«СЕЛЯНИ, ВІРНИЙ НАШ НАРОД, НЕХАЙ ОДЕРЖИТЬ ВІН ВИНАГОРОДУ ВІД БОГА...»

Не знаю, як кого, а мене запах свіжого хліба повертає в дитинство. Який це був хліб! Високий, із блискучою темно-коричневою запашною скоринкою й пухкою м’якушкою. Був він їжею чи ласощами? Мабуть, і тим, й іншим. Утім, не так уже часто з’являвся він на столі. Продавали такий хліб лише на талони за здану сільгосппродукцію, а де її взяти, цю продукцію, двом свіжоспеченим педагогам? Батько зі сміхом згадував, як вони з мамою здавали до споживкооперації «на хліб» куплені на ринку яйця. Такі ось маленькі хитрощі після воєннихроків...

Сьогодні в Херсоні лише ВАТ «Херсонський хлібокомбінат» випускає приблизно сто видів хліба та хлібобулочних виробів. Вистачає й усіляких дрібніших виробників подібної продукції. От тільки хліб уже не той. Звісно, в юності й вода мокріша, але річ, скоріше, не в цьому, а в сучасних технологіях випікання хліба й зерні. Ну, із промисловими технологіями, хочеш не хочеш, доводиться змиритися. Інша справа — зерно.

Нинішнього року, Бог дав — уродило. Херсонщина зібрала 2,2 млн. тонн ранніх зернових, із них приблизно три чверті — озима пшениця. Такого врожаю в області давно не бачили, і на великий хліб покладали великі надії. Народ чекав суттєвого зниження цін на хліб. Селяни сподівалися віддати кредити та інші борги, а десь у глибині душі — одержати зароблену не за один рік плату. Ясна річ, свої сподівання мали й батьки області та чиновники нижчого рангу. Усі ці плани й надії втілилися в зерновому балансі Херсонщини.

Потрібний документ, поза сумнівом. Як же область планувала розпорядитися своїм зерном? Майже половина призначалася на насіння, фураж, паї, зарплату — іншими словами, для внутрішніх потреб господарств. 14—15 відсотків — зерно на оплату банківських кредитів, залученої техніки, енергоносіїв. Приблизно десята частина врожаю формує фонд продовольчих ресурсів області. Решту, після виплати давніх боргів за ПММ, добрива, засоби захисту й т.п., можна вільно продати (якщо, звісно, вона залишиться, ця «решта»).

Життя, як і завжди, внесло свої корективи — прогнозовані ціни, закладені в розрахунки, як відомо, канули в Лету. Вірніше, в минулий, не вельми врожайний рік. (Цікава річ. Кожна господиня знає: якщо ринок завалений помідорами чи, приміром, яблуками, то й ціна на них невисока. Для зернового ринку цей найелементарніший базарний принцип чомусь став відкриттям, чимось на кшталт зими, яка, як відомо, у нашій країні завжди приходить несподівано.) На практиці це означає, що розрахунки довелося, м’яко кажучи, коректувати.

Мало того. Саме зерно нинішнього врожаю на Херсонщині не вельми високого класу, відсотків на 80 це фураж, що також, самі розумієте, в ціні не додає. Для багатьох господарств важкий сніп перетворився на додатковий головний біль: низькі закупівельні ціни не дозволяють компенсувати витрати на виробництво. Та й справді — якщо для погашення 80-мільйонного боргу з зарплати потрібно приблизно 134 тис. тонн пшениці третього класу за ціною 600 гривень за тонну, то за 500 гривень її потрібно вже 160 тис. тонн. Що вже казати про шостий клас, що з трудом удається зіпхнути за 300 гривень!

Той самий розрахунок можна повторити для кредитів, електроенергії, для будь-якого рядка зернового балансу. Ось і виходить, що замість 130—140 тис. тонн пшениці третього класу для погашення банківського кредиту, отриманого відповідно до відомої постанови №59, господарства області мають віддати втричі більше, щоправда, шостим класом. Адже не випадково повернення цього кредиту в середньому не перевищує 20—25 відсотків по Україні. Не кращі справи й на Херсонщині — на початок жовтня погашено ледь-ледь 22%.

Уже не знаю, які ціни закладали в розрахунки фахівці агропромислового комплексу області. Схоже, сподівалися на березневі чи квітневі. Ось тут-то й повинні були сказати своє слово чиновники обласного управління сільського господарства, та й вищого рангу. Вони і сказали. Сам пан Кириленко під час свого візиту на Херсонщину в середині липня переконував селян, що ціни на пшеницю третього класу будуть ніяк не нижчі 700 гривень за тонну. Потім, щоправда, довелося терміново видавати розпорядження й постанови про закупівлю півтора мільйона тонн зерна за «рекомендованими цінами», а областям — доводити «план до подвір’я» кожному ХПП. Інше питання, де взяти для цього кошти. Зважаючи на все, знову кредитуватися в комерційних банках.

У нинішній ситуації є ще один важливий чинник. Це зерно, призначене для виплати зарплати і плати за оренду паїв. За найскромнішими підрахунками, у Херсонській області на ці цілі піде близько 450 тис. тонн. Вагомий кусень. Знову виникає те саме запитання — які ціни закладені в розрахунок. Напевно, господарства неодмінно скористаються тими самими «рекомендованими». І якщо селяни погодяться одержати те, що їм належить, зерном, то реалізувати за такими цінами надлишки вони явно не зможуть. Чи варто говорити, в якому накладі залишиться наш не раз ошуканий годувальник. Народ, щоправда, порозумнішав — «живі» гроші вимагає. А їх, «живих», також нашкребти на повний розрахунок ой як непросто. От і сидять господарства на зернових купах і чекають з моря погоди. Пардон, прийнятних цін на зерно. А областю нишпорять комівояжери та пропонують «живими», але по 250 гривень. Тут замислишся.

Трейдери, як завжди, першими відчули кон’юнктуру. Відпрацьована технологія відбору зерна в рахунок боргів безпосередньо з бункерів комбайнів мала місце й нинішнього року. Під цю «лавочку» зерно тихенько розкрадали. Правоохоронні органи неодноразово повідомляли про випадки затримки певних суб’єктів із свіжовкраденим зерном. Скільки їх не вдалося затримати, залишається лише гадати. Також залишається гадати, скільки зерна розповзлося по фіктивних договорах, як це було з київським приватним підприємством «МА-Ллєна», котре фактично перестало існувати, проте намагалося вивезти з Качкаровського ХПП ВАТ «Бериславський елеватор» 48 тонн пшениці третього класу. Збитки від цієї сумнівної оборудки перевищили 30 тис. гривень.

Приховують зерно й директори сільгосппідприємств. Просто не відтворюють в обліку енну кількість тонн. Мотивування, можна не сумніватися, найблагородніше: мало що може раптом знадобитися господарству, це, так би мовити, страховий фонд. А от чию кишеню цей фонд страхуватиме — напевно, можна не сумніватися.

Знову з’явився ще один, дуже витончений спосіб «підтримки штанів» — невраховані посіви. Як це? Дуже просто. Приміром, на затвердженому плані використання земель певне поле значиться під пар, а на ньому живе й вегетує озима пшениця. Цікаво, що коли співробітники Херсонської обласної податкової міліції проводили вибіркову інвентаризацію земель, особливу увагу звертали на найдоглянутіші поля. За твердженням податківців, «лівих» серед них приблизно 20 відсотків. П’ята частина. Хтось же обробляв ці землі, вклав працю, добрива, засоби захисту. Явно не зі своєї кишені. Як правило, хазяїна знайти неможливо — та й хто ризикне об’явитися? Ті поля, що виявлено, визнано безгоспними й урожай пішов у доход держави. Знати б, скільки залишилося, так би мовити, за кадром.

Аматорів погріти руки на дармівщині завжди вистачало. Набагато складніше законослухняним. Скажіть, із яких резервів знижувати ціни на хліб, якщо при падінні цін на зерно на 30 — 40 відсотків ціна борошна знизилася лише відсотків на чотири? Законослухняний підрозділ ВАТ «Херсонський комбінат хлібопродуктів» — Херсонзерноекспорт закуповував пшеницю ще в липні по 700 гривень за тонну. А на регіональні потреби, слід зазначити, якраз і пішла та сама пшениця, закуплена за рекомендованими цінами. Проте, деякі види хліба в Херсоні стали трохи дешевші, а найближчим часом повинні подешевіти на 9 — 15 відсотків ще три види. Добре, звісно. Але що буде, якщо наступного року, не приведи Господи, не одержимо такого врожаю й ціни на зерно знову злетять угору?

Так, далеченько нам поки що до стабільних прогнозованих урожаїв. От не дав Бог мокрого вересня, й насіння озимини лягло в сухий грунт. А щоб сходи не були зрідженими, норму висіву довелося значно збільшити. Дозволити собі це можуть лише сильні господарства, для середнячків це розкіш, а для слабких — узагалі петля на шию. Тим більше, що загущений посів вимагає й вищої агротехніки. А про неї, грішну, якщо й згадують у багатьох господарствах, то лише недобрим словом, тому що гроші на неї потрібні. Кредит, мабуть, 2002 року одержати буде набагато складніше: навчені банки роком поточним, а славнозвісну історію банку «Україна» навряд чи знайдуться охочі повторювати. А про іпотеку, нормальну заставу, як і про Земельний кодекс, говорити стає просто непристойно.

Після Вітчизняної війни 1812 року в найвищому Маніфесті Олександра Першого, кажуть, єдиною подякою народові, котрий переміг, була фраза, винесена в заголовок. Історія повторюється?