Шлакові абсурди, або Роль звалища в суспільно-політичному житті регіону - Економіка - dt.ua

Шлакові абсурди, або Роль звалища в суспільно-політичному житті регіону

13 січня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №1, 13 січня-20 січня

Іноді життя підкидає таке хитросплетення причинно-наслідкових зв’язків, що просто дивуєшся. Але щоб звалище визначало спосіб життя одного з головних індустріальних регіонів країни — це, мабуть, перебір...

Іноді життя підкидає таке хитросплетення причинно-наслідкових зв’язків, що просто дивуєшся. Але щоб звалище визначало спосіб життя одного з головних індустріальних регіонів країни — це, мабуть, перебір. Однак за сім останніх років у Запоріжжі до такого звикли. І ніхто не дивується, що строк перебування на посаді чергового глави облдержадміністрації, як правило, не перевищує року. Подібна ротація, характерна для керівництва й обласного УВС, і грізного міліцейського управління, яке називають у народі «шісткою». Цікаво лише, що ці кадрові пертурбації збігаються з черговим загостренням конфлікту на ВАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» імені Кузьміна» (ДСС).

Профіль діяльності підприємства зводиться до випуску сортового прокату, поковок із спеціальних марок сталі і жароміцних сплавів на основі нікелю. Це виробництво було і залишається єдиним в Україні. Інколи завод називають «флагманом вітчизняної електрометалургії», що має «чудову репутацію, стабільно й успішно працює», але такі характеристики — скоріше бажане, ніж дійсне.

Так уже склалося, що приватизація «Дніпроспецсталі» не стала стимулом для її розвитку. 1998 року на заводі практично перестали виробляти спеціальні сталі, і він опинився в найглибшій кризі. Зміни на краще намітилися з придбанням контрольного пакета структурами, чия діяльність асоціювалася з Костянтином Григоришиним — російським бізнесменом українського походження, ім’я якого стає дедалі відомішим.

За результатами 1999-го на ДСС різко зросли обсяги випуску продукції, відновилося виробництво спецсталей. Такою ж успішною виявилася діяльність і в наступні два роки. Але, як з’ясувалося, секрет виробничого дива був до непристойності простий. Уся річ у тім, що левову частку продукції (близько 75%) «Дніпроспецсталь» відправляла на зовнішній ринок, одержуючи валюту, крім того — повернення ПДВ. Зате видаткову частину заводського бюджету значною мірою становили витрати на закупівлю електроенергії. Але розраховуватися за неї живими грошима вважали ознакою поганого тону. Як платіжний засіб використовували взаємозаліки, векселі й інші, по суті, пусті папірці. Через це, між іншим, «Запоріжжяобленерго» на початок 2001 року опинилося на межі банкрутства. Примітний факт: саме в той час його діяльність, як і «Дніпроспецсталі», контролювали структури все того ж російського бізнесмена з українським корінням.

Ресурсна дармівщина економіку ДСС, на жаль, не поліпшила. Коли на початку 2003 року після дворічної відсутності Вадим Лейбензон знову обійняв посаду генерального директора, стан заводу його «не дуже порадував», і як головне завдання він визначив «відновлення виробництва». Але навряд чи ця мета збігалася з істинними намірами власників підприємства.

Ритм роботи «Дніпроспецсталі» нагадує лихоманкову синусоїду, котра фіксує низку злетів і падінь. Закінчивши 2002-й зі збитками, завод, за оцінками Мінпромполітики, і наступного року мав найгірші виробничі показники в гірничо-металургійному комплексі України. І хоча 2004-го ДСС нарощує виробництво та обсяг реалізації продукції, це аж ніяк не свідчить про подолання кризи.

Дивуватися тут нічому. Ротація вищого менеджменту на заводі відбувалася частіше, ніж голів обладміністрації. Траплялося, що за рік на ДСС змінювалося три генеральні директори. Така кадрова чехарда спостерігалася й у правлінні акціонерного товариства, що свідчило про, м’яко кажучи, недружні взаємини в середовищі власників заводу. Тому запитання «У чому причина?» аж ніяк не зайве.

Швидше за все, завод від самісінького початку цікавив його господарів зовсім не як потенційно самодостатній суб’єкт ринку, а всього лише як елемент у реалізації товарно-фінансових схем. Одну з них (електроенергія—метал—гроші) вже згадували. Але є й інша, не менш прибуткова.

Про стан справ на балці Середній, офіційно іменованій полігоном промислових відходів, уже йшлося в публікації «ДТ» «Полігон протиріч». Але відтоді минуло більше п’яти років, і є сенс хоча б коротенько нагадати, що являє собою цей об’єкт, розташований за околицею Запоріжжя.

Полігон, як, власне, і промисловість Запоріжжя, створювали в роки перших п’ятирічок. Відтоді його територія розрослася майже до 240 гектарів, котрі накопичили більш як 300 млн. тонн відходів металургійного виробництва. А може, й більше, хто ж їх рахував? Головне, що значну частину там становлять метали, придатні до повторного використання.

До 1998 року на це всерйоз ніхто не звертав уваги, якщо не рахувати бомжів і жителів навколишніх сіл, які займалися збиранням металобрухту. Потім стихійне старательство взяли під свій контроль кавказці. Але щойно обсяги видобутку досягли нехай примітивних, але промислових масштабів, безроздільне панування над полігоном перейшло до криміналітету. За деякими даними, місячний оборот на балці Середній становив до 10 млн. дол. Зрозуміло, абсолютно тіньових. З урахуванням таких чималих обсягів питання про те, чи могли братки безперешкодно господарювати на звалищі, не маючи серйозного даху в правоохоронних структурах, видається до непристойності риторичним.

«Найласішим» місцем полігона є його п’ята частина, куди звозять відходи виробництва «Дніпроспецсталі». Кілограм добутого там скрапу приймають за ціною від 0,5 до 1 дол. і більше. Пліткували навіть, що за 8-тонний зливок без вагань відвалили 40 тис. дол. готівкою. Словом, ідеться не просто про дуже великі гроші, а про суми, які презирливо-зарозуміло називають «баблом».

Після того, як чимала прибутковість звалища стала очевидною навіть для неспеціалістів, Держкомітет з питань геології спішно визнав полігон техногенним родовищем (а отже, держвласністю) і навіть провів конкурс на право його облаштування та створення підприємства з утилізації та переробки відходів. Але фірма — переможниця тендеру так і не розпочала роботу. Опонентами Держкомітету виступили металургійні підприємства, котрі відстоювали право власності на свої ділянки полігона. Після тривалої судової тяганини «Дніпроспецсталі» вдалося узаконити володіння 46 гектарами звалища. Однак це зовсім не означало, що конфлікт нарешті залагоджено.

Оскільки брухт, на який така багата балка Середня, є для ДСС одним із основних видів сировини, логічно припустити, що з технологічних і фінансових мотивів заводу слід зайнятися його видобутком самостійно. Але керівництво «Дніпроспецсталі» вирішило інакше. На початку 2003 року оголосили про проведення тендера на розробку полігона шлакових відходів. Поряд із іншими претендентами, у ньому мали намір брати участь і спеціалісти ДСС. Питається, навіщо потрібен конкурс, якщо завод здатний розробляти відвали самостійно? Та і з точки зору інтересів виробництва це простіше і надійніше. Як виявилося, не всім це вигідно.

Щоб стало зрозуміліше, звернімося до матеріалів порушеної в травні 2002 року кримінальної справи за фактом ухиляння від сплати податків в особливо великих розмірах. З виявлених податківцями документів випливало, що розробкою шлакових відвалів займалися... артисти обласної філармонії. Але оскільки служителі муз не мали у своєму розпорядженні технічних засобів, у підрядники вони залучили... Запорізьку АЕС. А розрахунки з енергетиками нібито здійснювали поставками оргтехніки та ПММ. Ця схема працювала досить довго. Майже десяток фірм уклали з ДСС договір на планування відвалів. Фактично ж вони видобували скрап (шлак із домішкою металу), контролюючи більшу частину дніпроспецсталівської ділянки.

Ще дивніша історія відбулася за кілька років до задумки з конкурсом. Наприкінці 1990-х на ДСС зайнялися монтажем устаткування для глибокої переробки скрапу. Проект обійшовся заводу в 3 млн. дол. Але 2000-го цех закрили. Гаданий алогізм такого рішення пояснюється просто. Поки завод боровся за право власності на відвали, старательська діяльність на полігоні набула нехай і своєрідних, але все ж таки ознак організованості. Зрештою контроль над розробкою звалища встановили структури, діяльність яких поголоска затято пов’язувала з ім’ям Григорія Суркіса.

Ця версія заслуговує на увагу, коли врахувати, що саме в цей час було укладено угоду купівлі-продажу третини акцій «Дніпроспецсталі». Зрозуміло, новим співвласником заводу стали маловідомі офшорки, але, знову ж таки, ніхто з обізнаних людей не ставив під сумнів їхню належність згаданому бізнесмену. Отже, компаньйони «розрулювали» виниклі протиріччя, розділивши сектори отримання доходів: один — прокачування через завод дармової електроенергії, другий — безмежні тіньові можливості звалища. А ДСС приділялася роль проміжної ланки в невигадливому, але дуже ефективному ланцюжку тіньового бізнесу.

Однак партнерська ідилія тривала недовго. По-перше, у співвласників виникли політичні розбіжності напередодні парламентських виборів. А по-друге, закінчився період використання електрики «на шару». Отже, значення відвалів як визначального елемента в технології одержання баришів істотно зросло. Фактично, проблема управління підприємством стала похідною від контролю над звалищем. А оскільки в конфлікт навколо полігона були міцно втягнуті як місцева влада, так і правоохоронні структури, питання кадрових призначень у цих установах закономірно вирішували крізь призму лояльності до справжніх господарів полігона.

Приділяти увагу деталям дуже бурхливої і тривалої суперечки компаньйонів, мабуть, нема сенсу. Варто лише розвіяти один міф — про те, що структури К.Григоришина нібито позбулися своєї частки активів «Дніпроспецсталі» на користь компанії «Інтерпайп», котра належить, як відомо, Віктору Пінчуку. Однак це не зовсім так. За неофіційними даними, власниками ДСС приблизно в рівних частках є три бізнес-групи: Григоришина, Пінчука та Суркіса (за іншою версією, Суркіса—Коломойського). Про особливості цього тривладдя можна судити з чергового конфлікту навколо полігона шлакових відвалів, що виник торік.

Час, коли на звалищі часто добували «козли» і «кабани» (так на старательському жаргоні називають шматки скрапу вагою кілька тонн), закінчився. Тепер процес переробки шлаку потребує дорогої спеціальної техніки й устаткування. Тому 28 квітня 2005 року завод уклав договір про співробітництво з ТОВ «Регіонпромсервіс». Ця фірма вже працювала на 0,9 гектара балки Середньої, тепер же їй передали в оренду всю дніпроспецсталівську ділянку.

Керівництво старательського підприємства стверджує про незалежність від впливу будь-якої з груп власників ДСС. Але, чесно кажучи, у це складно повірити. Припустимо, з «Інтерпайпом» у «Регіонпромсервісу» справді немає нічого спільного. Навіть попри те, що договір оренди укладали в той час, коли заводом керував інтерпайпівський менеджмент. Але щойно в травні управління ДСС перейшло до групи Григоришина, правління одразу ж зробило висновок про те, що укладання договору з «Регіонпромсервісом» є «економічною помилкою».

За словами директора фірми Алевтини Сердюк, завод письмово вимагав припинити роботи на відвалах «у зв’язку зі зміною власника контрольного пакета акцій «Дніпроспецсталі». Але це не привід для розірвання договору. Тоді керівництво ДСС звинувачує орендаря в ігноруванні продажу заводу скрапу в обумовлених обсягах і невиконанні природоохоронних заходів. Останній закид підтвердила перевірка обласного управління екології та природних ресурсів, проведена разом із управлінням по боротьбі з економічними злочинами. Хоча, за твердженням головного інженера «Регіонпромсервісу» Юрія Гладуна, було розроблено спеціальну програму екологічних заходів на шлакових відвалах кошторисною вартістю 3 млн. грн. Її затвердили різні служби, у тому числі й керівництво ДСС, однак у зв’язку з усуненням від роботи «Регіонпромсервіс» втратив можливості втілювати проект у життя.

Тим часом 25 червня головний державний інспектор охорони навколишнього середовища в Запорізькій області виносить рішення «про тимчасову заборону (припинення) діяльності з розробки промвідвалів на ділянках ВАТ «Дніпроспецсталь» промполігона «Балка Середня» до виконання природоохоронних заходів». Завод, як власника ділянки, зобов’язують оплатити завдані збитки в сумі 2,167 млн. грн. Того ж дня ДСС в односторонньому порядку розриває договір оренди.

На перший погляд, вжиті заходи цілком адекватні ситуації, що склалася. Хоча складно зрозуміти, як можна протягом нехай навіть і двох місяців вирішити проблеми, котрі ігнорувалися і поглиблювалися роками. Ще кілька років тому заступник начальника облуправління екобезпеки Ніна Приходько зробила висновок: «У 1998—1999 рр., коли почалася інтенсивна несанкціонована розробка відвалів, якість води в озерах і обвідному каналі погіршилася. У два-п’ять разів перевищено гранично допустимі концентрації важких металів, хлоридів, загальний вміст солей. За роданідами і фенолами нормативні концентрації перевищено в 1800 разів». Влітку 2004 року вдарила на сполох міська влада: «Під полігоном промислових відходів проходить водогін, який постачає питну воду усьому лівому берегу майже мільйонного міста. Пласт шлаків над водогоном — до 11 метрів. У разі пориву водогону комунальні служби не зможуть до нього добратися». І що ж? Ні вжитих заходів, ні навіть штрафів.

Таку байдужість можна пояснити тільки одним: влада була злочинною. Але ж тепер часи інші. А отже, й методи мають змінитися кардинально. По ідеї...

Наскільки це так, змогли переконатися місцеві газетярі, котрі стали свідками однієї з численних позапланових перевірок полігона. За кілька годин перевіряльники виявили незначні порушення і склали адмінпротоколи. А незабаром після їхнього від’їзду на полігон завітали відвідувачі вищого рангу — тепер уже колишній перший заступник глави обладміністрації Анатолій Головко (до речі, у минулому керівник григоришинського концерну «Металургія») і начальник облУВС Віктор Бондар.

Настільки пильна увага високих посадовців, на думку головного інженера «Регіонпромсервісу» Ю.Гладуна, пов’язана з тим, що «тільки-но ми змогли вирішити найскладніше завдання — припинення тіньового використання полігона в балці Середній, на нас стали чинити грубий тиск із боку губернатора Запорізької області Юрія Артеменка (тепер уже колишнього. — В.П.) і нових власників ВАТ «Дніпроспецсталь».

Подібні заяви, звісно ж, обласна влада розцінювала не інакше як наклепницькі. «Відвали розробляв хто завгодно, а скрап йшов не на металургійні підприємства, котрим ці відвали належали, а в криміногенні структури. Скрап реалізовували за тіньовими схемами, без сплати податків. Роботи вели з кричущими порушеннями екологічних норм і охорони праці. За наказом губернатора з допомогою правоохоронців роботи в балці Середній припинено», — повідомила прес-служба ОДА. Трохи дивно, що фірма-орендар змушена була припинити роботи, виявляється, за наказом, а не відповідно до розпорядження держінспектора. Втім, це, напевно, не так уже й важливо, оскільки, як запевнив Ю.Артеменко на одній з прес-конференцій, «ситуація в балці Середній кардинально змінюється на краще. Тому що її під свій контроль узяло ВАТ «Дніпроспецсталь».

Ось тільки, за свідченням місцевих ЗМІ, скрап із відвалів продовжували вивозити. А техніки там працювало навіть удвічі більше, ніж до судової заборони. Як стверджує керівництво «Регіонпромсервісу»: «Жодне рішення суду не виконано. Служба охорони разом із правоохоронними органами, використовуючи заступництво колишнього губернатора Ю.Артеменка і діючи абсолютно незаконними методами, просто їх блокує. При цьому у нас забрали техніку на суму близько 1 млн. дол., а також видобуті на звалищі відходи металургійного виробництва в обсязі 2 тис. тонн».

Як і слід було очікувати, розглядом конфлікту змушені були зайнятися служителі Феміди. За позовом «Регіонпромсервісу» 7 липня 2005 року Господарський суд Києва виніс ухвалу, котра забороняє будь-яким фізичним і юридичним особам перешкоджати фірмі в її господарській діяльності на ділянках шлаковідвалов. Постановою від 6 вересня Київський апеляційний господарський суд визнав її незаконною, а 17 жовтня Вищий господарський суд зупинив виконання цієї постанови.

Звісно, керівництву ДСС такий вердикт явно не сподобався. Начальник заводського юрвідділу Наталя Безницька назвала його абсурдним.

Що ж, одним абсурдом більше — одним менше. Зрештою, це ж суща дрібниця порівняно з тим, що завод у черговий раз поринув у вир корпоративного конфлікту. І, на жаль, занадто примарною є надія на його вирішення в найближчому майбутньому. Мало того, що підприємством володіють три антагоністичні бізнес-групи. Ситуацію погіршує те, що взаєминам у кожній із них властиве ситуативне партнерство. І хто, наприклад, може гарантувати, що не повториться ситуація, влаштована реєстратором «ОФР-Запоріжжя»? Це ж поки що «Альфа-інвест» вважається дружнім реєстратором, а там, дивись, напруженість посилиться, і «Дніпроспецсталь» матиме третій реєстр акціонерів. Принаймні амбіції одного з партнерів такої можливості зовсім не виключають.

Вирішення патової ситуації, в яку потрапила «Дніпроспецсталь», бачиться лише в тому, що співвласники заводу зможуть, нарешті, домовитися, наклавши табу на взаємні закиди, образи та претензії. Варіант, прямо скажемо, на межі фантастики. Тим більше що чергового главу обладміністрації в Запоріжжя призначили лише через місяць після відставки попереднього, а обласне УВС залишається без начальника вже більше двох місяців. Хоча мало які збіги в житті трапляються...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво