СЕРГІЙ ТАРУТА: «ПРИДБАТИ КОМБІНАТ — ЦЕ НАВІТЬ НЕ ТРЕТИНА СПРАВИ...» - Економіка - dt.ua

СЕРГІЙ ТАРУТА: «ПРИДБАТИ КОМБІНАТ — ЦЕ НАВІТЬ НЕ ТРЕТИНА СПРАВИ...»

12 грудня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №48, 12 грудня-19 грудня

Грудень, «Дзержинка»... Це вже майже пароль. Пристрасті навколо продажу одного з найстаріших метко...

Грудень, «Дзержинка»...

Це вже майже пароль. Пристрасті навколо продажу одного з найстаріших меткомбінатів України — Дніпровського комбінату імені Дзержинського — добряче підігріли атмосферу в українській приватизації. Грядущий конкурс уже став унікальним. Як за ціною виставленого пакета — понад 110 млн. дол., так і за силою й могутністю претендентів на участь у ньому — корпорації «Індустріальний союз Донбасу» та групи Приватбанку.

Безперечно, здійняті конкурсом хвилі вщухнуть не одразу. Однак після розкриття приватизаційних пропозицій (незалежно від того, хто виявиться переможцем) життя не закінчиться... І в цьому, слід визнати, заслуга Фонду держмайна України, який, попри тиск, зумів відстояти легітимну, прозору і соціально орієнтовану приватизацію стратегічно важливого для українського ГМК підприємства.

Своїм баченням подій навколо заводу ділиться голова ради директорів корпорації «Індустріальний союз Донбасу» Сергій ТАРУТА.

— Сергію Олексійовичу, давайте почнемо з приємного: уявіть, що все вже позаду, ви виграли конкурс. І що далі?

— Спочатку конкурс дійсно треба виграти, далі, гадаю, доведеться заплатити за пакет, а потім почнуться справжні труднощі…

— Ви маєте на увазі, що інші претенденти подадуть у суд?

— Ні, це не найскладніше. Ми вже стільки з ними позивалися, що мимоволі ставишся до цього по-філософськи.

Проблема в іншому: комбінатові 115 років, і на ньому повно устаткування, яке потребує заміни. Міняти доведеться багато що. І робити це треба досить швидко, залучаючи солідні інвестиційні ресурси. За розрахунками наших фахівців, у перші два роки новому власникові доведеться вкласти в доменне виробництво близько 250 млн. грн. Причому це мінімум, необхідний для збереження позицій комбінату на ринку і для підтримки «пульсу» основних виробничих агрегатів.

Слід також врахувати, що для забезпечення високої якості заготовки і зниження витрат на неї комбінату конче потрібна машина безперервного лиття заготовок і «піч-ківш». Тут уже йтиметься про 850 млн. грн., і вкладати їх доведеться з наступного року.

— Невже все настільки серйозно?

— Так. Ми вже рік співпрацюємо з підприємством і розуміємо, скільки й куди треба інвестувати. Якщо зараз терміново не вкласти гроші в доменне виробництво, то устаткування просто «посиплеться», і говорити про комбінат як про цілісну структуру більше не доведеться. За даними технічної служби комбінату, знос основних фондів цієї ділянки сягає 85%. Це устаткування може попрацювати ще шість-сім місяців, а потім доведеться його зупиняти, інакше не виключені необоротні наслідки. Це я можу сказати цілком компетентно, як інженер-металург...

— Скажіть, параметри фінансових витрат, окреслені вами в рамках антикризової програми, включають і вирішення проблеми погашення старих боргів?

— Ні, це все — на устаткування. Борги — стаття окрема. Їх, на нашу думку, необхідно реструктурувати на два роки, а потім — погасити. Тільки ця сума становитиме близько 900 млн. грн. (без урахування боргів перед корпорацією).

— Хіба для вас це проблема, якщо більшу частину кредиторської заборгованості комбінату корпорація вже контролює?..

— По-перше, далеко не всю. Понад те, існує «гаряча» кредиторська заборгованість, переговори про реструктуризацію якої були і будуть дуже складними, а справи — вже в останніх судових інстанціях. До того ж у будь-якому разі процес консолідації боргів більш ніж дорогий, так само як і підтвердження гарантії для тих, хто прийме план реструктуризації.

— Ну, все ж таки не за номіналом борги купують...

— Знаєте, зараз один із дніпропетровських телеканалів в активному режимі пропонує власникам боргів ДМК консолідувати їх. До речі, і нам їх пропонували купити. Та й справді, рано чи пізно доведеться погашати боргові зобов’язання комбінату, витрачаючи на це цілком реальні кошти.

Співпрацюючи з підприємством, корпорація «ІСД» не розширювала коло кредиторів і не стимулювала комбінат створювати липові борги. Досить поглянути на сальдо наших фінансових відносин. Тому ініціаторам розмов про борги та їх концентрацію на ДМК я порекомендував би звернути увагу насамперед на свої справи.

Приміром, розглядаючи можливість придбання пакета акцій, ми зараз розбираємося з ситуацією на сусідній «Петрівці». Що нам не дають ніякої інформації — тільки півбіди. До речі, цю інформацію заводчани та їхні акціонери приховують і від ФДМ, і від дуже представницької комісії, створеної низкою міністерств та відомств. Однак те, що все ж таки доходить до публіки, просто вражає. Ще торік в управлінців метзаводу ім. Петровського було до 900 млн. грн. кредиторки. На серпень нинішнього року — вже за мільярд, і це при хороших цінах на метал. А зараз у звітах для «Металургпрому» фігурує показник понад 1,4 млрд. грн. І це все при тому, що держава має на заводі 60% акцій!

— Даруйте, а як можна при щомісячному обороті «Петрівки» у 90—100 млн. грн. за три місяці приростити на ній боргів на 400 млн. грн?

— Гадаю, це вже запитання до управляючих заводу. З погляду економічного інтересу, те, що відбувається, можна пояснити лише бажанням нівелювати цінність державного пакета за рахунок формування передумов для порушення справи про банкрутство.

Кілька тижнів тому в Дніпродзержинську проходив обласний форум металургів-гірників, і там цю ситуацію керівництво області назвало просто абсурдною. Такої ж самої думки й заступник секретаря Ради національної безпеки та оборони Олег Дубина.

— Ви якось уникаєте прямої критики групи «Приват»...

— Ось прочитав заяву ФДМ про те, що буде вжито всіх заходів «для зняття певної напруженості у стосунках із Приватбанком, яка викликає прикрі непорозуміння». Знаєте, ми теж не проти. Тим більше що з самим банком у нас проблем немає, а от із групою «Приват» інколи трапляються. Особливо коли йдеться про серйозні речі. Дуже, знаєте, прикро, коли через кілька тижнів після укладання контракту з’ясовується, що друга сторона вважає його підписання непорозумінням.

Коли їжджу Дніпродзержинськом, постійно бачу над коксохімом заграву — це коксовий газ палять. За технологією, вони мусили його поставляти нам, на «Дзержинку». Але ж ні — отруюють повітря, псують свою ж економіку, але нам сировини не дають. Один коксохім за сотню метрів за парканом, інший — за десяток кілометрів, а ми кокс мусимо з Донбасу й Росії везти. Ті ж ГЗК поруч, за сотню кілометрів, але, знову-таки, виходить, що надійніше купувати сировину в росіян.

Ми не маємо права поставити меткомбінат на межу зупинки, а 20-тисячний колектив позбавити роботи і зарплати лише через примхи місцевих постачальників, як це було навесні! Тим більше що «Дзержинка» — це містоутворююче підприємство. Я все ж таки сподіваюся, що в майбутньому здоровий глузд переможе і ми зуміємо знайти спільну мову і з коксохімзаводами, і з гірничо-збагачувальними комбінатами Дніпропетровської області. Ну а поки що — возимо кокс і сировину з Донбасу й Росії.

А критикувати... Ну що тут критикувати? Просто такі в них методи ділового співробітництва...

— Гадаєте, у місті вас підтримають?

За десять місяців оборот «Дзержинки» становив 400 млн. дол., що на 30% більше, ніж торік. Зроблено перші кроки з модернізації, пішли інвестиції. А кілька ж років тому був зовсім «убитий» комбінат. Сподіваємося, що після проведення конкурсу вдасться створити технологічний ланцюжок із заводами в Європі. Що стосується прокатного переділу, то наші фахівці зараз активно розробляють нову доктрину під нові умови й кон’юнктуру світового ринку металопродукції. Низку операцій зосередимо на «Дзержинці», щось — на Алчевському меткомбінаті.

Причому провести реструктуризацію й реалізувати інвестиційну програму необхідно буде в стислі терміни, оскільки часу на розкачування у нас немає — світовий ринок не терпить відставання. Цей бізнес далеко не такий солодкий, як багатьом здається, відстаючих тут ніхто не поважає. Тому намагаємося бути на крок попереду: домовилися з низкою банків про кредити під нашу інвестиційну програму. І це не голослівні обіцянки — на тому ж таки Алчевському комбінаті всі заходи ми провели у дуже стислі терміни, й зараз комбінат уже практично виконав необхідний комплекс робіт із прийому та встановлення нової техніки.

Принаймні людей не звільнятимемо і в жодному разі не погіршимо рівня соцзахисту. У собівартості українського металу рівень соціальних витрат і так невисокий. Тож заощаджувати на ньому — аморально.

Коли торік нас запросили співробітничати з «Дзержинкою», наші опоненти намагалися переконати людей — «ідуть чужинці». Тепер, щоправда, цих голосів не чути — надто вже невигідний для них контраст. Наприклад, при попередніх управлінцях, за весь 2002 рік, ДМК сплатив податків на суму 600 тис. гривень, а за 10 місяців 2003-го, тобто за час управління корпорацією, підприємство перерахувало в держбюджет 37 млн. гривень податків.

Якщо нам вдасться перемогти в конкурсі і провести модернізаційні роботи, до 2005 року сума відрахувань у скарбницю ще подвоїться. Тому основні ризики для «Дзержинки» полягають у тому, щоб майбутній власник держпакета акцій цього підприємства не зробив із нього те саме, що й із «Петрівкою».

Я вже не кажу, що формально тією ж «Петрівкою» управляє непримітна офшорна компанія з Маврикію. А взагалі цікаво: де ще в Європі можна брати участь у приватизації, не розкриваючи структуру власності й історію походження капіталу?

— А ви що, свою дуже «світите»?

— А ми її ніколи особливо й не приховували. Кожен бажаючий може зайти в Інтернет і подивитися. Власники корпорації там вказані. Усі вони резиденти України, жодної офшорної компанії. Корпорація — акціонер понад 40 промислових підприємств, їхній оборот торік сягав 2,8 млрд. доларів.

— Перепрошую, а чим володіє особисто пан Тарута?

— Пан Тарута — засновник і власник контрольного пакета АТ «Азовімпекс», одного з засновників ІСД. Це теж не секрет.

Ми зараз працюємо над приведенням наших корпоративних стандартів у відповідність до європейських. Зокрема на початку наступного року випустимо трирічні облігації, поки що на відносно невелику суму — 200 млн. грн. Подивимося, як відреагує ринок. Якщо все піде нормально, подумаємо і про єврооблігації. Стан бізнесу вже такий, що сам потребує максимальної відкритості та прозорості корпоративних зв’язків. Необхідно декларувати прибуток і сплачувати податки в бюджет.

Зараз для реалізації найбільшого інвестиційного проекту в українському гірничо-металургійному комплексі на Алчевському металургійному комбінаті об’єднуємо зусилля з одним із лідерів на світовому ринку металоторгівлі — швейцарською компанією Duferco. Між іншим, тільки перша фаза проекту потягне на 140 млн. євро. Заодно набудемо цінного досвіду роботи з міжнародною компанією і доступ до її збутової мережі. Вона ж буде нашим партнером по приватизаційних проектах в Угорщині.

— Та все ж, наскільки нинішня ціна ДМК ім. Дзержинського є ринковою? Кажуть, вона могла б бути і вищою.

— Гадаю, тут ми повинні керуватися не популістськими заявами, а реальними фактами. Наскільки мені відомо, стартова ціна ДМК у 110 млн. дол. — найвища в історії України (навіть без урахування інвестицій). Торік обсяги виробництва комбінату становили 3 млн. тонн. Тобто співвідношення ціни купівлі до обсягу річного виробітку — 35 дол./тонна. За «Запоріжсталь» заплатили десь утричі менше, за ММК ім.Ілліча — удвічі, «Азовсталь» — майже вчетверо менше.

Більше того, у тій-таки Східній Європі, де зараз активізувалися приватизаційні процеси в металургійному секторі, прийняті цілком інші критерії оцінки. Ми беремо участь у конкурсах у Польщі й Угорщині, тож бачимо тамтешню приватизацію зсередини, як безпосередні учасники.

У Європі основна увага приділяється збереженню робочих місць, екології, інвестиціям. Приміром, у поляків торік створили металургійний концерн Polski Huty Stali з обсягом виробництва 6 млн. тонн сталі на рік. Це як у нашого комбінату «Криворіжсталь» чи вдвічі більше, ніж на «Дзержинці». А продали його індійцям за 1,5 млн. дол. й інвестзобов’язання. Скільки це доларів на тонну?

Тому треба розуміти, що сама собою купівля підприємства — це навіть не третина справи, а лише старт на довгому і складному шляху. І ціна помилки — це ціна майбуття заводу. Перетворити завод на металобрухт нескладно. Я бачив, як розпиляли Алмазинський завод. Там помилилися з інвестором... Дуже не хотілося б, щоб «Дзержинку» спіткала така ж доля.

Корпорація «ІСД» поставила перед собою завдання — стати потужною, європейською компанією, що працює за прозорими і зрозумілими для наших ділових партнерів правилами. Час кіпро-маврикійських схем для України вже давно минув — пора б і в Європу. А там — інші правила...

— Угорщина й Польща — це амбіції чи необхідність?

— З амбіціями в нас усе гаразд. Але це передусім необхідність. З наступного року кордони наших західних сусідів стануть східними кордонами Євросоюзу. Українські металурги зіштовхнуться з новими бар’єрами для своєї металопродукції на східноєвропейських ринках. Тому стратегія економічної інтеграції з країнами — кандидатами в ЄС націлена на зниження ризиків для нашої компанії у зв’язку з активізацією процесів глобалізації. Наша мета — захистити торгові позиції українського металургійного сектора на європейському ринку.

Так сьогодні чинимо не лише ми. Подивіться, яка зараз на цих конкурсах тиснява! Ті ж росіяни це давно зрозуміли і скуповують, що можуть. Наприклад, у тій-таки Угорщині одним із наших основних конкурентів у тендері з приватизації металургійного комбінату Dunaferr виступає череповецька «Северсталь». Тож боротьба буде запекла. Але «легкої» власності вже не залишилося взагалі — ні в нас, ні, тим більше, за кордоном.

Зараз на ринку непогана цінова ситуація, але скільки вона триватиме — не знає ніхто. Однак загальна тенденція свідчить, що конкуренція між виробниками металопродукції ставатиме ще жорсткішою.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво