Сергій АРБУЗОВ: «Революції в Нацбанку немає і не буде» - Економіка - dt.ua

Сергій АРБУЗОВ: «Революції в Нацбанку немає і не буде»

25 лютого, 2011, 16:45 Роздрукувати Випуск №7, 26 лютого-4 березня

Послужний список до Національного банку, перші враження від НБУ, головні нововведення і найактуальніші виклики для банківської системи, механізми прийняття рішень і кадрова політика, а також особисті доходи, зв’язки і партійна належність...

© kmu.gov.ua

 Послужний список до Національного банку, перші враження від НБУ, головні нововведення і найактуальніші виклики для банківської системи, механізми прийняття рішень і кадрова політика, а також особисті доходи, зв’язки і партійна належність... Про все це і багато іншого голова Національного банку Сергій АРБУЗОВ розповів в ексклюзивному інтерв’ю DT.UA.

 Про досвід до НБУ та у стінах Нацбанку

Сергію Геннадійовичу, ви вже майже півроку працюєте в Національному банку і два місяці — на посаді його голови. Встигли роздивитися, усвідомити міру відповідальності? Вона вас не лякає? Досвіду вистачить?

— Лякає? Певною мірою, безсумнівно. Очолювати Національний банк — це справді величезна і надзвичайно серйозна відповідальність. Але свій відділ уперше я очолив ще в 19 років, а в 22 — уже прийняв банк. Тож за цей час якось перехворів відповідальністю.

— Нацбанк знав уже чимало молодих керівників. Віктор Ющенко очолив установу в 38 років, Арсеній Яценюк став в.о. голови в 30 років. Що вселяє упевненість, що справитеся?

— Насправді я займаюся банківською справою, як мінімум, півжиття. Вам, напевно, відомо, що моя мама, Валентина Арбузова, — банкір. Ще в радянські часи вона працювала в Держбанку СРСР, потім, наприкінці 80-х і на початку 90-х — у Промбудбанку СРСР, першим заступником голови Донецького облуправління — Джемми Сергіївни Маслової. Нам із братом доводилося частенько бувати у мами на роботі, і що таке банк, ми знали не з чуток.

Працювати я пішов практично відразу після школи. Хотілося піти на «свій хліб», щоб заробляти гроші. Мама відрадила, запропонувала піти навчатися, але спочатку — спробувати, що таке робота в банку. Працюючи в банку стажистом, пішов учитися до університету. Щоб не кидати роботи, перейшов на заочне навчання.

Тож шлях у банківській справі пройшов сам — із самого низу й догори.

— Будь-яким шляхом набагато простіше йти, маючи гарну протекцію.

— Ті, хто добре знає мою маму, так питання не поставлять. Не знаю, як в інших сім’ях, але якщо працюєш із родичем — це, навпаки, складніше, дуже складно... Але в нас так склалося: ми з братом пішли стопами матері, розпочавши працювати з ранньої юності.

Потім, у 22 роки, я прийняв філію. Це була філія Приватбанку в невеличкому місті Донецької області — Костянтинівці. За кілька років вивів її в лідери по області.

— Теж без родинних зв’язків?

— Ну як мама, або ще хтось, може допомогти набрати клієнтів? Грошей їм дасть? Або скаже: «Заходьте до мого сина?» Дурниці.

Щоб розібратися, найкраще поїхати в Костянтинівку і розпитати, як це все було, яким був тамтешній «приватівський» філіал до мого приходу. Приїхавши туди, я швидко налагодив зв’язки в місцевому виконкомі. Мені вдалося забрати на обслуговування бюджет — спеціально їздив і домагався в Дніпропетровську, а не в Донецьку, хороших, пільгових умов. За бюджетом потягнулися підприємства.

На момент, коли я пішов, на обслуговуванні в нашому банку було 90% клієнтів міста. За прибутками утримували друге-третє місце по області, працюючи у далеко не густонаселеному і промислово потужному місті.

Написавши спеціальну комп’ютерну програму, ми створили і першу в Україні міську базу для формування комунальних оплат. Зібравши і презентувавши цю базу місту, ми зробили і докладну його карту з усіма вулицями. І жителями — у рамках проекту комерційного банку довелося провести і перепис населення.

Це все залишилося, і люди напевно це пам’ятають. У більшості з них, сподіваюся, залишилися гарні спогади.

Потім мене запросили в Укрбізнесбанк, тоді він іще називався «Донеччина». Сім років, з 2003-го, я керував цим банком. Успіхи установи теж можна відстежити за динамікою її показників. Але найголовніше — навіть під час кризи банк, не вдаючись до рефінансування НБУ, не зупиняв виплат вкладникам.

От чому я вважаю, що справлюся. Тому що працюю в банку досить давно і маю майже 15-річний досвід керівника, причому успішний.

— То був досвід роботи по інший «бік барикад»… Наскільки складно було перебудуватися?

— Перша моя думка, коли я прийшов з комерційного банку: людина, яка назвала цю установу банком, була трохи не при собі. Насправді, НБУ — це не банк. Це все, що завгодно, — державний інститут, який за рівнем, складністю і тонкощами керованих матерій набагато випереджає будь-який держкомітет або міністерство, але вочевидь не банк.

Звісно, ті знання й досвід, які я одержав у комерційному секторі, зараз мені дуже допомагають. Я чітко розумів і зараз розумію, що банківській системі необхідно, від чого вона страждає, які показники і звітність надмірно ускладнені.

Тут дуже мало комерційних банкірів, і це, на мій погляд, слабкість Національного банку. Тому, щоб просто вберегти себе від якихось потенційних проблем, чиновники найчастіше надміру ускладнюють процедури і звітність, не розуміючи насправді, для чого їм це треба, а потім тонуть у потоку паперів, що надходять. По дуже багатьох позиціях немає пояснення, чому так, навіщо потрібен такий циркуляр або норматив. І тільки зараз я розбираюся і розумію, що тут можна інакше розгорнути показники, розуміючи реальні ризики.

І якщо ви бачите, що відбувається з банківським сектором сьогодні, яку політику ми сьогодні реалізуємо, то, напевно, немає такого банкіра, який був би цією політикою обгрунтовано незадоволений.

Так, банки були почуті і змогли вирішити свої основні проблеми, що виникли через жорсткі вимоги (наприклад, стосовно порядку формування резервів і розрахунку регулятивного капіталу).

Претензії невеликих банків — третьої та четвертої групи — теж зводяться переважно до відомого законопроекту №0884. Коли ми зібрали представників цих груп, я запитав: «Що вам сьогодні потрібно від регулятора, чого б ви хотіли?». Відповідь: «Забрати законопроект 0884». — «А що крім нього?» — «Законопроект 0884».

Основні претензії висувалися до вимоги про збільшення мінімального капіталу для новостворюваних банків до 500 млн. грн.

— А більше нічого й не треба… Адже вони бояться, що завтра ця норма пошириться і на вже діючі банки, і як мінімум половину з них буде викинуто з ринку.

— Ну, не кажіть. Хіба їм не потрібен прозорий ринок рефінансування, який нормально працює, і можливість не тільки залучати, а й розміщувати в Нацбанку ресурси за нормальними ставками? Їх не цікавить порядок формування резервів, необхідність подовження ресурсної бази, захист від недобросовісних позичальників і багато іншого? От про що треба було говорити. А люди говорили те саме, хоча я неодноразово повторював: «Я вам гарантую, що діючих банків це не торкнеться».

Не я цю норму придумав і написав, отже, не мені її і лобіювати — раз. Я сам комерційний банкір у минулому і добре розумію, що це зовсім не той захід, який банківській системі сьогодні супернеобхідний, — два. Однак усі були налаштовані і намагалися тиснути на нас настільки агресивно, що довелося обрати принципову позицію. Хоча й близько не було завдання обмежувати чиїсь інтереси.

Завдання цієї норми — обмежити надто легкий сьогодні доступ на ринок як для людей випадкових, так і для вчорашніх збанкрутілих власників, які через підставних осіб відкривають нові банки. Адже людина, яка може зібрати 100 мільйонів, далеко не завжди збере 500. А якщо хтось один або група людей і зможе зібрати, то це буде вже набагато більш серйозне і зважене рішення.

А коли ще простежити, щоб ці 500 млн. капіталу були реальними грошима, тоді, повірте, ставлення сильно змінюється. Тоді вже не менеджери, а власники приходять у НБУ і цікавляться: які, на вашу думку, справи у банку, чи немає там зловживань? Ставлення стає значно серйознішим. А якщо людина поклала сто мільйонів, а потім якимось чином забрала більшу частину назад, — вона інакше до цього бізнесу ставиться. Немає належного розуміння відповідальності…

— Забрав, потім знову поклав, і так іще кілька разів… Пригадую, були оцінки, що банківський капітал відсотків на 70—80 може бути фіктивним.

— Повірте, це вже дуже складно. І можна сміливо говорити, що банківський капітал сьогодні здебільшого відповідає вимогам Національного банку.

— Статутний чи регулятивний?

— І той, і інший. При цьому, якщо щось зробили не за правилами, і менеджери, і власники беруть на себе величезний ризик.

Для діючих банків, які пережили кризу, норма про збільшення «вхідного квитка» на ринок вигідна: вже наявне місце під сонцем автоматично зростає в ціні. У такому разі їм буде легше і залучати капітал, і продатися, якщо вони побачать, що не тягнуть свого бізнесу. Я всіляко намагався переконати в цьому своїх колег, але вони, на жаль, мені поки що не повірили.

— Але хіба їхні побоювання безпідставні? За узвичаєною практикою, Нацбанк дуже швидко підводить свою нормативку під установлені законом вимоги. Завтра 500 млн. стануть мінімальним порогом для відкриття нових філій, післязавтра — для прийому нових депозитів, ще за якийсь час — здійснення валютних операцій…

— Відповім так: якби ми хотіли ускладнити життя якимось конкретним банкам, у нас для цього вистачає механізмів і без такого закону. Було завдання упорядкувати ринок і підняти вартість наявних активів.

Повірте, мені було набагато простіше відмовитися від законопроекту, який ініціював Стельмах, ніж його лобіювати. Але законопроект дуже важливий, його прийняття — це маяк МВФ, і його представники вже кілька разів порушували це питання...

— Саме норма про збільшення статутних фондів до 500 млн.?

— Ні, окрім цієї норми там багато інших, у тому числі про прозорість власності. 500 мільйонів — це була ініціатива НБУ. Проте і говорити, що мене переконали в непотрібності такого збільшення, теж неправильно. Я запитував у Володимира Семеновича: «Чому п’ятсот мільйонів?». Він відповів: «Ми перевірили, скільки коштує відкрити банк за кордоном. І ті, хто посилається на європейські вимоги, — мовляв, у ЄС достатньо п’яти мільйонів для відкриття банку — лукавлять. Насправді на такі гроші можна тільки приписну касу відкрити чи обмінний пункт. А щоб відкрити нормальний функціональний банк із 70% загального переліку ліцензій, саме і треба щонайменше 50 млн. євро.

Тому, до речі, «свіжих» банків за кордоном практично немає — їх дуже складно відкрити. Здебільшого продають існуючі.

Володимир Стельмах вважає, що плодити сьогодні нові банки, власники яких знову через два роки не зможуть виконувати зобов’язання, дискредитуючи систему, теж не можна дозволити. І я його підтримую. Тут у нас із Володимиром Семеновичем погляди багато в чому збігаються.

Від багатьох підходів, які використовувалися за часів Стельмаха, ми уже відмовилися і запровадили нові. І в монетарній політиці, і в управлінні банківською системою. Втім, це зовсім не означає якогось конфлікту у стосунках: ми досить часто спілкуємося, дискутуємо. Та й загалом, там, де це можливо, ми намагаємося зберігати наступність політики Національного банку.

— Тобто банкам третьої і четвертої груп нічого боятися? Ви гарантуєте?

— В досяжному для огляду майбутньому ми будемо підвищувати вимоги до капіталізації існуючих банків тільки відповідно до закону.

Запитайте: навіщо нам лобіювати цей законопроект у ВР, яка не хотіла його ухвалювати, оскільки там дуже багато власників банків або ще якось пов’язаних осіб? Навіщо мені битися з тим-таки Кабміном, який теж ці хвилювання не влаштовують? Навіщо воювати з банками, якщо можна просто посилити порядок розрахунку регулятивного капіталу? І мені дотепер не зрозуміло, кому і навіщо знадобилося зіштовхувати лобами, доводячи справу до судів, банки та їхнього регулятора.

Прикре нерозуміння, хоча я вже значно спокійніше ставлюся до таких речей. Коли міняєшся місцями, дуже багато що виглядає інакше і стає зрозумілим. З позиції інтересів системи і держави точка зору на всі ці питання дуже відрізняється від тієї, яку ти вважаєш правильною, перебуваючи у комерційному банку.

— До речі, якщо говорити про необхідність створити комусь неприємності, то чому б не створити їх тим установам, через які невеличкі банки на кожному кроці називають ненадійними, кептивними, «конвертами» тощо. Ви працювали в невеличкому банку, невже вони всі такі і не мають права на життя?

— Головне завдання регулятора — контроль за дотриманням законності операцій і платоспроможністю банківської системи. А ринок має бути представлений усіма видами банків.

Насправді невеличкі банки часто набагато стабільніші, ніж великі і найбільші. Там значно менше бюрократії, за рахунок швидшої реакції і більшої гнучкості завжди знаходяться конкурентні переваги. Системні банки теж мають свої переваги. Тому я — за максимально можливу багатоукладність системи.

— Вас не бентежить ситуація, наприклад, із Діалогбанком? Як могло статися, що під час роботи тимчасової адміністрації в банку так різко зростали активи і вклади, а тепер у ньому знову тимчасова адміністрація, і Фонду гарантування «світить» перспектива компенсувати виведені звідти під наглядом НБУ активи?

— Ми розуміємо, що сталося в цьому банку, і ставимо ряд обмежень, які не дозволять реалізувати задуману схему безкарно. Безвиїзний нагляд побачив цю ситуацію, і Нацбанк втрутився в процес. Виїхала перевірка, було проведено відповідну роботу, і сьогодні, якщо ви перевірите, виплат немає. Далі цим мають займатися компетентні органи. Нацбанк запобіг реалізації задуманої схеми, і те, що хотіли зробити її організатори, не вийшло. Спрацювали маяки…

— Чому ж в інших випадках вони так часто не спрацьовували? Невже правда, що нагляд НБУ банально не справляється зі своїми функціями через надто велику кількість піднаглядних? Тому, нібито, і було задумано, з подачі МФО, радикально скоротити їхню кількість…

— Насправді нагляд у нас працює дуже навіть непогано. Часом нас критикують, пропонуючи запровадити якісь більш прогресивні західні методи. Але часто і визнають, що багато вимог НБУ, які раніше активно критикувалися, допомогли зберегти систему під час кризи. Тому зараз вони вивчають наш досвід, а остання місія МВФ навіть офіційно заявила, що «вони не тільки приїжджають навчити і показати, а й самі вчаться».

Нові віяння та старі болячки

— Ви говорили про скасування рішень попереднього керівництва. Що ви вважаєте найважливішим у вже зробленому і що ще плануєте зробити?

— По-перше, ми сьогодні активно розвиваємо ринок інструментів хеджування, які дають змогу банкам страхуватися від валютних ризиків. Володимир Семенович, як відомо, ставився до цього питання досить консервативно. Він вважав, що оскільки в країні немає розвиненого фінансового і, зокрема, фондового ринку, то нічого і хеджувати, адже це тільки розв’язує руки спекулянтам. На моє переконання, людям треба дати хоча б елементарні інструменти, щоб вони їх апробували і були готові застосувати, коли фінансові ринки достатньо розвинуться.

Ми сьогодні говоримо про форварди, про своп-операції. Досі ці інструменти не запускалися тільки тому, що в обох зустрічних операціях — з продажу і купівлі валюти — треба було платити пенсійний збір. У результаті маржа багаторазово зростала і втрачався сенс операції: страховка ставала надто накладною.

Тому скасування пенсійного збору з валюти — це прорив і, до речі, багато в чому заслуга Нацбанку. Це питання вдалося вирішити на законодавчому рівні уперше за п’ять чи сім років. Причому довелося це робити в екстреному порядку в перші дні після Нового року, тому що уряду спочатку не вдалося провести цю норму через бюджетний закон.

Хоча суспільство і тут відреагувало по-різному. Фахівці побачили в цьому безсумнівний позитив: це ж для інвесторів дуже важливо і для ринку. А недоброзичливці зчинили гвалт: грабують пенсіонерів! Із цим боротися складно. У кожного своя позиція, свої завдання. Хтось так заробляє політичні або ще якісь дивіденди, і з цими людьми марно дискутувати, намагаючись їм щось пояснити.

Та якщо повернутися до теми страхування ризиків, ми сьогодні дозволяємо банкам свопуватися один із одним, тобто обмінювати довгий долар на довгу гривню. І відтепер іноземний інвестор, заходячи в Україну, знатиме, за якою ціною він поверне цей долар назад, може прорахувати свої ризики та розуміти, із чим він вийде. Він не платитиме хеджфондам, а віддасть цю дохідність нашому внутрішньому ринку. Це, на мій погляд, теж прорив революційний.

— Банки вже давно пропонували Національному банку взяти на себе цей ризик, але регулятор не хотів цього…

—Знаєте чому? Це для нього невластиво. Національний банк — некомерційна організація, і він не має брати на себе ризики бізнес-структур. Бо, якщо ми цей маховик знову розкрутимо, то можемо повторити помилки, як тоді, коли розкрутили споживче кредитування.

Адже тоді теж ніхто не хотів нічого поганого. Дали найменш захищеним верствам інструмент, який потребує хеджування, професійного підходу, а інструментарію не дали. Тут ситуація теж може бути двоїстою.

Тому сьогодні ми ризики на себе беремо, але частково. Хоча можемо й повністю взяти. Ми — єдиний інститут, який може взяти повністю ризик, зафіксувавши рівень емісії під отриманий долар. Акцентую увагу: емісії під отриманий долар, оскільки більш ліквідних застав під рефінансування нині немає.

— До речі, як зробити застави більш ліквідними та оживити передачу активів?

— Ми сьогодні активно займаємося формуванням ринку «поганих» активів. Тут дуже багато нормативних прогалин. Наприклад, виникла проблема — як продавати активи, під які сформовано резерви в іноземній валюті. Довелося вирішувати питання про видачу індивідуальної ліцензії. Тому що є компанії, які готові купити, але як правильно здійснити цей продаж, ніхто не знає.

Також ми займаємося питаннями списання безнадійної заборгованості, яка вже сформувалася. Вже списано з балансів банків приблизно 10 млрд. грн. При цьому обговорюємо питання оподаткування. Я був у міністра фінансів з цього питання. Він дав роз’яснення: податки буде сплачено тоді, коли буде продано заставу. Реальне оподаткування відбудеться, тому що наша постанова не дає права банкам не займатися поверненням заборгованості, у тому числі реалізацією застави, після її списання за рахунок резервів.

Ще один крок — ми дещо змінили підхід до розрахунку регулятивного капіталу, скасувавши його коригування на незбалансованість довгострокових активів і пасивів.

— Надійність банківської системи не постраждала?

— Ні. На мій погляд, це непринципова позиція, хоча пан Стельмах вважав її принциповою. Цей показник фактично двічі впливав на розрахунок регулятивного капіталу.

Така ж ситуація була у випадку з нещодавньою постановою стосовно валютного ринку. У нас було дві постанови, які встановлюють обмеження по маржі в обмінних пунктах упродовж дня. Пам’ятаєте цю ситуацію? Ми одну з них (постанову №462) скасували як зайву, а в деяких ЗМІ це сприйняли, немовби ми лібералізацію провели.

— Наскільки можна зрозуміти, у питанні видачі валютних кредитів населенню позиція Національного банку залишиться незмінною та жорсткою: для позичальників, які не мають доходів у валюті, валютних кредитів не буде?

— Так. Однозначно. Більш того, ми ці заходи прописуватимемо в законі.

— Заклики банків до пошуку компромісу не сприймаються?

— Ні. Я конкретизую: йдеться про незахищені верстви населення — про приватних осіб і про підприємства, які не мають валютної виручки. Всі ці питання будуть досить чітко прописані в новому законі про валютне регулювання, який нині готується. Ми змінили підхід до цього закону, багато працювали з його ініціаторами, але в принципі вже узгодили позиції.

— Свого часу цей законопроект пропонував революційні речі, знімаючи більшість існуючих обмежень з руху капіталу як таких узагалі. Що сьогодні?

— Нацбанк планує відмовитися від жорсткого адміністрування. Наприклад, ми готові піти від індивідуального ліцензування, встановивши суму максимального пересування капіталу (до 100 тис. євро), за якого необхідним підтвердженням буде тільки свідоцтво про сплату податків. Ми вже дали згоду на цей захід.

Є думка збільшити суму чи взагалі зняти обмеження. Але це означало б вільну конвертацію. А вільна конвертація за умов нашого нестабільного платіжного балансу — поки що неприпустима. Тому ми на це поки не підемо. Принаймні поки інфляція не наблизиться до більш низького та стійкого значення, і, потихеньку відходячи від інтервенцій, ми не побачимо, що валютний ринок самостійно функціонує. Вільно, без тих коливань, які лякають населення.

Тому я категорично проти повної конвертації, хоча питання лобіювалося дуже серйозно.

— Багато банкірів теж підтримували цю ідею.

— Вони не відповідають за платоспроможність країни.

— Що буде з обов’язковим продажем валютної виручки?

— Ми запропонували його скасувати, але дати Нацбанку право у разі різкого погіршення платіжного балансу запроваджувати тимчасово, на період до трьох місяців, аж до стовідсоткового обов’язкового продажу. Але поки що в цьому немає потреби, у нас на сьогодні резерви — 35 млрд. дол.

— А чистих резервів скільки?

— Близько 20 млрд. Ми ввійшли в режим угоди з МВФ, коли в нас було 13 млрд., коли сума резервів не покривала трьох місяців імпорту. Нині в нас значно більша сума. Чи достатньо? Ми перекриваємо півроку чистого імпорту, отже, по цій позиції в принципі достатньо. Але по оплаті зовнішнього боргу — приблизно 70% платежів на найближчі 12 місяців.

— Наш платіжний баланс поки що начебто в прийнятному стані, але торговельний — у мінусі, хоча й невеликому. Отже, що девальвація була недостатньою, щоб перекрити від’ємне сальдо?

— Давайте розберемося, чи допомагає девальвація експортерам? Не допомагає! Це ілюзія, яку придумали...

Девальвація може допомогти експортеру тільки один раз — коли він одержує платежі за контрактом. Проте він одразу ж щось закуповує на внутрішньому ринку, платить зарплату тощо. А тут за рахунок девальвації піднялися внутрішні ціни, закупки подорожчали, треба оклади індексувати і т.ін. І все, він втратив перевагу.

Тому девальвація не допомагає реальному розвитку експорту. Вона тільки дає змогу якийсь час одержувати додаткові доходи від виникнення курсових різниць.

Нині наша позиція у валютно-курсовій політиці така: ми не будемо допускати різких стрибків і коливань, але поступово будемо зводити до мінімуму свою присутність на ринку. І хочемо прийти до того, щоб ринок, за можливістю, перекоси регулював самостійно. Платіжний баланс поліпшився — гривня поступово зміцнюється, погіршився — має трохи девальвувати.

А населення і бізнес поступово звикатимуть до можливих курсових коливань.

— Ви самі казали про нестійкість фінансового рахунку платіжного балансу. У тому числі через періодичні припливи чи відпливи так званих гарячих грошей. Наскільки надійно ми від них нині захищені, чи можуть знадобитися додаткові обмеження?

— Прямі та портфельні інвестиції — здорова альтернатива експортних надходжень, якщо макроекономічна політика держави заслуговує на довіру, а інвестиційний клімат привабливий для зовнішніх інвесторів. А обмеження тут допомагають погано. Тому Нацбанк сьогодні, разом із Держкомісією з цінних паперів за участі Кабміну та адміністрації президента, працюють над формуванням максимально комфортних умов саме для залучення стратегічного зовнішнього інвестора.

Безсумнівно, ми також відстежуємо кількість грошей, що заходять, і за вартістю, і за термінами. І, звісно ж, у разі потреби будемо вживати якісь обмежувальні заходи. Але наш пріоритет нині — це не обмеження, а навпаки, активізація банківських операцій і, головне, повноцінне відновлення кредитування економіки. Досвід 2008 року є, його вивчено, основні загрози для фінансової стабільності ми знаємо. Але від ринкових інструментів відмовлятися наміру не маємо, навпаки, всіляко їх розвиватимемо.

— Наприклад?

— Сьогодні ми значно пожвавили ресурсний ринок. Наприклад, плануємо дати банкам велику свободу в роботі з так званими овернайтами, по роботі з НБУ. Почали самі набагато активніше виходити на ринок, підвищивши ставки за депозитними сертифікатами. Банки одержали можливість більше заробляти на торгівлі ресурсами, які часом просто лежали на коррахунку безплатно. Ми одержали можливість більш активно управляти ліквідністю ринку.

— Йдеться про збільшення ролі відсоткових ставок і розвиток важелів грошово-кредитної політики, все те, що давно та безрезультатно декларувалося? Адже раніше дисконтна ставка та інші ставки регулятора жили фактично своїм окремим життям…

— Ці інструменти вже працюють. Так, дисконтна ставка та ставка рефінансування — це різні ставки, як на валютному ринку — офіційний курс НБУ і курс, за яким відбуваються реальні ринкові угоди. Але ми вже кілька разів ці курси зближували настільки, що фактично це вже був один курс. Ринок до цього звикне, і незабаром ми розпочнемо привчати його до того, що й на ресурсному ринку ставки взаємозалежні.

Буквально днями проводили нараду, проаналізували можливі наслідки. Дві ставки — облікову та рефінансування — приведемо до одного знаменника та подивимося, як на це відреагує ринок.

— Нестабільність цін і платіжного балансу — давні болячки нашої економіки. У минулому вже неодноразово виникали ситуації, коли курсова та цінова стабільність гривні вступали у пряму суперечність. У законі про НБУ його головний пріоритет тепер позначено більш чітко — контроль над інфляцією. Як швидко здійснюватиметься перехід до інфляційного таргетування і що означатиме цей перехід?

— Щодо таргетування. Насправді, до його впровадження нас підводить МВФ. Це — основний механізм грошово-кредитної політики в усіх розвинених країнах. Але для нас його впровадження дещо передчасне, і я поясню, чому.

Інфляційне таргетування насамперед передбачає наявність розвиненого фінансового ринку. Тому що основний механізм монетарної політики — це відсоткові ставки. Й ефективно управляти інфляцією через ці інструменти без розвиненого фінансового ринку неможливо. Як я вже казав, ми активно працюємо в цьому напрямку. І в середньострокових пріоритетах Нацбанку та Кабінету міністрів прописали, що це — одне з основних завдань. І ми обов’язково прийдемо до його вирішення, але через якийсь час. І в меморандумі з МВФ ми прописали, що ставимо відповідні завдання та поступово їх вирішуємо.

Друге — таргетування передбачає гнучкий, плаваючий валютний курс. Діапазони коливань якого значно більші, ніж ті, які ми можемо дозволити собі нині. Ми потихеньку відходимо від фіксації, даючи ринку більш вільно коливатися. Але просто піти сьогодні з ринку НБУ не може: за нашого платіжного балансу це просто небезпечно. Можливі коливання можуть запросто призвести до дестабілізації ринку.

Третє. У нашій країні найбільшу частку в інфляції нині формують немонетарні чинники. Тому брати на себе відповідальність (а інфляційне таргетування — це відповідальність Нацбанку) ще зарано. Ми з Кабінетом міністрів підписали меморандум, який передбачає спільне середньострокове інфляційне планування. Мета — поступово знижувати інфляцію до 5% до 2014 року, а потім утримувати її на такому рівні.

При цьому — розвивати фінансовий ринок, поступово збільшуючи амплітуду коливань валютного курсу. Щойно ціни достатньо стабілізуються і ринок усвідомить, що коливання курсу — це не страшно, можна вважати, що гнучкість уже прижилася. Тому що сьогодні, якщо відпустити курс, і його коливання вийде за межі 8,1—8,2 грн./дол., одразу зберуться натовпи в обмінних пунктах. Кому це потрібно?

— За останні кілька місяців грошовий ринок «проковтнув» кілька мільярдів готівкової валюти.

— Йдеться про збільшення тіньового обороту — дуже негативна для банківської системи тенденція.

— Нещодавно ми спілкувалися з керівником податкового спецназу, і він казав, що з’явилася ціла спеціалізація в окремих банках. Саме вони є центрами з обслуговування таких операцій. Чи бере НБУ участь у тому, щоб це зупинити, адже ви найкраще бачите такі операції?

— Національний банк стежить за законністю банківських операцій. У разі будь-яких порушень ми сповіщаємо про це компетентні органи.

— У нас була інформація, що, попри більш жорсткі умови роботи цього ринку, попри зрослі ставки на ньому (із 8 до 12, а то й 15%), його оборот усе одно залишився гігантським. За оцінками силовиків, ці структури обернули 450 млрд. грн. торік. А цього року очікується, що обсяг подвоїться. З цією проблемою можна якось боротися?

— Я не можу відповісти з позицій податківців. Це не моя компетенція. Насправді подібні структури, що використовують банківську систему для розрахунків за своїми контрактами, зобов’язаннями, обов’язково є клієнтами банківської системи. Але вони до нас приходять як звичайні клієнти, що мають абсолютно законну документацію. І ми не знаємо передісторії цього питання.

Тут уже борються дві тенденції — регуляція та дерегуляція. З одного боку, ми намагаємося здійснити лібералізацію, а з іншого — розуміємо: якщо зробимо їїе надто поспішно, то ніша заповнюватиметься суб’єктами, основний бізнес яких — оптимізація податків.

Якщо НБУ виявляє збільшення обсягів нестандартних операцій, туди відразу виїжджає перевірка. І банки вже знають: із Нацбанком погані жарти. Якщо буде встановлено порушення, то можуть бути неприємні наслідки для банків та їхніх керівників.

«Надра», «Родовід» та інші

— А що робити з «Надрами» і рекапіталізованими державою банками? Ситуація з «Родоводом» — це ж плювок в обличчя держави та банківської системи: рекапіталізація в цьому банку відбулася більш як рік тому, а він і досі нормально не виплачує вкладів.

— Щодо «Надр» ситуація така: ми ініціювали підписку на акції, тимчасовий адміністратор її оголосив і нині цей процес триває. З метою забезпечення контролю Національний банк подовжив термін дії тимчасової адміністрації.

З огляду на те, що прийняття рішення стосовно банку «Надра» — питання складне і в його реалізації задіяно кілька сторін, включаючи МВФ, триває відповідна процедура узгодження.

МВФ намагається рекомендувати досвід, який десь, колись застосовувався, у якійсь країні. Досвід правильний, позитивний, але так само, як інфляційне таргетування чи гнучкість курсу, для нас поки що не прийнятний «під копірку».

Ми залучаємо інвесторів. Із числа всіх тих, хто каже: «Я увійду, я внесу, я вкладу і т.ін. » Насправді потенційний інвестор не один, і ми очікуємо закінчення підписки.

— Що по термінах? Вкладники чекають уже два з половиною роки…

— Я це чудово розумію. І сьогодні всі дії НБУ — подовження терміну дії тимчасової адміністрації, ініціювання збільшення капіталу, переговори з потенційними інвесторами, розробка та узгодження програми виходу банку на нормальний режим роботи — спрямовані насамперед на захист інтересів вкладників банку.

Як я вже казав у своєму зверненні до вкладників банку «Надра», виплати без обмежень розпочнуться після збільшення капіталу банку та завершення роботи тимчасової адміністрації. Сьогодні оголошено підписку на акції банку в сумі 3,5 млрд. грн.

— А схема з видачею субординованого боргу Ощадбанком?

— Так, цей варіант розглядається Національним банком і урядом як додатковий до вкладення коштів інвесторами. За такого варіанту держава дає ресурси банку на платній і поворотній основі.

— Це і є схема вашої гарантії інтересів вкладників?

— Це перша частина процесу, те, чого всі очікують. А друга — Нацбанк уже має альтернативний план. І ми чітко, крок за кроком, знаємо, що необхідно робити для того, щоб насамперед були задоволені вкладники.

— Це поки що секрет?

— Я не хотів би нині це розкривати, тому що розраховую, що питання буде вирішене за першим сценарієм. Банк справді нормальний і демонструє позитивні тенденції у своїй роботі.

— Банк «Київ»?

— Щодо банку «Київ». Він прибутковий і виконує нормативи Національного банку. Показники поліпшуються. Тому тенденція позитивна, і ми вважаємо, що коли він такими темпами рухатиметься й надалі, то щойно трохи пожвавиться інтерес інвесторів до банків (усе-таки криза завершується), держава продасть його з прибутком.

Я ж бачу, скільки інвесторів уже зараз готові придбати нові банки. Нині попит на фінустанови є. Звісно, трьох-чотирьох капіталів за банк, як до кризи, не пропонують, але інтерес інвесторів є.

Ми постаралися донести цей погляд до МВФ, хоча в них була трохи інша позиція. Хоча, коли ми надали останні дані, вона пом’якшилася.

— Але «Київ» більше капіталізації вже не потребує?

— На сьогодні банк «Київ» капіталізовано достатньою мірою. Основна проблема банку — залишені йому в спадок «погані» кредити. За результатами роботи з такими кредитами можна буде приймати рішення про його подальшу долю — це може бути і його продаж інвестору, і злиття з іншим державним банком.

А чи відбудеться капіталізація Укргазбанку?

— Так, я вважаю, що вона має відбутися, і Укргазбанк стане третім великим державним банком. У нього є всі шанси. У нього і мережа рентабельна, і бізнес-план зрозумілий. МВФ погодився з першого разу і навіть не сперечався.

— А що по «Родовід Банку»?

— Щодо «Родоводу» — я зробив заяву, що незабаром почнуться виплати. Ця заява небезпідставна. Схема дій, обговорена з урядом, дає підстави вважати, що найближчим часом Кабмін зробить заяву. Ми вже прорахували всі варіанти.

— А можна деталі?

— Скажу тільки, що у вирішенні проблеми «Родоводу» йдеться про об’єднання зусиль уряду, НБУ і Укрексімбанку. Ми запропонували спосіб, але остаточне рішення — за Кабміном. Уряд і оголошуватиме його.

Про рефінансування, механізми прийняття рішень та кадрову політику

Рефінансування НБУ. Які обсяги стабілізаційних кредитів сьогодні «висять» на балансі Національного банку та яка ефективність їхнього використання?

— Я спеціально аналізував цю ситуацію, розуміючи, що мені неодноразово ставитимуть запитання з цього приводу. З виданих у період кризи близько 100 млрд. грн. нині в системі залишаються кредити рефінансування на суму приблизно 70 млрд. грн.

Та серйозних претензій особисто в мене з цього приводу немає. По-перше, рефінансування проводилося відповідно до нормативних документів і постанов правління НБУ, які сьогодні можна підняти.

По-друге, НБУ неодноразово перевіряли з цього питання, і навіть була спеціальна доповідь у Верховній Раді.

— Хто перевіряв? І взагалі, хто має право перевіряти Національний банк?

— Аудит. Нині міжнародний аудит здійснює найвідоміша компанія — PricewaterhouseCoopers, а з боку парламенту — Рахункова палата.

— Силовики можуть зайти в Національний банк?

— Теоретично так. Але тільки якщо в них є рішення суду або офіційний запит, оформлений згідно з чинним законодавством.

Нацбанк за всіма міжнародними канонами має бути максимально незалежним. Про яку незалежність від президента чи прем’єра йтиметься, якщо будь-який слідчий зможе третирувати відомство з будь-якої причини? Тому ми всіляко намагаємося не допускати сторонніх, якщо в них немає достатніх підстав і повноважень.

— А структура золотовалютних резервів і їхнє розміщення не викликають побоювань?

— Структура резервів нормальна, вони абсолютно ліквідні, наскільки це можливо. І залишки ми тримаємо тільки в банках, у яких нам дозволяє законодавство, і в зобов’язаннях тільки тих країн, які мають найвищі кредитні рейтинги і репутацію.

Приймаючи рішення, ви більше покладаєтеся на папери, які вам приносять з апарату, чи на власний досвід та інтуїцію?

— Рішення приймаються як самостійно, так і колегіально, особливо якщо вони стосуються таких чутливих питань, як монетарна або валютно-курсова політика. Більш того, останнім часом ми виносимо на широке обговорення серйозні питання, наприклад, про дострокове зняття депозитів. Це питання банки порушили під час «відкритої» зустрічі на початку року. Коли на правлінні поставили питання, я сказав: «Треба подивитися, як відреагують і банки, і споживачі». Цю пропозицію сприйняли буквально — можливі варіанти відразу вивісили на наш веб-сайт.

— Ви ж розумієте, що коли говорити про депозити, про дострокове повернення, то спершу потрібен комплекс рішень, що підвищать надійність банківської системи загалом. Ці заходи було прописано, зокрема, і в меморандумі з МВФ, і в угоді зі Світовим банком. Йшлося про чотири законопроекти — про розкриття інформації про реальних кінцевих власників, консолідований нагляд, захист прав кредиторів і споживачів фінансових послуг і реформу Фонду гарантування вкладів. Як просувається реалізація цих заходів?

— Головна мета вже розглянутого парламентом законопроекту №0884 — це саме розкриття інформації про реальних власників. Якщо говорити про захист прав кредиторів, то, напевно, більшого лобіста в цьому питанні, ніж НБУ, годі й шукати. Обговорення законопроектів відбувалося і в адміністрації президента, і в Кабміні, і з банківською спільнотою. Деякі позиції нам довелося переглянути. Дуже добре, коли обговорення відбувається в такому режимі.

Закон щодо захисту прав кредиторів і споживачів, як ви знаєте, готується в парламенті до першого читання. Закон про консолідований нагляд також перебуває у Верховній Раді та готовий до другого читання.

Закон про Фонд гарантування вкладів, у якому враховано основні рекомендації Світового банку, перебуває на розгляді в адміністрації президента. В принципі, редакція проекту для нас, для нашого менталітету доволі незвична: так, Національному банку доведеться передати частину повноважень Фонду гарантування. Все-таки Нацбанк нині несе в цьому питанні таку величезну відповідальність, що делегувати її непросто…

— Людей своїх фонду віддасте? Одна з проблем, якої побоюються банкіри, — де знайти людей, котрі зможуть професійно вирішувати завдання, що ставляться цим законом перед фондом.

— У рамках чинного закону Фонд гарантування вкладів виконує свої функції. Коли набере сили новий закон, ми обговорюватимемо з керівництвом фонду, яким чином ліквідувати ті ризики, що виникають. Зокрема обговоримо і зміцнення Фонду гарантування кадрами НБУ.

— Ми підійшли до питання про кадрові ротації в Нацбанку. Спекуляцій із цього приводу було багато. Кадрова революція вже закінчилася чи ще триватиме?

— Якщо уважно подивитися на кадрову ротацію, що відбулася, то змін не так уже й багато.

Тут працювали два принципи. Перший — це природні процеси: багато хто досяг пенсійного віку. НБУ провів цих дуже достойних людей на заслужений відпочинок.

Другий — я запросив кілька професіоналів банківської справи. В результаті утворився, на мій погляд, дуже хороший симбіоз. Нацбанк став краще розуміти комерційні банки, а банки — регулятора. Однак ми працюємо на базі групи фахівців, які працюють тут роками, десятиліттями. Жодної революції в Нацбанку немає і не буде.

— Якщо Юрія Колобова багато хто знає досить добре, то про Ігоря Соркіна, наприклад, до його призначення нічого не було відомо.

— Хіба це так важливо, чи знав хтось його раніше? Треба дивитися на результати, і це найголовніше.

— Він ваша креатура?

— Ні. Ми одночасно прийшли на посади заступників голови НБУ. Але я впевнений, що він на своєму місці.

Те ж саме можу сказати про Віру Іванівну Ричаківську, яка пропрацювала в Національному банку понад 18 років. Павло Сенищ очолив один із найсерйозніших напрямків — навчання персоналу НБУ. Не просто навчання для галочки, а реально більш якісний процес підготовки висококваліфікованих кадрів.

Якщо ми сьогодні організуємо навчальну програму (а ми її обов’язково організуємо), то одержимо якісно іншу ефективність праці. Не скорочення чи збільшення кількості людей у штаті, а ефективність.

Йдеться про дистанційне навчання. Йдеться про складання іспитів без відриву від виробництва. Йдеться про обмін досвідом. Хто краще за Павла Миколайовича впорається із цим завданням?

Про доходи, зв’язки і партійну належність

Ви можете докладніше розповісти про задекларовані вами 150 млн. грн. доходу? Яке джерело їхнього походження?

— Насправді кумедна історія виходить. Де ці 150 млн. фігурують? У декларації. Раз у декларації — отже, податком їх обкладено. Це результат, який підтверджено первинними документами — відповідними договорами, і він перевірявся податковою адміністрацією.

— Незрозуміле джерело доходу, якщо належні вам активи коштують набагато менше, ніж отримані доходи.

— Так стверджувати не можна, не побачивши договорів. Я робив інвестиції, досить давно працюю в банківській системі, розумію, що таке інструмент ОВДП, інші інвестиційні інструменти, а 2008—2009 роки взагалі вирізнялися динамічністю цін на активи.

— Тобто це була дуже вдала спекуляція чистої води?

— Гроші було зароблено, коли я працював у комерційному банку. І якби не міг успішно вкласти свій капітал і заробити, то який би з мене був комерційний банкір? Як же я управлятиму чужими грішми, якщо своїми управляти не можу?

— Чи можете ви розповісти про ваші зв’язки з президентською сім’єю?

— Якби я справді був, як ви кажете, пов’язаний із сім’єю президента, це мало б підтверджуватися хоч якимись фактами. Ви їх можете навести?

— Ви знаєте, як зв’язок простежується. Ви керували та були співвласником банку, який, вважають, належить старшому синові глави держави.

— Що таке «вважають»? Уточніть запитання.

— Структури, що значилися власниками акцій банку, пов’язують з іменем Олександра Януковича…

— Насправді це були структури, що належали Едуарду Прутніку, який мене й запросив на роботу в банк «Донеччина», а тепер — Укрбізнесбанк. Там я й познайомився з Едуардом Анатолійовичем. А заробивши достатньо коштів, став його партнером по бізнесу в банку.

— Контролювали банк? Йдеться не про задекларовані 3%, а про контрольний пакет? Для цього і знадобився дозвіл Антимонопольного комітету?

— Так. У той момент я вже мав певні кошти і вкладав їх у розвиток банку, яким управляв і розумів його перспективи. Та коли я отримав пропозицію перейти до Національного банку, акції Укрбізнесбанку продав.

— Але ж Валентина Іванівна Арбузова керує банком, що належить Олександру Вікторовичу Януковичу офіційно… І чому запропонували в НБУ саме вас?

— Це, напевно, і є найсерйозніша підстава для чуток. Але ж це Валентина Іванівна очолює банк, що належить Олександру Вікторовичу.

У мене своя кар’єра та історія стосунків, я по-своєму розвивався. Банк Прутніка був у тяжкому стані, коли я його приймав. Мені вдалося не тільки вивести банк із кризи, а й заробити і для власника, і для себе як менеджера гарні гроші. Сформувався хороший послужний список: у «Приваті» домігся результатів, «Донеччину» вивів із збиткового стану, і нині цей банк — один із найстабільніших.

Коли я очолив наглядову раду Укрексімбанку, його стан не тільки не погіршився, а й почали повертатися великі проблемні кредити. Потім я пішов на держслужбу у Національний банк.

— Тобто вас рекомендував у НБУ…

— Очевидно, моя робота успішного топ-менеджера не залишилася непоміченою.

— Із партії «Наша Україна» ви вийшли?

— Звісно. Як я міг цього не зробити, коли є пряма норма закону, і я добре усвідомлюю, що надання недостовірної інформації може стати підставою для мого звільнення з Національного банку. Я написав заяву і вийшов із партії напередодні вступу на посаду заступника голови НБУ — 31 серпня.

— Яка роль Укрбізнесбанку і ваша особисто в історії з «Сухолуччям»?

— Роль обслуговуючого банку. Я міг би назвати імена й інших дуже відомих і впливових політиків — клієнтів банку, але це буде зайвим.

Банк вистояв кризу 2004 року. Ми виплачували вклади всім, на ділі доводячи, що банк стабільний і основний акціонер займає позицію стабільну, що менеджмент у нього нормальний. Жоден вклад під час кризи 2004 року не було не виплачено. За перші дні, коли пішов масовий відплив вкладів, ми виплатили до 50 млн. грн. Ми зайняли позицію: треба виплачувати. Були випадки, коли люди знімали гроші, виходили на вулицю, а потім одразу поверталися до банку.

І в банк пішли вклади від досить різних і відомих людей. Нині багато хто з цих клієнтів як при владі, так і в опозиції. От і відповідь, чому низка підприємств, що належать серйозним людям, відкривали в цьому банку рахунки. Тому що ми відповідали за своїми зобов’язаннями. Інших пояснень просто немає.

Хоча ні, на це запитання є ще одна відповідь. Подумайте самі, якби тоді, коли був інший уряд, банк тримав залишки «Сухолуччя», були якісь сумнівні операції — обов’язково були б суворі перевірки. Але таких перевірок не було! Чому у той час, коли це особливо цікавило людей, у зв’язку зі скандалом, ніхто не перевіряв? Тому що інакше довелося б оприлюднити результати і говорити, що все було за законом. Але кому це було б цікаво? А так можна скільки завгодно, зокрема й сьогодні, на цій темі спекулювати.

— Яке у вас віросповідання?

— Православне. Я розумію, чому ви ставите це запитання — йдеться про ідентифікаційний код. Якщо почитати закон, що регламентує ідентифікацію фізосіб, то там написано таке: якщо людина з міркувань віросповідання не хоче приймати ідентифікаційний код, вона може використовувати свій номер паспорта.

У мене є код — я використовую для цього номер паспорта. Для цього я звернувся до податкової — мені там відмовили. Після цього я звернувся до суду, і мені там дозволили використовувати для ідентифікаційних потреб номер паспорта. Я не роблю операцій без ідентифікації — кожну з них ідентифіковано номером паспорта.

Це, до речі, й вам не забороняється, якщо ви вирішите, що з причин віросповідання присвоєння ідентифікаційного коду створює для вас дискомфорт, — можете написати листа. Якщо не дозволять за листом, це може зробити суд: нині ця норма діє.

— Чому ви раніше не давали пояснень?

— Я свідомо цього не робив. Мені було цікаво: невже на елементарні запитання люди шукатимуть такі складні відповіді? Але ж прості відповіді не цікаві. Арбузова — Арбузов, ідентифікаційний код — номер паспорта, 150 мільйонів — декларація. Я здавав її, коли був зовсім інший уряд.

Коли я слухав заяви серйозних депутатів щодо цього, мені було просто смішно. Відповідь проста: там нічого немає, але ніхто, перш ніж робити гучні звинувачення, не спромігся розібратися. Якби мені було що приховувати, я б уже коментував, якось виходив із ситуації — посада зобов’язує. Але мені нічого приховувати — ні щодо ідентифікаційного коду, ні щодо 150 мільйонів.

— Сергію Геннадійовичу, наостанок — найпопулярніше запитання до голови НБУ: яким буде валютний курс нинішнього року? Ваші прогнози збігаються з кабмінівськими?

— Стабільним (усміхається). Розрахунковий курс на цей рік (7,95 грн./дол. — Ю.С.) визначено законом про бюджет України. І якщо уряд виконає всі показники, які в ньому закладено, а я впевнений, що їх буде виконано, то протягом 2011 року курс гривні відповідатиме запланованим значенням.

Валютна політика НБУ враховує можливість волатильності, що буде відображати зміни в співвідношенні попиту та пропозиції на валютному ринку. У нас немає жорсткої установки стояти до кінця, утримуючи курс на якійсь позначці. Ми не бачимо проблем, якщо амплітуда гнучкості курсу досягатиме кількох відсотків по року. При цьому хочу зазначити, що в Національного банку є всі можливості й механізми для того, щоб уникнути різких коливань і не допустити дестабілізації ринку.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво