Сергій Єрмілов: «Викиди теплової енергетики можна скоротити у 200 разів» - Економіка - dt.ua

Сергій Єрмілов: «Викиди теплової енергетики можна скоротити у 200 разів»

24 квітня, 2009, 16:08 Роздрукувати Випуск №15, 24 квітня-29 квітня

Національне агентство з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів в Україні є, а енергоефективність удень зі свічкою ще треба пошукати...

Про Національне агентство з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР) «Дзеркало тижня» писало рідко або нічого. Хоча б тому, що це Нацагентство постійно реформували або ж перепідпорядковували протягом останніх як мінімум 15 років. При цьому не виділяючи реально з держбюджету на програми, котрі покликана курирувати НАЕР, необхідних коштів. Так і сталося, що НАЕР в Україні є, а енергоефективність удень зі свічкою ще треба пошукати. Спробуємо це зробити з новим головою НАЕР, екс-міністром Мінпаливенерго і ще вчора директором Інституту проблем екології та енергозбереження Сергієм ЄРМІЛОВИМ. Це нам здається тим більш цікавим, що інтерв’ю пана Єрмілова «ДТ» — перше в його новому статусі.

— Сергію Федоровичу, навіть не знаю, вітати вас із новим призначенням чи співчувати вам. Вже тому, що після «благословення» прем’єром Юлією Тимошенко десятирічних контрактів із «Газпромом» Україні щороку доведеться сушити голову над тим, куди подіти 40 млрд. кубометрів імпортного газу і як за нього вчасно розплатитися. У цій ситуації, схоже, нема варіантів для НАЕР. Тобто Нацагентство є, а предмет його уваги відсутній. Або «випарувався».

— Предмет уваги для НАЕР якраз є. Хоча згоден із вами, що ціна на газ в першому кварталі для України нижча від тієї, яка змусила б жорстко заощаджувати той же газ. Я просив українську делегацію привезти з Москви ціну газу хоча б 600 дол. за тисячу кубометрів (усміхається).

— Невже ви серйозно за подорожчання газу?

— Я за ринковий підхід і до формування цін на енергоносії, і до системи їхньої оплати. Та насамперед я за ефективне використання енергоносіїв.

— Ви шукаєте роботу для НАЕР?

— Її не треба шукати. Є над чим працювати. Спробую пояснити. Останні роки я працював у приватному бізнесі, котрий займається впровадженням енергоефективних технологій, зокрема в металургійному виробництві.

У Європі 2006 року ціна на газ становила (візьмемо поперед­ній дворічний період, бо сьогодні ситуація змінилася) 700 євро, а для нас — піднялася з 50 до
90 дол. за 1000 кубометрів. Тоді здавалося: гвалт, рятуйся, хто може. Але при цьому ми могли вдесятеро більше газу спалити в мартенівському цеху або десь іще і бути на тому ж рівні конкурентоспроможності, що і європейці. Бо газ у нас був удесятеро дешевшим. Тепер в Україні газ коштує тільки удвічі дешевше, аніж у Європі, та все ж ситуація порівняно з передовими країнами, наприклад, Японією, значно різниться. В Японії на долар ВВП припадає 120 грамів умовного палива (у.п.), а у нас, за різними оцінками, 500, 600, а то й усі 900 грамів.

Будь-яка передова країна бореться за кожну копійку, цент в економії енергоресурсів. І не тільки Японія, а й Франція (180 г у.п. на долар ВВП), Німеччина (приблизно такий же рівень). Ми з нашими найближчими європейськими сусідами в цьому сенсі неконкурентоспроможні. Тому сьогодні питання стоїть так: або ми збережемо наше виробництво, або його поглинуть сильніші конкуренти.

— Ви так активно агітуєте за українсько-японське співробітництво в енергосфері. То воно відбудеться насправді чи як завжди?..

— Таке співробітництво вже зараз надає переваги тим, хто розпочав цю роботу першим, як окремі приватні компанії.

— Які, наприклад?

— Приміром, ІСД, котра почала співпрацювати з японцями чотири роки тому в реконструкції Алчевського і Дніпродзержинського металургійних комбінатів. Потім ми провели велику підготовчу роботу по «Азовсталі», Ма­кіївському, Єнакіївському меткомбінатах для «Метінвесту» (вхо­дить у групу СКМ). Вони пла­нували розпочинати роботу торік, але фінансова криза відсунула ці плани. А якби все ж таки почали чотири роки тому, то сьогодні завершували б модернізацію і було б менше проблем. Компанія СКМ вертикально інтегрована, має сировину і може собі дозволити більше порівняно з тими, хто цього не має. Алчевський меткомбінат сьогодні перебуває в найбільш невигідному становищі: розташований далеко від морських портів і від виробників руди навіть за українськими мірками. Однак його власники підвищили енергоефективність, модернізували виробництво...

— Сергію Федоровичу, все вищесказане звучить як спроба лобіювання інтересів ІСД. Чи є аргументи з цього приводу?

— У березні Алчевський меткомбінат був завантажений на сто відсотків. У квітні кон’юнктура ринку дещо погіршилася.

— Це, мабуть, єдине підприємство в Україні з таким рівнем завантаження потужностей…

— Що ж стосується лобіювання чиїхось інтересів, то насправді я вітаю всі компанії, котрі завдають собі клопоту зайнятися енергоефективністю. Це і ІСД, і СКМ, і група «Фінанси та кредит», яка теж почала реалізовувати великі проекти. На­приклад, будівництво найсучаснішої електростанції на Полтавсь­кому ГЗК потужністю 900 МВт і з ккд 60% (середній показник по країні — менш як 30%). Тож прикладів багато. Я назвав лише наймасштабніші проекти, які вже реалізовуються. Далі, ми підготували низку програм у комунальному секторі, який має право на життя.

— До речі, про житлово-комунальний сектор. Щороку в ньому використовують близько 20 млрд. кубометрів газу. Це реальний сектор для зниження газоспоживання.

— Цілком правильно. Ми зробили низку пропозицій у цьо­му напрямі, наприклад, по Севастополю, Вінниці, Дніпро­дзержинську, тому ж Алчевську. Тобто це широкомасштабна програма, котру потрібно терміново починати. Вона потребує величезного обсягу інвестицій.

Якщо в кожен із металургійних комбінатів потрібно вкласти по півтора-два мільярди доларів, щоб вони залишилися на плаву, то в комунальний сектор необхідно інвестувати близько 30 млрд., щоб забезпечити соціальні стандарти, подачу гарячої води, захистити людей від подальшого зростання цін на енергоносії. Тому що відбувається перехресне субсидування населення за рахунок галузей економіки, котрим сьогодні також необхідна підтримка. Держава не підвищувала цін на електроенергію, тепло, природний газ для населення. А насправді потрібно підняти ціни удвічі-тричі, але це не робиться одразу. Якщо готувати людей до підвищення цін, то необхідно визначитися, що ми робимо для зниження споживання енергоресурсів і поліпшення екологічних показників.

У Європі це називається соціально-орієнтованою моделлю енергетичної політики, але до неї європейці йшли через іноді дуже жорсткі ринкові методи. Нам якраз і доведеться знайти ту золоту середину, котра нарешті допоможе відійти від соціального популізму, але не допустить іншої крайності — ринкового шоку. Ще раз хочу сказати, що досягнути цього можна лише за умови залучення масштабних інвестицій в ефективну модернізацію.

— То із чого ж починати?

— З того, як готується система змін до нормативної бази, починаючи з переглядів держстандартів, норм, правил тощо. Сьогодні інспектор приходить на підприємства і фактично не може вплинути на скорочення енергоспоживання. Бо формально, за старими стандартами, підприємства мало що порушують. Тому потрібно переглянути держстандарти, норми, правила, щоб за нових тарифів у ціни закладали інші нормативи і застосовували сучасні технології. Чому Японія — передова країна в енергозбереженні? Тому що там давно зрозуміли: все залежить від того, як підготовлено нормативно-правову базу і які задано стандарти.

І хтось має почати це робити.

— НАЕР — орган із спеціальним статусом. Але цей статус ніде чітко не прописаний. Це Нацагентство має бути над іншими міністерствами або ж підпорядковуватися Мінпаливенерго? Чи будете ви вимагати підвищення статусу НАЕР?

— Колись це був комітет, потім його взагалі ліквідували. Торік ми намагалися підвищити статус НАЕР. А на сьогодні підвищення статусу цього органу і його ролі в економіці вже неактуальне, потрібно було це робити давно. До речі, відповідний закон перебуває у Верховній Раді, і швидке його прийняття могло б уже сьогодні дати остаточну відповідь на це і багато інших питань.

У «ДТ» 2006 року було опубліковано мою статтю, в якій я приділив цьому питанню чимало уваги. Усе залежить від того, яке в державі ставлення до енергоефективності. Насамперед це стосується професіоналізму людей, які працюють тут, а потім уже всього іншого. Так, є якийсь орган, його перепідпорядковували, потім ліквідували, згодом вирішили, що він потрібний, тепер дійшли думки, що він потрібен високоякісний і ефективний. От якість цього органу і будемо підвищувати.

— Чи достатньо повноважень у НАЕР?

— Повноваження і були великими. Ми справляємося.

— За даними НАЕР, потенціал України в нетрадиційних, відновлюваних джерелах енергії становить близько 5% від потреби.

— Насправді він ще менший — 0,87%, якщо не враховувати гідроенергетики.

— І при цьому, наприклад, біодизель — це парафія МінАПК, вітроенергетика — Мінпром­про­мисловості, гідроенергетика — Мінпаливенерго. А де ж НАЕР? У чому його роль?

— Я вам п’ять років тому казав, що там, де все будується на адміністративному управлінні, як у Мінпаливенерго, пуття не буде. Теплову енергетику на сьогодні практично знищили. «Енергоатом», не хочу напитати лиха, навіть грошей на розвиток не має, як і коштів на виведення блоків з експлуатації. А Чорнобильську атомну електростанцію узагалі віддали в управління МінНС... Нафтогазова і вугільна галузі були в такому стані, що ні для кого не становили інтересу. Та тільки-но ми довели їх до більш-менш нормального стану (закачали 14 млрд. кубометрів газу в підземні сховища газу, навели лад з платежами за використаний газ, електро­енергію тощо), відразу з’явилися Сергій Борисович, Юрій Анатолійович, Іван Васильович, Івченко та інші. Однак щойно у галузях з’являються проблеми, знову вони нікому не цікаві.

І ця циклічність повторюється. Причому зараз вона наклалася ще й на кризу. Через три-чотири роки масово почнуть виходити з ладу теплові блоки. І це попри те, що вугіллям «завалять» країну. Тому що технічний ресурс теплової генерації вичерпано. Тому що теплові електростанції самі по собі не мають ані копійки — усе централізовано.

— З іншого боку, ми знаємо приклади, коли, будучи приватними, підприємства не ставали прибутковими.

— Це інша історія. Та якщо є держпідприємство і на роботу в ньому найняли менеджера, установіть показники і вимагайте з нього.

— Але ж у країні немає грошей, щоб достойно оплачувати роботу менеджерів на державу.

— Як це — немає грошей?! Можна легко підрахувати, що витрати країни на купівлю енергоносіїв — близько 120 млрд. грн. на рік. Якби ми споживали енергоносіїв хоча б як Польща, то це було б утричі менше за сьогоднішні показники. І саме це і є турботою менеджерів, які працюють на державу.

Працюючи з приватним бізнесом, я зустрічався із ситуаціями, коли спочатку власникам здавалося, що немає грошей, наприклад, на модернізацію виробництва. Припустімо, було потрібно 200— 250 млн. дол., перша реакція: «Та на це немає грошей!» Але коли підраховували, що проект окупається за три роки, гроші знаходилися... Платити Росії по 450 дол. за 1000 кубометрів гроші знаходяться. То чому б не знайти грошей на нормальну систему управління, за якої ці витрати скоротяться?

— І ви погодилися при цьому стати в певному сенсі дер­жавним менеджером?

— Погодився, тому що побачив, що прем’єр-міністр розуміє — без нормального управління питаннями забезпечення енергоефективності економіки жодного руху вперед не буде. І хтось має такий процес розпочати.

— Наскільки я знаю, ви стояли біля витоків багатьох починань.

— Якщо сьогодні реально почати працювати у сфері енергозбереження, то вже через три-чотири роки буде видимий результат. Тому перше завдання — як усе це організувати, друге — як профінансувати.

— Та ви просто зазіхаєте на повноваження міністерств і відомств. Не думаю, що чиновникам це сподобається. Тим більше стосовно питань фінансування... Микола Янович Азаров теж каже, що знає, як усе фінансувати. Але чомусь нікому про це не розповідає...

— Способи фінансування можуть бути цілком різні. Насамперед потрібно розпочати серію пілотних програм і проектів за десятьма основними напрямами і не дати розкрасти ті 300 млн. євро, які на сьогодні Україна має за рахунок продажу квот на ант­ропогенні викиди. Ми могли б про­дати і більше квот. Та справа в тому, що зараз на ринку попит на них у 13 разів менший, аніж пропозиція. Я вважаю, що торік ми програли боротьбу за продаж квот. Перші пропозиції на цю тему я подав уряду ще за прем’єрст­ва Юрія Єханурова. Йшлося про необхідність створення спеціального агентства. Його в результаті створили, але надто довго воно не могло розпочати роботу. І тільки зараз, можна сказати, воно запрацювало. Та час згаяно. І ми продали квот тільки на 300 млн. євро, хоча могли б продати на 700 млн. євро. І таке завдання стоїть, але потрібно боротися з конкурентами.

Втім, одразу ж виникає інша проблема. Щоб якісно освоїти близько 3 млрд. грн. (а це і є ті самі 300 млн. євро), у країні просто немає фахівців. Виходить, що питання стоїть далеко не на першому місці. На першому місці — питання підготовки фахівців. Припустімо, є в нас 30 тис. котелень. Даємо її керівнику мільйон доларів, щоб він зробив її такою ж ефективною, як у Японії. Але мало хто це може зробити на практиці. Тому потрібно запустити кілька високоефективних показових проектів з цілого ряду напрямів і в процесі їхньої реалізації на семінарах «обкатати» фахівців.

Кажуть, що немає грошей, але їх і не буде, поки не навчимося показувати, як ми маємо намір їх використовувати. От є 300 млн. євро, давайте покажемо, що ми знайшли для них ефективне застосування. Тоді за цими 300 млн. може прийти і 3 млрд. євро. Є дуже простий розрахунок. Щоб знизити споживання газу на 1 млрд. кубометрів, а це менш як 1% від загального споживання палива в країні, потрібен 1 млрд. дол. інвестицій. Якщо ви хочете досягти рівня споживання Франції і використовувати щонайбільше 20 млрд. кубометрів газу на рік, то необхідно вкласти 50 млрд. дол. інвестицій. Плюс знання і сучасні технології, які мають використовувати наші заводи для виробництва сучасного устаткування.

А як виходить? На освоєння виробництва вітряків від початку реалізації цієї програми витрачено кілька сотень мільйонів гривень. Але нормального вітряка потужністю хоча б 1000 кВт у країні немає. Немає ні купленого (а коштує він близько 1 млн. дол.), ні виробленого у нас. За­мість цього виробляють абсолютно непотрібні вітроагрегати, які невдовзі виходять з ладу і жодного ефекту не дають. Україна взагалі посіла останнє місце в Єв­ропі за використанням вітрової енергії. При цьому існують міжвідомчі комісії, написано спеціальні закони, Національна комісія регулювання електроенергетики встановлює спеціальні правила, з кожного кіловата вітрової енергії платяться гроші до спеціального фонду. Ці гроші кудись ідуть, але жодного ефективного вітроагрегату так і немає.

Ми пропонуємо реалізувати пілотний проект — побудувати вітрову електростанцію, яка, зокрема, показала б усю неефективність роботи в цьому напрямі за попередні 15 років. І розпочати з виробництва високоефективних вітроагрегатів. Ті самі японці готові передати нам такі технології. І не тільки японці, а також датчани, іспанці. Щойно ми заговорили про нереалізовані підходи, багато хто визвався нам допомогти. На щастя, уже ухвалено закон про «зелений» тариф, який теж стимулюватиме впровадження сучасних технологій у виробництво електроенергії.

Крім того, ми нині домовляємося про повний перегляд програми модернізації теплової енергетики. Мінпаливенерго з цим погодилося. Ми маємо намір відмовитися від старого підходу, коли при так званій модернізації теплового блока ккд залишався на старому рівні, як і обсяги шкідливих викидів. Це як ремонт старого чорно-білого телевізора, до якого вже й запасних деталей не випускають. Задоволення від його роботи потім ніякого, зате заняття є... І замість того, щоб налагодити виробництво нового обладнання, ми відновлюємо виробництво старих запчастин...

Коли буде завершено розпочату програму модернізації теплової енергетики, це дасть змогу скоротити споживання вугілля на 10 млн. тонн на рік. А викиди знизяться приблизно в 200 разів. Це, природно, позначиться на тривалості життя в нашій країні. Сьогодні середня тривалість життя становить для чоловіків у місті Дніпродзержинську 47 років, у Донецьку — 61 рік...

— Ви говорили про системні програми по галузях. Назвіть, будь ласка, основні з них.

— Про теплову енергетику я вже сказав. Будівництво нових блоків потрібно розпочинати негайно. Блок будується в середньому 4,5—5 років. І якщо цього року ми тільки поговоримо, а будувати почнемо тільки в 2010 році, то перший новий блок одержимо тільки до 2015-го. А нам їх потрібно близько 20, причому кожен коштує 1 млрд. дол. Тобто програма обійдеться в 20 млрд. дол., але її реалізація дасть можливість скоротити шкідливі викиди, підвищити ефективність виробництва електроенергії. І відразу з’ясується, що ТЕС потрібно не 30, а 20 млн. тонн, але якісного вугілля на рік. Відповід­но, буде потрібна реформа вугільної галузі.

Ще один важливий напрям — комунальне господарство. І річ не тільки в енергозбереженні. До речі, гроші буквально валяються під ногами. У країні за рік накопичується 50 млн. тонн сміття, 80% якого — горючі тверді відходи. Якщо їх переробити, то можна заощадити 10 млрд. кубометрів газу.

Далі — нетрадиційна для України енергетика. Наземний потенціал тільки вітрової енергетики дорівнює майже двом атомним блокам. Потенціал енергії Сонця — 3,5 тис. МВт. Так, будівництво сонячних електростанцій обходиться дорого: при терміні використання 20 років окупність становить 12. Та вже сьогодні можна побудувати таку станцію за рахунок японського гранта.

— А як ви зможете вплинути на приватних власників, які не хочуть вкладати кошти в модернізацію виробництва? Ну що, наприклад, можна зробити з власником «Криворіжсталі»?

— Час нарешті встановити законодавчо такі штрафи, які змусили б ефективно займатися модернізацією виробництва. При цьому можна встановити пільговий період у два-три роки на реалізацію відповідних інвестпрограм. В іншому разі держава повинна мати можливість або зупиняти шкідливі підприємства, або знижувати їхнє завантаження. Далі економіка сама врегулює: або прийде новий ефективний власник, або таке підприємство має зникнути. До речі, за рахунок системи штрафів і має формуватися спеціальний фонд для цього. Щоб держава могла отримати кошти на ліквідацію наслідків від закриття підприємств, власники яких виявляться неспроможними господарями.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво