«РОЗВИТОК БІЗНЕСУ В ІНТЕРЕСАХ ДЕРЖАВИ — ОСНОВНЕ ЗАВДАННЯ НАКУ», — ВВАЖАЄ ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР ДК «ГАЗ УКРАЇНИ» ОЛЕКСАНДР КИСЕЛЬОВ

Поділитися
Всі незгодні ще наприкінці червня отримали «останнє китайське попередження» про те, що з 1 липня Н...

Всі незгодні ще наприкінці червня отримали «останнє китайське попередження» про те, що з 1 липня НАК «Нафтогаз України» працюватиме за прямими договорами із промисловими споживачами його газу через свою дочірню компанію (ДК) «Газ України». Окрім НАКу, на вітчизняному ринку газу в ролі оптового газопостачальника залишається і корпорація Itera, що також погодилася відмовитися від практики реалізації газу через мережу численних посередників.

Перший місяць роботи в такому режимі закінчився. Що вдалося з обіцяного, а чого не вийшло — про це і йшла розмова кореспондента «Дзеркала тижня» із генеральним директором ДК «Газ України» Олександром Кисельовим. Кому, як не йому, котрий свого часу очолював одну з процвітаючих газотрейдерських компаній, знати, що на практиці означає вже одна лише спроба ліквідації газотрейдерної мережі.

— Олександре Володимировичу, місяць роботи НАКу і, зокрема, очолюваної вами дочірньої компанії «Газ України», як то кажуть, по-новому закінчився. Одні називали цю спробу реорганізації системи реалізації газу експериментом; інші — новою практикою; ще одні — безнадійним наміром. Що виявилося насправді?

— Насправді це просто щоденна робота. І ніяких експериментів. Просто навколо цього сьогодні згущені фарби. Хоча це всього лиш, сказати б, випрямлення лінії.

За великим рахунком, трейдер на ринку газу — посередник, який нічого сам не виробляє, не видобуває газу, не транспортує й не зберігає його. Але при цьому практика роботи газотрейдерів із 1995-го по липень цього року засвідчила, що вони дуже непогано заробляють.

Що ж стосується прямих поставок газу споживачам компаніями, уповноваженими на це державою, то ця практика давно вже впроваджена в багатьох країнах. Наприклад, у Росії, державах Балтії, Вірменії. Кожна держава вибирає свій шлях і варіанти облаштування ринку газу. У Великій Британії, приміром, законодавчо передбачена можливість доступу на ринок газу трейдерів. Проте в насправді ринкових умовах це нормально і не дисбалансує ринок. І там не видають ліцензії на право торгувати газом тисячам компаній. У нас, на жаль, усе відбувається інакше.

Загалом здорова ідея інституту газотрейдерства була своєчасною 1995 року. Тоді приватні структури допомогли Україні вистояти в період енергокризи. Якщо пам’ятаєте, у той період Росія як основний газопостачальник для нас пред’являла Україні серйозні претензії і загрожувала припинити подачу газу. Трейдери тоді допомогли забезпечити газом і промисловість, яка на той час була вже далеко не в найкращому стані, і населення, котре не вирізнялося дисципліною платежів за газ.

Але до сьогодні інститут газотрейдерства об’єктивно зжив себе. Державою доручено займатися газозабезпеченням НАКу і зокрема ДК «Газ України». І ця компанія почала займатися тим, що їй доручено. От і все.

— Однак ви ж не станете заперечувати, що на українському ринку газу залишилося багато незадоволених?

— Звісно. Та давайте не забувати, що НАК сьогодні виконує дві основні функції. Передусім — це бюджетоутворювальне підприємство для держави. І водночас — це комерційна компанія, що працює від імені держави. А це передбачає, що така компанія має заробляти прибуток і давати можливість розраховувати бюджету на доходи від надходження її податків.

Крім того, НАК — це ще й координатор процесів, які відбуваються в нафтогазовій галузі України. Інакше кажучи, координація і бізнес в інтересах держави — це і є два основних наших завдання.

Що ж стосується незадоволених, про яких ви кажете, то це радше питання психології. Ні НАК, ні ДК «Газ України» ні в кого не забирали ліцензій, що дозволяють торгівлю газом. Ми просто створили умови, коли «Газ України» залишається практично єдиним постачальником газу на внутрішній ринок. Так, на ринку працює ще й корпорація Itera. І це теж логічно, адже вона транспортує нам туркменський газ. Але оскільки Itera — не резидент України, їй одній поки що дозволено мати мережу дилерів, котрі однозначно проводять приналежний їй газ споживачам, а не віддають черговим посередникам. Я гадаю, що з вересня і ця ситуації зміниться. На сьогодні з керівництвом корпорації Itera досягнуто домовленості про те, що буде реанімовано компанію «Ітера-Україна», котра є резидентом на вітчизняному ринку. І саме вона буде основним продавцем газу, що постачається корпорацією Itera в Україну. Таким чином, відновиться її торгова діяльність у масштабах газопоставок, які нині ще виконують дилери корпорації.

«Нафтогаз України», своєю чергою, реанімує систему збуту газу через свої регіональні представництва — облгази. Сьогодні «Газ України» — це не просто торговий дім, а компанія, що органічно об’єднала наші акціонерні товариства в регіонах (облгази). І ми маємо намір покласти саме на них обов’язок торгувати газом у регіонах, як це було до 1995 року, коли ніхто не знав інституту газотрейдерства.

— Як ви будуєте взаємини з регіональними газорозподільними підприємствами, коли врахувати, що всі вони — акціонерні товариства, і в багатьох із них частка акцій, переданих НАКу, зовсім незначна?

— Давайте відразу розділимо це питання на дві частини. Перша — це безпосередньо робота із забезпечення населення і підприємств газом, а також стягування оплати за нього. Друга — питання власності і приналежності НАКу часток у цих ВАТ.

На сьогодні газовий комплекс включає розподільні газові мережі, довжина яких становить 238 тисяч кілометрів, 42 тисячі газорегулюючих пунктів. До комплексу газопостачання скрапленим газом входять також 42 газонаповнювальні станції, 359 газонаповнювальних пунктів, 3 тисячі групових резервуарних установок і близько 6 млн. індивідуальних газобалонних установок.

Вся ця інфраструктура перебуває у власності держави і дозволяє НАКу забезпечувати природним і скрапленим газом 16 млн. квартир і близько 83 тисяч підприємств і організацій. Газорозподільними мережами щороку транспортується безпосередньо до споживачів понад 60 млрд. кубометрів газу, тобто 80% споживаного в Україні газу. Держава уповноважила НАК «Нафтогаз України» і відповідно її дочірню компанію «Газ України» виконувати цю роботу. Ми, своєю чергою, делегували регіональним організаціям газопостачальні повноваження з доставки газу безпосередньо споживачам. Сьогодні таких організацій 55, це і є колишні обл- і міськгази, на базі яких створено ВАТ. Проте, повторю, усі мережі належать державі.

Зрозуміло, це масштабне господарство потребує постійних витрат на його утримання в працездатному стані. І я не знаю випадку, щоб, наприклад, хоч один газотрейдер вкладав кошти в газотранспортну систему держави. А в результаті неузгодженої політики на ринку газу на капітальний ремонт газорозподільних мереж підприємств із газопостачання та газифікації до 2002 року щорічно спрямовувалося 25—30 млн. грн., що в ліпшому випадку становить лише 60% від необхідних на ці цілі коштів. Сьогодні спливає термін амортизації 11,5 тис. газових мереж, заміна яких обійдеться НАКу в понад 300 млн. грн.

Виняткова роль підприємств із газопостачання та газифікації ще й у тому, що саме вони забезпечують стабільність і безпеку поставок газу споживачам і вони ж є тими, хто одержує оплату за поставлений НАКом газ населенню, бюджетним організаціям. Тож від стабільності їхньої роботи багато в чому залежить фінансовий стан усієї газотранспортної і газовидобувної галузі держави. Це розуміють і в колишніх облгазах. Сьогодні наші взаємини будуються на принципах партнерства, ВАТ із газопостачання та газифікації виконують доручені їм функції, НАК відповідно контролює виконання цієї роботи. І можу стверджувати, що на сьогодні навіть рівень платежів за газ значно збільшився. Інша річ, що в нашій країні взагалі дуже низька платіжна дисципліна. Однак ситуація поступово вирівнюється. Так, покупці нашого газу за прямими договорами у липні сплатили понад 96% його вартості.

Щодо акціонування, приватизації безпосередньо газорозподільних мереж та інших об’єктів цієї інфраструктури, то я вважаю, що ми на сьогодні до цього ще не готові. Хоча в багатьох країнах ця інфраструктура приватизована, і нові власники успішно справляються з описаними вище функціями. Прийшли до цього в Росії, напевне, колись прийдемо і ми. Та на сьогодні, на жаль, ця тема є радше предметом політичної спекуляції. До того ж не можна забувати, що на підприємства із газопостачання та газифікації покладено і величезну соціальну відповідальність. І це теж одна з причин, що свідчить проти приватизації регіональних газорозподільних мереж.

— До речі, про соціальну роль. Ви самі сказали про бюджетоутворення і роль у цьому НАКу. Тим часом Державна податкова адміністрація постійно критикує «Нафтогаз України» за недоплату у бюджет.

— Критикує, але вона і повинна це робити. Інша річ, що чомусь усі мовчали, коли з 1995 року формувалася дебіторська заборгованість НАКу (тоді ще «Укргазпрому»). Чому всі мовчали і 1997-го , і 1998-го? Ми сьогодні почали серйозну роботу, скажімо так, із розшнуровування пакета дебіторської заборгованості, використовуємо всі можливі засоби, і, гадаю, результати не забаряться. І хоча є уже певні зрушення, проблема неплатежів залишається. Наприклад, генерація за цей рік уже «накувала» майже 100 млн. грн. боргів за газ. Причому, якщо дочірні підприємства НАКу, наприклад «Укртрансгаз», не заплатять вчасно за електроенергію, їм терміново виставляють штраф у п’ятикратному розмірі. Енергетики ж, своєю чергою, за газ чомусь платити не квапляться. На жаль, НАК сьогодні реально не може забезпечити надходження всіх нарахованих платежів у бюджет значною мірою через неплатежі. Так, є недоплата. Але ми реально вирішуємо цю проблему, про що свідчить динаміка платежів. Цього року НАК заплатив значно більше, аніж торік і позаторік. І це вже результат. При цьому треба врахувати, що обов’язкових платежів стало набагато більше.

— У структурі заборгованості чиїх боргів більше, і яка частка комерційних боргів?

— Цього року комерційних боргів немає. Із заборгованістю колишніх років справа гірша, але не безнадійна. Ми поступово вирішуємо й цю проблему. Якщо колись платежі населення ледь доходили до 24%, то сьогодні облгази збирають від населення близько 90% вартості поставленого газу. Найгірші показники оплати в підприємств теплокомуненерго — 63%. Але під кінець року ми вирішимо й цю проблему. Ми просто намагаємося навести лад.

— А щодо цінової політики на ринку газу?

— Ціна — це системне питання. Я сказав би, що ціна має бути відформатована. Ціну газу, який ДК «Газ України» постачає і населенню, і промисловим споживачам, вирахувано до копійки, і вона висока з урахуванням усіх складових. Та знизити ціну газу ми не можемо, бо тоді компанія стає збитковою. А цього ми собі дозволити не можемо. Ми чудово знаємо, чому в червні, липні й серпні ринок став фактично ареною цінової боротьби. Певну роль у ціновій політиці нашої компанії відіграє існуючий профіцит газу. Однак демпінгувати ми не можемо. Ми постачаємо газ за прямими договорами промисловим споживачам по 324 грн. за 1000 кубометрів. Корпорація Itera продає газ на кордоні по 51—52 долари. Тоді чому хтось іще з трейдерів пропонує газ по 51 долару? І це не просто проблема чистоти роботи на ринку та його прозорості. Це означає лише те, що з цього газу не сплачують належних податків. Де ПДВ? Якщо його сплачувати, то газ коштуватиме не менш як 60 доларів...

— Однак зараз, кажуть, цю крамничку закриють...

— Абсолютно правильно. Розумієте, нині, коли ми тримаємо на ринку обсяг і ціну, нам намагаються довести, що трейдерство — це краще, ніж «Нафтогаз України», бо дешевше. А ми доводимо, що дешевше — це злочинно, бо в такому разі ПДВ не сплачується. Отож, логічно, що нарешті й енергетична митниця впритул зайнялася цією проблемою. Насправді відбувається процес упорядкування економіки країни в цілому й ринку газу зокрема.

— А як бути з газом, видобутим СП та іншими незалежними компаніями? Ви ж не можете диктувати ціну цим власникам газу.

— Справді, 62 млн. кубометрів щомісяця вони спільними зусиллями видобувають. І просто взяти цей газ ми не можемо, як і диктувати їм ціни. Але ми можемо купити їхній газ.

— А вони про це знають?

— Незабаром дізнаються. Ми вже розпочали процес переговорів із СП та незалежними видобувними компаніями, і, гадаю, зможемо з ними домовитися. Вони виконують свою головну роботу — видобувають газ. Це їхня робота. А наша робота — продавати газ. Отож, нехай кожен займається своєю справою. І тоді ринок газу буде структурований і прозорий.

— Олександре Володимировичу, скажіть, а навіщо «Газу України» знадобилося випускати облігації внутрішньої позики на 3,5 млрд. грн.?

— Це той випадок, коли ноти ще не написано, а хтось уже трелі виводить. Облігації — нормальний фінансовий інструмент. І якщо раніше компанія не вдавалася до нього, це не означає, що відразу треба вбачати в цьому підступ. Історія знає безліч прикладів, коли компанія в такий спосіб намагається поповнити свої обігові кошти. І це логічний крок в умовах профіциту газу та недостатніх платежів за поставлений компанією «Газ України» товар. Про деталі доречно говорити, коли облігації буде випущено. А нині цей процес лише розпочато.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі