розгардіяші ВГО «Фумігаційна асоціація» 18 грудня 2007 року провела форум. Зібрання запропонувало державним службам створити представницьку робочу групу і спільно розробити «Національну програму боротьби з інфекційними захворюваннями та їх переносниками». Асоціація напрацювала Концепцію розвитку галузі знезараження рослинницької продукції і вийшла з нею на урядовий секретаріат. Той доручив МінАП стати головним координатором концепції.

Однак чиновники все ж відкараскалися. Директор департаменту ринків рослинництва Олександр Демидов відписав асоціації: ми, мовляв, схвалюємо таку ідею, але… «для цього необхідне відповідне доручення уряду».

Бездіяльність Держкарантину загрожує не лише національній безпеці, а й нам з вами. Якщо хтось страждає від амброзії, подякуйте Держкарантину, «стараннями» якого злісний бур’ян скоро перейде у категорію культурних рослин. 18 серпня 2006 року Головний державний санітарний лікар України, перший заступник міністра охорони здоров’я С.Бережнов занепокоєно писав: «Уряд Автономної республіки Крим, голови обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, органи місцевого самоврядування не приділяють належної уваги виконанню законів України «Про карантин рослин», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення». Стосувалося це виключно однієї «красуні» — амброзії полинолистої.

А ще раніше, 16 грудня 2004 року, Міністерство аграрної політики видало наказ №464 «Про схвалення проекту Концепції по ліквідації амброзії полинолистої на території України протягом 2005—2010 років». Проте Держкарантину ні головний санлікар країни не вказівка, ні безпосереднє начальство — МінАП. Можливо, у нього свої плани: перетворити Україну на розплідник амброзії і примножити лави хворих на алергічні риніти, бронхіальну астму.

Як чорт ладану, бояться амброзії й зернові імпортери. Зарубіжні карантинні служби, виявивши п’ять зерен цієї зарази у кілограмі зерна, без розмов завертають усю експортну партію. Тут уже не поможе навіть потрійна фумігація!

Через незнання правил поводження із токсичними препаратами, нехтування ними трапляються летальні випадки, гострі та хронічні отруєння як членів фумігаційних компаній, так і персоналу портів, розвантажувально-навантажувальних комплексів, команд суден. Найстрашніше те, що смертоносні таблетки можна спокійнісінько купити у роздрібній торгівлі.

Спробуйте вибігати дозвіл на торгівлю марганцівкою! Навряд чи й з третього заходу вдасться… А от отрута першого класу небезпеки — вільно на прилавках: по гривні штучка. У Сумах продавали «Алфос» навіть у «Будинку природи»…

А кілька покупців на Київщині, не відаючи, наскільки підступний основний хімічний реагент — фостоксин, так і не встигли написати: «У моїй смерті прошу звинувачувати…»

Зазначені проблеми — парафія не лише Держкарантину, а й санітарної та ветеринарної служб. Але вони швидше вчадіють від фумігаційних випарів, аніж визнають власну провину і добровільно почнуть ліквідовувати власні кричущі упущення.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі