Ручний Нацбанк — мрія Мінфіну? «Приємною» несподіванкою можуть обернутися для суспільства непримітні законотворчі процеси, які відбуваються нині в парламенті

На нудьгу широким колам громадськості в нашій країні жалітися не доводиться: день у день на телебаченні йдуть відразу кілька захоплюючих програм. Народу пропонують і детективно-пригодницький «екшн» про боротьбу лідерів держави за права й повноваження, і трагедійну драму з елементами жахів про ціни на газ і нові комунальні тарифи. І навіть нескінченну комедію-фарс про переговори зі створення широкої коаліції. Котра, хоч і набридла всім до нестями, але, на зразок мильної опери «Не родися вродлива», не дає відірватися від себе в очікуванні фінальної розв’язки...

На цьому тлі на другий план відходить навіть традиційний хіт осінньо-зимових передноворічних сезонів — бюджетний процес. Що ж тоді казати об якісь нудні дебати з приводу законопроекту, який вносить зміни до закону про Національний банк, і перипетії, пов’язані зі зміною статусу та процедури обрання членів його Ради. Кому і яка різниця?

Тим часом деякі акти навколонацбанківського дійства наводять на думку про їхню закулісну постановку досить умілими режисерами. А либонь несподівана розв’язка саме цього серіалу, попри його зовнішню сірість, може мати для країни наслідки значно сумніші та більш значущі, ніж нинішнє підвищення комунальних тарифів...

Розмінна монета

Автору цих рядків досі незрозуміло, яким чином посаді глави НБУ вдалося опинитися за межами квот, що розподілялися під час переговорів зі створення коаліцій. Адже саме соціалісти, котрі брали участь у всіх їх найбільш значущих раундах, були й залишаються найактивнішими публічними критиками Національного банку. Можливо, із їхньої подачі й гуляють уже не один місяць поспіль у суспільстві чутки про швидкий вихід на пенсію нинішнього голови НБУ Володимира Стельмаха.

Утім, немає жодних гарантій, що ця посада не виявиться розмінною монетою при досягненні якихось вигадливих політичних домовленостей у майбутньому. За сьогоднішньої «відв’язаності» боротьби за владу політична доцільність може взяти гору навіть над елементарними міркуваннями здорового глузду.

Не виключено, саме тому у Верховній Раді і з’явився поданий від імені президента законопроект із внесенням змін до закону про Національний банк. Передбачаючи збільшення терміну повноважень голови НБУ з п’яти до семи років, документ уточнює перелік причин, з яких він може бути усунутий з посади Верховною Радою за поданням президента України. Правда, не заперечується головна сумнівна норма, що дозволяє президентові ініціювати таке звільнення «в рамках своїх конституційних повноважень», тобто фактично, коли йому заманеться.

Також президентський проект вводить заборону на належність першої особи НБУ до певної політичної партії. Йому й іншим чиновникам Національного банку забороняється бути народними депутатами, членами Кабміну, займатися підприємницькою діяльністю, входити до складу органів управління або бути акціонерами банків, а також отримувати в них кредити, виконувати роботу за сумісництвом, крім викладацької, наукової й іншої творчої.

А ще законопроект пропонує заборонити членство в будь-яких політичних партіях і наявність депутатських повноважень для членів Ради Національного банку. Крім того, передбачається, що члени Ради можуть бути звільнені в разі невідповідності їхньої діяльності вимогам закону, втрати бездоганної ділової репутації або систематичного ухиляння від участі в засіданнях Ради НБУ.

Як і очікувалося, саме ці норми зустріли найсерйозніші заперечення з боку нардепів під час першого розгляду законопроекту в сесійному залі. Ситуацію врятували обіцянки глави комітету з фінансів і банківської діяльності Петра Порошенка врахувати всі зауваження, що вноситимуться при підготовці документа до другого читання.

За наявною в «ДТ» інформацією, під час розгляду цього законопроекту в профільному комітеті у середу, 11 жовтня, пролунали наполегливі пропозиції кардинально посилити повноваження Ради НБУ (у тому числі й у кадрових питаннях) з контролю над Національним банком.

«Ну і що в цьому поганого?»

А те, про що свідчить світовий досвід: коли бал у тому чи іншому центральному банку починають правити політичні діячі, це призводить до дуже сумних наслідків.

Слід нагадати, що однією з перших ініціатив учасників антикризової коаліції, яку вони спробували в серпні протягти через парламент, користуючись деморалізованим станом своїх опонентів, була саме спроба захоплення парламентської квоти з висування членів Ради НБУ. І кандидатури було запропоновано, як на підбір, визначних політичних діячів: Сергія Клюєва, Бориса Колесникова, Ігоря Прасолова і Василя Горбаля (усі вони представляють Партію регіонів), Миколи Рудьковського і Василя Цушка (Соцпартія), а також Олександра Ткаченка (Компартія).

Напевно, тільки завдяки щасливому випадку постанова так і не проскочила через парламент (за мінімально необхідних 226 голосах «за» проголосувало 208 депутатів).

Тут, напевно, варто роз’яснити частині наших читачів, що це за орган такий — Рада НБУ. І чому їй надається таке серйозне значення.

Отже, Рада НБУ — це колегіальний орган, до якого, відповідно до нинішньої редакції закону про Національний банк, президент і парламент призначають по сім своїх представників терміном на сім років (цього літа саме закінчився термін повноважень представників ВР у Раді).

Крім ексклюзивних повноважень з прийняття Основ грошово-кредитної політики НБУ і з контролю за їхнім виконанням (ці повноваження спеціально прописані в Конституції — стаття 100), а також затвердження кандидатур заступників глави Нацбанку, до компетенції Ради входить затвердження річного бюджету НБУ і розподіл його прибутку, а також право ветувати окремі види рішень правління головного монетарного відомства країни.

Як бачимо, повноважень достатньо, щоб за наявності консолідованої позиції учасників мати дуже серйозні важелі впливу на перших посадових осіб Національного банку. Саме Раді президент і законодавці фактично делегують значну частину своїх повноважень з контролю за діяльністю банківського регулятора, котрий володіє ексклюзивними повноваженнями грошової емісії в країні, тобто друкування грошей.

І отут ми саме підібралися до «золотого ключика», яким відчиняється заповітна скринька благоденства. Або ж, у разі порушення фундаментальних принципів її використання, скриня Пандори.

Гіркий досвід першої половини 90-х років, коли країна пережила гіперінфляцію, побивши світовий рекорд зростання цін, напевно, мало чого навчив деяких нинішніх політиків. Утім, багато хто з них саме у ті смутні часи сформували свій так званий стартовий капітал.

Згадуючи ті часи, екс-міністр фінансів Ігор Мітюков в одному з інтерв’ю заявив: «Ні для кого не було секретом, що комерційні банки, які у той час уже існували в Україні, мали право самостійно списувати гроші з рахунків Центрального банку, якщо їм не вистачало грошей для поточної діяльності, обслуговування і кредитування своїх клієнтів. Природно, це викликало спонтанну, неконтрольовану емісію. І водночас не треба забувати, що аграрне і промислове лобі в той час переважало як у парламенті, так і в органах виконавчої влади. Тому теза про те, що гроші можна взяти в центральному банку країни, практично ніким не заперечувалася. Яскравим прикладом є рішення з’їзду аграріїв, яке чинило колосальний тиск на президента Леоніда Кравчука. На основі постанови з’їзду було прийняте рішення про великомасштабну емісію для проведення сільськогосподарських робіт. Усе це і зіштовхнуло нас у безодню інфляції, з якої ми насилу видерлися у 1999—2000 роках».

1999 року в ст. 54 закону про Національний банк було спеціально введено заборону на видачу прямих кредитів як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат держбюджету. Проте Національний банк, наприклад, має право видавати пільгові і довгострокові кредити рефінансування комерційним банкам на реалізацію тих чи інших пріоритетних проектів. Зважаючи на те, що помітним і не дуже регіоналам належить чимало банків у цій країні, приваблива виходить можливість.

Нещодавно НБУ публічно відмовився від намірів відновити таку практику, яка мала місце ще кілька років тому, хоча колись і намагався зробити це. Проте якщо Батьківщина вустами членів Ради НБУ та уряду скаже: «Дуже треба!», де гарантія, що ця, на перший погляд, «дармова кубушка» не відкриється?

Слово — срібло, мовчання — золото...

Через очевидну скандальність подібних заходів реалізація їх на нинішньому етапі малоймовірна. Однак для будь-якого уряду за всіх часів було й залишається дуже актуальним мати під рукою податливий Національний банк. Бюджету, як відомо, на всіх завжди не вистачає. Причому в очах кожного прем’єра та міністра фінансів — майже катастрофічно. І вже якщо вони, аби поповнити статті доходів, не гребують бюджетом на черговий рік скасовувати будь-які базові фіскальні норми, то чому не можна змусити Нацбанк піддатися політичній доцільності?

Виступаючи на з’їзді Асоціації українських банків, голова її ради нардеп Станіслав Аржевітін досить емоційно розповів своїм колегам-банкірам про те, як представники антикризової коаліції на першому засіданні комісії з підготовки бюджету-2007 висунули тезу про необхідність підпорядкувати Національний банк уряду. Певне, тут йшлося про поширену деякими інформагентствами заяву соціаліста Василя Волги, який під час публічного представлення урядового проекту бюджету-2007 заявив, що його партія готує внесення змін до Закону «Про Національний банк України». «У жодній країні світу Нацбанк не має такої небаченої незалежності. У Франції він підпорядковується Мінфіну, у Канаді — Держказначейству. У нас — нікому», — заявив пан Волга, уточнивши, що СПУ пропонує підпорядкувати Нацбанк Міністерству фінансів.

Цікаво, що присутні при цьому заступники міністра фінансів хоча й не підтримали цю ініціативу публічно, але й заперечувати їй не стали. Певне, їм сподобалася інша тирада депутата: «Якщо за останній рік активи НБУ зросли в 2,6 разу, а бюджет від цього не одержав додатково жодної копійки, то треба з цим щось робити».

Тут ми не заперечуватимемо необхідності відпрацювання більш чіткої та прозорої, ніж нинішня, процедури перерозподілу прибутку та підзвітності Національного банку. Та й нинішня інформаційна політика головного банку країни, на виправдання якої постійно звучить «Гроші люблять тишу», насправді не витримує критики. Попри намагання всіх заступників голови, виконавчих директорів і радників, єдиної стратегії в їхніх періодичних коментарях і публікаціях не видно. Завдяки чому в потоці критики, що звучить на адресу Нацбанку, часом дуже непросто відрізнити зерна від плевел.

Що ж до незалежності, тут шановний народний обранець, м’яко кажучи, погрішив проти істини. За наявності другої вищої освіти за фахом економіст-банкір, він чомусь залишає без уваги такий важливий факт, як створення Європейського валютного союзу. У ході якого французький центробанк передав усі свої повноваження з регулювання грошово-кредитної сфери Європейському центральному банку. Який, поза сумнівами, і є найнезалежнішим центробанком у світі.

Через це торік навіть вибухнув грандіозний скандал, коли керівництво ЄЦБ спеціально проігнорувало офіційне і публічне попередження з боку європейських міністерств фінансів про небажаність більш жорсткої грошово-кредитної політики. Буквально через кілька днів президент ЄЦБ Жан-Клод Тріше (до речі, до призначення на цю посаду — глава банку Франції) оголосив, що очолюване ним відомство збирається підвищити свою основну ставку (посилити кредитно-грошову політику) уже на наступній своїй нараді. Такий ось показовий приклад неслухняності… Довіра до єдиної європейської валюти важливіша за сьогохвилинну політичну доцільність.

«А у нас во дворе…»

За інформацією «ДТ», один із керівників парламенту в кулуарній розмові порадив не сприймати скандальної ініціативи пана Волги всерйоз, назвавши її «неживучою». Таке вже траплялося цього року щодо «чутливих» валютно-курсових питань. Звісно, потім поважні партійні лідери спростовують такі заяви. Але опоненти при цьому отримують потрібний «тонус», що робить їх більш згідливими й податливими.

Після того як «антикризовики» вже розставили своїх представників на більшість найбільш значущих посад у державі, кадрова боротьба має перейти на трохи інший рівень. А тут саме незаповнена парламентська квота в Раді НБУ. Зараз ця Рада фактично недієздатна, бо не може бути сформований мінімальний кворум, який за Законом «Про Національний банк» становить десять чоловік.

І тому, до речі, можна оспорювати легітимність Основних принципів грошово-кредитної політики на 2007 рік, поданих у вересні Радою до парламенту. А отже, законодавці швидше рано, ніж пізно повернуться до розгляду цього питання (спочатку планувалося зробити це ще у вересні, але наразі доводиться чекати затвердження поправок до закону про НБУ стосовно його Ради).

Напевно, наївно всерйоз розраховувати на реалізацію закладеної в президентський законопроект світлої ідеї «деполітизувати» Раду НБУ. Як заявив ще у вересні член фінансово-банківського комітету ВР регіонал Василь Горбаль, ідею усунути нардепів від участі в Раді НБУ вже знято під час підготовки законопроекту до другого читання. «Пропонували, аби цей орган складався винятково з фахівців із макроекономічних питань, але ж серед депутатів також є підходящі спеціалісти», — повідомив нардеп.

Отож, «підходящих фахівців» до ради все-таки обиратимуть, швидше за все, із народних обранців.

Найправильніше було б, звісно, якби парламентська квота заповнювалася на паритетних засадах, тобто за участі всіх фракцій. Однак, як засвідчує практика останніх тижнів, представники антикризової коаліції не поступаються «за так» жодною посадою й портфелем своїм опонентам.

Тим паче що яскравий приклад добору кадрів до Ради НБУ за принципом політичної лояльності, а не фахової компетентності, подав сам президент, першого березня минулого року «одним махом» змінивши всю власну квоту в цій структурі. До речі, ще до того, як завершився офіційний термін повноважень призначенців пана Кучми.

Відтоді значущість впливу Ради на діяльність НБУ стала скоріше формальною. Проте, як уже зазначалося, законодавчих повноважень для впливу на Нацбанк у цього органу цілком досить. І в «умілих руках» вони можуть «заграти» з новою силою.

Вмілих рук у регіоналів вистачає. Приміром, той самий Василь Горбаль, почесний президент Укргазбанку. Разом із колегами за фінансово-банківським комітетом Віталієм Калюжним, Дмитром Святашем і Василем Цушком він виступив ініціатором законопроекту (№2244 від 02.10.2006 року) «Про внесення змін до деяких законів України (щодо поліпшення умов видачі й використання кредитів)».

Одна з норм цього документа, наприклад, дозволяє банкам видавати кредити «не лише виключно в разі дотримання економічних нормативів, а також у разі належного управління кредитними ризиками». Біда тільки в тому, що «належне управління кредитними ризиками» в нашій практиці наразі набагато розпливчастіше й туманніше поняття, ніж конкретно визначені нормативи Нацбанку.

Інший помітний регіонал, Рінат Леонідович Ахметов, значиться в комітеті з економічної політики. Але перші результати своєї законотворчої діяльності продемонстрував на ниві регулювання банківської діяльності. Разом із Юрієм Воропаєвим і Олександром Вілкулом він ініціював законопроект саме на банківську тему — «Про внесення змін до деяких законів України (щодо регулювання діяльності банків)». Утім, цей законопроект експерти характеризують не лише як досить доладний, а й як такий, що збігається з генеральною лінією Нацбанку.

Чого не скажеш про іншу законодавчу ініціативу, котра недавно «спливла», — законопроект «Про внесення змін до Закону «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», зареєстрований у ВР під №1022. Його автори — великі дбайливці за соціальну справедливість — товариші Симоненко, Цибенко та Пономаренко.

Справді, проблема повернення знецінених вкладів вкрай актуальна для нашого суспільства. Проте як одне з джерел фінансування виплат депутати-комуністи пропонують використовувати золотовалютні резерви НБУ. І річ навіть не в тому, що вливання в економіку коштів із золотовалютних запасів Нацбанку — прямий шлях до зростання інфляції, а отже — і нового знецінення вкладів. Як країна, чий зовнішньоторговельний оборот перевищує обсяг ВВП (близько 120%), може обійтися без достатнього запасу стійкості фінансової системи у вигляді золотовалютних резервів? Ну не дають народним обранцям спокійно спати нацбанківські мільярди.

Чи це, знов-таки, наразі лише зондування грунту? За свідченнями очевидців, поки що більшість депутатів-регіоналів поводяться на засіданнях фінансово-банківського комітету цілком конструктивно. Але разом узятим представникам антикризової коаліції, котра має в цьому комітеті більшість (16 із 27 його членів), у принципі, ніщо не заважає внести та затвердити «правильні» поправки до будь-якого законопроекту. Та й в одного із заступників глави комітету, представника фракції БЮТ Сергія Терьохіна, цілком міг залишитися в душі гіркий осад від незговірливості керівництва Нацбанку за часів його перебування на посаді міністра економіки.

Хай там як, а представники антикризової коаліції навряд чи щасливі бачити біля керма головного емісійного центру країни консервативного й непоступливого Володимира Стельмаха, котрого спостерігачі однозначно зараховують до команди президента. Отож, сутичка за цю посаду, чи то публічна, чи то підкилимова, обов’язково відбудеться. І що коли раптом президент продемонструє не властиві для нього риси й зуміє відстояти свою людину на цій посаді?

Тоді не завадило б мати на Нацбанк іншу управу...

Останні 12 місяців вітчизняної історії містять уже кілька прикладів дружного недослухання народних обранців до президентської думки. Це виливається в не менш одностайне подолання президентського вето, після чого багато хто хапається за голову.