Російсько-словацька боротьба за нафтопроводи

Поділитися
Війна, яку Володимир Путін свого часу влаштував Михайлу Ходорковському, привела до неочікуваних і прикрих для Кремля наслідків...

Війна, яку Володимир Путін свого часу влаштував Михайлу Ходорковському, привела до неочікуваних і прикрих для Кремля наслідків. Уряд Братислави скористався моментом і купив у збанкрутілого «Юкосу» пакет у 49% акцій національного оператора словацьких нафтопроводів — компанії «Транспетрол». І хоча Москва наполягала, що все майно «Юкосу» має автоматично перейти у власність російської держави, міжнародні суди не погодилися з цим твердженням. Словакам пощастило, адже акції «Транспетролу» не належали власне «Юкосу», а були власністю його дочірнього підприємства «Юкос Файнанс». А воно де-юре є британською компанією, відтак, не підпорядковується російському законодавству.

Та щойно словацьке керівництво відкоркувало шампанське з нагоди успішної купівлі, як ситуація «Транспетролу» знову ускладнилася — свої права на 34% акцій компанії доводить приватний підприємець Ігнац Ільчишин, дії якого пов’язують з російськими спецслужбами. Хоча на швидке завершення цього конфлікту годі й сподіватися, уряд Словаччини проголошує свої плани подальшої реприватизації енергетичного сектору — наступними мають бути «Словнафт» та електроенергетичні підприємства. Що важливо, боротьба з росіянами за «Транспетрол» є першим за часи урядування Роберта Фіцо проявом нелояльності до Кремля. Досі словацького прем’єра вважали одним із найбільших союзників Москви в Європі, що підтвердила навіть поведінка Р.Фіцо під час останньої газової кризи.

Від приватизації до ренаціоналізації

Компанія «Транспетрол» була приватизована у 2002 році, за часів кабінету Мікуляша Дзурінди. Тоді міноритарний пакет у 49% акцій купила за 74 млн. дол. російська компанія «Юкос» (ще за правління Михайла Ходорковського). Тодішній уряд Словаччини здійснював політику «масової приватизації», яка мала докорінно змінити економіку країни після епохи контраверсійного Владіміра Мечіара.

Гроші від приватизації були вкрай необхідні прем’єру Дзурінді для фінансування радикальної економічної реформи країни. Адже після економічних експериментів Мечіара в державній скарбниці бракувало грошей навіть на поточні видатки, не кажучи вже про фінансування реформ. Окрім цього, стратегічний інвестор був потрібен «Транспетролу» для проведення витратної модернізації нафтотранспортної мережі Словаччини, на що зайнятий реформами уряд не мав коштів.

Коли 2006 року до влади прийшов лівопопулістський уряд Роберта Фіцо, ситуація була вже зовсім іншою. Реформи дали відчутні результати, економічне зростання сягнуло 10% на рік, у Словаччину почали надходити європейські дотації, і зрештою словаки без особливих проблем запровадили євро. Коаліція лівих популістів («Курс — соціальна демократія»), націоналістів («Словацька національна партія») та мечіарівців («Рух заради демократичної Словаччини») голосно критикувала надмірну приватизацію та обіцяла повернення стратегічних компаній у руки держави.

Повернення «Транспетролу» не було легким. Переговори вели кілька років, а ще треба було з’ясувати в міжнародних судах статус дочірніх підприємств збанкрутілого «Юкосу». Був зацікавлений у придбанні «Транспетролу» також польський «ПКН Орлен», котрий є власником чеських нафтопереробних заводів (НПЗ) — а ті переробляють нафту, яка надходить власне зі словацького напрямку.

Остаточно уряд Словаччини купив пакет у 49% акцій за 240 млн. дол. (свого часу його продали за 74 млн.). «Ми є першим в історії Словаччини кабінетом, який не тільки не розпродає стратегічного майна, а й повертає його у власність держави. Ми будемо у цьому послідовні й те ж саме зробимо зі «Словнафтом» (належить угорській групі МОЛ. — Я.Л.), переговори в цій справі вже ведуться», — сказав після придбання державою акцій «Транспетролу» прем’єр Роберт Фіцо.

Втаємничені інтереси

Однак словацький уряд недовго тішився поверненням стовідсоткового контролю над стратегічною компанією. Коли переговори з «Юкос Файнанс» перебували в завершальній стадії, про свої права на 34% акцій заявив підприємець Ігнац Ільчишин, власник компанії Tradeunion зі східнословацького містечка Вранов-над-Топлеу. Ільчишин, за яким, швидше за все, стоїть російський капітал, скликав позачергові загальні збори акціонерів, на яких проголосували за злиття «Транспетролу» з кіпрською фірмою Imperio Regere SE. А власника Tradeunion обрали… головою нової компанії.

Однак уряд у Братиславі вважає ці збори недійсними, а конфлікт зі східнословацьким підприємцем називає спробою рейдерського захоплення стратегічної компанії — у підтексті — росіянами. Ситуацію ускладнює той факт, що правовий статус Ільчишина як акціонера «Транспетролу» неоднозначний — деякі суди визнали його права на акції, однак без можливості розпоряджатися ними. І судові справи ще тривають.

Конфлікт навколо «Транспетролу» сягає своїм корінням у непрозорі часи прем’єрства Владіміра Мечіара, коли Словаччина, м’яко кажучи, не нагадувала правової дер­жави з ринковою економікою. У травні 1995 року компанія IlaS (Вранов-над-Топлеу) хотіла продати будинок, на який податкова наклала заборону (як потім з’ясувалося, безпідставно). Вища податкова інстанція скасувала це рішення, однак врановській компанії так і не вдалося продати цю нерухомість. Підприємство звернулося до суду з позовом до міністерства фінансів з вимогою компенсувати збитки і таки перемогло, однак міністерство відмовлялося платити. На підставі рішення від 1997 року суд визначив як компенсацію 34-відсотковий пакет акцій «Транспетролу», який тоді перебував у власності держави, тобто боржника. Однак остаточно не було з’ясовано, чи може фірма пана Ільчишина цими акціями розпоряджатися. Хоча з 1995 року минуло вже багато часу, досі цей правовий конфлікт не вирішено.

Прем’єр Роберт Фіцо та урядові юристи наполягають, що Ігнац Ільчишин не є власником спірного пакета акцій, а справа компенсації давніх збитків ще остаточно не вирішена. Проте позицію східнословацького підприємця підтвердили Конституційний суд і районний суд у Братиславі, котрі визнали права цього підприємця на скликання загальних зборів.

Ігнац Ільчишин пропонує міністерству фінансів сісти за стіл переговорів і визначитися щодо умов і ціни, за яку дер­жава може відкупити спірний пакет акцій (звісно, набагато вище за ринкову вартість). Однак уряд поки що ігнорує судові рішення і з підприємцем розмовляти не бажає. «Звертаю увагу цієї групи зі Східної Словаччини, що держава має можливість скористатися параграфом 20 Конституції про примусове перенесення власності», — погрожує міністр господарства Любомир Ягнатек.

Хоча конфлікт навколо спірного 34-вісоткового пакета акцій спричинений звичайною правовою недбалістю словацьких органів епохи Мечіара, сьогодні цим вочевидь має намір скористатися Росія.

Зрештою про свої зв’язки з росіянами заявив і сам Ільчишин. «Коли пан прем’єр був у Медведєва, то пообіцяв йому, що 49% акцій «Транспетролу» залишаться у російських руках. Вважаєте, що російська сторона це просто так залишить? Держава в остаточному рахунку без мене не захистить навіть тих 49% акцій. Я знаю, про що говорю», — зазначив східнословацький підприємець. На його думку, існують серйозні сумніви, чи було законним останнє придбання 49% акцій від «Юкос Файнанс». «Росіяни готуються до участі у загальних зборах як легальний акціонер 49% акцій «Транспетролу». Йдеться про товариство «Промнефтьстрой», — додав Ільчишин. За його словами, «Промнефтьстрой» мав отримати цей пакет у серпні 2007 року шляхом купівлі іноземних активів «Юкосу». Хоча суди підтвердили, що компанії «Юкос Файнанс» це не стосується.

Є за що змагатися

Коли уважніше придивитися до компанії «Транспетрол», то стає зрозумілим, чому за неї так жорстко змагаються. Попри свої невеликі розміри, Словаччина має величезне значення в європейських нафтогазових відносинах. Передусім тому, що територією цієї країни проходить південна гілка нафтопроводу «Дружба», пропускна здатність якої становить 20 млн. тонн на рік. Її побудували на початку 1960-х років, і тепер вона забезпечує поставки нафти на нафтопереробний завод «Словнафта» у Братиславі, а також на НПЗ у Чехії та Німеччині.

З точки зору диверсифікації поставок нафти стратегічне значення має нафтопровід «Адріа», який з’єднує хорватський порт Омішаль з «Дружбою» поблизу містечка Шаги на сході Словаччини. Наразі цим шляхом прокачують відносно невеликі обсяги нафти в реверсному напрямку (з Росії на південь), хоча після січневого газового конфлікту словацький уряд дедалі голосніше став говорити про необхідність диверсифікації поставок енергоресурсів (не тільки газу, а й нафти, вугілля та урану), у тому числі з використанням нафтопроводу «Адріа».

До того ж словацьку гілку нафтопроводу «Дружба» дедалі частіше і серйозніше згадують у контексті прокачування каспійської нафти трубопроводом Одеса—Броди. Це тим реальніше, що на відміну від польського варіанта, тут не знадобляться інвестиційні витрати. Однак для цього, крім іншого, потрібно мати контроль над оператором словацьких нафтопроводів. А в цьому всіляко хочуть перешкодити російські партнери словаків.

Має значення також те, що останніми роками компанія «Транспетрол» здійснила великомасштабну модернізацію своєї транспортної інфраструктури. На відміну від трубопровідних систем України та Росії, словацькі нафтопроводи відповідають жорстким європейським стандартам у сфері безпеки, надійності та охорони навколишнього середовища. По всьому маршруту словацької гілки нафтопроводу «Дружба» прокладено подвійну трубу, що дає змогу здійснювати реконструкцію та модернізацію без відключення системи. Навіть найменший збій можна оперативно виявити завдяки впровадженню сучасних інформаційних систем RIS, MIS та LEOS (нафтопровідна інформаційна система, менеджерська інформаційна система, система ідентифікації мікропошкоджень). Тут неможливі розбіжності в оцінках спожитої та транспортованої нафти, які потім стають джерелом конфліктів, оскільки всі показники доступні в режимі реального часу на екрані комп’ютера.

Від того, кому остаточно дістанеться «Транспетрол», залежить доля енергодиверсифікаційних проектів Центральної та Східної Європи. Від наполегливості словацького уряду залежить дещо значно важливіше — питання геополітичної орієнтації цієї маленької, але стратегічно важливої країни, розірваної поміж впливами Заходу та Росії. Січневий газовий конфлікт показав, що команда Фіцо—Слота—Мечіара, яка править Словаччиною, схиляється радше у бік Росії й водночас повертається спиною до свого безпосереднього сусіда — України. Проте останні події свідчать про зміну цієї тенденції. Залишається лише дізнатися, яким буде остаточний результат конфлікту.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі