РОЗХОЛОДЖУВАННЯ

Хоча чергові нагадування про необхідність виконання прийнятих зобов’язань у нас і заведено називати останніми китайськими попередженнями, судячи з усього, українського колориту в них нітрохи не менше. Про це, зокрема, наочно свідчать настільки ж численні, як і малоефективні спроби домогтися пунктуальності розрахунків за енергоносії. Вже на що, здавалося б, був наочним торішній урок із майже повсюдним відключенням гарячої води, але й на нього, як завжди, не звернули уваги. У цьому відношенні Запоріжжя теж не стало винятком. Протягом літа й більшої частини осені городяни могли переконатися, чим чревата заборгованість. Ситуація склалася настільки серйозна, що можна було побоюватися переносу термінів початку опалювального сезону на невизначений час. Але місцеві власті в черговий раз пометушилися, і в будинках усе ж з’явилися тепло й гаряча вода разом із запевненнями все тих же властей про те, що надалі подібних затримок не трапиться. Сумніви на цей рахунок були лише у скептиків із числа фахівців. Але якось небагато знаходилося бажаючих до них дослухатися, коли в середині грудня на вулиці плюс десять, а на носі — новорічні свята. Ну і, зрозуміло, дочекалися. Спочатку буднів, а потім і морозів.

Середина січня мимоволі змусила запорожців згадати про літні негаразди. Однак цього разу в набагато серйознішій формі. Оскільки спочатку в будинках зникла гаряча вода, а потім почали остигати і батареї центрального опалення, а подекуди — навіть загасли газові плити. Причина, як завжди, виявилася банальною — із 19 відсотками розрахунків область виявилася на передостанньому місці по платежах за спожитий газ. Відповідно знизилися й обсяги його поставок. Словом, вислів «труба на усіх одна» набуло лиховісної очевидності що в прямому, що в переносному значенні. Оскільки в однаково неприємному становищі опинилися як акуратні платники, так і хронічні боржники.

Екстрене прийняття ряду адміністративних заходів дозволило збільшити збір платежів удвічі. Але в принципі це не вирішувало проблему. Адже умова постачальника газу, яким є «Торговий дім НАК «Нафтогаз України», залишалася непохитною. Лише за 100-відсоткової передоплати регіон може розраховувати на отримання необхідних обсягів. А їхня щодобова потреба взимку вимірюється 3—3,5 млн. кубометрів. Фактично ж Запоріжжю доводиться вдовольнятися 1,4 млн. кубометрів.

Слід віддати належне — настільки жорстка постановка питання все ж цілком справедлива. Біда лише в тому, що на практиці цю вимогу виконати просто неможливо.

Адміністративні заходи, що включають заклики, прохання, погрози й наганяї, можуть піти на користь лише в тій частині, де справа стосується оплати бюджетних установ. З компенсацією по наданих пільгах і субсидіях складніше, оскільки досі так і не розроблено механізм отримання необхідних коштів відповідно до закону про бюджет на нинішній рік. А що стосується платежів населення й зовсім біда. Хоч яким би був переконливим агітатором холод у квартирах, все ж можливість погасити борги має далеко не кожний. Але навіть якби вони були, вирішити проблему докорінно, що називається, разом і назавжди все одно не вдалося б. Оскільки в основу розрахунків населення за тепло покладено так званий одноставковий тариф, який припускає рівномірний розподіл платежів протягом року. До того ж оплата за комунальні послуги традиційно здійснюється за фактом їхнього надання, що, м’яко кажучи, не стикується з вимогою авансових платежів за газ для котелень.

Почасти цю проблему області вдавалося вирішувати завдяки впровадженню експерименту, що передбачає спеціальний порядок розрахунків за газ і вироблювану з нього теплоенергію. Суть його зводилася до відкриття єдиного розрахункового рахунку, на якому концентрувалася вся сума комунальних платежів. З нього потім виділялися складові по оплаті за енергоносії й фактично за виконані послуги по їхній переробці. Зрозуміло, схема була далеко не ідеальною, проте вона дозволила області торік забезпечити платежі за газ на рівні 70 відсотків від фактично спожитого. Однак з початку нинішнього року за рішенням згори експеримент наказав довго жити, що, на думку регіональної влади, було абсолютно недоречним у нинішній ситуації.

Напевно, є певна логіка в бажанні НАК «Нафтогаз України» сконцентрувати розрахунки в одних руках. Але за це, на жаль, доводиться розплачуватися втратою прозорості руху коштів. Повернення до старої схеми платежів оголило старі болячки, за яких неможливо оперативно визначити, яка саме з численних груп платників допускає найбільшу заборгованість. Поряд із цим тепломережі, газотранспортні організації втратили стимул, який спонукає до активного збору коштів від потенційних платників. Усе повернулося на круги своя з поверненням до схеми розрахунків за так званим залишковим принципом. Кошти надходять на численні поточні рахунки комунальних служб, а далі кожний може займатися розподілом у міру власних уявлень про справедливість. Тому, швидше за все, про гарячу воду в квартирах запоріжцям доведеться надовго забути. Щоправда, власті обіцяють, що без тепла будинки все ж не залишаться. Хоча цього разу обіцянки звучать менш переконливо.