САГА ПРО «ХОЛОДИЛЬНИКИ» — ЇХ ПРОДАЛИ, ТА НЕ ВСІМ ВІДДАЛИ, І СХОЖЕ НА ТЕ, ЩО КОМУ НЕ ВІДДАЛИ, ТО Й НЕ ВІДДАДУТЬ, А КОМУ ВІДДАЛИ, У ТОГО ЗАБЕРУТЬ - Економіка - dt.ua

САГА ПРО «ХОЛОДИЛЬНИКИ» — ЇХ ПРОДАЛИ, ТА НЕ ВСІМ ВІДДАЛИ, І СХОЖЕ НА ТЕ, ЩО КОМУ НЕ ВІДДАЛИ, ТО Й НЕ ВІДДАДУТЬ, А КОМУ ВІДДАЛИ, У ТОГО ЗАБЕРУТЬ

4 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 4 жовтня-11 жовтня

На початку 2002 року Верховна Рада України вдруге розглянула фактично той самий законопроект, поданий раніше за іншою назвою...

На початку 2002 року Верховна Рада України вдруге розглянула фактично той самий законопроект, поданий раніше за іншою назвою. Спочатку він називався «Про цінні папери і фондовий ринок», потім, після незначних змін, — «Про емісійні цінні папери та фондовий ринок». У ділових виданнях про нього відгукувалися в основному схвально, іменували «новою фондовою конституцією».

Попри це законопроект не пройшов навіть першого читання. Але й досі з’являються публікації про те, наскільки він прогресивний і необхідний ринку. Причому одним із головних достоїнств називають надання інвесторам додаткових гарантій безпеки вкладень у цінні папери.

А ось у що це може для них «вилитися» реально...

Уявіть, що ви вирішили стати власником холодильника. Заплатили за нього гроші, а вам видали... довідку про те, що він у вас є: річ дорога, тому буде краще, якщо холодильник залишиться на складі у продавця. Допуском до холодильників відає якась третя особа — охоронець прав власників холодильників, яку покупець має переконати в тому, що річ належить йому. Користування, продаж, дарування, здавання в оренду холодильника тощо можливі лише після реєстрації угоди охоронцем, у чому він може й відмовити, якщо, наприклад, його послуги не будуть попередньо оплачені. Такими є правила, встановлені державним органом із регулювання ринку холодильників, який і видає дозволи на здійснення діяльності в цій галузі, і контролює дотримання встановлених ним правил. Ви впевнені, що ЦЕ можна вважати ринком холодильників?

Замініть слово «холодильник» на «акція» — і матимете приблизне уявлення про вітчизняний ринок акцій (цінних паперів, далі — ЦП). Левову частку цього ринку складають акціонерні права, що не були засвідчені цінними паперами.

Слід зазначити, що нинішня акція — не зовсім те, що недавно розумілося під даним видом цінного паперу. Як і всі цінні папери, акція є об’єктом права власності, майном, тобто тим, чим можна володіти — впливати фізично, тримати і нікому не віддавати, щоб ніхто, без згоди власника, не зміг ним скористатися.

Тому, за загальним правилом, без пред’явлення цінних паперів, не володіючи ними, не можна здійснити свої права з них, а без передачі ЦП — передати ці права іншій особі. (Щоправда, викладено це в законодавстві недостатньо зрозуміло. У вітчизняній практиці, наприклад, був випадок, коли продавець товару, у рахунок оплати, погодився «прийняти» вексель факсом.)

Із передачею документа до нового власника переходять і усі права з нього. Кому належить документ, тільки той і може вимагати виконання від імені зобов’язаного по ньому, а останній зобов’язаний виконати їх лише законному власнику документа. Встановлення такого порядку реалізації прав і є сенсом застосування цінних паперів в обігу.

Однак після прийняття Закону України «Про національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» поняття іменного цінного паперу, а отже й акції, змінилося.

«Посвідчення-1», яке було в розпорядженні акціонера (про приналежність йому акціонерних прав) було «анульоване», а завдання зі встановлення, чи є власник цінного паперу його законним власником (або його представником), а отже акціонером, було покладене на реєстраторів прав власників цінних паперів. Таких собі незалежних посередників, які на підприємницькій основі надають послуги й акціонерам, і боржнику з акцій — акціонерному товариству.

У результаті права, засвідчувані іменними акціями, реалізація яких, власне, і є сенсом їхнього придбання, були «відірвані» від права на цей документ. Тепер за допомогою акції (у якій залишилося «посвідчення-2») можна лише вимагати від реєстратора внести себе у список акціонерів, не більше.

Важливо зазначити, що в цьому разі роль реєстратора якісно змінюється — без його санкції не можна ні підтвердити наявність прав, ні здійснити їх. За певних обставин (наприклад, при голосуванні на загальних зборах акціонерів) дії реєстратора можуть мати визначальне значення як для всього товариства, так і його окремих учасників.

Виник і третій варіант — цінні папери в так званій бездокументарній формі. Під цим об’єктом розуміють запис на електронному носії інформації, що, як вказано в законі, підтверджує право власності на цінні папери.

Міститься такий запис у комп’ютері депозитарної установи — зберігача бездокументарних цінних паперів, який за доручення акціонера відкриває йому рахунок у цінних паперах і виконує із ними (записами і рахунками) всі операції, тобто веде облік прав.

При цьому закон забороняє депозитарній установі здійснювати операції з бездокументарними цінними паперами без доручення акціонера. Правда, як реально завадити цьому, не дуже зрозуміло. Навіть дізнатися про порушення «власники» просто не в змозі. Неможливо не те щоб володіти, але навіть виділити із загальної маси (індивідуалізувати) таке «майно», адже рахунок у цінних паперах — це не сейф, у якому лежать акції, і вже ж не самі акції.

Тому вважати запис власністю акціонера так само вірно, як відомості про права на холодильник — самим холодильником. Очевидно, що в цьому разі є лише «електронний» засіб фіксації інформації про акціонерні права, здійснення яких залежить від дій уже не одного, а цілої системи посередників.

Попри це, досить поширеною є думка, що такі об’єкти теж є майном — цінними паперами у специфічній, бездокументарній (електронній) формі. У принципі, нічого страшного немає в тому, щоб відомості про права на холодильник називати холодильником. Проте очікувати від користування ними тих самих благ, що і від згаданого предмета, було б, м’яко кажучи, дивно.

Таким чином, під акцією сьогодні розуміють три об’єкти: 1) паперовий документ, що засвідчує особу у ролі акціонера; 2) акціонерні права, не засвідчені цінними паперами; 3) електронний документ про права. Із них лише перший можна вважати майном — тим, чим акціонер володіє, користується і розпоряджається. Цей об’єкт ми і назвемо акцією. Щоправда, епітет «цінний» цей документ заслуговує вже з натяжкою.

Кому це вигідно?

Серед причин невипуску акцій у документарній формі найчастіше називається дорожнеча їх виготовлення, що може несприятливо позначитися на фінансовому стані вітчизняних АТ. Її ми відразу відкинемо, оскільки не враховується підйом у секторі поліграфічних підприємств. До серйозних причин можна віднести прагнення керівництва АТ притримати цей специфічний товар для збереження контролю над підприємством. Немає акцій — отже, в акціонера немає й документа, який засвідчує, що він ним (акціонером) є. А звідси й можливі проблеми для нього і потенційного покупця, які можна вирішити, лише звернувшись до реєстратора.

Управляючи акціонерними правами своїх працівників за допомогою горезвісного адмінресурсу, керівництво АТ може контролювати фінансові потоки підприємства. А в наших умовах хто «сидить на грошах», той і дивіденди одержує, навіть коли прибутку немає.

Реєстраторам відсутність акцій лише на руку, оскільки плату за оформлення угоди стягують не як за послуги, а як за роботу, начебто дійсно оперують паперами в кількості, зазначеній у договорі. Загалом, основних фігурантів цього явища — ринку акцій без акцій — таке становище цілком улаштовує, щоправда, всі журяться з приводу слабкості такого ринку. І це на тлі звітів про грандіозну кількість випущених цінних паперів.

Виникає запитання — може, без акцій права учасників АТ краще захищені? Хто розпоряджається правами? Очевидно, той, кому ці права реально належать.

Численні публікації в пресі свідчать, що акціонери втрачають можливість реалізувати їх не через власну неуважність, наприклад, втрату акцій (переважно їх просто немає), а завдяки порядку реалізації цих прав, тобто через призначеного «незалежного» представника — реєстратора.

Трапляється, що емітент без відома акціонера «викупив» у нього акції, а реєстратор уніс зміни до реєстру. Через якийсь час останній свою діяльність припинив, а вести реєстр став сам емітент. Акціонер дізнався, що акціонером уже не є, лише коли сам поцікавився станом справ в АТ. У ділових виданнях вже описані відпрацьовані на практиці технології створення «стихійних лих» навколо реєстрів, що виникають не без допомоги реєстраторів.

Що ж робить у таких випадках держава в особі Держкомісії з цінних паперів для забезпечення прав інвесторів — щоб акції випускалися і видавалися, реквізити осіб у списках складених реєстраторами завжди відповідали реквізитам акціонерів і, в остаточному підсумку, щоб акціонерними правами могли скористатися лише акціонери.

Держкомісія видає ліцензії, у т.ч. і реєстраторам, проводить перманентну сертифікацію усіх і вся «засвічених» із цінними паперами, реєструє і (на повному серйозі) «зупиняє обіг» того, чого ніколи в природі не існувало, — більшої частини вітчизняних акцій, а також роз’яснює законодавство, яке прямо чи опосередковано зачіпає обіг цінних паперів.

Приміром, відповідно до одного з роз’яснень, у разі втрати системи реєстрів акціонерів без можливості її відновлення силами реєстротримача, документом, що підтверджує приналежність особі акціонерних прав, є, на думку Держкомісії, насамперед анкета (!) акціонера, а також (за наявності) будь-який інший документ, виданий акціонеру на підтвердження права власності на акції. Про самі акції як про документ, саме це і покликаний підтверджувати, навіть не згадується.

А нещодавно чиновники (вочевидь, внаслідок ознайомлення з фондовим ринком Аргентини) вирішили присвоїти всім вітчизняним акціям, зокрема й тим, що є правами, міжнародні коди — послідовність із букв і цифр. Без коду цінними паперами не можна торгувати на закордонних фондових ринках. (Очевидно, в усьому іншому — це товар найвищої якості. ) Акціонерним товариствам (їх в Україні близько 36 тис.) цей «податок», як його ще називають, обійдеться десь у 350 дол. в еквіваленті.

Одержуватиме й витрачатиме ці засоби Національний депозитарій України. (Певне, через контроль над цим грошовим «фонтаном» і розгорілася торік суперечка між «державними» людьми за право управління 86-відсотковим державним пакетом акцій депозитарію.) Втім, це дрібниці порівняно з витратами на виготовлення нових документів і заміну виданих. Завтра придумають ще щось (у Законі України «Про цінні папери ...», який визначає перелік обов’язкових реквізитів акцій, про код нічого не сказано) — і знову викидай гроші на перереєстрацію і виготовлення нових цінних паперів, заміну старих на нові.

Наприкінці 2001 року Держкомісія «дозволила» емітентам ігнорувати вимогу закону про видачу акціонерам їхнього майна, «відсунувши» кінцевий термін видачі сертифікатів акцій уже до 2004 року. Хоча, відповідно до статті 27 Закону України «Про господарські товариства», емітентам наказується видати акціонерам акції (сертифікати акцій) не пізніше шести місяців після реєстрації випуску акцій.

Та час уже повернутися до заблокованого депутатами законопроекту.

«Запис у системі обліку прав із цінних паперів є доказом існування прав власника...» — зазначено в ньому. Проте такі записи ведуться в режимі, закритому для акціонерів, і у вигляді, зрозумілому лише особі, що займається обліком акціонерних прав. Яким чином акціонер може пред’явити запис для доказу, у проекті не уточнюється. Вочевидь, автори законопроекту переконані, що холодильник у квартирі і дані про права на нього — суть одне й те ж. Навіщо все це?

Як неодноразово було проголошено з високих трибун, із метою захисту прав інвесторів — щоб «холодильники» ніхто не вкрав. Безперечно, що на «складах» вони зберігатимуться надійніше, адже вкрасти майно в того, у кого його немає, неможливо.

У даний час в учасників акціонерних товариств (правда, не в усіх) ще є документи особливої властивості — акції, володіння якими дозволяє їм принаймні сподіватися, що без пред’явлення такого документа ніхто не буде внесений реєстратором у список акціонерів. У разі прийняття закону таких паперів акціонери не матимуть.

Як приклад, що з цього може вийти, можна згадати резонансні свого часу події навколо держпакета акцій Нацдепозитарію (облік прав їхніх «власників» ведеться самим депозитарієм). У боротьбі за право управляти акціями глава Нацдепозитарію (за сумісництвом він управляв ними як член Держкомісії) не вважав за потрібне взяти до уваги навіть постанову Кабінету міністрів України і договір про передачу акцій, підписаний головою Держкомісії та міністром фінансів України, і відмовився зареєструвати міністерство як нового акціонера...

Важливо зазначити, що навіть тимчасовим відлученням акціонера від контролю над своїми правами можна завдати йому матеріальних збитків, які не лише важко порахувати, а й неможливо компенсувати. У цьому полягає одна з особливостей цінних паперів як товару. Поки суд розбереться, може безповоротно впасти не лише їхня ціна, а й саме АТ — припинити існування. І замість питання, як саме реалізувати свої права, наприклад, у голосуванні на загальних зборах, перед акціонером несподівано постане питання про підрахунок збитків від вимушеної неучасті в зборах.

Хоч як сумно, але автори законопроекту навіть не порушили питання про визначення мір відповідальності «посередників» у разі нанесення ними збитку акціонерам. Або ж надання акціонерам гарантій із боку держави, якщо вже їх примушують скористатися таким посередництвом.

Ну, гаразд, не буде у громадян «холодильників», а в Україні акцій — одного з видів цінних паперів. Може, це й на краще. Більша частина громадян, найімовірніше, змін не відчує, оскільки, з одного боку — «інвестували» в акції приватизаційні папери (власне, тому їх і інвесторами вважати дуже важко), а з другого — так нічого й не одержали.

Через недостатню розгалуженість вітчизняної системи обліку прав з акцій і одночасно високий ступінь «розпорошеності» акціонерів по країні особам, віддаленим від своїх реєстраторів і депозитарних установ, скористатися своїми правами буде практично неможливо. Втім, не про них мова.

Чи багато знайдеться охочих платити нормальні гроші за українські акції, якість яких погіршена прогалинами в регулюванні корпоративних взаємин в акціонерному товаристві? А може, потенційних інвесторів до цього мають стимулювати суворі слова про непорушність права власності на електронні цінності?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво