Сабантуй по-кременчуцьки - Економіка - dt.ua

Сабантуй по-кременчуцьки

26 жовтня, 2007, 14:58 Роздрукувати Випуск №40, 26 жовтня-2 листопада

Кременчук — не лише най­більший нафтопереробний завод України, але й ключ Татарстану до дуже перспективних ринків Східної Європи і Середземномор’я...

Цього тижня про ситуацію на кременчуцькому НПЗ не говорив тільки лінивий. І погляди на події в усіх були різні.

Офіційну татарстанську, наприклад, озвучив сам президент Татарстану Мінтимер Шаймієв: «Бачите, яким чином захоплює Україна нашу власність — бандитським шляхом! Послали, найняли озброєних якихось хлопців — прийшли, привели свою команду і висадили, як кажуть, діючу команду і зайняли всі посади.

Ось вам демократія українська. Помаранчевою називайте її після цього, синьою, червоною, якою завгодно... Замаху на власність не може бути в демократичному суспільстві. Коли акції у нас».

Спіч хльосткий і напевно запам’ятається. Проте, з українського погляду, в ньому, м’яко кажучи, є низка неточностей.

Почнемо з головної: ніхто і ніякої власності в татар не відбирав. Вони були і залишаються одним із головних акціонерів кременчуцького нафтопереробного комплексу — ЗАТ «Укртатнафта».

Щодо бандитського захоплення — це вже питання до тих, хто інформував президента. Насправді було рішення апеляційного суду Сумської області про відновлення на посаді голови правління ЗАТ Павла Овчаренка, яке й виконали.

Питання законності звільнення Овчаренка раніше неодноразово розглядала низка судів, і зрештою справа потрапила до Верховного суду. А той, відповідно до закону, передав його Сумському апеляційному суду.

Структура власності на заводі не змінювалася. Завод ударними темпами готується до зборів акціонерів, запланованих на 15 листопада ц.р. На них головні акціонери зможуть вирішити будь-які питання. У тому числі, за потреби, розібратися з менеджментом. Однак натомість розгортається компанія з блокади заводу...

Причин тут дві. І головна – справді власність. Головне питання — кому належать 18,3% акцій заводу. Україна вважає, що їй. Татарстан – іншої думки.

Ідеться про вже майже легендарні офшорки AmRuz Traiding (8,336 % акцій ЗАТ) і SeaGroup International (9,96 %). Спостерігачі міцно пов’язують обидві офшорки з керівництвом Кременчуцького НПЗ, яке «кермувало» підприємством до 2001 року.

Коли створювалося ЗАТ «Укртатнафта», двом цим фірмам дали акції, а натомість вони пообіцяли внести (грішми або нафтою) 65,85 млн. дол. За тими цінами це тягнуло на мільйон із гаком тонн нафти.

До речі, коли СБУ стало з’ясовувати, хто стоїть за SeaGroup International, виявилося, що в місті Сіетл (штат Вашингтон, США) існують аж чотири компанії з такою назвою!

Грошей і нафти «офшорники» не знайшли. І виписали векселі на таку ж суму, з терміном погашення один рік. Пізніше з’ясувалося, що американські векселі виписані 1 червня 1999 року, а ось нотаріально засвідчені... 20 травня. Цікаво, що тоді засвідчував нотаріус — порожній бланк чи що? Втім, кого це тоді хвилювало...

Приблизно через рік проблема випливла знову. Термін векселів спливав, а з платежами якось не складалося. З обіцяних 65,8 млн. дол. насилу нашкребли... аж 4,5%. Однак 29 травня 2000 року, за два дні до закінчення терміну дії векселів, між «Укртатнафтою», з одного боку, і SeaGroup та АмRuz, з іншого, укладається додаткова угода. Відповідно до цього документа, термін оплати векселів був продовжений ще на три роки.

Потім навколо акцій офшорок почалася чехарда: їх то переуступали, то викуповували...

Причини живучості явно «сміттєвих» паперів були зрозумілі: володіння ними давало контроль над кременчуцьким нафтокомплексом. Адже його статутний фонд сформований таким чином: Українська держава в ЗАТ мала 43,05%, ще 37,4% — татари. Тож офшорки були, в буквальному значенні, «золотими».

Татари напівофіційно заявляли, що вже викупили їх, і вважали, що контрольний пакет у них в кишені. Україна ж, так і не отримавши реальних грошей до статутного фонду, з цим не погодилася. Держава цілком справедливо вважала, що ці 18,3% заводу — її власність. А, говорячи словами Шаймієва, «замаху на власність не може бути в демократичному суспільстві».

У результаті тривалих судових процесів українській стороні вдалося відстояти свою точку зору. Наприкінці травня 2007 року спірні акції були нарешті переведені фінансовою компанією «Укрнафтогаз» (Київ) на рахунок «Нафтогазу України». Тим самим він сконцентрував 61,354% ЗАТ «Укртатнафта».

Саме навколо цього й точаться сьогодні суперечки...

До речі, татари цього й не приховують, звинувачуючи Овчаренка у... спробі легітимізувати списання 18,3% акцій підприємства на рахунки Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Досить дивна, з погляду України, заява. Акції вже й так переведено. А вимагати від України, щоб вона за першим свистком кинулася їх повертати, трохи дивно.

Тим більше що татарські акціонери визнають: після викупу офшорок коштів за ці акції (за їхньою версією – це 41 млн. дол.) на рахунки підприємства не переводили. Мотивують вони це... домовленістю з колишнім президентом України Леонідом Кучмою. Однак подаруночок від нинішнього персонального пенсіонера всеукраїнського значення, на жаль, не має юридичної сили.

Керівництво, яке прийшло на завод, виявило масу пікантних подробиць.

Фінансові показники ЗАТ «Укртатнафта» за 2006 рік чітко свідчили про використання схем мінімізації прибутку. Так, дохід від продажів «Укртатнафти» зріс більш ніж на 56% — до 13,7 млрд. гривень, а ось чистий прибуток становив усього 20,4 млн. Теж не доларів. Тобто підприємство, яке працює на одному з найліквідніших ринків, має аж... 0,15% рентабельності.

За відсутності на заводі хоч якоїсь реальної програми модернізації (про неї роками тільки говорять), це означає, що центри прибутку виведено зовсім в інші місця.

Так, за даними перевірок, опублікованими Центром досліджень корпоративних відносин, дохід близького до Татарстану нафтотрейдера «Новойл» у 2006 році становив понад 10,5 млрд. гривень, офіційний чистий прибуток — 101 млн. гривень. Інакше кажучи, ця компанія заробила вп’ятеро більше, ніж завод, на якому вона купує нафтопродукти.

Однак після приходу на завод нового-старого керівництва і вивчення документів виявилося, що все це були квіточки...

Протягом останніх трьох років кредиторська заборго­ваність підприємства зросла вчетверо і на сьогодні становить близько 3,7 млрд. грн. Правда, за версією татарстанської сторони, вона трохи «скромніша» — 2,4 млрд. Втім, суму в півмільярда доларів теж маленькою не назвеш...

Особливо коли оплачувати її просто нічим. Три роки тому оборотні кошти «Укртатнафти» становили 100 млн. грн., а сьогодні зафіксований дефіцит оборотних коштів на суму 300 млн. грн. Це свідчить про що завгодно, тільки не про ефективне управління.

Причиною, за словами керівництва, стала завищена ціна нафти, яку завод купує у посередників. Націнка сягала 20 дол. на тонні.

Для порівняння: вартість переробки нафти на нафтопродукти на НПЗ зараз 29 дол. за тонну. А ось готові нафтопродукти забирали за заниженими цінами.

Більше того, у квітні 2007 року, за словами Овчаренка, НПЗ взагалі відмовився від прямих поставок від «Татнефти», перейшовши на давальницькі схеми. Це призвело до ухиляння компаній-посередників від сплати податків. Внаслідок використання таких «ухильницьких» схем держава недоотримала близько 941 млн. грн. НДС.

Як заявило відновлене керівництво, «економічна служба заводу доповідала менеджменту, що, на їхню думку, завод планомірно йде до банкрутства, але ця ситуація навмисне підтримувалася. Можливо, готувалася схема доведення підприємства до банкрутства та ліквідація. Або — додаткова емісія, що розмило б частку інших акціонерів. Включаючи і державу Україна, і державу Татарстан. Планувалося передати основний пакет акцій до рук третіх структур, які безпосередньо й створювали цю кредиторську заборгованість».

Причому дані структури, перед якими створювалася заборгованість, — це аж ніяк не «Татнафта». А маловідомі полтавські фірмочки з податковими пільгами. Приміром, борги НПЗ перед однією з них сягають 1,47 млрд. грн. Усі ці матеріали вже передані до правоохоронних органів.

Тим часом ще у жовтні 2006 року уряд Татарстану передав у довірче управління російській компанії «Татнефть» 28,78% акцій «Укртатнафти» (ще 8,61% вона володіє як акціонер). Здавалося б, і її мало б стривожити те, що відбувається. Проте спокій росіян пояснюється просто: фірмочки були ну дуже дружніми.

Як відомо, одним із приводів до зняття Овчаренка в 2004 році став зрив виведення з «Укртатнафти» ще одного активу «Татнафтопрому» — невеликої нафтовидобувної компанії в Поволжі, 73,92% якої належать «Укртатнафті». Причому угода просувалася представником Татарстану в «Укртатнафті», а також Сергієм Глушком, донедавна — головою правління ЗАТ, а тоді — головою спостережної ради «Татнафтопрому».

Угода зірвалася через підписаний напередодні наказ Павла Овчаренка, який заборонив представникам «Укртатнафти» схвалювати її в спостережній раді «Татнафтопрому»...

Загалом, питань вистачає. Приміром, під час укладання в 1994 році договору між Києвом і Казанню передбачалися щорічні поставки 8 млн. тонн татарської нафти на рік. Якщо підсумувати реальні поставки, то виходить недопостачання в 66 млн. тонн, або порядку 5 млн. тонн на рік.

Ніхто такі обсяги компенсувати не буде. Проте ясно, що є привід для узгодження позицій. Та й багаторічні розмови про реконструкцію вже набридли.

Про готовність татарстанської сторони вкласти в технічне переоснащення заводу 200—300 млн. дол. повідомлялося й у 2002-му, й у 2003-му, й у 2005-му, і 2006-му році. Але досі всі розмови про інвестиції розмовами й залишалися. Чи гроші збирали для чергової спроби розмити держпакет?

Не кажучи вже про те, що 300 млн. дол. просто недостатньо, щоб виробляти бензин, який відповідає євростандартам. Тут потрібні 1,5-2 млрд. дол.

На жаль, татарстанська сторона особливої тяги до поступок поки не виявляє. Казань вимагає силового виселення нового керівництва і погрожує організацією нафтової блокади.

В ніч на четвер, 25 жовтня, у Кременчуці ледве не дійшло до силової сутички. Було зроблено спробу перехоплення контролю над підприємством з метою відновлення на посаді голови правління Глушка.

За словами юристів заводу, «близько години ночі прибув слідчий із санкцією на обшук у супроводі 40—50 осіб. Документи були складені неправильно, і не всі прибулі мали при собі відповідні посвідчення. Під час перевірки документів з’ясувалося, що дана санкція відкликана. Після цього слідчий залишив територію підприємства». Після того, як правоохоронні органи пішли, Сергій Глушко, який перебував до цього в будівлі заводоуправління, теж залишив приміщення. Було вже близько другої години ночі...

Природно, кривава бійка на заводі нікому не потрібна. У Міністерстві палива та енергетики України закликали найбільших акціонерів інтенсифікувати діалог із метою нормалізації ситуації на підприємстві. При цьому міністерство виступило проти форм силового вирішення конфлікту акціонерів і пообіцяло послідовно відстоювати цю позицію. Головним для керівництва галузі є недопущення зниження обсягів переробки нафти та виробництва нафтопродуктів на Кременчуцькому НПЗ.

Мінпаливенерго спрямувало відповідні запити Павлові Овчаренку та Сергієві Глушку, які оспорюють посаду голови правління ЗАТ «Укртатнафта». Після юридичної експертизи отриманих документів міністерство викладе свою офіційну позицію. Поки ж на 31 жовтня намічено скликання засідання спостережної ради компанії «Укртатнафта». Головне питання — «нормалізація роботи Кременчуцького НПЗ і недопущення обмеження прав російських та українських акціонерів «Укртатнафти».

До речі, й російське Мініс­терство промисловості й енергетики «сподівається на мирне врегулювання корпоративного конфлікту на підприємстві» й на те, що «конфліктна ситуація буде врегульована в правовому полі при безумовному дотриманні всіх законних прав інвесторів, незалежно від країни походження».

Позиція цілком здорова. Адже мир (і зовсім необов’язково поганий) набагато кращий за будь-яку сварку. У 2001 році саме спільні дії основних акціонерів запобігли розтяганню заводу.

Кременчук — не лише най­більший нафтопереробний завод України, але й ключ Татарстану до дуже перспективних ринків Східної Європи і Середземномор’я. А це дорогого варте. Погрози нафтової блокади та силових захоплень цю власність знецінюють. Та й узагалі, на заводі вже стільки ламали, що час почати будувати...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво