САМОТНІЙ, ЯК ПІРАМІДА...

Економіка Єгипту: йдучи аргентинським курсом

Єгиптян дуже потішила карикатура, вміщена на першій шпальті одного з місцевих тижневиків. На ній було зображено прем’єра Єгипту Атефа Ебейда, який зістрибує з ліжка з очима, сповненими жаху. Обхопивши руками голову, він мовить: «Мені щойно наснилося, що я — президент Аргентини!».

Єгипет — це не Аргентина. Його народ не схильний до масових заворушень, а уряд не збирається відмовлятися від свого досить скромного зовнішнього боргу. Проте нині, як і тяжко хворий латиноамериканський велетень, найбільш густонаселена арабська країна світу неминуче наближається до економічного хаосу.

Заслуживши у середині 90-х років прізвисько «нільського тигра», Єгипет сьогодні більше схожий на беззубого крокодила. Наслідком падіння курсу національної валюти і різкого зниження вартості акцій та цін на нерухомість стало майже дворазове протягом останніх трьох років зменшення національного багатства країни. Втеча капіталу разом з марними спробами утримати курс місцевого фунта на три чверті знизили зарубіжні нетто-активи (вартість капіталу за ринковою ціною) в єгипетській економіці. За неофіційними джерелами, безробіття у країні пірамід на сьогодні досягає 20 відсотків, і ця цифра продовжує зростати. Заодно приватні фірми неухильно зменшують фонди оплати праці, а в боротьбу за робочі місця щорічно вливаються понад 800 тис. єгиптян.

За офіційною статистикою, справи не такі вже й кепські. Урядові джерела повідомляють про уповільнення росту валового національного продукту з вражаючих шести відсотків 2000 року до все ще непоганого показника — 4,9% у 2001-му. Проте незалежні експерти сумніваються в правдивості цих цифр. За їхніми оцінками, ВНП 2001 року зріс не більше як на три відсотки, тенденція з уповільнення темпів його зростання простежуватиметься і в поточному році. До того ж незалежні економісти підозрюють, що в урядових зведеннях бюджетний дефіцит країни, можливо, занижений відсотків на п’ятдесят. Вони також підтверджують, що уряд приховує реальну цифру безнадійних банківських боргів, яка вже наближається до загрозливого показника. А з’явилася вона внаслідок непрозорості діяльності державних структур, які все ще домінують у банківській структурі Єгипту.

Ці тенденції не є чимось новим для країни, проте трагічні події 11 вересня та їх наслідки значно погіршили ситуацію. Джерела валютних надходжень у єгипетську економіку можна перелічити на пальцях — це реалізація на зовнішньому ринку нафти, доходи від туризму, мито за проходження іноземних суден через Суецький канал, грошові перекази іммігрантів на батьківщину (вони давно вже перетворилися на окрему статтю платіжного балансу країни) і зарубіжна допомога. Туризм, який 2001 року приніс єгипетському уряду рекордні 4,3 млрд. доларів, після терористичної атаки на нью-йоркський Всесвітній торговий центр постраждав найбільше. У жовтні минулого року кількість бажаючих відвідати Єгипет зменшилася вдвічі, і навіть зараз, у традиційно дохідний зимовий період, туристичні агентства масово отримують відмови від раніше зарезервованих турів. Доходи від продажу нафти також зменшилися на третину, і, незважаючи на те, що в Єгипті нещодавно відкрито нові чималі родовища газу, прибутковими вони зможуть стати лише за умови довгострокових інвестицій у їхній розвиток.

Такі потрясіння єгипетська економіка вже переживала й успішно їм протистояла. Війна в Перській затоці 1991 року також заподіяла збитків індустрії туризму, проте це було компенсовано списанням двох третин зовнішнього боргу країни її іноземними кредиторами. Ці дії, одночасно з наступною реалізацією програми економічних реформ під егідою МВФ, яка прийшла на зміну десятиліттям руху країни шляхом соціалізму, стали головною причиною інвестиційного буму. Відтак до Єгипту повернулося понад 60 млрд. доларів як інвестиції заможних репатріантів, котрі наважилися переказати свої заощадження на батьківщину. Ці фінансові вливання допомогли Каїру пережити як наслідки азіатської економічної кризи 1997 року, так і криваві терористичні акти в Луксорі, що зірвали туристичний сезон 1998 року. Проте перелічені вище позитивні чинники було перекреслено роками повільного, але неухильного економічного спаду.

Як і Аргентина, Єгипет вирішив підтримати свої реформи твердістю національної валюти, намертво прив’язавши її до американського долара і зміцнивши за рахунок високих відсоткових ставок. Це, зрозуміло, повернуло довіру інвесторів до місцевого фунта, проте зростання вартості долара неминуче вело до зростання ціни єгипетського експорту, роблячи його неконкурентоспроможним. Гроші йшли на придбання нерухомості та на споживання; при цьому інвестори відмовлялися вкладати кошти в розвиток виробництва. А уряд своїми діями лише посилив тенденцію. Він продавав приватним власникам величезні ділянки землі і спрямовував значну частину податкових надходжень на реалізацію дорогих проектів з рекультивації й меліорації пустелі. Протягом останнього десятиліття питома частка Єгипту у світовій торгівлі, і так досить скромна, зменшилася ще на 20 відсотків. Водночас частина промислових виробів у його загальному експорті знизилася на чверть. Результат не забарився. На сьогодні головна частина матеріального багатства країни — безліч знецінених будівельних майданчиків, довгобудів та напівпорожніх туристичних «містечок».

Проте причина нинішньої економічної недуги Єгипту полягає не лише в помилковому виборі інвестиційних цілей. Десяти років лібералізації виявилося занадто мало, аби викоренити інстинкти, які єгипетському народові прищеплювалися протягом п’ятдесятилітнього періоду однопартійного керівництва. Попри те, що частину державних фондів на світанку реформ успішно продали, приватизацію згодом припинили через різке зростання безробіття, а також під впливом «груп з особливими інтересами» — корпорацій, які домагаються для себе особливих привілеїв у цьому процесі. Тому нині в наляканих інвесторів не викликають достатнього ентузіазму свіжі пропозиції приватизувати таких монополістів на єгипетському ринку, як телекомунікаційні й енергетичні компанії. А відтак найбільші галузі єгипетської промисловості, які утримують на державному фінансуванні понад 300 тис. чоловік, змушені самотужки боротися зі своїми проблемами.

Довіру потенційних інвесторів підриває й непослідовність керівництва країни. Відчуваючи брак валютних коштів у листопаді минулого року, уряд несподівано запровадив жорсткий контроль над імпортом. Це викликало паніку на чорному ринку, де єгипетський фунт і розпочав своє різке падіння. Ситуацію вдалося врятувати тільки після скасування надзвичайних урядових заходів. Зниження національної валюти після цього на 8 відсотків місцеві експортери сприйняли з полегшенням. Проте після таких подій центральний банк відкликав ліцензії в обмінних пунктів, які встановили занижений курс фунта, продемонструвавши цим свій намір і надалі проводити жорстку монетарну політику...

Єгипет — густонаселена і бідна країна, в якій середній доход на душу населення становить лише малу частину аргентинського. Та й сусіди єгиптян мають значно буйнішу вдачу, ніж сусіди аргентинців. Проте, як і Аргентина, країна багата корисними копалинами. Вона має набагато менший зовнішній борг і настільки важливе геополітичне розташування, що багаті держави завжди приходили Каїрові на допомогу. Але сьогодні він виявився самотнім. І, на думку місцевих бізнесменів, основна причина цього — політична система країни, яка не зуміла поставити талановиту особистість на те місце, де сьогодні вона найпотрібніша, — біля керма управління державою.

За матеріалами журналу
The Economist