Сєверодонецький «Азот»: шляхи і вибори - Економіка - dt.ua

Сєверодонецький «Азот»: шляхи і вибори

4 лютого, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №4, 4 лютого-11 лютого

Політика й економіка взаємозалежні, це два боки однієї медалі. Економістам доводиться завжди враховувати політичну складову, а владі доречно було б пам’ятати про наслідки своїх дій...

Політика й економіка взаємозалежні, це два боки однієї медалі. Економістам доводиться завжди враховувати політичну складову, а владі доречно було б пам’ятати про наслідки своїх дій. Особливо коли конкурентну боротьбу хочуть змішати з далекими від економіки матеріями.

На початку січня ц.р. післявиборна хвиля трусонула сєверодонецький «Азот». Полетів гучний поголос про те, що напередодні останнього туру одне з найбільших в Україні хімічних підприємств подарували сину Віктора Януковича.

Версія хибувала на чималі перебільшення. Ні Віктора Федоровича, ні його родичів в окрузі не спостерігалося (про що, до речі, здіймачі галасу були добре поінформовані). Зате легко запам’ятовувалася, на що, власне, й був розрахунок.

Крім того, на «Азоті» справді створили спільне підприємство, реєстрація котрого справді відбулася напередодні, 26 грудня. Однак процес створення тривав уже кілька місяців, був цілком публічним і донедавна жодних заперечень не викликав. Тим більше, що необхідність інвестицій у комбінат цілком очевидна... Сьогодні підприємство виробляє кожну восьму тонну українських добрив і забезпечує приблизно 10% промислового виробництва Луганської області. Його стан безпосередньо визначає життя Сєверодонецька. Торік «Азот» реалізував продукції на 1,5 млрд. гривень, що на 200 млн. більше, аніж 2003 року. Тобто в принципі життя непогане.

Однак найближчі перспективи не такі вже й рожеві. Більша частина устаткування виробила свій ресурс. Знос діючого обладнання досяг 80%.

Який висновок? Необхідні інвестиції. У держави коштів для них немає. Традиційний варіант із продажем акцій підприємства на конкурсі теж не міг бути реалізований.

Річ у тім, що ще 28 листопада 2000 року за заявою одного з кредиторів «Азоту» — київського ЗАТ «Укренергозбут» — ухвалою Господарського суду Луганської області було порушено справу про банкрутство. Після чого більше двох років йшли різні судові позови, поки 4 грудня 2003 року Господарський суд Луганської області не ухвалив запровадження процедури санації.

Після її початку, відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом», приватизація «Азоту» мала бути припинена. Тому мову про неї ніколи й не вели. Йшлося лише про санацію, про оздоровлення економіки підприємства. І, відповідно до правил санації, основним варіантом була реорганізація.

Керівництво «Азоту» залучило відому в Україні фірму «Євроконсалтинг», яка має чималий досвід роботи з відновлення платоспроможності. Вона розробила умови й етапи санації підприємства.

Непрофільні структурні підрозділи (цегельний завод, цех м’ясопереробки, готель) було вирішено перетворити на самостійні ЗАТ.

На самому ж хімпідприємстві намічалося створення двох закритих акціонерних товариств — ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот» і ЗАТ «Поліетилен».

Природно, що поставало головне запитання — хто фінансуватиме їхній розвиток. І після затвердження плану санації Господарським судом Луганської області 22 квітня 2004 року почався процес вибору потенційних інвесторів, які бажають, а головне — здатні вкласти значні кошти у відновлення платоспроможності оголошеного банкрутом підприємства, модернізацію виробництва, забезпечення його сировиною за мінімальними цінами.

Великої черги бажаючих якось не спостерігалося.

До того ж до 2000 року комбінат уже мав сумнівну приємність працювати з низкою трейдерів і повторювати помилки не збирався.

Щорічно сєверодонецький «Азот» споживає близько 1,5 млрд. кубометрів газу, тобто всього вдвічі менше, аніж Київ. За нинішньої ціни в 63 дол. за тисячу кубометрів плюс вартість транспортування тільки це вимагає понад 100 млн. дол.

Комбінат задіяний у поставках добрив вітчизняним аграріям. На додаток більше половини вироблених добрив іде на експорт, де існує гостра конкуренція з тими ж росіянами. А у них газ, як відомо, майже вдвічі дешевший.

Ціна помилки з інвестором була б занадто високою. Підприємство вже мало досвід роботи на 40% потужності, та що там казати — ще 2000 року коефіцієнт використання обладнання не перевищував 60%. Повертатися до нього після того, як у 2003—2004 роках потужності використовували на 98—99%, ніхто не хотів. Як і до середньої зарплати в 244 грн. — після 846 грн. 2003 року.

Проходила сила-силенна нарад, узгоджень, консультацій на всіх рівнях влади, тривав інтенсивний пошук інвесторів.

5 жовтня 2004 року на засіданні конкурсної комісії з трьох претендентів (ТОВ «Східноукраїнська хімічна компанія» (Україна), ТОВ «Украгроком» (Україна) і компанія Worldwide Chemical LLC (США) було визначено переможця конкурсу.

Ним стала Worldwide Chemical, співзасновником якої виступила американська IВЕ Trade Corp., котра виробляє та продає хімічну продукцію.

IВЕ Trade Corp. добре відома на ринку. За класифікацією IFА (Міжнародної асоціації виробників мінеральних добрив), вона займає 12% світового ринку реалізації аміаку.

Її торгові офіси працюють у США, Україні, Туреччині, Росії й Угорщині, а продукцію продають у всьому світі. 2003 року сукупний обсяг продажу IBE становив 3,5 млн. тонн хімічної продукції, у тому числі 1,67 млн. тонн аміаку, 720 тис. тонн азотно-фосфорно-калійних добрив і 425 тис. тонн аміачної селітри.

Цікаво, що президент і власник IВЕ має сильні українські корені. Алекс (Олександр Семенович) Ровт народився в місті Мукачевому, закінчив Львівський торгово-економічний інститут. Потім із сім’єю переїхав до Угорщини, а через кілька років емігрував до США, де і створив IBE, пробившись у вищу лігу хімічного бізнесу. Відверто кажучи, історія життя цікава сама по собі, і приплітати до неї ще когось зовсім не обов’язково.

Уже кілька років компанія активно працює на українському ринку, співробітничаючи з горлівським «Стиролом», ставши великим акціонером «Рівнеазоту» й постачаючи газ на сєверодонецький «Азот».

Співробітництво виявилося вигідним і для американця, і для сєверодончан. Так, у дуже непростий для підприємства час після початку процедури банкрутства IBE Trade Corp. поставляв на переробку газ, ціна якого в результаті використання давальницької схеми становила для «Азоту» в середньому 17 дол. США за тисячу кубів. У цей же час ціна у вітчизняних газотрейдерів доходила до 60—80 дол.

Це дозволило підприємству вибратися з фінансової прірви. У 1997—2000 роках на комбінаті практично не було оборотних коштів, більше того, їхній дефіцит 1999-го сягав 97 млн. грн, 2000-го — 41,5 млн. грн. Бартер доходив до 90%. Однак уже 2001-го з’явилися власні оборотні ресурси: із 6,4 млн. грн. вони збільшилися до 81,7 млн. грн. 2003 року. Про бартер геть забули.

Загалом, неважко зрозуміти, чому перевагу надали саме цьому партнеру...

Документи щодо створення закритого акціонерного товариства було направлено у Фонд держмайна України. Після перевірки 19 листопада 2004 року там видали наказ №2538, відповідно до якого ФДМ згідно з планом санації СДВПО «Азот», узгодженим із Мінпромполітики і затвердженим ухвалою Господарського суду Луганської області, виступив засновником ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот» і уклав із компанією Worldwide Chemical договір про створення такого ЗАТ.

Відповідно до договору, статутний фонд товариства було визначено у розмірі 1 млрд. 56 млн. 700 тис. грн. При цьому Worldwide Chemical оплачує акції ЗАТ шляхом внесення на його банківський рахунок 634 млн. 20 тис. грн. (і отримує 60% статутного фонду). Фонд держмайна вносить у ЗАТ цілісний майновий комплекс хімічних виробництв СДВПО «Азот». Його вартість визначили в 422 млн. 680 тис. грн. (40% акцій).

Між іншим, чутки про втрату впливу держави на виробництво дуже перебільшені. За українським законодавством збори акціонерів вважаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, котрі мають більш як 60% голосів.

Тому жоден із акціонерів ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот» — ні Worldwide Chemical, ні ФДМУ — неправомочний скликати збори і вирішити самотужки якесь питання. Між іншим, так само було б і у разі, якби акції ділилися в пропорції 50 на 50.

Тож у будь-яких ситуаціях знадобиться згода обох сторін, отже, годі й казати про чиюсь монополію. Ну а якщо держава заздалегідь упевнена, що її чиновників на корені перекуплять, то це, вочевидь, проблеми правоохоронних органів. Чомусь приватні компанії цілком упевнено відстоюють свої інтереси, володіючи навіть 40% акцій...

Для самого ж «Азоту» такий розподіл акцій означає додаткове надходження 20 млн. дол. До речі, всі рішення щодо СП було прийнято в жовтні—листопаді, і навіть формально вони не потрапляють під заборону на приватизацію з 1 грудня 2004 року.

Власне кажучи, спільне підприємство не було створено в листопаді виключно через «підступи» конкурентів. Тільки наприкінці грудня вдалося відкрити дорогу до створення СП. Для цього довелося виграти низку судових справ (у Верховному та Вищому господарському судах, у Донецьком апеляційному суді, у Печерському районному суді м.Києва). І тільки після цього з’явилася можливість приступити до підписання установчого договору.

23 грудня 2004 року, за день до установчих зборів, компанія Worldwide Chemical переказала (відповідно до довідки «Райффайзенбанку») у статутний фонд ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот» 317 млн. грн. (59,76 млн. дол.), тобто половину від загальної вартості придбаних нею акцій. Другу половину вона має намір оплатити до кінця цього року.

Для порівняння: при продажу наприкінці минулого року 53,86% акцій ВАТ «Рівнеазот» ФДМ отримав лише 9,13 млн. дол., а підприємство — ще менше, 7,5 млн. дол.

Для «Азоту» прихід інвестора означає фінансування програми розвитку підприємства, котре в перші три роки обійдеться більш ніж у 300 млн. грн. Це дозволить налагодити нові види продукції, знизити собівартість і підвищити конкурентоспроможність.

Останнє особливо важливо. Комбінат розташований у східному «кутку» України, до того ж він не має виходу до транзитного аміакопроводу. У результаті при доставці тонни аміаку на експорт він несе додаткові витрати. Сумарно перевалка обходиться в 34 дол./тонна, що при обороті в сотні тисяч тонн істотно. Потрібні й спеціальні цистерни для того ж аміаку, інше устаткування.

Тепер визначилися шляхи до розв’язання проблеми. Якщо, звісно, не заважатимуть.

Та й процес реструктуризації ще не закінчено. Так, торік, відповідно до плану санації, намічалося створення і другого ЗАТ — «Поліетилен». Причому за початковими прикидками його мали взагалі створювати першим, оскільки був уже й потенційний інвестор — російська «Сибірсько-Уральська газоенергетична компанія». З нею навіть було узгоджено техніко-економічне обгрунтування відродження законсервованого кілька років тому на «Азоті» виробництва поліетилену.

Однак потім росіяни відмовилася від своїх намірів. І нині тривають пошуки нового інвестора. Головна умова — він мусить узяти на себе зобов’язання з розконсервації виробництва поліетилену й будівництва поруч із ним виробництва етилену (сировини) з метанолу чи етанолу (подібні технології у світі існують).

До проекту вже виявили інтерес кілька закордонних фірм. Чи втіляться в життя їхні наміри, залежить від багатьох чинників. І не останню роль зіграє те, наскільки успішною буде робота нинішнього СП.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво